Христос — надія світу

Розділ 24. “Чи ж то він не син теслі?”

(На підставі Євангелія від Луки 4:16—30)

Світлі дні служіння Христа в Галілеї були затьмарені однією обставиною: мешканці Назарета не прийняли Його. “Чи ж це не син Йосифа”¹ — запитували вони. ХНС 213.1

У дитинстві та юності Ісус ходив на богослужіння зі Своїми братами до синагоги в Назареті. Коли Христос почав Своє служіння, зв'язок із громадою перервався, однак усі її члени знали про Його діяльність. Коли Він знову з'явився серед них їхній інтерес і сподівання досягли найвищої точки. Тут були люди, яких Він знав ще з дитинства. В Назареті проживали Його мати, брати та сестри, і коли Він увійшов суботнього дня до синагоги, приєднавшись до зібраних на поклоніння Богові, очі всіх були спрямовані до Нього. ХНС 213.2

На звичайному щоденному богослужінні служитель переважно читав із пророцтв, закликаючи народ продовжувати з надією чекати приходу Месії, Який заснує царство слави і звільнить Ізраїля від усякого роду гнобителів. Він намагався підбадьорити своїх слухачів, представляючи їм докази того, що прихід Месії близький. Далі промовець змалював славу Його пришестя, наголошуючи на тому, що Він з'явиться на чолі великого воїнства, аби звільнити Ізраїль. ХНС 213.3

Коли в синагозі був присутній рабин, він зазвичай виголошував проповідь, і будь-який ізраїльтянин міг прочитати щось із Писань пророків. Тієї суботи попросили Ісуса взяти участь у богослужінні. Він “встав, щоб читати. Дали Йому книгу пророка Ісаї”.² Вважалося, що уривок, який Він читав, має безпосереднє відношення до Месії: ХНС 213.4

“Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!” ХНС 214.1

“Згорнувши книгу, Він віддав її слузі… а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним… Усі були свідками Йому, дивуючись словам благодаті, що линули з Його уст”³. Ісус стояв перед народом — живий тлумач пророцтв про Себе. Пояснюючи прочитані слова, Він говорив про Месію як Спасителя пригнічених, Визволителя полонених, Зцілителя страждальців, Який повертав зір сліпим та відкривав світові світло Істини. Гідність, з якою Він тримався, і сповнені змісту слова, як ніколи, схвилювали слухачів. Хвиля Божественної сили подолала всі перешкоди, і люди, подібно до Мойсея, споглядали Невидимого. Коли ж Святий Дух торкнувся їхніх сердець, вони відгукнулися радісним “Амінь!” і прославили Господа. ХНС 214.2

Але коли Ісус оголосив: “Сьогодні, коли ви це чуєте, сповнилося Писання”,⁴ вони раптом подумали про себе та про слова, виголошені Промовцем. Вони, ізраїльтяни, діти Авраама, були названі рабами, більше того — в'язнями, яких необхідно звільнити від сили зла; мешканцями темряви, котрі потребують світла Істини. Їхня гордість була вражена, у них прокинувся страх. Слова Ісуса свідчили: Його служіння людям зовсім не відповідає їхнім сподіванням. Їхні вчинки можуть бути досліджені надто ретельно. Незважаючи на свою скрупульозність у виконанні зовнішніх обрядів, вони не могли витримати Його ясного проникливого погляду. ХНС 214.3

“Хто цей Ісус?” — запитували вони одне одного. Оцей Претендент на славу Месії був всього лиш сином теслі; Він займався цим ремеслом разом зі Своїм батьком Йосифом. Вони не раз бачили, як Він ходив гірськими стежками, були знайомі з Його братами й сестрами, їм були відомі Його життя і праця. На їхніх очах Він зростав, перетворюючись із дитини на юнака і зрілого мужа. Хоч Його життя було непорочним, вони не могли повірити, що це і може бути Обітований Месія. ХНС 214.4

Як сильно відрізнялося його вчення про нове царство від учення їхніх старійшин! Ісус нічого не сказав про звільнення від римлян. Вони чули про Його чудеса і сподівалися використати Його силу для власної користі, але Він, очевидно не мав такого наміру. ХНС 215.1

І коли вони дозволили собі засумніватись, їхні, щойно зворушені серця, стали ще запеклішими. Сатана твердо вирішив що того дня очі сліпим не повинні відкритися, а поневолені душі не отримають свободи. Він докладав відчайдушних зусиль аби втримати їх у кайданах невір'я. Люди ж не звернути жодної уваги на щойно дану їм ознаку до них промовляв їхній Викупитель. ХНС 215.2

Але тепер Ісус довів Свою Божественність, виявивши їхні таємні думки “А Він промовив до них: Напевно, скажете Мені цю приказку: Лікарю, оздоров самого себе! Зроби і тут, на Своїй батьківщині, те, що, — чули ми, — сталося в Капернаумі. І Він промовив істинно кажу вам, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині. Запевняю вас, що багато вдів було у дні Іллі в Ізраїлі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, і був тоді великий голод по всій землі. Та до жодної з них Ілля не був посланий, а лише в Сарепту Сидонську — до жінки-вдовиці. І багато було прокажених за пророка Єлисея в Ізраїлі, але ніхто з них не очистився, а тільки Нееман — сирієць!”⁵ ХНС 215.3

Посилаючись на події з життя пророків, Ісус відповів на запитання Своїх слухачів Бог не посилав Своїх вибраних слуг працювати для невіруючого народу із запеклими серцями. Благословення від проявів Його сили, яка діяла через пророків, отримали лише віруючі люди з чуйним серцем. За днів Іллі Ізраїль відійшов від Бога. Вони уперто грішили, вижидаючи перестороги Духа, послані через Господніх вісників. Таким чином, вони самі відокремилися від джерела Божих благословень. Господь пройшов повз домівки Ізраїлю і знайшов пристановище для Свого слуги в язичницькій країні — у жінки, яка не належала до вибраного народу. Ця жінка була відзначена особливим благословенням через те, що жила згідно з отриманим світлом. Її серце було відкрите для ще більшого світла, яке Бог і послав їй через Свого пророка. ХНС 215.4

З цієї ж причини за днів Єлисея прокажені в Ізраїлі залишилися незціленими. А Нееман, язичницький вельможа, котрий старався жити по справедливості, як він її розумів, відчував велику потребу в допомозі згори. Він був готовий прийняти дари Божої благодаті. Нееман не тільки очистився від прокази, а й отримав благословення пізнання істинного Бога. ХНС 216.1

Наше становище перед Богом визначається не кількістю отриманого нами світла, а тим, як використовуємо те, що маємо. Тому навіть язичники, які дотримуються істини тією мірою, якою її розуміють, перебувають у кращому стані, ніж люди, які отримали велике світло і вважають себе Божими слугами, тоді як насправді зневажають це світло і власним щоденним життям зрікаються свого визнання віри. ХНС 216.2

Слова, сказані Ісусом до зібраних у синагозі, влучили в самий корінь їхньої самоправедності, відкривши гірку правду про те, що вони відійшли від Бога і втратили право бути Його народом. Кожне слово викривало їхній справжній стан і краяло ніби ножем. Тепер вони зневажали віру, до якої на початку надихнув їх Ісус. Жителі Назарета не бажали визнати, що Виходець із бідної, скромної родини був незвичайною Людиною. ХНС 216.3

Їхнє невір'я збудило злість. Сатана опанував людьми, і вони у гніві повстали проти Спасителя. Вони відвернулися від Того, Хто прийшов зціляти й відновлювати; тепер вони самі виявляли риси диявола. ХНС 216.4

Коли Ісус говорив про благословення для язичників, у Його слухачів прокинулося шалене почуття національної гідності і Його слова потонули в загальному галасі. Ці люди пишалися своїм дотриманням Закону, але тепер, коли зачепили їхні неправильні уявлення, вони були готові на вбивство. Зібрання перервалося; схопивши Ісуса, юдеї вивели Його з синагоги за місто. Здавалося, що всі жадали Його смерті. Вони штовхали Його до краю прірви, бажаючи скинути донизу. Крики й прокляття потрясали повітря. Дехто вже навіть почав кидати в Нього камінням, коли раптом Він зник з-посеред натовпу. Небесні посланці, що перебували поруч з Ісусом у синагозі, не залишали Його і серед цього оскаженілого натовпу. Вони сховали Його від ворогів і випровадили в безпечне місце. ХНС 216.5

Так ангели захистили Лота і безпечно вивели його із Содома. Саме так вони охороняли Єлисея в маленькому гірському селищі. Коли навколишні пагорби були вкриті бойовими колісницями і полчищами озброєних воїнів сирій- ського царя, Єлисей бачив на схилах сусідніх пагорбів Боже воїнство — вогняних коней з колісницями, які охороняли Господнього служителя. ХНС 217.1

У всі віки ангели були поряд з вірними послідовниками Христа. Великі сили зла атакують усіх, хто прагне перемогти гріх, але Христос бажає, щоб ми завжди бачили невидиме небесне воїнство, котре оточує і спасає всіх, хто любить Бога. Від скількох видимих і невидимих небезпек ми були збережені завдяки втручанню ангелів, дізнаємося лише тоді, коли у світлі вічності побачимо Боже Провидіння. Там зрозуміємо, що вся небесна родина турбувалася про земну сім'ю і посланці від Божого престолу день у день супроводжували нас на кожному кроці. ХНС 217.2

Коли Ісус читав у синагозі пророчу книгу, Він зупинився на останньому визначенні служіння Месії. Прочитавши слова: “…звіщати рік Господнього помилування”, Він випустив закінчення фрази: “…та день помсти для нашого Бога”.⁶ Ця частина пророцтва була такою ж істинною, як і попередня, і замовчування її Ісусом зовсім не означало її заперечення. Але цей останній вираз особливо подобався Його слухачам, і вони дуже прагнули його виконання. Вони засуджували язичників, не розуміючи, що їхня провина була набагато більшою за вину інших. Вони самі потребували милості, якої були готові позбавити язичників. Того дня, коли Ісус стояв серед них у синагозі, вони мали нагоду прийняти небесний заклик. Той, Хто “любить милувати”⁷ був готовий спасти їх від загибелі, на яку прирекли їх власні гріхи. ХНС 217.3

Ісус не міг залишити назаретян, не закликавши їх ще раз до покаяння. Наприкінці Свого служіння в Галілеї Він ще раз відвідав дім Свого дитинства. З того часу, як Його тут не прийняли, слава про Його чудеса і вчення розійшлася по всій країні. Тепер ніхто не міг заперечувати, що Він володів силою, яка значно перевершувала людську. Назаре- тяни чули, що Він ходив усюди, роблячи добро і зціляючи всіх поневолених сатаною. Навколо Назарета були цілі селища, де в жодному домі не чути було стогону, оскільки там побував Ісус та зцілив усіх хворих. Милосердя, явлене в кожному Його вчинку, свідчило про Божественне помазання Спасителя. ХНС 218.1

І знову, слухаючи Його слова, назаретяни були зворушені Святим Духом. Але і цього разу вони не захотіли визнати, що Той, Який виріс серед них, був більшим за них. Їх продовжував мучити гіркий спогад про те, як Він назвав Себе обітованим Месією і фактично заперечив їхню належність до Ізраїлю, показавши, що вони менш гідні Божої милості, аніж язичники. Запитуючи: “Звідки в Нього ця мудрість і велика сила?”,⁸ вони в той же час не визнавали Його за Христа. Через їхнє невір'я Спаситель не зміг учинити багатьох чудес серед них. Лише декілька душ були готові прийняти Його благословення; Христос із жалем залишив Назарет, аби більше ніколи туди не повернутися. ХНС 218.2

Одного разу виявлене невір'я назавжди заволоділо мешканцями Назарета. Те саме сталося із синедріоном та всім народом, для яких перше відкинення сили Святого Духа стало початком кінця. Намагаючись довести свою правоту, вони продовжували прискіпуватися до слів Христа. Кульмінаційною точкою відкинення ними Святого Духа став Голгофський хрест, що привело до зруйнування їхнього міста і розпорошення народу по всьому світу. ХНС 218.3

О, як же Христос бажав відкрити Ізраїлеві дорогоцінні скарби Істини! Але духовна сліпота народу була такою сильною, що їм неможливо було відкрити правду про Боже Царство. Замість того, щоб прийняти небесну Істину, юдеї вперто трималися своїх традицій і безглуздих церемоній. Образно кажучи, вони віддавали своє срібло за полову і лушпиння, а тим часом Хліб Життя був поруч. Чому ж вони не звернулися до Божого Слова, щоб старанно дослідити й пізнати, чи не потрапили в оману? Писання Старого Завіту пояснювати кожну деталь Христового служіння. Ісус знову й знову повторював слова пророків, говорячи: “Сьогодні, коли ви слухаєте, сповнилося це Писання”.⁹ Якби вони щиро досліджували Писання і перевіряли свої теорії у світлі Божого Слова, Ісу- сові не довелося б плакати через їхнє нерозкаяння Йому не потрібно було б говорити: “Тому залишається вам дім ваш [порожнім] ”.¹⁰ Переконавшись в Його месіанстві, вони могли уникнути лиха, яке перетворило їхнє горде місто на руїни. Але через шалений фанатизм юдеї стали обмеженими. Повчання Христа виявляти вади їхнього характеру і спонукували до покаяння. Прийняти Його вчення означало змінити поведінку та відмовитися від виплеканих надій. Заради небесної слави треба було пожертвувати людською. Послух словам нового Вчителя вимагав відмови від поглядів великих мислителів і мудреців того часу. ХНС 218.4

Істина не була популярною за днів Христа. Вона не популярна і в наші дні. Вона не користується популярністю, відколи сатана вперше викликав у людини огиду до істини, запропонувавши натомість байки, які ведуть до самозвеличення. Хіба ж не зустрічаємо сьогодні теорій і вчень, котрі не мають жодної підстави в Божому Слові? Однак люди так уперто дотримуються їх, як і юдеї трималися своїх традицій. ХНС 219.1

Юдейські вожді були сповнені духовної пихи. Їхнє бажання проставити своє “я” виявлялося навіть під час служіння у Святині. Їм подобалися перші місця в синагозі, вони любили вітання в народних зібраннях та славослов'я народу на свою адресу. Чим більше занепадало справжнє благочестя, тим запопадливіше вони дотримувалися своїх традицій і церемоній. Оскільки їхнє розуміння було затьмарене егоїстичними передсудами, вони не могли поєднати переконливу силу Христових слів зі смиренним способом Його життя. Начальники народу не могли зрозуміти, що справжня велич можлива і без зовнішнього блиску. Бідність цього Чоловіка видавалася абсолютно несумісною з Його претензіями на право зватися Месією. Вони запитували себе: якщо Він справді Той, за Кого Себе видає, то чому такий невибагливий? Якщо Він не збирається використовувати силу зброї, то що станеться з їхньою нацією? Як зможуть тоді такі довгоочікувані сила і слава підкорити всі народи юдеям? Хіба священики не навчали їх, що Ізраїль пануватиме над усією землею? Хіба ж можливо, щоб великі релігійні вчителі помилялися? ХНС 219.2

Однак не тільки відсутність зовнішньої величі в житті Ісуса змусила юдеїв відкинути Його. Він був утіленням чистоти, а вони — пороку. Його життя було прикладом досконалої чесності. Його безгрішність викривала зіпсутість їхніх сердець, Його щирість оголяла їхнє лукавство. Поведінка Ісуса виявляла лицемірну побожність і гріх у всій його огидності. Ось чому вони не бажали такого Світла. ХНС 220.1

Якби Христос привертав увагу людей до фарисеїв і звеличував їх за вченість і побожність, вони з радістю вітали б Його. Але коли Він говорив про Небесне Царство як про Царство благодаті для усього людства, то цим торкався такого аспекту релігії, з яким вони ніяк не могли погодитися, їхні приклад і вчення не передбачали правдивого служіння Богові. Коли фарисеї бачили співчутливе ставлення Ісуса до тих, кого ненавиділи и відкидали, це збуджувало в їхніх гордих серцях найнижчі пристрасті злості. Незважаючи на свої хвалькуваті претензії, що завдяки “Левові з племені Юдиного”.¹¹ Ізраїль буде панувати над усіма народами, їм було легше пережити розчарування у своїх честолюбних надіях, аніж вислуховувати докори Христа за гріхи та відчувати сором у присутності Його чистоти. ХНС 220.2