Христос — надія світу

Розділ 25. Заклик біля моря

(На підставі Євангелій від Матв.4:18—22; Марк.1:16—20; Луки 5:1—11)

Над Галілейським озером світало. Учні, стомлені даремною нічною працею, сиділи у своїх рибальських човнах. Ісус прийшов на берег, бажаючи побути на самоті. Він сподівався, що рано-вранці трохи перепочине, адже з дня на день Його супроводжував величезний натовп людей. Але незабаром люди знову почали збиратися навколо Нього. Їх ставало все більше, і ось Ісуса вже стискували з усіх боків. Тим часом причалили до берега учні. Щоб уникнути штовханини, Ісус увійшов до Петрового човна і попросив його відплисти трохи від берега. Звідси люди могли краще бачити й чути Ісуса, так, просто з човна, Він почав навчати народ, який зібрався на березі. ХНС 221.1

О, яка чудова сцена відкрилася перед очима ангелів! Їхній славний Повелитель, сидячи в рибальському човні, що погойдувався на неспокійних хвилях озера, проповідував Благу вістку спасіння народові, що скупчився на березі. Христос, Велич Небес, просто неба проголошував людям великі істини Свого Царства. Навряд чи Він міг знайти краще місце для Своєї праці! Озеро, гори, розлогі лани, сонячне світло, що заливало землю, — усе служило ілюстрацією для Його повчань і допомагало закарбувати їх у свідомості людей. Жодний урок Христової науки не був даремним. Кожне слово з Його уст сприймалося якоюсь душею як слово вічного життя. ХНС 221.2

З кожною хвилиною натовп на березі зростав. Похилого віку люди, що спиралися на палиці, звичні до важкої праці селяни з гірських селищ, рибалки, що закінчили свою працю на озері, купці й рабини, багаті і вчені, старі й молоді, несучи своїх хворих і стражденних, — усі тіснилися, щоб почути слова божественного Вчителя. Саме цю картину описав пророк: “Земле Завулонова і земле Нефталимова, приморський шляху, по тім боці Йордану, Галилеє поганська! Народ, що сидів у темряві, побачив велике світло; і тим, що сидять у країні смертної тіні, — їм засяяло світло”,¹ Проповідуючи на березі Генісаретського озера, Ісус думав не тільки про зібраних перед Ним. Сягаючи пророчим зором у майбутні віки, Він бачив Своїх вірних дітей у в'язницях, перед судами, у спокусах, самотності, стражданнях. Йому були відкриті усі їхні радощі, уся боротьба і труднощі. Слова, з якими Ісус звертався у той час до натовпу, мали стати для всіх людей, в усі часи словами потіхи у смутку, надії — у випробуваннях, небесного світла — в темряві. Силою Святого Духа голос, Який лунав з рибальського човна на Галілейському озері, звіщатиме мир людським серцям аж до кінця часу. ХНС 222.1

Закінчивши повчання, Ісус звелів Петрові відплисти в море і закинути невід. Але Петро був пригнічений — за цілу ніч він нічого не впіймав. Працюючи на самоті, він думав про долю Йоана Хрестителя, який знемагав у в'язниці. Учень Христа роздумував про те, що чекає Ісуса та Його послідовників у майбутньому; його мучили думки про невдачу Христової місії в Юдеї, про ненависть священиків та рабинів. Та й навіть сьогоднішня рибна ловля виявилася марною. Коли Петро дивився на порожній невід, майбутнє видавалося йому похмурим і безнадійним. “Наставнику, — сказав він, — цілу ніч ми трудилися, але нічого не піймали, але за словом Твоїм закину сіті!”² ХНС 222.2

Ніч була найсприятливішим часом для рибальства у цих чистих водах озера. Після невдалої праці протягом усієї ночі здавалося безнадійним закидати сіті вдень, але Ісус сказав, і любов учнів до Господа спонукала їх послухатися. Симон і його брат закинули сіті. Коли ж вони спробували витягти їх, то риби було так багато, що невід почав прориватися. Учні були змушені кликати на допомогу Якова та Йоана. Коли ж рибу вивантажили в обидва човни, вони виявилися настільки переповненими, що ледь не потонули. ХНС 222.3

Але Петро вже не думав ні про човни, ні про рибу. Це чудо, як жодне інше, свідком яких він був, продемонструвало Божественну силу. В Ісусі він побачив Повелителя природи. Присутність Божества відкрила Петрові його власну гріховність. Любов до Вчителя, сором за своє невір'я, вдячність за милосердя Христа, і понад усе — почуття власної порочності в присутності безмежної Чистоти переповнили Петра. У той час, як його друзі вибирали рибу, Петро впав до ніг Спасителя і вигукнув: “Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!”³ ХНС 223.1

Прояв Божественної святості змусив і пророка Даниїла впасти перед Божим ангелом “ обличчя моє змінилося до невпізнання і не стало у мене сили”⁴ Так само Ісая, споглядаючи ставу Господню, вигукнув: “Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу між людьми також з нечистими устами, а очі мої бачили Царя, Господа Савао- та!”⁵ Людська природа з її слабкостями і гріхами зустрілася з Божественною досконалістю, і людина побачила усі свої вади й порочність. Таке ж відчуття пережили всі, кому було дано бачити славу і велич Бога. ХНС 223.2

Петро вигукнув “Відійди від мене, бо я грішний чоло- вік”,¹ але у той же час сам припав до ніг Ісуса, відчуваючи, що не може розлучитися з Ним. Спаситель відповів: “Не бійся — відтепер ти будеш ловити людей!”⁶ Тільки після того, як Ісая побачив Божу святість і свою негідність, йому була довірена Божественна вістка. Так сталося і з Петром. Лише після того, як зрікся самого себе та усвідомив цілковиту залежність від Божественної сили, він був покликаний працювати для Христа. Досі ще ніхто з учнів не об'єднався з Ісусом як Його співпрацівник. Вони були свідками багатьох Його чудес, слухали Його повчання, однак не залишали свого попереднього заняття. Ув'язнення Йоана Хрестителя стало для них гірким розчаруванням. Якщо так закінчилося служіння Йоана, то що буде з їхнім Господом, адже всі релігійні вожді здавалось об'єдналися проти Нього. У таких обставинах для них було полегшенням зайнятися знову, хоч на короткий час, рибальством. Але Ісус закликав їх залишити своє попереднє життя та об'єднати свої турботи та інтереси з Його інтересами. Петро прийняв заклик. Ступивши на берег, Ісус покликав і трьох інших учнів: “Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей”.⁷ І вони негайно покинули все й пішли за Ним. ХНС 223.3

Перш ніж просити їх залишити неводи і рибальські човни, Ісус запевнив, що Бог задовольнить усі їхні потреби. Нещодавно човен Петра був використаний для справи Євангелія, і це було щедро винагороджено. Господь “щедрий для всіх, хто клине Його”.⁸ Він сказав: “Давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам”.⁹ Такою ж мірою Він винагородив працю Своїх учнів. І кожна жертва, принесена в Його служінні, буде винагороджена відповідно до “…надзвичайно великого багатства благодаті”.¹⁰ ХНС 224.1

Тієї сумної ночі на озері, залишившись без Христа, учні були пригнічені невір'ям і стомлені даремною працею. Але в Його присутності їхня віра спалахнула з новою силою і принесла радість та успіх. Так трапляється і з нами: коли ми без Христа, наша праця марна, ми легко впадаємо в невір'я і починаємо ремствувати. Але коли Він поруч і ми працюємо під Його керівництвом, то тішимося проявами Його сили. Сатана робить усе, щоб розчарувати душу, а Христос — щоб вселити віру й надію. ХНС 224.2

У цьому надзвичайному виявленні Божественної сили викладений глибокий урок не лише для учнів, а й для нас: Господь, Котрий Своїм словом може зібрати морських риб, здатний також впливати на людські серця, притягаючи їх узами Своєї любові так, що Його слуги стають “ловцями людей”. ХНС 224.3

Галілейські рибалки були простими, неосвіченими людьми, але Христос — Світло світові — зробив їх придатними зайняти призначене їм становище. Спаситель не нехтував освітою. Інтелект, керований Божою любов'ю і посвячений Йому на служіння, є Господнім благословенням. Але Він змушений був обминути тогочасних мудреців, бо вони були настільки самовпевненими, що не мали жодного співчуття до страждаючого людства і не могли стати співпрацівниками Мужа з Назарета. У своєму фанатизмі вони зневажили науку Христа. Господь Ісус обирає для співпраці тих, хто готовий стати провідним каналом для передачі Його благодаті. Перше, чого повинен навчитися кожний, хто хоче стати Божим співпрацівником, — не покладатися на власні сили. Лише в такому разі він буде готовий успадкувати характер Христа. Цього неможливо навчитися в жодній з найвищих шкіл світу. Це плід мудрості, який можна отримати тільки від божественного Вчителя. ХНС 224.4

Ісус обрав звичайних рибалок, тому що над ними не тяжіли тогочасні традиції та хибні звичаї. Це були обдаровані від природи люди, покірні і сприйнятливі до науки; саме їх Ісус міг виховати Своїми сподвижниками. Серед простих людей є чимало таких, які терпляче виконують звичне коло щоденних обов'язків, навіть не усвідомлюючи, що володіють здібностями, які, приведені в дію, піднесли б їх до рівня найбільш шанованих у світі людей. Щоб розбудити ці дрімаючі здібності, необхідний дотик майстерної руки. Саме таких людей Ісус покликав, щоб вони були Його співпрацівниками, надавши велику перевагу постійно перебувати з Ним. Жодний з великих мужів цього світу не мав такого Вчителя. Після навчання в школі Спасителя апостоли вже не були неосвіченими і невихованими. Вони уподібнилися до Нього розумом і характером; люди впізнавали, що вони були з Ісусом. ХНС 225.1

Найвищою метою освіти є не тільки звичайна передача знань, а наділення тією життєдайною енергією, яка передається від одного розуму до іншого, від однієї душі до іншої. Тільки життя може породити життя. Яку ж велику перевагу мали ті, хто три роки щоденно спілкувався з Божественним Життям — Джерелом усякого життєдайного імпульсу — заради благословення усього світу! Йоан, улюблений учень, найбільше підкорився силі цієї чудової любові. Він сказав: “Життя з'явилося, і ми побачили, і свідчимо, і сповіщаємо вам вічне життя, яке було в Отця і з'явилося нам”.¹¹ “Бо з Його повноти ми всі одержували благодать за благодаттю”.¹² ХНС 225.2

Апостоли Господа не вирізнялися нічим, що могло б їх прославити. Очевидно, успіхом своєї праці вони завдячували лише Богові. І саме життя цих людей, і сформований ними характер, і ті великі діла, котрі Бог звершив через них, — усе свідчить про те, що Він може зробити для всіх слухняних і готових учитися. ХНС 226.1

Хто любить Христа понад усе, той зробить і найбільше добра. ХНС 226.2

Немає меж для корисності того, хто, відмовившись від свого “я”, дає можливість Святому Духові працювати над своїм серцем і живе життям цілковитого посвячення Богові. Якщо люди будуть готові терпляче додержуватися цих правил, не нарікаючи і не ухиляючись зі шляху, Бог навчатиме їх щодня й щогодини. Він бажає відкрити Свою благодать. Якщо Його народ не буде опиратися, Він щедрими потоками виллє води спасіння через людські канали. Якби кожну людину в її скромному житті заохочували чинити все те добре, на що вона здатна і ніхто не стримував би цього запалу, тоді там, де нині тільки один, було б сто співпрацівників Христа. ХНС 226.3

Бог приймає людей такими, якими вони є, і виховує їх для Свого служіння, якщо тільки вони підкорятимуться Йому. Прийнятий в душу Святий Дух оживить усі здібності людини. Розум, котрий повністю підпорядковується Богові, буде гармонійно розвиватися і зміцнюватися під керівництвом Святого Духа, щоб розуміти і виконувати Божі вимоги. Слабкий, нерішучий характер стає сильним і стійким. Постійне посвячення породжує такий тісний зв'язок між Ісусом та Його учнем, що християнин стає подібним до Нього і розумом, і характером. Через зв'язок із Христом світогляд людини стає яснішим і ширшим, сила розуму — проникливішою, судження — урівноваженішими. Хто прагне йти за Христом, настільки буде зміцнений життєдайною силою Сонця Праведності, що зможе приносити багато плодів для Божої слави. ХНС 226.4

Високоосвіченим ученим людям найдорогоцінніші уроки були викладені скромними християнами, яких світ вважав малоосвіченими. Ці невідомі учні здобули освіту в найвищій з усіх шкіл. Вони сиділи біля ніг Того, Хто говорив так, як не говорила жодна інша людина. ХНС 226.5