Христос — надія світу

Розділ 26. У Капернаумі

У проміжках між Своїми подорожами Ісус любив зупинятись у Капернаумі, тому це місто стали називати “Його містом”. Капернаум розташований на березі Галілейського озера, неподалік від прекрасної Генісаретської рівнини. Озеро лежало в глибокій западині, завдяки чому на рівнині, що прилягала до його берегів, підтримувався м'який південний клімат. За днів Христа цей край був багатим на пальми й оливкові дерева, фруктові сади і виноградники, зелені лани та пишні барвисті квіти. Усе це зрошувалось гірськими потоками. На берегах озера та навколишніх пагорбах розташовувались численні міста й села. Озеро борознили рибальські човни. Усюди вирувало життя. ХНС 228.1

Сам Капернаум якнайкраще підходив для центру діяльності Спасителя. Він знаходився на головному шляху з Дамаска до Єрусалима, Єгипту і Середземного моря; тут перепліталися численні торговельні шляхи. Люди з різних країн проїжджали цим шляхом або зупинялися у місті на відпочинок під час своїх подорожей. У Капернаумі Ісус міг зустріти людей різних національностей і соціальних верств: багатих і вельможних, бідних і простих. Таким чином звідси Його вчення могло поширюватися в інші країни, досягаючи багатьох осель. Люди, спонукані досліджувати пророцтва, мали звернути увагу на Спасителя, і таким чином Його місія могла бути явлена світові. ХНС 228.2

Незважаючи на протидію синедріону, народ з нетерпінням очікував плодів Його діяльності. Небеса напружено спостерігали за подіями на Землі. Ангели готували дорогу для Його служіння, надихаючи людські серця і притягуючи їх до Спасителя. ХНС 228.3

Зцілений Христом у Капернаумі, син царедворця був свідком Божої сили. Цей відомий державний муж разом зі домашніми з радістю засвідчили свою віру. Коли стало відомо, що божественний Учитель перебуває в місті, це сколихнуло весь Капернаум. Люди натовпами йшли, аби побачити Ісуса. Суботнього дня синагога завжди була переповнена, багато людей стояли на вулиці, тому що не могли увійти всередину. ХНС 229.1

Усі, хто слухав Спасителя, “дивувалися Його вченню, бо слова Його мали владу”. “Бо навчав їх, як Той, Хто має владу, а не як їхні книжники [та фарисеї] ”.¹ Холодна, формальна наука книжників і старійшин нагадувала вивчений напам'ять урок. Для них Слово Боже не мало життєдайної сили. Вони замінили його власними доктринами та переказами. За встановленим порядком, вони пояснювали Закон під час богослужіння, однак ні в їхні серця, ані в серця слухачів божественна енергія не проникала. ХНС 229.2

Ісус не торкався різних суперечливих питань юдаїзму. Його справою була проповідь Істини. Слова Христа виливали потоки світла на вчення патріархів та пророків, і Писання поставало перед людьми новим одкровенням. Раніше ніхто й не гадав, що Боже Слово має таке глибоке значення. ХНС 229.3

Ісус звертався до людей зрозумілою для них мовою як Той, Кому були відомі всі їхні труднощі. Істина в Його устах була прекрасною, бо Він викладав її доступно і просто. Його мова — чиста, добірна, ясна — нагадувала дзюркотливий струмок. Для тих, хто звик до монотонних голосів рабинів, мова Небесного Учителя була музикою. Хоч Його наука була простою, але Він промовляв як Можновладець. Ця особливість і вирізняла Його вчення з-посеред інших. У промовах рабинів відчувалися вагання і сумнів, ніби Писання можна тлумачити раз так, а раз — зовсім по-іншому. З дня на день слухачів охоплювала все більша невпевненість. Ісус же, приймаючи Писання як незаперечний авторитет, промовляв з такою силою, що Йому не можна було не повірити. ХНС 229.4

Його мова була не стільки емоційною, скільки серйозною та щирою. Він говорив як Той, Хто має перед Собою визначену мету. Ісус викладав реалії Вічного Царства і в кожній темі відкривав слухачам Бога. Спаситель намагався звільнити засліплених, прикутих до земних речей людей. Визнаючи пріоритет вічних цінностей, Він віддавав належне і справам цього життя, не заперечуючи їхньої значущості. Він навчав, що Небеса і Земля тісно пов'язані між собою, а пізнання Божественної Істини готує людину до кращого виконання щоденних обов'язків. Відчуваючи Свою спільність з Небом і Богом, Він разом з тим визнавав Свою єдність із кожною людиною. ХНС 230.1

Вістка про милість звучала по-різному, залежно від того, до кого звертався Христос. Він знав, як “зміцнити словом змученого”,² оскільки з Його уст виливалася благодать і Він міг відкрити людям скарби Істини в найпривабливішій формі. Виявляючи тактовність до упереджених людей, Він дивував їх прикладами, котрі привертали їхню увагу. За допомогою образів Він досягав людського серця. Запозичені з повсякденного життя, Його приклади були простими, але надзвичайно змістовними. Небесні птахи, польові лілії, насіння, пастух і вівці — усе це Христос використовував для пояснення вічної Істини. І щоразу, коли пізніше слухачі Ісуса зустрічалися з цими речами в житті, вони пригадували Його слова. Христос завжди ілюстрував Свої проповіді наочними прикладами. ХНС 230.2

Христос ніколи не лестив людям. Він ніколи не говорив чогось такого, що викликало б у них зарозумілість, не вихваляв їх за мудрування. Разом з тим розумні безсторонні люди приймали Його вчення і зауважували, що воно випробовує їхню мудрість. Вони дивувалися, що духовна істина може бути викладена такою простою мовою. Найбільш високоосвічені люди були зачаровані Його словами, а малограмотні завжди брати для себе щось повчальне. Він мав вістку і для цілком неписьменних; навіть язичники розуміли, що Його слова призначені особисто для них. ХНС 230.3

Його ніжне співчуття разом із цілющим дотиком виливалося на стомлені й занепокоєні серця. Навіть в оточенні лютих ворогів Він зберігав внутрішній спокій. Краса Його обличчя, привабливість Його характеру і понад усе — любов, виявлена в погляді й інтонації, притягували до Нього всіх, хто ще не закам'янів у невір'ї. Саме дух милосердя і любові, виявлений у кожному погляді та слові, привертав до Нього таку велику кількість людей. Страждальці, котрі приходили до Нього, зразу відчували, що Він був зацікавлений у них як милосердний вірний Друг, а вони, у свою чергу, бажали дізнатися більше про істини, яких Він навчав. Небо, дійсно, наблизилося до людей, і вони прагнули перебувати з Ним, щоб Його любов завжди могла потішати їх. ХНС 230.4

З глибокою серйозністю Ісус спостерігав за тим, як мінявся вираз облич Його слухачів. Він із особливим задоволенням спостерігав за тими, обличчя яких випромінювали зацікавлення і вдоволення. Коли стріли Істини, руйнуючи стіну егоїзму, проникали в душу та викликали розкаяння і вдячність, Спаситель радів. Не раз, окинувши поглядом натовп слухачів, Він зауважував знайомі обличчя; тоді Його погляд яснішав, оскільки Він бачив багатообіцяючих підданих Божого Царства. Коли ж висловлена Ним істина зачіпала виплеканого кимось ідола, Він помічав, як обличчя таких ставали холодними і непривітними, що свідчило про неприйняття ними світла. Якщо ж Він зауважував, що люди відкидають вістку миру, тоді Його серце розривалося від болю. ХНС 231.1

Одного разу у синагозі Ісус говорив про Царство, яке прийшов заснувати, та про Своє завдання звільнити в'язнів сатани. Раптом Його слова перервав страшний крик. Божевільний кинувся в натовп, вигукуючи: “Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов вигубити нас? Знаю, хто Ти є — Святий Божий…”³ ХНС 231.2

Присутні були збентежені й стривожені. Увага людей була відвернена від Христа, і Його слова залишилися непочутими. Саме з цією метою сатана привів свою жертву до синагоги. Але Ісус заборонив нечистому духові, мовивши: “‘Замовкни і вийди з нього!’ Тоді затряс ним нечистий дух і, закричавши сильним голосом, вийшов з нього”.⁴ ХНС 231.3

Розум цього нещасного був затьмарений сатаною, але в присутності Спасителя промінь світла пронизав густу тем- ряву. Він захотів звільнитися з-під влади сатани, хоч нечистий дух й опирався силі Христа. Коли ж чоловік спробував покликати Ісуса на допомогу, злий дух заговорив його устами, і він закричав. Біснуватий частково усвідомлював, що стоїть перед Тим, Хто може визволити його, але коли він спробував наблизитися до цієї всемогутньої руки, чужа воля стримала його і уже інші слова вийшли з його вуст. Боротьба між силою сатани і бажанням людини звільнитися була вельми запеклою. ХНС 231.4

Той, Хто переміг сатану в пустелі під час спокушення,знову зустрівся віч-на-віч зі Своїм ворогом. Диявол використав усі засоби, щоб утримати свою жертву; поступитися — означало визнати перемогу за Ісусом. У якісь моменти навіть здавалося, що мученик загине в боротьбі з ворогом. Але владно сказані слова Спасителя звільнили полоненого. Чоловік, який щойно перебував під владою демона, стояв перед здивованими людьми — щасливий, вільний, здоровий. Навіть нечистий дух визнав божественну силу Спасителя. ХНС 232.1

Чоловік вихваляв Бога за своє звільнення. Погляд, який щойно палав безумним вогнем, тепер випромінював розум, а з очей лилися сльози вдячності. Люди заніміли від подиву, а прийшовши до тями, стали питати одне одного: “Що це? Нове вчення з владою! Навіть нечистим духам наказує, і вони слухають Його”.⁵ ХНС 232.2

Причина хвороби цього чоловіка, який став пострахом для друзів і тягарем для самого себе, полягала в його власному житті. Він був поневолений гріховними задоволеннями, а своє життя хотів перетворити на безперервне свято. Йому й на думку не спадало, що він стане страховиськом для світу і соромом для родини. Він вважав, що проводить час у невинних забавах. Але одного разу ступивши на шлях, який веде до загибелі, він швидко втратив точку опори. Нестриманість і легковажність зруйнували шляхетні властивості характеру — сатана цілковито опанував ним. ХНС 232.3

Сумління прокинулося надто пізно. Коли ж він захотів пожертвувати багатством і задоволеннями, щоб відновити втрачене, то був уже безпорадним в'язнем лукавого. Одного разу ступивши на територію ворога, він опинився під повною владою сатани. Спокусник зачарував його багатьма принадами, але як тільки нещасний став його здобиччю, ворог людського роду почав виявляти неймовірну жорстокість. Його атаки стали жахливими. Так буде з усіма, хто підкоряється злу. Принадні на перший погляд задоволення, з яких починається такий шлях, закінчуються мороком відчаю або божевіллям розбитої душі. ХНС 232.4

Той самий злий дух, який спокушував Христа в пустелі та заволодів божевільним у Капернаумі, керував і невіруючими юдеями. Але в них він набував вигляду побожності, намагаючись ввести їх в оману щодо істинних мотивів відкинення Спасителя. їхнє становище було набагато безнадійнішим, ніж стан біснуватого, оскільки вони не відчували потреби в Христі і повністю перебували в полоні сатани. ХНС 233.1

Роки служіння Христа стали періодом найбільшої активності сил царства темряви. Віками сатана разом зі своїми злими ангелами намагався заволодіти тілами і душами людей, ввести їх у гріх і страждання, а потім звинуватити в усіх цих нещастях Бога. Ісус відкривав людям характер Бога. Він руйнував владу сатани і звільняв його в'язнів. Нове життя, любов і небесна сила змінювали людські серця, і князь зла підвівся, щоб відстоювати своє царство. Сатана мобілізував усі свої сили і на кожному кроці протистояв Христові. ХНС 233.2

Так буде і в останній великій сутичці між праведністю і гріхом. У той час, як на учнів Христа зливатимуться нове життя, світло і сила, сатана також підійме до боротьби своїх слуг. Напруження відчуватиметься в усьому, що відбуватиметься на Землі. Князь темряви спритно маскується, використовуючи багатовіковий досвід боротьби. Він часто з'являється у вигляді ангела світла, і чимало людей “прислухаються до спокусливих духів та вчення бісів”.⁶ ХНС 233.3

За днів Христа вожді й учителі Ізраїлю були безсилі протистояти впливові сатани. Вони нехтували якраз тим єдиним засобом, за допомогою якого можна було протидіяти злим духам. Саме Словом Божим Христос переміг лукавого. Ізраїльські вожді називали себе тлумачами Божого Слова, але досліджували його хіба що для того, щоб знайти там підтримку власних традицій і запровадити людські постанови. Своїм тлумаченням вони приписували Богові такі судження, яких не було і не могло бути. Їхні містичні тлумачення робили незрозумілими ясні Божі істини. Вони сперечалися з приводу дріб'язкових питань і, таким чином, відкидали найсуттєвіші істини. Усюди насаджувалося невір'я. Боже Слово було позбавлене притаманної йому сили, а злі духи мали можливість нав'язувати свою волю. ХНС 233.4

Історія повторюється. Чимало сучасних релігійних керівників, тримаючи перед собою розгорнуту Біблію та заявляючи про свою пошану до її вчення, насправді ж руйнують віру в неї як Боже Слово. Вони навіть докладно аналізують Святе Письмо, але власні погляди ставлять вище від його ясних вказівок. У їхніх руках Писання втрачає свою перетворювальну силу. Ось чому процвітає невір'я та поширюється беззаконня. ХНС 234.1

Якщо сатані вдається підірвати віру в Біблію, він провадить людей до інших джерел за світлом і силою. Таким чином він непомітно оволодіває душами. Ті, котрі відвертаються від ясного вчення Писання і переконливої сили Божого Духа, віддаються на волю нечистих духів. Саме критика Писань та людські домисли відкрили шлях для спіритизму та теософії — цих модернізованих форм стародавнього язичництва — і знайшли пристановище навіть у так званих християнських церквах. ХНС 234.2

Паралельно з проповіддю Євангелія діють сили, які є посередниками духів омани. Чимало людей заграють з ними лише із звичайної цікавості, але побачивши дію надлюдської природи, вони спокушуються все більше і більше, доки не опиняються в полоні волі, сильнішої за їхню власну. Звільнитися від цієї таємничої сили вони вже не можуть. ХНС 234.3

В результаті, усе, що захищало душу, зруйноване. Більше не існує жодної перешкоди для гріха. Варто один раз відкинути стримуючу силу Божого Слова та Його Духа, і людина може впасти неймовірно глибоко. Таємний гріх або сліпа пристрасть можуть перетворити людину на такого ж безпорадного в'язня, яким був біснуватий з Капернаума. Однак навіть у такому стані людина не позбавлена надії. ХНС 234.4

Зло можна перемогти лише тими засобами, якими його переміг Христос, — силою Слова. Бог не контролює нашого розуму без нашої згоди, але якщо ми бажаємо знати і чинити Його волю, нам даються обітниці: “…І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!”, “Якщо хто хоча чинити Його волю, той пізнає вчення…”⁷ Вірою в ці Слова Господні кожний може звільнитися з тенет омани і гріха. ХНС 235.1

Кожна людина вільна обирати силу, котрій вона буде підкорятися. Ніхто не може бути настільки порочним, щоб не знайти звільнення у Христі. Біснуватий замість молитви зміг вимовити лише слова сатани, однак Христос почув невисловлене благання душі. Жоден зойк нужденної душі, навіть якщо людина не здатна вимовити його словами, не залишиться непочутим. Хто побажає вступити в Заповіт із Богом Небес, не буде залишений ані в полоні сатани, ані під владою своєї слабкої природи. Спаситель запрошує: “Хіба що він буде шукати захисту в Мене, схоче укласти мир зо Мною, — нехай же укладе мир зо Мною”⁸ Духи темряви боротимуться за душу, раніше підвладну їм, але Божі ангели змагатимуться за неї і переможуть. Господь запевняє: “Хіба в потужного можна вирвати здобич? Хіба від переможця втече той, хто потрапив до нього в полон?.. Так бо говорить Господь: Відберуть і того, хто потрапив до сильного в полон, і здобич переможця відберуть. Твоїм противникам Я буду Противником, і дітей твоїх павизволяю”.⁹ ХНС 235.2

У той час, як зібрані в синагозі все ще перебували в полоні шанобливого страху, Ісус пішов у дім Петра, щоб трохи відпочити. Але над цим домом нависла чорна тінь. Теща Петра була хворою, вражена “великою гарячкою”. Ісус протистав хворобі, жінка підвелась і почала прислуговувати Господеві та Його учням. ХНС 235.3

Чутка про вчинок Христа швидко поширилася по Ка- пернауму. Побоюючись рабинів, люди не насмілювалися приходити за зціленням у суботу, але як тільки сонце ховалося за обрій, місто приходило в рух. З будинків, крамниць, ринкової площі мешканці міста поспішали до скромного помешкання, де зупинився Ісус. Хворих приносили на ношах, інші спиралися на милиці, а ще інших підтримували друзі. Хитаючись від слабості, хворі йшли і йшли до Спасителя. ХНС 235.4

Спливали години, а люди все йшли і йшли, бо ніхто не знав, чи знайдуть вони Зцілителя завтра. Ніколи раніше Капернаум не був свідком такого дня. Радісні вигуки зцілених сповнювали повітря. Спаситель радів, що мав змогу допомогти такій великій кількості нещасних. Страждання людей, які приходили до Нього, наповнювали Його серце співчуттям і Він тішився, що може повернути їм здоров'я і щастя. ХНС 236.1

Ісус не припинив Своєї праці, доки останній хворий не був зцілений. Тільки глибокої ночі натовп розійшовся і в домі Симона запанувала тиша. Довгий, сповнений хвилювань день минув, і Господь бажав відпочити. Та коли місто ще було оповите сном, Спаситель, “вставши вранці, ще вдосвіта, вийшов та попрямував у пустинне місце і там молився”.¹⁰ ХНС 236.2

Так проводив Ісус Свої дні на землі. Він не раз відпускав Своїх учнів відвідати рідних, відпочити, а Сам лагідно ухилявся від їхніх спроб відволікти Його від праці. Цілими днями Він важко працював, навчаючи неосвічених, зціляючи хворих, повертаючи зір сліпим, годуючи тисячі голодних, а на схилі дня або на світанку подавався у гори, аби в священній тиші природи спілкуватися зі Своїм Отцем. Часто Він проводив цілі ночі в молитвах та роздумах і лише на світанку повертався, щоб працювати для людей. ХНС 236.3

Рано-вранці Петро та його товариші прийшли до Ісуса і сповістили, що мешканці Капернаума вже шукають Його. Учні були гірко розчаровані тим прийомом, який досі зазвичай люди виявляли Христові. Начальники Єрусалима хотіли вбити Ісуса; навіть мешканці Його рідного міста намагалися позбавити Його життя. Але натомість у Капернаумі Він був прийнятий з радістю, і надія учнів знову воскресла. Можливо, все-таки серед волелюбних галілейців знайдуться прихильники нового Царства?! Однак слова Христа здивували учнів: “Ходімо в інші місця, до сусідніх сіл [та міст], щоб і там проповідувати, бо на те Я й прийшов”.¹¹ ХНС 236.4

У піднесенні, яке охопило Капернаум, приховувалася небезпека, що може бути випущена з уваги головна мета Його місії. Ісус не шукав слави чудотворця чи цілителя тілесних хвороб: Він намагався привернути до Себе людей як до Спасителя. І хоч люди були схильні скоріше повірити в Нього як Царя, Котрий прийшов заснувати земне царство, Ісус бажав повернути їхні думки від земного до духовного. Суто світський успіх міг би перешкодити Його діяльності. ХНС 237.1

Захоплення легковажної юрби було Йому неприємним. Він був далеким від самоствердження. Світ часто віддає шану становищу, багатству, талантові, але Синові Людському усе це було чужим. Ісус не застосував жодного з тих засобів, які використовують люди, щоб здобути собі повагу чи прихильність. За сотні років до народження Ісуса про Нього було дане пророцтво: “Він не буде кричати, ані вигукувати і голосу Свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону тліючого не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне і не знеможеться, поки не встановить на землі правди”.¹² ХНС 237.2

Фарисеї прагнули вирізнитися скрупульозним виконанням церемоній, а також своїми милостинями і показними молитвами. Вони доводили свою релігійну горливість тим, що постійно дискутували про релігію. Суперечки між представниками різних релігійних течій були гучними і тривалими; навіть на вулицях часто можна було почути голоси розгніваних учителів Закону. ХНС 237.3

Як разюче відрізнялося від усього цього життя Ісуса! У ньому ніколи не було місця для галасливих суперечок, показного благочестя або будь-якого вчинку задля схвалення людей. Христос постійно перебував у Бозі, а Бог був явлений у характері та діяльності Свого Сина. Саме до такого відкриття Ісус бажав спрямувати думки і шанобливість людей. ХНС 237.4

Сонце Праведності засяяло над світом у всьому своєму блиску, але не для того, щоб засліпити людей славою. Про Христа написано: “Прихід Його, мов зірниці”.¹³ Тихо й лагідно світло дня зливається на Землю, проганяючи нічні тіні та пробуджуючи світ до життя. Так зійшло Сонце Праведності, і здійснилось “лікування в промінні Його”.¹⁴ ХНС 237.5