Христос — надія світу

Розділ 29. Субота

Субота була освячена при творінні. Встановлена для людини, вона бере свій початок ще з того часу, “коли разом співали всі зорі поранні, та радісний оклик здіймали всі Божі сини”.¹ На землі панував мир, бо Земля перебувала в повній гармонії з Небом. “І побачив Бог усе, що вчинив. І ото — вельми добре воно!”² І тоді Він відпочив, радіючи завершеній праці. ХНС 260.1

Оскільки Господь знайшов спокій у суботу, то “поблагословив Бог день сьомий і його освятив”, відокремивши для святої мети. Він дав суботу Адамові як день відпочинку. Це був пам'ятник творіння, а також ознака Божої сили і його любові. Святе Письмо свідчить: “Він зробив пам'ятними Свої чудеса”. Творіння звіщає “Його невидиме від створення світу”, “Його вічну силу і Божественність”.³ ХНС 260.2

Усе було створено Божим Сином. “…На початку було Слово, і Слово було у Бога… Все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало”.⁴ А оскільки субота — пам'ятник творіння, то вона є свідченням любові і сили Христа. ХНС 260.3

Субота спрямовує наші думки до природи і приводить до спілкування з Творцем. У співі пташок, шелесті дерев і шумі моря ми й досі можемо чути голос Того, Хто “в прохолоді дня” розмовляв з Адамом в Едемі. Споглядаючи Його силу в природі, ми знаходимо розраду, оскільки Слово, котрим створено все, дає життя душі. Він, “Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! — освітив наші серця, щоб просвітити пізнанням Божої слави в особі Ісуса Христа”.⁵ ХНС 260.4

Саме ця думка послужила темою для псалма: “…Бо потішив мене Ти, о Господи, вчинком Своїм, — про діла Твоїх рук я співаю! Які то величні діла Твої, Господи, дуже глибокі думки Твої…”⁶ ХНС 261.1

А Святий Дух через пророка Ісаю говорить: “До кого вподобите Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?.. Хіба ви не знаєте, чи ви не чули, чи вам не було здавна сповіщено, чи ви не зрозуміли від підвалин землі? Він — Той, Хто сидить над кругом землі, а мешканці її — немов та сарана. Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на помешкання… Ідо кого Мене прирівняєте, і Кому буду рівний? — говорить Святий. Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім'ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його. Чому говориш ти, Якове, і кажеш, Ізраїлю: ‘Закрита дорога моя перед Господом і від Бога мого відійшло моє право’? Хіба ж ти не знаєш або не чув: Бог відвічний — Господь, що кінці землі створив? Він не змучується та не втомлюється… Він змученому дає силу, а безсилому — міць”. “… Не бійся, бо Я з тобою, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і поможу тобі, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю”. “Зверніться до Мене й спасетесь, усі кінці землі, бо Я — Бог, і нема більше іншого Бога!” Ось про що говорить природа; і саме про це повинна нагадувати субота. Коли Господь звелів Ізраїлеві святкувати Його суботи, Він сказав: “…Вони стануть ознакою поміж Мною та між вами, щоб ви знали, що Я — Господь, Бог ваш!”.⁷ ХНС 261.2

Субота стала складовою частиною даного на Сінаї Закону, хоч днем відпочинку вона була задовго до цієї події. Ізраїльський народ знав про неї ще до того, як підійшов до Сінайської гори. По дорозі до Сінаю юдеї уже святкували суботу. Коли дехто з народу порушував святість цього дня, Господь докоряв їм словами: “Докіль будете відмовлятися пильнувати Заповідей Моїх та Закону Мого?”.⁸ ХНС 261.3

Субота була дана не лише ізраїльському народові, а й усьому світові. Людина знала про це ще в Едемі і, подібно до інших Заповідей Десятислів'я, субота — це вічна постанова. Про Закон, який включає і четверту Заповідь, Христос сказав: “Доки будуть існувати небо й земля, жодна йота, жодна риска із Закону не зникне”.⁹ Отож доки існуватимуть небо і земля, доти субота залишатиметься ознакою сили Творця. І коли Едем знову розквітне на Землі, святий Божий день відпочинку буде вшанований усіма людьми, що житимуть тоді під сонцем. Щосуботи мешканці Нової славної Планети будуть приходити, “‘щоб вклонятися перед обличчям Моїм’, — говорить Господь”.¹⁰ ХНС 261.4

Жодна інша постанова, дана Богом євреям, не відрізняла їх так сильно від навколишніх народів, як субота. Бог бажав, аби дотримання суботи стало відмінною ознакою тих, хто поклоняється Йому. Субота мала бути ознакою їхнього відокремлення від ідодолопоклонства та союзу з істинним Богом. Але щоб святити суботу, люди й самі повинні бути святими. Через віру вони повинні стати спільниками праведності Христа. Коли Ізраїлю було дане повеління: “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”, Господь також сказав: “І ви будете Мені святими людьми”?¹¹ Тільки у такий спосіб субота могла вирізняти ізраїльтян як Божих поклонників. ХНС 262.1

Коли юдеї відійшли від Бога і відмовилися вірою прийняти праведність Христа, субота втратила для них своє істинне значення. Намагаючись самозвеличитися та відвернути людей від Христа, сатана працював над тим, щоб спотворити суботу, оскільки вона є знаком влади Христа. Юдейські вожді виконували волю сатани, коли обтяжували Божий день відпочинку численними вимогами. За днів Христа субота виявилася настільки спотвореною, що дотримання її у тому вигляді швидше віддзеркалювало вдачу егоїстичних деспотичних людей, аніж характер люблячого Небесного Отця. Рабини, фактично, представляли Бога Володарем, закони Якого люди не в змозі були виконувати. Вони змушували народ дивитися на Бога як на тирана, вважаючи, що дотримання суботи, якого нібито Він вимагає, робить людей жорстокими і безсердечними. Місія Христа полягала в тому, щоб спростувати ці помилкові уявлення. Хоча рабини переслідували Його з непримиренною ворожістю, Він навіть не думав удавати, що підкоряється їхнім вимогам, а йшов уперед, дотримуючись суботи у відповідності з Божим Законом. ХНС 262.2

В одну із субот Спаситель зі Своїми учнями повертався з богослужіння полем майже достиглої пшениці. Ісус працював допізна, і проходячи ланом, зголоднілі учні почали зривати колоски, розтирати в долонях та їсти зерно. Будь- якого іншого дня це не викликало б жодних заперечень, бо кожний, хто йшов через поле, виноградник чи сад, міг задовольнити свій голод (див. Втор.23:25—26). Але робити це в суботу — означало опоганити її. Якщо зривання колосся прирівнювалося до жнив, то розтирання його у долонях — до молотьби. З погляду рабинів, це було подвійним порушенням. ХНС 263.1

Шпигуни відразу поскаржилися Ісусові, говорячи: “Поглянь, — вони роблять у суботу те, чого не годиться?”¹² ХНС 263.2

Коли Ісуса звинувачували в порушенні суботи біля купальні у Віфезді, Він захищав Себе тим, що є Сином Божим і чинить відповідно до волі Отця. Тепер же, коли оскаржували Його учнів, Він навів звинувачам приклади зі Старого Завіту про те, що чинили суботнього дня люди, котрі звершували Боже служіння. ХНС 263.3

Юдейські вчителі пишалися своїм знанням Писань, але у відповіді Спасителя відчувався докір за їхню необізнаність. “Хіба ви не читали про те, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? Як увійшов він до Божого дому, та взяв хліби покладання, яких не годиться їсти, хіба тільки самим священикам, і їв їх? І додав: суботу встановлено для людини, а не людину для суботи”. “Або, хіба ви не читали в Законі, що в суботу священики в храмі порушують суботу, однак невинні? Я ж кажу вам, що тут є більший, ніж храм”. “…Тому Син Людський є Володарем і суботи”.¹³ ХНС 263.4

Якщо Давид був невинуватий, коли для вгамування голоду їв жертовні хліби, призначені для святого споживання, тоді праві були й учні, котрі для заспокоєння голоду зривали колоски у святі години суботнього дня. До того ж, священики в храмі виконували суботнього дня навіть більше роботи, ніж в інші дні. Світська праця задля заробітку, звичайно, була б гріхом, але священики звершували служіння Богові. Вони виконували обряди, які вказували на викупну жертву Христа, а тому їхня праця не порушувала гармонії суботи. Настав час, коли Сам Христос прийшов на Землю. Виконуючи працю для Христа, учні перебували на службі Божій, і все, що необхідно було зробити в цій праці, можна було чинити суботнього дня. ХНС 263.5

Христос хотів навчити як Своїх учнів, так і ворогів, що найголовніше — служіння Бога Своєму творінню. Метою Божої справи в цьому світі є спасіння людини, і тому все, що необхідно робити в суботу заради цієї мети, не порушує Заповіді про суботу. Наприкінці Ісус завершив Свої докази тим, oо оголосив Себе “Володарем суботи”,¹³ — Тим Єдиним, Хто вищий за будь-які справи й усі разом узяті закони. Вічний Суддя знімає з учнів провину, посилаючись на ті самі постанови, у порушенні яких їх звинувачували. ХНС 264.1

Ісус не обмежився тільки докором Своїм ворогам. Він відкрив, що у своїй сліпоті вони не зрозуміли призначення суботи. “Коли б ви збагнули, — сказав Він, — що то значить: Я милосердя хочу, а не жертви, — то ніколи не осуджували б невинних…”.¹⁴ Їхні численні бездушні ритуали не могли компенсувати відсутності справжньої непорочності та ніжної любові, що притаманні істинному поклонникові. ХНС 264.2

Христос знову повторив істину про те, що жертвоприношення самі по собі не мають жодної цінності. Вони були засобом, а не метою. Їхнє призначення — спрямувати людей до Спасителя і таким чином привести їх до примирення з Богом, Який цінує служіння любові. Якщо ж цього немає, то всі церемонії — лише образа для Нього. Те саме можна сказати і про суботу. Її призначення в тому, щоб привести людей до спілкування з Богом. Але якщо розум зайнятий стомливими обрядами, справжнє значення суботи втрачається. Формальне дотримання суботи — ніщо інше, як насмішка. ХНС 264.3

Іншої суботи, увійшовши в синагогу, Ісус побачив чоловіка з паралізованою рукою. Фарисеї стежили, що Він буде робити. Спаситель добре знав: зціленням у суботу Він буде звинувачений в порушенні Закону. Але Син Божий, не вагаючись, руйнував стіну традиційних вимог, котра закривала собою сутність суботи. Ісус наказав нещасному вийти наперед і запитав: “У суботу годиться робити добро чи робити зло, душу спасти чи погубити?”¹⁵ У юдеїв було прислів'я: не зробити добра — значить зробити зло; не врятувати життя — означало вбити його. Отже, Ісус розвінчав рабинів, використавши їхні ж розуміння. “Вони ж мовчали. І глянувши на них з обуренням, засмучений закам'янілістю їхніх сердець, Він каже чоловікові: простягни руку! Той простягнув — і його рука стала здоровою”.¹⁵ ХНС 264.4

Коли ж Ісуса запитали: “Чи годиться в суботу оздоровлювати”, Він відповів: “Чи є хтось між вами, що має одну вівцю, і коли вона в суботу впаде в яму, то не візьме та й не витягне її? А наскільки ціннішою за вівцю є людина! Тому годиться і в суботу робити добро”.¹⁶ ХНС 265.1

Шпигуни не наважилися відповідати Ісусові у присутності людей, боячись потрапити в скрутне становище. Вони знали, що Ісус говорить істину. Але задля збереження своїх традицій фарисеї готові були залишити людину страждати, але звільнили б тварину, щоб її власник не зазнав збитків. Таким чином вони більше піклувалися про безсловесну тварину, ніж про людину, створену за подобою Божою. Такий підхід до справи характерний для всіх фальшивих релігій. В основі такої релігії лежить бажання людини звеличитися над Богом, хоч це призводить до того, що людина опускається нижче від тварини. Будь-яка релігія, що заперечує верховенство Бога, позбавляє людину слави, яка була дана їй при творінні і може бути повернена через Христа. Усяка фальшива релігія навчає своїх прибічників нехтувати потребами, стражданнями і правами людини. Євангеліє ж високо оцінює людину, викуплену кров'ю Христа, і навчає ставитися з ніжною увагою до потреб і горя людей. Господь говорить: “Я зроблю людину дорожчою від щирого золота, і смертних — від офірського золота”.¹⁷ ХНС 265.2

Коли Ісус звернувся до фарисеїв із запитанням, що Закон дозволяє робити в суботу — добро чи зло, спасати життя чи губити, — Він викрив їхні нечестиві наміри. Фарисеї з лютою ненавистю чигали на Його життя, у той час як Він спасав життя, даруючи щастя багатьом людям. Що краще — вбити в день суботній, як це планували вони, чи зцілити нещасного, як учинив Він? Хіба виношувати в серці жадобу вбивства в Божий святий день є більш праведним, аніж виявляти любов до людей, засвідчуючи це вчинками милосердя? ХНС 265.3

Зціленням сухорукого Ісус засудив звичаї юдеїв, зберігаючи четверту Заповідь у тому вигляді, в якому ЇЇ дав Бог. “Тому можна чинити добро й у суботу”,¹⁸ — оголосив Ісус. Відкидаючи беззмістовні юдейські обмеження, Христос шанував суботу, у той час як Його оскаржувачі ганьбили святий Божий день. ХНС 266.1

Хто стверджує, що Христос скасував Закон, ті також навчають, що Він порушував суботу і виправдовував Своїх учнів, котрі чинили так само. Отже, вони займають таку ж позицію, що й прискіпливі юдеї. Вони заперечують свідчення Самого Христа: “Я, зберігши Заповіді Мого Отця, перебуваю в любові Його”.¹⁹ Ані Спаситель, ані Його послідовники не порушували Заповіді про суботу. Христос був живим втіленням Закону. У Його житті неможливо було знайти жодного порушення святих Заповідей. В оточенні людей, котрі шукали нагоди осудити Його, Він міг сміливо заявити: “Хто з вас оскаржить Мене за гріх?”.²⁰ ХНС 266.2

Спаситель не прийшов скасувати те, про що говорили патріархи і пророки, оскільки Він Сам говорив через цих уповноважених мужів. Усі істини Божого Слова походять від Нього. Але ці дорогоцінні камені були вставлені у фальшиву оправу. Їхнє сяйво використовувалося задля хибних учень. Бог бажав вилучити ці камені з обрамування омани і вставити в оправу істини. Це могла зробити тільки Божественна рука. Істина, змішана з оманою, завжди служила на користь ворогові Бога й людей. Христос прийшов, аби помістити її там, де б вона прославляла Бога і спасала людей. ХНС 266.3

“Суботу встановлено для людини. а не людину для суботи”,²¹ — підкреслив Ісус. Усі Господні постанови дані на користь людству. “Бо все — для вас”. “Чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше! Ви ж — Христові, а Христос — Божий”.²² ХНС 266.4

Десятислівний Закон, частиною якого є субота, Бог дав Своєму народові як благословення. “І наказав нам Господь, — сказав Мойсей, — виконувати всі ці постанови, з пошани до Господа, Бога нашого, щоб було добре нам в усі дні, аби утримати нас при житті”.²³ Така ж вістка була дана Ізраїлеві й через псалмиста: “Служіть Господеві з радістю! Увійдіть перед Його обличчя зі співом! Знайте, що Господь — Бог Він, Він нас створив, і ми Йому належимо. Його ми народ та отара Його пасовиська. Увійдіть із подякою у Його брами, з хвалою в Його двори”.²⁴ А про всіх тих, “хто зберігає суботу, щоб її не сквернити”, Господь говорить: “Я приведу їх на святу гору Мою і звеселю їх у Моїм домі молитви”.²⁵ ХНС 267.1

“А тому-то Син Людський — Господь і суботи”.²⁶ Ці слова сповнені повчання й утіхи. Оскільки субота була встановлена для людини, вона є днем Господнім. Вона належить Христові, бо “все через Нього постало, і без Нього не постало нічого з того, що постало”.²⁷ Оскільки ж Христос створив усе, то цілком природно, що Він створив і суботу. Він відзначив її як пам'ятник творіння. Субота вказує на Нього як на Творця, Котрий освятив її. Вона проголошує: Той, Хто створив усе на небі й землі і Хто утримує все, є Головою Церкви, і Його силою ми примирені з Богом. Він сказав про Ізраїль: “І також Я дав їм Свої суботи, щоб були вони ознакою поміж Мною та між ними, щоб пізнати, що Я Господь, що освячує їх”.²⁸ Отже, субота — символ Христової сили, яка освячує нас. І вона дана всім, кого освячує Христос. Як знак Його освячу- вальної сили, субота дана всім тим, хто через Христа став частиною Божого Ізраїлю. ХНС 267.2

Господь сказав: “Якщо заради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх справ у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим… тоді в Господі розкошуватимеш”.²⁹ Для всіх тих, хто приймає суботу як знак творчої й спасительної сили Христа, вона буде приємністю. Вони бачитимуть у ній Христа і “розкошуватимуть у Ньому”. Субота вказує їм на діла творіння — доказ Його могутньої сили викуплення. І хоч субота нагадує про втрачений спокій Едему, вона також сповіщає про мир, відновлений через Спасителя. І все в природі повторює Його заклик: “Прийдіть до Мене, всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!”.³⁰ ХНС 267.3