Христос — надія світу

28/88

Розділ 27. “Можеш очистити мене”

(На підставі Євангелій від Матв.8:2—4; 9:1—8, 32—34; Марк.1:40—45; 2:1—12; Луки 5:12—28)

З усіх відомих на Сході хвороб проказа була найстрашнішою. Її невиліковність, а також руйнівна дія на організм людини наводили жах навіть на найбільш відважних. Юдеї вважали проказу карою за гріх. Тому цю хворобу називали “бичем”, “перстом Божим”. Цей невиліковний, смертельний, здатний глибоко вкорінюватися недуг вважався символом гріха. Згідно з церемоніальним законом, прокажений оголошувався нечистим. Він помирав для суспільства. Усе, до чого він торкався, оголошувалось нечистим. Навіть повітря отруювалося його диханням. За найменшої підозри на проказу людина повинна була показатися священикам, які обстежували її та приймали відповідне рішення. Якщо людину визнавали прокаженою, вона мусила залишити сім'ю, покинути ізраїльську громаду. Така людина була приречена спілкуватися тільки із собі подібними. Закон щодо прокажених був невблаганним. Навіть царі та правителі не становили винятку. Монарх, уражений цією страшною хворобою, повинен був залишити царський скіпетр і покинути суспільство. ХНС 239.1

Вдалині від друзів і рідних прокажений ніс на собі прокляття цієї хвороби. Він не повинен був приховувати своєї біди, а роздирати одяг і криком попереджати про своє наближення, аби таким чином люди могли уникнути зараження. Вигуки “Нечистий! Нечистий!”, що лунали з уст самотнього вигнанця, викликали жах і відразу. ХНС 239.2

У тій місцевості, де здійснював служіння Христос, було чимало таких страждальців. Звістка про Його діяльність дійшла і до них, запаливши іскру надії. Але від часів пророка Єлисея ніхто не чув про лікування прокажених. Вони не сміли надіятись, що Ісус учинить для них те, чого ще не робив для жодної людини. Але серед них був один чоловік, у серці котрого зародилася віра. Однак він не знав, як підійти до Ісуса. Ізольований від ближніх, як він міг стати перед Зцілителем? Та й чи захоче Христос зцілити його? Чи помітить Він того, котрого вважали ураженим судами Божими? Чи, подібно до фарисеїв і навіть лікарів, не прокляне його, наказавши триматися подалі від людних місць? Він обмірковував усе, що чув про Ісуса. Було відомо, що жодного, хто звертався до Нього за допомогою, Він не прогнав. І нещасний вирішив знайти Спасителя. Позбавлений права заходити в місто, він сподівався зустріти Його десь на гірських стежках або за містом, коли Той навчатиме народ. Труднощі були великі, але це була його єдина надія. ХНС 240.1

І ось прокажений вирушає до Спасителя. Ісус у той час навчав на березі озера, і народ юрмився навколо Нього. Стоячи вдалині, прокажений чув лише окремі слова Спасителя. Він бачив, як Христос покладав руки на хворих. Він зауважив кульгавих, сліпих, паралітиків та помираючих від різних хвороб, котрі піднімалися здоровими, прославляючи Бога за зцілення. Віра його остаточно зміцнилася. Він підходив усе ближче й ближче до натовпу. В певний момент хворий забув усе: заборони, що сковували його, безпеку людей, страх, який він в усіх викликав. Нещасний думав тільки про благословенну надію на зцілення. ХНС 240.2

Ця людина являла собою огидне видовище. Хвороба залишила страшні сліди; на його тіло, що розкладалося, неможливо було дивитися без відрази. Побачивши прокаженого, люди перелякано відсахнулися. Вони тиснулися одне до одного, аби лише не доторкнутися до нього. Декотрі намагалися спинити цього чоловіка, щоб він не наближався до Ісуса, але даремно. Він нікого не бачив і не чув, не звертав уваги на огиду, яку викликав у людей. Прокажений бачив тільки Божого Сина, чув лише голос Того, Хто повертає життя помираючому. Наблизившись до Ісуса, прокажений впав Йому в ноги із зойком: “‘Господи, якщо хочеш, Ти можеш мене очистити!’ [Ісус], простягнувши руку, доторкнувся до нього, кажучи: ‘Хочу, стань чистим!’ — і він умить очистився від прокази”.1 Перетворення відбулося умить. Його тіло видужало, нерви стали чутливими, м'язи зміцніли. Укрита струпами шкіра, характерна для хворих на проказу, набула здорового матового відтінку, як у дитини. ХНС 240.3

Ісус звелів цьому чоловікові нікому не розповідати про зцілення, а відразу ж піти до храму і принести жертву. Але таку жертву не можна було приймати, доки священики не обстежать хворого та не оголосять його повністю здоровим. Яким би неприємним не видавався їм цей обов'язок, вони не могли відмовитися від такого обстеження і винесення рішення. ХНС 241.1

У Писанні зазначається, як наполегливо Христос наказував чоловікові мовчати і швидко діяти. “Суворо попередивши, відразу відіслав його, наказавши: Дивися, нікому не розповідай, але йди, покажися священикові та принеси дар, який наказав Мойсей [у Законі] на свідчення їм”.2 ХНС 241.2

Якби священики довідалися, яким чином відбулося зцілення прокаженого, ненависть до Христа могла вплинути і на їхнє рішення. Ісус хотів, щоб чоловік з'явився у храмі раніше, ніж звістка про чудо дійде туди. У такому разі буде прийняте безстороннє рішення священиків, і зцілений зможе повернутися до сім'ї і друзів. ХНС 241.3

Були й інші причини, якими керувався Христос, наказуючи чоловікові мовчати. Спаситель знав, що вороги постійно намагаються обмежити Його діяльність і відвернути від Нього людей. Він усвідомлював: коли стане відомо про зцілення прокаженого, то й інші, уражені цією страшною хворобою, почнуть збиратися навколо Нього, і народ здійме крик від страху заразитися. Чимало прокажених не зможуть використати дар здоров'я так, щоб він став благословенням для них та ближніх. Збираючи навколо Себе прокажених, Христос міг дати привід для звинувачення в порушенні церемоніального закону. А це могло перешкодити проповіді Євангелія. ХНС 241.4

Наступні події довели правоту Христа. Багатьом людям, присутнім при зціленні прокаженого, було цікаво знати рішення священиків. Повернення прокаженого до друзів ви- кликало велике збудження. Незважаючи на пересторогу Ісуса, чоловік навіть не пробував замовчати факт свого зцілення. Приховати таке і справді було важко, а тому прокажений усюди розповідав про те, що з ним сталося. Гадаючи, що заборона була викликана лише скромністю Ісуса, він сповіщав усюди про силу Великого Цілителя. Йому важко було зрозуміти, що кожний прояв сили Спасителя зміцнював рішучість священиків і старійшин знищити Ісуса. Усвідомлюючи, як добре бути здоровим, радіючи повноті сил, поверненню в сім'ю і суспільство, зцілений не міг не прославити свого Лікаря. Але розголошення про цю подію перешкодило подальшій діяльності Спасителя. До Христа збиралися настільки великі натовпи людей, що Він був змушений на певний час припинити Свою роботу. ХНС 242.1

Кожний учинок Христа переслідував далекосяжні цілі. Так було й у випадку з прокаженим. Дії Христа мали набагато більше значення, ніж це здавалося на перший погляд. Ісус допомагав усім, хто приходив до Нього, але й бажав благословити тих, котрі не зверталися до Нього. Спостерігаючи, як линуть до Нього митники, язичники і самаряни, Він прагнув, щоб Його почули також священики і вчителі, котрі замкнулися у своїх пересудах і традиціях. З цією метою Він використовував усі можливості. Пославши зціленого прокаженого до священиків, Він давав їм свідчення, котре могло розвіяти їхні упередження. ХНС 242.2

Фарисеї твердили, що вчення Христа суперечить Законові, даному Богом через Мойсея. Але наказуючи зціленому прокаженому принести дар, якого вимагав Закон, Він спростовував таке звинувачення. Це було достатнім доказом для всіх, хто бажав у цьому переконатися. ХНС 242.3

Єрусалимські керівники народу посилали шпигунів, щоб знайти якийсь привід для засудження Христа на смерть. У відповідь Він подавав їм докази Своєї любові до людського роду, поваги до Закону, Своєї сили звільняти від гріха і смерті. Таким чином Він засвідчив: “Вони віддають Мені злом за добро, і ненавистю — за любов Мою”3 Той, Хто на горі дав Заповідь: “Любіть ворогів своїх”, підтвердив її власним прикладом, не віддаючи “злом за зло або лайкою за лайку”, “а навпаки, благословляючи”.4 ХНС 242.4

Ті самі священики, які раніше присудили прокаженого на вигнання, нині засвідчили його зцілення. Це рішення, оголошене публічно і записане в книзі, стало незаперечним доказом на користь Христа. І коли зцілений чоловік знову був прийнятий до ізраїльської громади на підставі висновку священиків, що на ньому не залишилося жодних слідів хвороби, він став живим свідком на користь свого Спасителя. З радістю він приніс дар і прославляв ім'я Ісуса. Священики могли ще раз переконатися в божественній силі Спасителя, їм була дана можливість пізнати Істину і скористатися світлом. Відкидаючи світло, вони могли втратити його назавжди. І справді, багато людей відкинули це світло, але воно було дане не даремно. Божественне світло торкнулося багатьох сердець, хоч деякий час цього не було видно. Здавалося, шо за життя Спасителя Його служіння не викликало особливої любові священиків і вчителів, але після Його вознесіння “серед священиків дуже багато були слухняні вірі”.5 ХНС 243.1

Очищення Христом прокаженого від його страшної хвороби — наочний приклад очищення душі від гріха. Чоловік, який прийшов до Ісуса, був “весь у проказі”; смертельна хвороба понівечила тіло. Учні намагались уберегти Господа від дотику до нього, бо кожний, хто торкався прокаженого, ставав нечистим. Але поклавши Свою руку на цього хворого, Ісус не осквернився. Його дотик мав життєдайну силу. Проказа зійшла. Те саме можна сказати відносно прокази гріха — глибоко закоріненої, смертельної, від якої неможливо очиститися людською силою. “Кожна голова хвора, кожне серце ослабло… Від підошви ноги й аж до тім'я голови нема здорового місця: рани, синці та свіжі порази”.6 Але Ісус, хоч і прийняв людську природу, не може осквернитися. Його присутність — це цілюща сила для грішника. Кожен, хто впаде до Його ніг та з вірою попросить: “Господи, коли хочеш, Ти можеш мене очистити”, почує відповідь: “Хочу, — стань чистим!”7 ХНС 243.2

У деяких випадках зцілення Ісус не відразу дарував бажане благословення. Але у випадку з проказою прохання про зцілення виконувалось негайно. Коли молимося про земні благословення, відповідь на нашу молитву може загаятися або, натомість, Бог може запропонувати щось інше. Але зовсім інакше стоїть справа з нашим проханням про звільнення від гріха. Божа воля полягає саме в тому, щоб очистити нас від беззаконня, зробити Своїми дітьми і дати силу жити святим життям. Христос “віддав Самого Себе за наші гріхи, щоб визволити нас від теперішнього лукавого віку, за волею Бога і нашого Отця”.8 “І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось попросимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас! А коли знаємо, що слухає нас, — чого б тільки ми не попросили, — то знаємо, що одержуємо те, чого просили в Нього”. “Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він — вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності”.9 ХНС 244.1

При зціленні розслабленого в Капернаумі Христос виклав той самий урок. Він зробив чудо, аби показати Свою силу прощати гріхи. Зцілення цієї людини навчає усіх цінних істин. Воно вселяє в нас надію і натхнення, в той час як дріб'язкова прискіпливість фарисеїв служить застережливим уроком. ХНС 244.2

Як і прокажений, розслаблений втратив будь-яку надію на одужання. Його хвороба була наслідком гріховного життя, і страждання ще більше посилювалися через докори сумління. Він звертався до фарисеїв і лікарів, сподіваючись отримати полегшення від духовних і фізичних мук, але вони холоднокровно оголосили його невиліковним та ураженим Божим гнівом. Фарисеї розцінювали нещастя як свідчення Божественного незадоволення, а тому цуралися хворих і нужденних. Однак часто ті, котрі звеличують свою святість, більш винуваті, ніж осуджені ними страждальці. ХНС 244.3

Розслаблений був абсолютно безпорадним; він утратив надію на будь-яку допомогу і впав у відчай. Але якось він почув про чудові діла Ісуса. Йому розповіли, що такі самі грішні, безпомічні люди, як він, отримували зцілення. Очищалися навіть прокажені. Друзі розповідали йому про це, заохочуючи вірити, що і він може бути зцілений, якщо його принесуть до Ісуса. Але, пригадуючи причину своєї хвороби, він знову і знову втрачав надію. Хворий боявся, що духовно чистий Лікар не потерпить його у Своїй присутності. І все ж він бажав не стільки тілесного одужання, скільки звільнення від тягаря гріха. Якби тільки побачити Ісуса й одержати запевнення у прощенні і примиренні з Небом! Після того він був готовий жити чи померти — згідно з Божою волею. І помираючий вигукнув: о, якби я міг тільки побачити Його! На його виснаженому тілі вже почали з'являтися ознаки тління. Він благав друзів віднести його на постелі до Ісуса, і вони з радістю зробили це. Але в будинку і навколо нього зібралося так багато людей, що хворий та його друзі не могли дістатися до Спасителя і навіть почути Його голосу. ХНС 244.4

Ісус тоді навчав у домі Петра. Учні зазвичай сиділи біля Нього. Там були також “фарисеї і законовчителі, що посходилися зі всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалима”.10 Вони прийшли в ролі шпигунів, шукаючи звинувачень проти Ісуса. Окрім цих служителів, зібрався різношерстий люд — ревні шанувальники вчення Ісуса, просто зацікавлені і навіть невіруючі. Тут були представники різних національностей та верств суспільства. “…Сила Господня була в Ньому, щоб оздоровляти”.11 Дух життя витав над зібранням, однак фарисеї та книжники не зауважували Божої присутності. Вони не відчували потреби у зціленні, а тому воно було не для них. “Він … голодним дав достаток, а багатих відіслав ні з чим”.12 ХНС 245.1

Знову й знову друзі розслабленого намагалися прокласти собі дорогу крізь натовп, але даремно. Хворий з відчаєм дивився довкола себе. Коли очікувана допомога була так близько, як можна було відмовитися від своїх сподівань?! На його настійне прохання друзі підняли паралізованого на дах будинку, розібрали покрівлю й опустили його просто до ніг Ісуса. Розмова була перервана. Спаситель глянув на змучене обличчя і побачив звернені до Нього з благанням очі. Він зрозумів усе; це ж Він привернув до Себе цю розчаровану, сповнену сумнівів душу. Коли розслаблений був ще вдома, Спаситель уже збудив його сумління. Коли ж він покаявся у своїх гріхах та повірив у цілющу силу Ісуса, життєдайна милість Спасителя вперше торкнулася його спраглого серця. Ісус спостерігав за першими проблисками віри, яка поступово зростала до глибокого переконання, що лише Він один є Спасителем грішників. Віра паралізованого міцніла з кожним зусиллям прийти до Ісуса. ХНС 245.2

Нарешті хворий почув слова Спасителя, які пролунали для нього приємною музикою: “Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!”13 ХНС 246.1

Тягар розпачу впав з душі чоловіка, мир прощення огорнув його, обличчя засяяло. Фізичні болі припинилися, умить відновився весь організм. Безпомічний паралітик — зцілений! Грішник — прошений! ХНС 246.2

У простоті віри чоловік прийняв слова Ісуса як дар нового життя. Він ні про що більше не просив, а лежав у блаженному мовчанні настільки щасливий, що не міг вимовити й слова. Небесне світло осявало його обличчя, і народ із шанобливістю спостерігав цю сцену. ХНС 246.3

Занепокоєні рабини з нетерпінням чекали, як у цьому випадку поведеться Христос. Вони пригадали, як цей чоловік звертався до них за допомогою, але вони залишили його без надії та співчуття. Окрім того, тоді вони заявили, що він страждає від Божого прокляття за свої гріхи. Побачивши перед собою хворого, рабини пригадали усе. Вони також помітили, з якою цікавістю присутні спостерігали за всім, що відбувалося, і страшенно боялися втратити свій вплив на народ. ХНС 246.4

На цей раз високі сановники не перекинулися жодним словом, але, дивлячись одне на одного, бачили, що кожний з них думає про одне: потрібно щось робити, аби стримати сплеск почуттів. Ісус оголосив, що гріхи розслабленого прощені. З'явилася можливість фарисеям вхопитися за цей факт як богозневагу і представити його смертельним гріхом. Вони говорили у своєму серці: “Він зневажає Бога! Хто ж може прощати гріхи, крім самого Бога?”.14 ХНС 246.5

Спрямувавши на них погляд, від якого вони знітилися і відсахнулися, Ісус сказав: “Що це ви думаєте в серцях ваших? Що легше: сказати паралізованому: прощаються тобі гріхи, — чи сказати: встань, візьми свою постіль і йди? Але щоб ви знали: Син Людський має владу прощати гріхи на землі. І говорить паралізованому: кажу тобі: встань, візьми постіль свою та йди до свого дому!”15 ХНС 247.1

І тоді той, кого принесли до Ісуса на ношах, схопився на ноги з юначими спритністю й силою. У жилах запульсував потік здорової крові. Кожен орган його тіла нараз став діючим. Рум'янець змінив смертельну блідість обличчя. “І він тут же встав, узявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувалися і славили Бога, кажучи: ніколи такого ми ще не бачили!”'15 ХНС 247.2

О, яка чудова Христова любов, шо зціляє грішника і страждальця! О, милосердний Бог, Котрий співчуває і вгамовує болі людства! О, дивовижна Сила, явлена людським синам! Хто ще може сумніватися у вістці спасіння?! Хто може нехтувати милістю співчутливого Викупителя?! ХНС 247.3

Щоб повернути здоров'я тілу, яке вже, фактично, розкладалося, необхідна була творча сила. Той же Голос, Який покликав до життя створену із земного пороху людину, повернув здоров'я і вмираючому розслабленому. Та сама Сила, Яка повернула життя тілу, відновила й серце. Той, Хто при творінні “сказав і сталося так”, Хто “наказав і з'явилось”,16 надихнув життям мертву в переступах та гріхах душу. Зцілення тіла свідчило про дію Сили, яка відновила серце. Христос звелів розслабленому встати і йти. “Але щоб ви знали, — сказав Він, — Син Людський має владу прощати гріхи на землі”.15 ХНС 247.4

Розслаблений знайшов у Христі зцілення як душі, так і тіла. За духовним зціленням прийшло й тілесне. На цей урок не можна не звернути уваги. Нині тисячі людей, подібно до розслабленого, страждають від фізичних недуг, прагнучи почути слова: “Прощаються твої гріхи”. В основі багатьох хвороб лежить тягар гріха з його клопотами та нездійсненними бажаннями. Такі люди не зможуть знайти спокою, поки не прийдуть до Зцілителя їхніх душ. Мир, який може дати тільки Він, принесе силу розумові та здоров'я тілу. ХНС 247.5

Ісус прийшов, “щоб знищити діла диявола”. “У Ньому було життя”, і Він говорить: “Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали”. Він — “дух, що оживляє”.17 Христос і тепер має таку саму життєдайну силу, як тоді, коли зціляв хворих на Землі і прощав грішників.“Усі провини твої Він прощає, усі недуги твої оздоровляє”.18 ХНС 248.1

Зцілення розслабленого подіяло на народ так, ніби відкрилися Небеса і з'явилася слава кращого світу. Коли зцілений чоловік проходив через натовп, на кожному кроці благословляючи Бога і відчуваючи незвичне полегшення, люди розступалися, перелякано даючи йому дорогу та перешіптуючись між собою: “Неймовірне ми побачили сьогодні”.15 ХНС 248.2

Фарисеї заніміли від подиву і були приголомшені своєю поразкою. Вони розуміли, що ніхто в цьому натовпі не поділяє їхніх заздрощів. Чудо, звершене над людиною, котру вони віддали Божому гніву, справило на людей таке сильне враження, що на деякий час вони забули про рабинів. Присутні бачили, що Христос володіє силою, притаманною лише Богові, однак Його лагідність і гідність разюче відрізнялися від їхньої зарозумілості. Вони збентежилися і розгубилися, відчувши присутність вищої Істоти, хоча й не хотіли цього визнати. Чим переконливішим був доказ, що Ісус має владу на Землі прощати гріхи, тим сильніше вони утверджувалися в невір'ї, З дому Петра, де відбулося зцілення розслабленого за словом Христа, вони пішли складати нові плани, аби якимось чином змусити замовкнути Божого Сина. ХНС 248.3

Тілесна хвороба, жорстока і задавнена, була зцілена силою Христа, але хвороба душі набагато сильніше опанувала тими, котрі не бажали бачити світло. Проказа і параліч не були такими страшними, як фанатизм і невір'я. ХНС 248.4

Родину зціленого охопила велика радість, коли він повернувся додому, легко несучи свою постіль, на якій його недавно винесли друзі. Рідні оточили його зі слізьми радості, ледве вірячи своїм очам. Він стояв перед ними в розквіті сил та мужності. Колись безвладні руки тепер підкорялися йому. Тіло, знищене хворобою, зі свинцевим набряком, тепер мало здоровий вигляд. Він ступав легко і впевнено. Обличчя світилося радістю і надією, а вираз чистоти й миру усунув сліди гріха та страждань. Настав час, коли радісні слова подяки підносилися із цього дому до Небес. Бог прославився у Своєму Синові, Який повернув надію безнадійному і силу — безпомічному. Цей чоловік і його родина готові були віддати життя за Ісуса. Жоден сумнів не затьмарював їхньої віри, жодна недовіра не заплямовувала їхньої відданості Тому, Хто приніс світло до їхньої похмурої оселі. ХНС 248.5