Христос — надія світу

Розділ 31. Нагірна проповідь

(На підставі Євангелія від Матв.5; 6; 7 розділи)

Христос рідко передавав слова Свого вчення лише учням. Він не обирав Своїми слухачами лише тих, котрі знали шлях істини. Його робота полягала в тому, щоб досягти сердець багатьох, котрі перебували в темряві й омані. Він викладав уроки істини там, де її міг сприйняти затьмарений невір'ям розум. Він Сам був Істиною. Стегна Його були підперезані, а руки постійно простягнуті для благословення. Словами пересторог, благань і підбадьорень Він прагнув піднести всіх, котрі приходили до Нього. ХНС 277.1

Хоч Нагірна проповідь була призначена передусім учням, вона була проголошена в присутності багатьох людей. Після посвячення апостолів Ісус прийшов з ними на берег моря. На світанку тут вже почали збиратися люди. Крім натовпу звичайних слухачів із галілейських міст, приходили люди з Юдеї і навіть Єрусалима, Переї, Десятимістя, Ідумеї, що на півдні Юдеї, Тира, Сидона і фінікійських міст Середземноморського узбережжя. “Почувши, що Він робив, зібрався до Нього” натовп, щоб “послухати Його й зцілитися від своїх недугів… бо від Нього виходила сила й оздоровляла всіх”.¹ ХНС 277.2

Вузький берег не міг умістити всіх, хто бажав послухати Його слів, тому Ісус зійшов на схил гори. Дійшовши до виступу, де народ міг зручно розміститися, Він сів на траву; учні і народ зробили те ж саме. ХНС 277.3

Учні завжди займали місце поряд з Ісусом. Люди постійно тіснились біля Нього, і учні розуміли, що не повинні загубитись у натовпі. Вони сіли поряд, щоб не пропустити жодного слова з Його повчань. Учні були уважними слухачами і прагнули зрозуміти істини, котрі пізніше мали сповістити всім народам протягом усіх віків. ХНС 278.1

Відчуваючи, що цього разу слід сподіватися чогось надзвичайного, вони оточили свого Вчителя. Переконані, що незабаром буде засноване нове царство, і беручи до уваги ранкові події, учні були впевнені, що саме про це піде мова. Очікування охопило і натовп; напружені обличчя людей видавали їхнє глибоке зацікавлення. Вони сиділи на зеленому узгір'ї в очікуванні настанов божественного Вчителя, а їхні серця були сповнені мрій про майбутню славу. Тут були також книжники і фарисеї, які чекали дня, коли запанують над ненависними римлянами та заволодіють багатством і величчю всесвітньої імперії. Бідні селяни й рибалки сподівалися почути запевнення в тому, що замість бідних хатин, злиденного харчу, тяжкої праці та страху перед убозтвом вони одержать наповнені багатством палаци і зможуть провадити безтурботне життя. Вони сподівалися, що замість грубого одягу, який служив їм покриттям і вдень, і вночі, Христос дасть їм коштовні шати їхніх завойовників. Серця усіх присутніх трепетали від гордовитих сподівань, що невдовзі Ізраїль буде вшанований перед усіма народами як вибраний Господом народ, а Єрусалим стане столицею всесвітнього царства. ХНС 278.2

Але Христос зруйнував їхні надії на земну велич. У Нагірній проповіді Він намагався виправити хибні погляди Своїх слухачів і дати їм правильне розуміння Свого Царства і Свого характеру. Проте Він не вдався до прямої критики помилкових очікувань. Він бачив жалюгідне становище людства, зумовлене гріхом, однак не став відкрито вказувати на нього. Те, чого Він навчав, було незрівнянно прекраснішим за все, що досі було відомо людям. Не заперечуючи їхніх уявлень щодо Божого Царства, Він показав, на яких умовах вони можуть увійти туди; Ісус дав їм змогу самостійно дійти висновку щодо його природи. Істини, яких навчав Христос, для нас не менш важливі, ніж для тих, які тоді слухали Його. Ми маємо не меншу потребу в пізнанні основних принципів Божого Царства. ХНС 278.3

Першими словами, які виголосив Христос перед народом на горі, були слова блаженства. Блаженні ті, сказав Він, хто усвідомлює свою духовну бідність і відчуває потребу у викупленні. Євангеліє має бути проповідуване убогим. Воно відкривається не гордим духом і не тим, хто вважає себе багатим, не відчуваючи жодної потреби, але смиренним покаяним душам. Для очищення від гріха було відкрите лише одне джерело — джерело для вбогих духом. ХНС 279.1

Горді серцем намагаються заробити собі спасіння, але і наше право на вічне життя, і наша придатність для Небес зосереджені у праведності Христа. Господь нічого не може вчинити для відновлення людини, доки вона не усвідомить власної немочі, не звільниться від усякої самовпевненості та не віддасться Божому керівництву. Тільки в такому разі вона зможе прийняти дар який Бог бажає їй дати. Від душі, котра усвідомлює свою потребу, нічого не буде приховане. Така людина має безперешкодний доступ до Того, у Кому перебуває вся повнота. “Так бо говорить Всевишній, Вічно живий, і Святий Його ім'я: ‘Я живу високо у святині, та й із скрушеними і смиренними духом, щоб оживляти духа смиренних і щоб оживляти серця скрушених!’”² ХНС 279.2

“Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть потішені”.³ Христос не має на увазі, що сам по собі плач або смуток має силу усувати провину гріха. Спаситель не схвалював показного, або умисного смирення. Плач, про який Він говорить, не означає меланхолії чи голосіння. Хоча ми й сумуємо з приводу нашої гріховності, однак разом з тим повинні радіти дорогоцінній перевазі бути дітьми Божими. ХНС 279.3

Ми не раз засмучуємося через те, що наші недобрі вчинки призводять до неприємних наслідків, однак це не є покаяння. Справжній смуток через гріх — наслідок роботи Святого Духа. Дух виявляє невдячність серця, котре засмутило Спасителя, і приводить нас у розкаянні до підніжжя хреста. Кожним нашим гріхом ми знову наносимо рани Христові. І коли ми споглядаємо Того, Кого прокололи, то шкодуємо й плачемо через гріхи, які завдали Йому таких страждань… Саме такий плач приводить до відкинення гріха. ХНС 279.4

Світська людина може вважати такий смуток слабкістю, проте насправді це сила, яка єднає розкаяну душу нерозривними узами із Всемогутнім Богом. Такий смуток свідчить, що Божі ангели повертають душі благословення, які вона втратила внаслідок запеклості серця і переступу. Сльози каяття — це ніщо інше, як краплі дощу перед тим, як засяє світло святості. Такий смуток провіщає радість, що стане животворним джерелом для душі. “Визнай лише провину свою, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму”. “Не покажу Я Свого обличчя у гніві, бо Я милосердний”⁴, говорить Господь. Щоб “звеселити засмучених Сіону, Він призначив замість попелу вінець, єлей радості — замість жалобної одежі, хвалу — замість пригніченого духу”.⁵ ХНС 280.1

Є втіха і для засмучених через випробування й печалі. Гіркота смутку і приниження — це краще, ніж потурання гріху. Через страждання Бог відкриває нам слабкості нашого характеру, щоб Його благодаттю ми могли перемогти власні вади. Відкриваючи перед нами те, чого досі ми самі про себе не знали, Бог випробовує нас: чи приймемо Його докір і пораду? Зустрівшись із випробовуванням, ми не повинні дратуватися і скаржитися, обурюватися і випускати руку Христа. Нам треба упокорити свою душу перед Богом. Дороги Господні не зрозумілі для тих, хто бажає бачити все лише в приємному для себе світлі. Для нашої людської природи такі шляхи здаються похмурими і безрадісними. Але Божі дороги — це дороги милості, і закінчуються вони спасінням. Ілля не усвідомлював, що робить, коли в пустелі просив собі смерті. Милосердний Бог не виконав його прохання. Ілля ще мав здійснити велику справу; коли ж його праця закінчиться, він не повинен був загинути в розчаруванні й самотності. Йому не судилося перетворитися на земний порох, але піднестись у славі в супроводі небесних колісниць до вишнього Престолу. ХНС 280.2

Бог промовляє до засмучених: “Я бачив дороги його. Я вилікую його, буду його водити, дам знову мою втіху йому, а також усім, що сумують із ним”. “Я оберну печаль їхню на радість, потішу, і звеселю в їхній печалі”.⁶ ХНС 280.3

“Блаженні лагідні”.⁷ Труднощі, які зустрічаються нам, значно легше долає той, хто володіє лагідністю Христа. Якщо нам притаманна покірливість нашого Господа, то ми зможемо піднятися над зневагами, несподіваними невдачами, щоденними неприємностями, і вони перестануть затьмарювати наш дух. Найбільшим доказом благородства християнина є самовладання. Якщо людина, зазнаючи образ чи жорстокого ставлення, втрачає спокій і довіру, вона позбавляє Бога права явити в ній досконалість характеру Господа. Смирення серця — це сила, яка дає перемогу Христовим послідовникам, це ознака їхнього зв'язку з Небом. ХНС 281.1

“Бо хоч Господь високо, покірного Він бачить”.⁸ Бог з ніжністю дивиться на тих, котрі виявляють Христовий дух покори й лагідності. Світ може дивитися на них з погордою, але в Божих очах вони дорогоцінні. Не тільки мудрі, видатні Й доброчинні, не тільки працелюбні, горливі й енергійні отримають “перепустку” до Небесного Царства. Ні! Убогі духом, котрі прагнуть постійно бути зо Христом, покірні серцем, найбільше бажання котрих — чинити Божу волю, — увійдуть до Небесного Царства. Вони будуть серед тих, які обмили й вибілили свій одяг у крові Агнця. “Тому вони перебувають перед Божим престолом і служать Йому вдень і вночі в Його храмі. А Той, Хто сидить на престолі, буде жити з ними”.⁹ ХНС 281.2

“Блаженні голодні й спрагнені праведності”.¹⁰ Почуття власної негідності робить серце голодним і спраглим праведності, і таке бажання не залишиться незадовільненим. Ті, у чиїх серцях є місце для Ісуса, відчують Його любов. Усі, хто бажає уподібнитися характером до Бога, будуть задоволені. Дух Святий ніколи не залишить без допомоги душу, котра споглядає Ісуса. Він “бере” від Христа і передає цій душі. Якщо погляд постійно звернений на Христа, дія Духа продовжується доти, доки в душі не відобразиться Його образ. Чиста любов розширить душу, зробить її здатною досягати нових вершин, поглибить пізнання небесних істин, сповнить усією повнотою. “Блаженні голодні й спрагнені праведності, бо вони наситяться”.⁹ ХНС 281.3

Милосердні будуть помилувані, а чисті серцем побачать Бога. Усяка нечиста думка опоганює душу, послаблює моральні засади і зводить нанівець вплив Святого Духа. Вона затьмарює духовний зір, так що людина не здатна бачити Бога. Господь може простити грішника, якщо він покається і, дійсно, робить це, однак навіть прощена душа залишається заплямованою. Хто прагне пізнати духовну істину, той повинен залишити нечистоту думок і мови. ХНС 281.4

Але Христос мав на думці не лише свободу від нечистоти, не тільки звільнення від обрядового опоганення, якого так старанно уникали юдеї. Егоїзм перешкоджає баченню Бога. Егоїстичний дух судить про Бога як про подібного собі. Доки ми не зречемося його, доти не зможемо зрозуміти Того, Хто є Любов. Тільки безкорислива, покірна, довірлива людина побачить Бога — милосердного і милостивого, довготерпеливого і многомилостивого та праведного (див. Вих.34:6). ХНС 282.1

“Блаженні миротворці”.¹¹ Христовий мир є плодом істини. Це гармонія з Богом. Світ ворогує з Божим Законом; грішники ворогують зі своїм Творцем і, як наслідок, — ворогують між собою. Але псалмист сказав: “Мир великий у тих, хто любить Закон Твій, — вони не спіткнуться”.¹² Люди не можуть творити мир. Людські плани очищення й піднесення окремих осіб або суспільства в цілому не спроможні створити мир, оскільки вони не в змозі зворушити серце. Єдина сила, здатна створити і назавжди зберегти справжній мир, — це благодать Христа. Коли вона увійде в серце, тоді усуне лихі пристрасті, які призводять до суперечок і незгод. “На місці тернини виросте кипарис, а замість кропиви — з'явиться мирт”, а пустеля життям “радітиме, і зацвіте, мов троянда”.¹³ ХНС 282.2

Люди дивувалися цьому вченню, яке так відрізнялося від приписів і життя фарисеїв. Народ звик думати, що щастя полягає у володінні багатствами світу, у славі й похвалі людей. Приємно, коли тебе кличуть “равві” та вихваляють як мудрого і побожного, коли всі твої чесноти виставлені напоказ. Саме це вважалося вершиною щастя. Однак у присутності величезного натовпу Ісус проголосив, що земне багатство і світська слава стануть єдиною нагородою таких людей. Він говорив упевнено. Його слова звучали переконливо. Охоплений почуттям страху, народ замовк. Вони дивились одне на одного із сумнівом. Якщо вчення цього Чоловіка істинне, то хто з них зможе спастися? Чимало з них були переконані, що цей чудовий Учитель керований Божим Духом і висловлені Ним думки — божественного походження. ХНС 282.3

Після того, як Ісус з'ясував, у чому полягає справжнє щастя і як його можна досягнути, Він докладно виклав обов'язки Своїх учнів як обраних Богом учителів, котрі повинні вести інших шляхом праведності та вічного життя. Господь знав, що їм доведеться зазнавати розчарувань і зневіри, що вони зустрінуться з рішучим опором та зневагою, а їхні свідчення будуть відкинуті. Він добре знав, що, виконуючи своє служіння, ці покірні люди, котрі так уважно слухають Його слова, зноситимуть наклепи, тортури, ув'язнення і навіть смерть. Ісус продовжував: “Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве [слово], обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах, адже так само переслідували пророків, які були перед вами”.¹⁴ ХНС 283.1

Світ любить гріх і ненавидить праведність, у цьому полягала причина його ворожого ставлення до Ісуса. Усі, хто відкидає Його безмежну любов, уважатимуть християнство перешкодою. Христове світло проганяє темряву, яка приховує їхні гріхи, воно вказує на необхідність змін. Люди, котрі підкоряються впливові Святого Духа, починають боротися із самими собою, у той час як інші, що приліпилися до гріха, провадять боротьбу з істиною та її представниками. ХНС 283.2

Таким чином, розгортається боротьба, і послідовників Христа звинувачують як заколотників. Однак саме їхня єдність із Богом викликає ворожість світу. Вони несуть на собі ганьбу Христа. Вони ступають на шлях, яким ішли найблагородніші люди Землі. Вони повинні зустрічати гоніння не зі смутком, а з радістю. Кожне вогняне випробовування — це засіб, який Бог використовує для їхнього очищення. Кожне випробовування робить їх придатними для співпраці з Ним. Будь-яка протидія відіграє свою роль у великій боротьбі за праведність, збільшуючи радість остаточної перемоги. Пам'ятаючи це, вони воліють з радістю прийняти випробовування своєї віри і терпіння, аніж уникати його як чогось страшного. Бажаючи виконати свій обов'язок перед світом і отримати Боже схвалення, Його слуги повинні виконувати кожний свій обов'язок без страху або бажання заслужити похвалу людей. ХНС 283.3

“Ви — сіль землі”¹⁵ — сказав Ісус. Не уникайте світу, щоб уберегтися від переслідувань. Ви повинні залишатися серед людей, аби Божественна любов, подібно до солі, зберігала світ від розкладання. ХНС 284.1

Серця, котрі відгукнуться на вплив Святого Духа, стануть каналами, через які виливатимуться Божі благословення. Якби із землі були забрані ті, хто служить Богові, якби Його Дух покинув людей, тоді внаслідок панування сатани наш світ був би приречений на спустошення й загибель. Беззаконники не знають, що благословеннями цього життя вони зобов'язані присутності у світі Божих дітей, яких вони зневажають і пригноблюють. Але якщо християни є такими лише за назвою, то вони подібні до солі, котра втратила свої властивості. Вони не справляють доброго впливу на світ. Неправильно представляючи Бога, вони гірші за невіруючих. ХНС 284.2

“Ви — світло для світу”.¹⁶ Юдеї вважали спасіння привілеєм лише своєї нації, але Христос показав їм, що спасіння подібне до сонячного світла. Воно належить усьому світові. Біблійну релігію не можна обмежити палітурками книги чи стінами церковної споруди. Її не можна лише час від часу виймати для власних потреб, а потім знову дбайливо ховати. Віра повинна освячувати щоденне життя, виявлятись у всіх наших справах і людських стосунках. ХНС 284.3

Справжній характер неможливо сформувати окремо від людини, він випромінюється зсередини. Якщо ми бажаємо спрямовувати інших на дорогу праведності, то принципи цієї праведності передусім повинні зберігатися в нашому серці. Визнання віри — це тільки теорія релігії, але слово істини повинно підтверджуватися практичним благочестям. Послідовне життя, духовні розмови, непохитна чесність, дух активної доброчинності і практична побожність — ось засоби передачі світла світові. ХНС 284.4

Ісус не заглиблювався в деталі Закону, але й не створював у Своїх слухачів враження, ніби прийшов скасувати його вимоги Христос знав, що шпигуни готові були вхопитися за будь-яке слово, аби потім використати його для своїх цілей. Він знав упередження багатьох Своїх слухачів і тому не сказав нічого, що могло б похитнути їхню віру в релігію і постанови, передані їм через Мойсея. Сам Христос дав їм як моральний, так і церемоніальний закони. Він не прийшов руйнувати довіру до власних постанов. Саме через Свою велику повагу до Закону і Пророків Ісус намагався зруйнувати стіну традицій, що оточувала юдеїв. Відкидаючи їхні помилкові тлумачення Закону, Він старанно оберігав Своїх учнів від порушення життєво важливих істин, доручених євреям. ХНС 284.5

Фарисеї пишалися своїм послухом Законові, але так мало знали про його практичне застосування у щоденному житті, що слова Спасителя пролунали для них як єресь. Коли Він вимітав сміття, під котрим була похована істина, їм здавалося, що Він усуває саму істину. Вони шепотіли один одному, що Він ігнорує Закон. Прочитавши їхні думки, Ісус відповів: “Не думайте, що Я прийшов відмінити Закон або Пророків. Я не прийшов відмінити, але сповнити”.¹⁷ Цими словами Ісус спростовує звинувачення фарисеїв. Його місія у світі полягала в тому, щоб відстоювати святі вимоги того Закону, у порушенні якого Його звинувачували. Якби Божий Закон можна було скасувати або змінити, тоді Христові не треба було б страждати за наслідки наших переступів. Він прийшов пояснити ставлення Закону до людини і на прикладі власного життя виявити послух його Заповідям. ХНС 285.1

Бог дав нам Свої святі Постанови, бо любить людський рід. Щоб захистити нас від наслідків непослуху, Він відкриває принципи праведності. Закон — це вираз думки Бога. Коли ми приймаємо його в Христі, він стає нашою думкою. Закон підносить нас над плотськими бажаннями і нахилами, над спокусами, які ведуть до гріха. Бог бажає нам щастя, тому і дав нам Заповіді Закону, аби через дотримання їх ми мали радість. Коли при народженні Христа ангели співали: “Слава Богові на висоті, а на землі — мир в людях доброї волі!”,¹⁸ вони звіщали принципи Закону, який Він прийшов звеличити і прославити. ХНС 285.2

Проголошуючи з гори Сінай Свій Закон, Бог явив людям святість Свого характеру, щоб вони могли побачити власну гріховність. Закон був даний, щоб переконати людей у їхніх гріхах та відкрити потребу в Спасителі. Це відбувається тоді, коли принципи Закону прищеплені в серці Святим Духом. Ця робота виконується і нині. Принципи Закону розкриваються у житті Христа. Коли Святий Дух торкається серця і світло Христа відкриває людям потребу в очищенні Його кров'ю і виправданні Його праведністю, тоді Закон стає засобом, що приводить нас до Христа, щоб ми були виправдані вірою. “Господній Закон досконалий, — він зміцнює душу”.¹⁹ ХНС 286.1

“…Доки будуть існувати небо й земля, — сказав Ісус, — жодна йота, жодна риска із Закону не зникне — усе збудеть- ся”.²⁰ Сонце, що світить у небі, земля, на якій ви живете, — це Божі свідки, що підтверджують незмінність і вічність Його Закону. Та хоч би вони й минулися, Божественні Заповіді залишаться. “Швидше небо й земля проминуть, ніж пропаде хоч одна риска із Закону”.²¹ Прообрази, котрі вказували на Ісуса як Агнця Божого, скасовані Його смертю, але Заповіді Десятислів'я залишаються такими ж незмінними, як і Божий престол. ХНС 286.2

“Закон святий”, а тому будь-яке відхилення від нього є злом. Хто не дотримується Божих Заповідей і навчає цього інших, ті засуджені Христом. Своїм життям послуху Спаситель підтвердив вимоги Закону. Він довів, що люди в змозі дотримуватися Закону, і виявив досконалість характеру, якої можна досягти через послух. Усі, котрі слухняні, як Він, свідчать, що “Заповідь — свята, праведна та добра”.²² навпаки, кожен порушник Божих Заповідей підтверджує думку сатани, нібито Закон несправедливий і тому його неможливо виконати. Отже, такі люди підтримують обман великого ворога і зневажають Бога. Вони стають дітьми лукавого, який першим повстав проти Божого Закону. Прийняти їх на Небеса — означало б знову посіяти там насіння незгоди й бунту та поставити під загрозу добробут Всесвіту. Жодна людина, котра свідомо ігнорує хоча б одну Заповідь Закону, не увійде до Небесного Царства. ХНС 286.3

Рабини вважали, що “перепусткою” на Небеса є їхня праведність, але Ісус наголосив на безпідставності таких надій. Праведність фарисеїв — це виконання обрядів і теоретичне знання істини. Рабини вважали себе святими через дотримання Закону власними зусиллями, але своїми вчинками вони відокремили релігію від праведності. Хоч вони скрупульозно виконували ритуали, їхнє життя було аморальним і зіпсованим. Зі своєю так званою праведністю вони ніколи не ввійдуть до Небесного Царства. ХНС 287.1

За часів Христа найбільшою помилкою людей було переконання, що звичайна згода з істиною уже є праведністю. Однак досвід показує, що для спасіння душі теоретичного пізнання істини недостатньо. Воно не приносить плодів праведності. Ревне ставлення до так званої богословської істини часто супроводжується ненавистю до істини, втіленої в життя. Найбільш похмурі сторінки історії рясніють записами про злочини, учинені релігійними фанатиками. Фарисеї вважали себе дітьми Авраама і вихвалялися отриманими від Бога пророцтвами, але ці переваги не уберегли їх від егоїзму, злоби, зажерливості й найпідступнішого лицемірства. Вони вважали себе найбільш побожними людьми на світі, але їхня так звана ортодоксальність призвела до того, що вони розіп'яли Господа слави. ХНС 287.2

Така ж небезпека існує й нині. Чимало людей вважають себе християнами лише тому, що дотримуються певних богословських догм. Але вони не втілюють істини в практичне життя. Вони не повірили в неї і не полюбили її, тому й не отримали сили та благодаті, котрі приходять через освячення істиною. Люди можуть визнавати віру в істину, але якщо це не робить їх щирими, добрими, терплячими, вибачливими і духовними, така віра буде прокляттям для них, а через них — прокляттям для світу. ХНС 287.3

Праведність, якої навчав Христос, — це узгодження серця і життя з явленою Божою волею. Грішні люди можуть стати праведними, але за умови, що вони вірять в Бога і зберігають живий зв'язок із Ним. У такому разі справжнє благочестя піднесе думки й ушляхетнить життя. Тоді зовнішні форми релігії перебуватимуть у гармонії з внутрішньою чистотою християнина, а обряди, що складають частину служіння Богові, не будуть беззмістовними, як у лицемірних фарисеїв. ХНС 287.4

Ісус розглядає кожну Заповідь зокрема, пояснює глибину й широту її вимог. Не змінюючи навіть однієї риски Закону, Він показує важливість принципів, закладених у Заповідях, і викриває фатальність зовнішнього послуху юдеїв. Він говорить, що лиха думка або хтивий погляд уже є порушенням Божого Закону. Кожен, хто бере участь у найменшій несправедливості, порушує Закон і морально деградує. Убивство зароджується спочатку в думках. Хто носить у своєму серці ненависть, той ступає на дорогу вбивці, і його жертви огидні для Бога. ХНС 288.1

Юдеї плекали дух помсти. У своїй ненависті до Риму вони вдавалися до погроз і цим приносили радість сатані, бо виявляли його дух. Так вони готувалися до страшних учинків, до яких він їх провадив. У релігійному житті фарисеїв не було нічого, що спонукувало б язичників до благочестя. Ісус радив їм не обманюватися думкою про повстання проти своїх гнобителів і не плекати в серці бажання помститися кривдникам. ХНС 288.2

Щоправда, існує обурення, яке може бути виправданим, навіть у послідовників Христа. Коли вони бачать, як зневажається Бог і ганьбиться Його служіння або пригноблюються невинні, їхню душу наповнює праведне обурення. Такий гнів душі, чутливої до моральних норм, не є гріхом. Але той, хто дозволяє собі обурюватися чи гніватися з будь-якого приводу, відкриває своє серце сатані. Якщо ми бажаємо бути в гармонії з Небесами, гіркота і ворожнеча повинні бути усунуті з душі. ХНС 288.3

Але Спаситель іде ще далі. Він говорить: “Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат мас щось проти тебе, лиши там свій дар перед жертовником; піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар”.²³ Чимало людей ревні в релігійному служінні, тоді як поміж ними та їхніми братами існують непорозуміння, які потрібно було б усунути. Бог вимагає від них зробити все можливе для відновлення згоди. Поки вони цього не вчинять, Бог не може прийняти їхнього служіння. Обов'язки християнина щодо цього визначені досить ясно. ХНС 288.4

Бог зливає Свої благословення на всіх. Він “Своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних”. “Він є добрий і до невдячних, і до злих”.²⁴ Бог закликає нас бути подібними до Нього. “… [Благословляйте тих, котрі проклинають вас, — говорить Ісус, — робіть добро тим, що ненавидять вас,] …щоб бути вам синами вашого Отця, що на Небі”.²⁵ Це принципи Закону, які є джерелом життя. ХНС 289.1

Божий ідеал щодо Його дітей перевершує найвищі уявлення людського розуму. “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”.²⁶ Це повеління є одночасно й обітницею. План спасіння передбачає наше цілковите звільнення з-під влади сатани. Христос оберігає від гріха душу, яка кається. Він прийшов зруйнувати діла диявола і дбає, щоб Святий Дух був з кожною покаяною душею й оберігав її від гріха. ХНС 289.2

Не можна виправдовувати лихий учинок діяльністю спокусника. Сатана тішиться, коли так звані послідовники Христа виправдовують свою недосконалість. Такі виправдання приводять до гріха. Гріхові немає виправдання. Побожність, христоподібне життя доступні кожній покаяній віруючій Божій дитині. ХНС 289.3

Ідеал християнського характеру — уподібнитися до Христа. Як Син Людський був досконалим у Своєму житті, так і Його послідовники мають бути досконалими у своєму. Ісус у всьому був подібний до Своїх братів. Він мав таке ж тіло, як і ми; відчував голод, спрагу і втому. Він підтримував Свої фізичні сили їжею і сном. Він розділив долю людини і в той же час був непорочним Божим Сином. Він був Богом у тілі. Його характер повинен стати нашим характером. Про тих, хто вірує в Нього, Господь говорить: “Оселюся в них і ходитиму, і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом!”.²⁷ ХНС 289.4

Христос — це сходи, які бачив Яків. Вони спиралися на землю, а верхньою частиною сягали небесних воріт — порога слави. Якби у цих сходах бракувало хоча б одного щабля і вони не торкалися землі, то ми загинули б. Але Христос досягає нас, де б ми не були. Він прийняв нашу природу і переміг, щоб ми, прийнявши Його природу, також могли перемагати. ХНС 289.5

“У подобі гріховного тіла”.²⁸ Він жив безгрішним життям. Нині Своєю божественністю Він досягає небесного престолу, а Своєю людською природою — нас. Він запрошує нас вірою в Нього досягати слави Божого характеру. Тому ми повинні бути досконалими, як “досконалий Отець наш Небесний”.²⁶ ХНС 290.1

Ісус пояснив, у чому полягає праведність, і вказав на Бога як на її Джерело. Тепер Він звертається до практичних обов'язків. Здійснюючи милостиню, молитву чи піст, ми не повинні робити нічого такого, що привертало б увагу до нас особисто або викликало похвалу. Будьте щирими, допомагаючи бідним і стражденним. У молитві нехай душа спілкується з Богом. Під час посту не ходіть з похиленою головою та сповненим егоїстичних думок серцем. Серце фарисея — це неродючий грунт, в якому не проросте жодного насіння божественного життя. Лише той, хто повністю підкоряється Богові, служить Йому найкращим чином. Через спілкування з Богом люди стають Його співпрацівниками, являючи Його характер іншим. ХНС 290.2

Служіння від щирого серця має велику нагороду. “Отець, що бачить таємне, віддасть тобі [явно] ”. Якщо живемо по благодаті Христа, ми удосконалюємося. Душі повертається її первісна краса, з'являються христоподібні риси характеру і починає сяяти Божий образ. На обличчях чоловіків і жінок, котрі йдуть дорогою Божою і працюють з Ним, відбивається небесний мир. Вони оточені небесною атмосферою. Для цих душ Царство Боже вже розпочалося. Вони сповнені радістю Христа — радістю від усвідомлення того, що є благословенням для людей та удостоєні честі бути прийнятими на служіння Господеві. їм довірено виконання роботи в Його ім'я. ХНС 290.3

“Ніхто не може двом панам служити”.²⁹ Ми не можемо служити Богові з роздвоєним серцем. Біблійну релігію не можна ставити в один ряд з багатьма іншими факторами; її вплив повинен бути найбільшим, усеохоплюючим, усепереможним. Вона не повинна уподібнюватися до мазків фарби, безладно нанесених на полотно, а має наповнити все життя, як фарба просочує повністю занурене в неї полотно, аби кожна нитка тканини набрала інтенсивного стійкого кольору. ХНС 290.4

“Якщо твоє око буде чисте, усе твоє тіло буде світле, а коли твоє око буде лукаве, то й усе твоє тіло буде темне”.³⁰ Чистота і цілеспрямованість — умови прийняття світла від Бога. Хто бажає пізнати істину, повинен бути готовим прийняти все, що це світло відкриває. Він не може йти на компроміс із оманою. Вагання і нерішучість щодо істини означають обрання темряви сатанинського обману. ХНС 291.1

Світська розсудливість і непохитні принципи праведності не переходять одне до іншого як кольори веселки. Вічний Бог проклав між ними чітку межу. Подібність до Христа настільки відрізняється від подібності до сатани, наскільки полудень — від опівночі. Лише ті, котрі живуть життям Христа, є Його співпрацівниками. Якщо в душі викохується хоча б один гріх, якщо в житті зберігається хоча б одна погана звичка, тоді занечищується все єство. Людина стає знаряддям неправедності. ХНС 291.2

Усі, хто обрав служіння Богові, повинні довіритися Його опіці. Христос указав на небесних птахів, на польові квіти і закликав Своїх слухачів розмірковувати над Божим творінням. “Хіба ви не цінніші від них?”.³¹ Міра Божественної уваги до будь-якої істоти відповідає її місцю в ієрархії буття. Провидіння опікується маленьким сірим горобцем. Польові квіти, трава, яка килимом вкриває землю, також оточені увагою й турботою нашого Небесного Отця. Великий Митець не забув про лілію, створивши її настільки прекрасною, що вона перевершує славу Соломона. Наскільки ж більше Він піклується про людину, яка є образом і славою Божою! Він бажає бачити у Своїх дітях характер, подібний до Його характеру. Як сонячне проміння надає квітам прекрасних барв і відтінків, так і Бог дає душі красу Свого характеру. ХНС 291.3

Усі, хто обирає Христове царство любові, праведності й миру, хто ставить понад усе Його інтереси, перебувають у зв'язку з вищим світом. Їм належить усяке благословення, в якому вони мають потребу в цьому житті. У книзі Божого Провидіння — Книзі Життя — кожному з нас відведена сторінка, на якій зазначені всі подробиці нашого життя, навіть кількість волосин на нашій голові. Господь ніколи не забуває про Своїх дітей. ХНС 291.4

“Отож, не журіться про завтрашній день”.³² Ми повинні прямувати за Христом з дня на день. Бог не дає допомоги на завтрашній день. Він не відкриває Своїм дітям усі шляхи їхнього життя відразу, щоб вони не розгубилися. Небесний Отець говорить їм стільки, скільки вони можуть запам'ятати і виконати. Сила і мудрість даються лише для сьогоднішніх потреб. ХНС 292.1

“Коли ж кому з вас бракує мудрості [на сьогодні], — хай просить у Бога, Який дає всім щедро і не докоряє; тож буде йому дано”.³³ ХНС 292.2

“Не судіть, щоб і вас не судили”.³⁴ Не вважайте себе кращими за інших і не ставайте їхніми суддями. Оскільки ви не можете знати мотивів вчинків людей, то не маєте права їх судити. Критикуючи інших, ви виносите вирок собі, бо виявляєте себе спільниками сатани — обвинувача братів наших. Господь говорить: “Випробовуйте себе самих, чи перебуваєте ви у вірі, пізнавайте себе”. Саме так ми повинні діяти. “Бо якби ми самих себе судили, то нас би не судили”.³⁵ ХНС 292.3

Добре дерево приносить добрі плоди. Якщо плід несмачний і нічого не вартий, то вважається поганим дерево. Так і плоди життя свідчать про стан серця і досконалість чи недосконалість характеру. Добрими вчинками неможливо купити спасіння, але вони виявляють віру, яка керується любов'ю й очищає душу. І хоч вічна нагорода не дається за наші заслуги, однак ми отримуємо її відповідно до праці, виконаної через благодать Христа. ХНС 292.4

Так Христос виклав принципи Свого Царства — величні правила життя. Щоб закарбувати це повчання, Він наводить ілюстрації. Не досить, — сказав Господь, — слухати Моїх слів. Ви повинні через послух зробити їх підвалиною свого характеру. Людське “я” — ніщо інше, як сипучий пісок. Якщо ви будуєте свій дім на людських теоріях і вигадках, він рано чи пізно впаде. Його зруйнують вітер спокус і буря випробувань. Але принципи, які Я дав вам, стоятимуть вічно. Прийміть Мене і будуйте на Моїх словах. ХНС 292.5

“Отже, кожний, хто слухає ці Мої слова та виконує їх, буде подібний до чоловіка розумного, що збудував свій дім на скелі; і линув дощ, і ринули ріки, і знялися вітри й обрушилися на той дім, та він не впав, бо був заснований на скелі”.³⁶ ХНС 292.6