Христос — надія світу

Розділ 33. “Хто Мої брати?”

(На підставі Євангелій від Матв.12:22—50; Марк.3:20—35)

Сини Йосифа були далекі від повного розуміння місії Ісуса. Чутки про Його життя і діяльність наповнювали їх подивом і страхом. Вони чули, що Він цілі ночі проводив у молитві; що вдень Його оточували великі натовпи людей, а тому в Нього немає часу навіть поїсти. Його друзі зауважили, що Він виснажує Себе безперервною працею. Нічим не можна було пояснити Його ставлення до фарисеїв; дехто навіть побоювався, чи Він не ушкодив розуму. ХНС 300.1

Його брати чули про це, а також про звинувачення Його фарисеями у тому, що Він виганяє бісів силою сатани. Вони болісно переживали ганьбу, котра падала на них як родичів Ісуса. їм було відомо, яке сум'яття викликають Його слова й діла; вони були не просто стривожені Його сміливими заявами, а й обурені Його викриттям книжників і фарисеїв. Вирішивши, що Його потрібно переконати або примусити припинити цю діяльність, вони заручилися підтримкою Марії, гадаючи, що любов Ісуса до матері дозволить їм вплинути на Нього і таким чином Він стане обачнішим. ХНС 300.2

Якраз перед цим Ісус удруге вчинив чудо зцілення біснуватого, який, до того ж, був ще й сліпим і глухим; тоді фарисеї повторили своє звинувачення: “То князем бісівським виганяє Він бісів”.¹ Христос пояснив їм, що, приписуючи роботу Святого Духа сатані, вони відокремлюють себе від Джерела благословення. Люди, які, не розуміючи божественної природи Ісуса, виступали проти Нього, ще могли отримати прощення, оскільки під впливом Святого Духа були здатні побачити свої помилки і покаятися. Яким би тяжким не був гріх, якщо душа кається і вірує, то провина змивається кров'ю Христа. Але хто відкидає Святого Духа, той опиняється в такому становищі, коли вже не може покаятися й увірувати. Саме через Духа Бог працює над серцем людини. Коли люди свідомо відкидають Духа і заявляють, що Він від сатани, тоді позбавляють себе можливості спілкування з Богом. Коли Дух остаточно людиною відкидається, Бог уже нічого не може зробити для такої душі. ХНС 300.3

Фарисеї, до яких була звернена ця пересторога Ісуса, і самі не вірили в звинувачення, котре висували проти Нього. Серед цих сановників не було жодного, хто б не відчував потягу до Спасителя. Вони відчували голос Духа у своєму серці, Котрий проголошував Його Помазаником Ізраїлю і переконував їх визнати себе Його учнями. У світлі Божої присутності, вони бачили свою нечистоту і прагнули праведності, досягти якої власними зусиллями не могли. Але, одного разу відкинувши Його, вони вважали для себе надто принизливим прийняти Його як Месію. Ступивши на шлях невір'я, вони виявилися надто гордими, аби визнати свою помилку. Щоб уникнути цього, вони намагалися з відчайдушною люттю заперечувати вчення Спасителя. Докази Його сили й милості дратували їх. Вони не мали змоги перешкодити Спасителеві творити чудеса, не могли примусити Його замовкнути і більше не навчати народ. Але вони робили все можливе, аби представити Його у фальшивому світлі і перекрутити Його слова. Проте викривальний Божий Дух не залишав їх; їм доводилося зводити між собою і Святим Духом чимало бар'єрів, щоб про- тистати Його силі. Наймогутніша з усіх сил, яка тільки може впливати на серце людини, боролася з ними, але вони не хотіли підкоритися їй. ХНС 301.1

Не Бог засліплює очі людей, роблячи запеклими їхні серця. Навпаки, Він посилає їм світло, щоб вони виправили власні помилки і пішли праведним шляхом. Та відкинувши це світло, людина стає сліпою, а її серце — кам'яним. Здебільшого це відбувається поступово і майже непомітно для людини. Світло проникає в душу через Боже Слово, через Його слуг або безпосередню дію Святого Духа, але коли ігнорують хоча б один промінь світла, тоді духовне сприйняття частково притуплюється, тому наступне одкровення світла сприймається ще важче. Темрява густішає, поки в душі не запанує ніч. Так сталося з юдейськими вождями. Вони були переконані в тому, що Христові притаманна божественна сила, але опиралися істині, приписуючи роботу Святого Духа сатані. Таким чином, вони свідомо обрали обман. Керівники нації підкорилися сатані і з того часу опинилися під його владою. ХНС 301.2

Христове застереження щодо гріха проти Святого Духа тісно пов'язане з пересторогою відносно марних і лихих слів. Слова свідчать про те, що є в серці. “Адже чим переповнене серце, те промовляють уста”.² Однак слова — це більше, ніж показник характеру; вони мають силу впливати на характер. Люди підпадають під вплив власних слів. Часто, піддавшись миттєвому спонуканню, навіяному сатаною, вони вимовляють слова заздрості та лихих підозр, висловлюючи те, у що самі, фактично, не вірять. Але сказане слово впливає на думки. Люди обманюються своїми ж словами і починають вважати правдою те, що було сказане по намовленню сатани. Одного разу висловивши думку або прийнявши рішення, вони часто бувають надто гордими, щоб забрати свої слова назад. Такі особистості намагаються переконати себе у власній правоті, і таким чином починають вірити в неї. Небезпечно говорити слова сумніву; небезпечно сумніватися у божественному світлі та критикувати його. Звичка необдумано і легковажно критикувати впливає на характер, породжуючи неповагу й невір'я. Чимало людей, потураючи цій звичці, не усвідомлюють небезпеки, починають критикувати і відкидати вплив Святого Духа. Ісус сказав: “…За кожне пусте слово, що люди скажуть, відповідатимуть судного дня, бо за словами своїми будеш виправданий, і за словами своїми будеш осуджений”.³ ХНС 302.1

Христос застерігав і тих, котрі, хоч і були вражені Його словами та з радістю слухали Його, однак не підкорилися впливові Святого Духа. Не тільки протидія Йому, а й нехтування приводить душу до загибелі. Ісус сказав: “Коли нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи відпочинку, але не знаходить. Тоді каже: Повернуся до свого дому, звідки вийшов. Повертається і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним. Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони, увійшовши, живуть там”.⁴ ХНС 302.2

Як за днів Христа, так і тепер є багато людей, які, здавалося б, на деякий час вирвалися з-під влади сатани. Благодаттю Божою вони були звільнені від злих духів, які панували над ними. Вони тішилися Божою любов'ю, але, як і слухачі з притчі про кам'янистий грунт, не залишилися в Його любові назавжди. Вони не віддавали себе щоденно Богові, щоб Христос міг перебувати в їхньому серці. Коли ж злий дух повернувся з іншими сімома, ще лютішими духами, ці люди опинилися у цілковитій владі зла. ХНС 303.1

Коли душа підкоряється Христові, нова сила опановує новим серцем. Відбувається зміна, якої людина ніколи не здійснить власними силами. Це надприродна дія, що вносить у людську природу надприродний елемент. Душа, котра підкорилася Христові, стає Його власною фортецею, яку Він охороняє в цьому неспокійному світі. Господь бажає, щоб у цій фортеці не визнавали жодної іншої влади, окрім влади Бога. Душа, котра перебуває під владою небесних сил, стає неприступною для нападів сатани. Але якщо ми не підкоримося Христовій владі, то потрапляємо в полон до лукавого. Ми неминуче опиняємося під владою однієї з двох великих сил, які змагаються за першість у світі. Щоб стати підданим царства сатани, не обов'язково свідомо обирати служіння царству темряви. Для цього досить лише відмовитися об'єднатися із Царством світла. Якщо ми не співпрацюємо з небесними силами, то сатана обов'язково заволодіє серцем і зробить його своєю оселею. Єдиний захист від зла — це перебування в серці Христа, що досягається через віру в Його праведність. Доки не маємо живого зв'язку з Богом, ми ніколи не зможемо протистояти гріховному впливові самолюбства, потуранню власним забаганкам і спокусі гріха. Можна позбутися багатьох поганих звичок і на деякий час навіть розлучитися із сатаною, але без живого зв'язку з Богом через щохвилинне підкорення Йому ми будемо переможені. Без особистого знайомства та постійного спілкування з Христом ми будемо залишені на поталу ворогові і, врешті-решт, станемо виконувати Його волю. ХНС 303.2

“І кінець тієї людини буває гірший від початку. Так буде і цьому злому родові”⁴ — сказав Ісус. Нема більш запеклих людей, аніж ті, котрі відкинули заклик милості і діють всупереч Духу благодаті. Найпоширеніший гріх проти Святого Духа — це вперте зневажання небесного заклику до покаяння. Кожний крок на шляху відкинення Христа — це крок до втрати спасіння, крок до гріха проти Святого Духа. ХНС 304.1

Відкидаючи Христа, юдейський народ здійснив непростимий гріх; так само й ми, не приймаючи запропонованої благодаті, можемо припуститися такої ж помилки. Відмовляючись слухати Божих вісників та прислухаючись до агентів сатани, котрі відвертають душу від Христа, ми ображаємо Князя життя і ганьбимо Його перед сатанинським зборищем та цілим Всесвітом. Доки людина так чинить, для неї немає надії та прощення; врешті-решт, вона втрачає будь-яке бажання примиритися з Богом. ХНС 304.2

У той час, як Ісус навчав народ, учні повідомили, що прийшли Його мати і брати, бажаючи бачити Його. Знаючи, що було в них на серці, Він відповів вісникові: “А хто Моя мати і хто Мої брати? І вказавши Своєю рукою на Своїх учнів, промовив: Ось Моя мати і Мої брати. Бо хто чинитиме волю Мого Отця, Який на Небі, той є Моїм братом, і сестрою, і матір'ю!”⁵ ХНС 304.3

Усі, хто приймає Христа вірою, з'днуються з Ним зв'язком, тіснішим за родинний. Вони стають з Ним одним цілим, як і Він з Отцем. Духовні узи, які єднали Ісуса та Його матір, котра вірила Його словам і виконувала їх, були набагато міцнішими, ніж родинні. Але Його брати не могли скористатися перевагами свого зв'язку з Ним доти, доки не прийняли Його як особистого Спасителя. ХНС 304.4

Яку підтримку знайшов би Христос у своїй земній родині, якби вона повірила в Нього як у Посланця Небес та співпрацювала з Ним у Божій справі! Їхнє невір'я затьмарювало земне життя Ісуса. Це була крапля з тієї чаші гіркоти, яку Він випив заради нас. ХНС 304.5

Божий Син глибоко відчував ворожість, яка палала в людському серці проти Євангелія; особливо боляче Йому було бачити це протистояння у Своїй домівці, бо Його серце було переповнене добротою й любов'ю. Він цінував чуйність у родинних стосунках. Його брати бажали, щоб Він рахувався з їхньою думкою, однак це повністю суперечило Його божественній місії. Вважаючи, що Він потребує їхніх порад, вони судили про Нього з людської точки зору. На їхню думку, якби Ісус не суперечив фарисеям і книжникам, то зміг би уникнути багатьох неприємностей, до яких призводили Його слова. Вони гадали, що Він був у нестямі, коли претендував на божественну владу і викривав гріхи рабинів. Брати Ісуса знали, що фарисеї шукають нагоди засудити Його, і були переконані, що Він Сам дає для цього привід. ХНС 305.1

Своїм обмеженим розумом вони не могли збагнути місії, яку Він прийшов виконати, а тому не могли сЇівчувати Ісусові в Його переживаннях. Їхні грубі, бездушні слова свідчили про те, що вони не розуміли Його істинної о характеру, не бачили в Ньому поєднання Божественного з людським. Брати часто бачили Ісуса засмученим, але замість потішити, вони тільки ранили Його серце своїм духом і словами. Усе це було мукою для чутливого серця Христа. Його спонукання були неправильно витлумачені; Його місія залишалася незрозумілою. ХНС 305.2

Не раз, висуваючи застарілі, затерті філософські ідеї фарисеїв, брати Ісуса брали на себе сміливість повчати Того, Хто знав повноту істини і розумів усі таємниці. Вони легковажно засуджували те, чого не могли збагнути; своїми докорами вони постійно дошкуляли Йому, і душа Спасителя була втомлена і зажурена. Визнаючи свою віру в Бога, вони думали, що захищають Його, а тим часом Бог був з ними у людському тілі, та вони не впізнали Його. ХНС 305.3

Усе це робило шлях Ісуса тернистим. Нерозуміння, з котрим Він зустрічався у власному домі, завдавало Йому стільки болю, що Господь з великим полегшенням залишав його. Але був дім, який Він любив відвідувати, — це дім Лазаря, Марти та Марії. Там, в атмосфері віри і любові, Його душа знаходила спокій. Однак на Землі не було нікого, хто міг би повністю зрозуміти Його божественну місію або усвідомити величину тягаря, який Він ніс заради людей. У більшості випадків Він знаходив полегшення лише на самоті, спілкуючись зі Своїм Небесним Отцем. ХНС 305.4

Ті, котрі покликані страждати за Христа, хто стикається з нерозумінням і недовірою у власному домі, можуть знайти розраду, пригадуючи, що й Ісус переносив те саме. Господь співчуває таким. Він просить їх заприязнитися з Ним і шукати полегшення там, де знаходив і Він, — у спілкуванні з Отцем. ХНС 306.1

Хто приймає Христа як свого Спасителя, ті не залишаться сиротами, аби самотньо зносити життєві випробування. Ісус приймає таких як членів небесної сім'ї. Він запрошує їх називати Його Отця своїм Отцем. Для Нього вони — “найменші”, дорогі Божому серцю, пов'язані з Ним найніжнішими і найміцнішими узами. Він відчуває до них ніжність, яка настільки перевершує ніжність батька чи матері до безпомічної дитини, наскільки божественне перевищує людське. ХНС 306.2

Зв'язок Христа з Його народом чудово представлений у даних Ізраїлеві законах. Коли хтось із юдеїв через бідність був змушений розлучитися зі своєю спадщиною і навіть продатися в рабство, то обов'язок викупити цього бідняка і його спадщину покладався на найближчого родича (див. Левіт 25:25; 47-49; Рути 2:20). Так і наше викуплення та викуплення втраченої через гріх спадщини лягло на нашого “найближчого Родича”. Щоб викупити нас, Він став нашим Родичем. Наш Господь Спаситель — ближчий від матері, батька, брата, приятеля, коханого. “Не бійся, — говорить Він, — бо Я тебе викупив, покликав тебе твоїм ім'ям, — ти Мій!”, “Через те, що ти дорогий Мені й цінний, і Я тебе люблю, то людей замість тебе віддам, народи — за душу твою”.⁶ ХНС 306.3

Христос любить небесних істот, які оточують Його престол, але з чим можна порівняти ту велику любов, якою Він полюбив нас? Ми не можемо збагнути її, але можемо пізнати її реальність на власному досвіді. Коли ж перебуваємо в родинному зв'язку з Ним, то з якою ніжністю маємо ставитися до братів і сестер нашого Господа? То ж чи не варто поспішити, щоб визнати свою спорідненість із Богом? Прийняті до Божої сім'ї, чи не почнемо шанувати свого Отця і наших рідних? ХНС 306.4