Патріархи і пророки

Розділ 14. Загибель Содома

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділ 19

Найпрекраснішим серед міст Йорданської долини був Содом, розташований на рівнині, яка своєю родючістю і красою нагадувала Сад Господній. Вона була рясно вкрита пишною тропічною рослинністю. Це була земля пальмових та оливкових дерев, родючих виноградників. Протягом усього року вона духмяніла пахощами квітів. На полях дозрівав багатий врожай, а на оточуючих долину пагорбах випасалися отари овець та іншої худоби. Мистецтво і торгівля також сприяли збагаченню цього гордовитого міста рівнини. Скарби Сходу прикрашали його палаци, а каравани пустелі постачали його ринки всілякими цінними товарами. Без особливих турбот і праці задовольнялась будь-яка потреба, і життя видавалося суцільним святом. Загальний добробут породжував розкіш і гордощі. Неробство і багатство роблять черствими серця людей, котрі ніколи не знали злиднів та горя. Багатство та бездіяльність зміцнювали потяг до задоволень, і люди віддавалися чуттєвим насолодам. “Ось, — говорить пророк, — який був злочин твоєї сестри Содоми: гординя; ненажерливість та безжурне ледарство. Такі були злочини її та її дочок, а вбогому та бідному вона не допомагала. І загордились вони, і робили гидоти перед Моїм обличчям. І побачивши оце, Я їх відкинув” (Єзек.16:40—49). Ніщо інше не є таким бажаним для людей, як багатство і безтурботне життя, однак саме це породжує гріхи, через які були знищені міста рівнини. Внаслідок марного бездіяльного життя люди стали жертвою спокус сатани, втратили Божу подобу, стали схожими швидше на сатану. Неробство — одне з найбільших проклять, яке тільки може спіткати людину; пороки та злочини йдуть слідом за ним. Бездіяльність послаблює розум, спотворює мислення, розтліває душу. Сатана висліджує свою здобич, готовий погубити незахищені душі, які своїм бездіяльним життям дають йому змогу непомітно оволодіти ними під тією чи іншою привабливою маскою. Найбільшого успіху сатана досягає тоді, коли приступає до людей в часи бездіяльності. ПП 135.1

У Содомі панували веселощі та розгул, бенкети та пияцтво. Найогидніші тваринні пристрасті залишалися неприборканими. Люди відверто кидали виклик Богові та Його Законові, насолоджувалися вчинками насильства. Хоч вони й мали перед собою приклад допотопного світу і знали про його знищення Божим гнівом, проте не звертали зі своєї нечестивої дороги. ПП 136.1

За часу переселення Лота до Содома розтління ще не стало таким повсюдним, і Бог у Своїй милості дозволив променям світла засяяти серед моральної темряви цього міста. Коли Авраам звільнив узятих у полон людей з рук еламитів, увага населення міста була привернена до правдивої віри. Мешканці Содома знали Авраама, але його служіння невидимому Богові було об'єктом їхніх глузувань. Однак перемога Авраама над вельми переважаючими силами ворога, його великодушність, що виявилась у ставленні до полонених і захоплених трофеїв, збудили подив і захоплення. Хоч мужність і доблесть Авраама були високо оцінені людьми, проте кожний був переконаний в тому, що патріарх став переможцем завдяки божественній силі. Його благородство і безкорисливість, чужі для своєкорисливих мешканців Содома, стали ще одним доказом переваги релігії, яку Авраам вшанував своєю мужністю та вірністю. ПП 136.2

Мелхиседек, поблагословивши Авраама, визнав Єгову Джерелом його сили й перемоги: “Благословенний Авраам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх” (Бут.14:19—20). Бог у Своєму Провидінні промовляв до цих людей, але останній промінь світла був ними відкинутий, як і всі інші попередження. І ось наступила для Содома остання ніч. Хмари помсти вже нависли, кидаючи свою тінь на приречене місто. Проте люди не помічали цього. Вони продовжували мріяти про багатство та насолоди в той час, як ангели-губителі вже наближалися до Содому. ПП 136.3

Цей останній день нічим не відрізнявся від попередніх. Вечірні сутінки згущалися над прекрасним, впевненим у своїй безпеці містом. Неперевершений своєю красою пейзаж купався в променях призахідного сонця. Вечірня прохолода спонукала мешканців міста залишити свої оселі, і натовпи шукачів задоволень блукали в пошуках розваг. ПП 137.1

У сутінках двоє подорожніх підійшли до міських воріт. Вони, очевидно, були мандрівниками, котрі мали намір зупинитися тут на ніч. Ніхто не міг запідозрити у цих скромних на вигляд подорожніх могутніх вісників божественного правосуддя; а безтурботна галаслива юрба і не здогадувалась, що цієї ночі своїм ставленням до прибульців вони досягнуть найвищої міри беззаконня, прирікаючи горде місто на загибель. Однак серед громадян Содому знайшовся один чоловік, котрий виявив доброту та люб'язність до незнайомців, запросивши їх до свого дому. Лот також не знав, ким насправді вони були, але ввічливість і гостинність були його звичаєм, часткою релігії — наукою, яку він засвоїв від Авраама. Якщо б він не плекав у собі духа ввічливості, то міг би загинути разом з іншими мешканцями Содома. Чимало домівок, зачиняючи свої двері перед мандрівником, зачиняють їх перед Божим вісником, який приніс би їм благословення, надію і мир. ПП 137.2

Кожний вчинок, яким би малим він не був, містить у собі вплив на добро або на зло. Вірність або ж недбалість у виконанні найменших обов'язків може відчинити двері найбагатшим благословенням або найбільшому лихові. Саме в малому випробовується характер. Щоденні діла самозречення, зроблені з радістю і від щирого серця, викликають схвалення Боже. Ми повинні жити не для себе, а для інших. Лише забуваючи про своє “я”, плекаючи у собі дух любові та безкорисливості, можемо зробити Своє життя благословенням. Невеликі вияви уваги та люб'язності можуть загалом зробити життя щасливим, а нехтування ними значною мірою сприяє людському нещастю. ПП 137.3

Знаючи про наругу, якої зазнавали мандрівники в Содомі, Лот вважав своїм обов'язком захистити їх на самому початку, запросивши зупинитись у своєму домі. Сидячи біля воріт, він одним з перших зауважив подорожніх, які наближалися до міста. Вставши, він привітав їх і, кланяючись, люб'язно сказав: “Панове мої, зайдіть до дому вашого раба та переночуйте”. Але вони, ніби відмовляючись від гостинності, відповіли: “Ні, ми будемо ночувати на вулиці”. Такою відповіддю вони ставили перед собою дві мети: перевірити щирість Лота, а говорячи про свій намір залишитися на вулиці, де вони, мовляв, перебуватимуть у безпеці, створити враження, нібито нічого не знають про характер мешканців Содома. їхня відповідь ще більше укріпила Лота в його рішучості не залишати їх на милість юрби. Він наполягав доти, доки вони не поступилися, після чого провів їх до свого дому. ПП 138.1

Лот сподівався, що приховає свій намір від гультяїв, які зібралися біля воріт, а тому повів незнайомців до дому кружним шляхом; але вагання й зволікання, наполегливі умовляння Лота привернули до них увагу, і не встигли вони ще лягти спати, як юрба беззаконників оточила дім. Це була досить велика група — і молодих, і людей похилого віку, — охоплених полум'ям найогидніших пристрастей. Мандрівники поцікавилися звичаями міста, і Лот застеріг їх, щоб вони не виходили вночі з дому. Саме в цей момент почулися насмішки та вигуки юрби, яка вимагала, аби незнайомці вийшли до них. ПП 138.2

Розуміючи, що, розсердившись, вони можуть вдатися до насильства та вдертися в дім, Лот вийшов до них і спробував умовити їх: “Благаю вас, браття мої — сказав він, — не чиніть лихого!” Він вжив слово “браття” в розумінні “сусіди”, сподіваючись привернути їх до себе і присоромити за ганебні наміри. Та його слова лише додали олії до вогню. Їхню лють можна було порівняти хіба-що з шумом бурі. Вони глузували з Лота за те, що він збирався стати їм суддею, і погрожували вчинити з ним ще гірше, аніж з його гостями. Вони кинулися б на нього і розірвали б на шматки, якби на допомогу не прийшли Божі Ангели. Небесні вісники, “простягнувши свої руки, впровадили Лота до його ж будинку, а двері замкнули”. ПП 138.3

Наступні події показали, ким насправді були гості Лота. “А людей, що при вході дому зібрались, вони вразили сліпотою, — від малого і до великого. І ті мучилися, шукаючи виходу”. Якби вони не були вражені ще й духовною сліпотою, зробивши свої серця закам'янілими, то Боже покарання налякало б їх та примусило б відмовитися від лихих вчинків. Та ця остання ніч не позначилася гріхами, більшими за ті, що були вчинені ними раніше; але милість, яку так довго люди відкидали, врешті-решт перестала за них благати. Мешканці Содома переступили межу божественного довготерпіння — невидиму риску між Його Терпінням і гнівом. Полум'я Божої помсти вже готове було запалитись у долині Сіддім. Нарешті Ангели відкрили Лотові мету свого приходу: “Ми знищимо це місце, бо збільшився зойк перед Господом на мешканців його, і Господь послав нас, щоб знищити його”. ПП 139.1

Подорожні, котрих Лот щойно намагався захистити, тепер пообіцяли Лотові захист та порятунок тих членів його родини, котрі вийдуть разом з ним з нечестивого міста. Коли, нарешті, змучена юрба розійшлася, Лот вийшов попередити своїх дітей. Він повторив слова ангелів: “Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто”. Але тим видавалося, що він жартує. Вони сміялися з його, як їм здавалося, забобонного страху. Його доньки поділяли настрій своїх чоловіків. Вони тут добре влаштувалися, були задоволені життям і не бачили нічого, що свідчило б про небезпеку. Усе було так, як і раніше. Вони мали багато майна і не могли повірити в те, що прекрасний Содом буде знищений. ПП 139.2

Зі сумом Лот повернувся додому і розповів про свою невдачу. Тоді ангели звеліли йому разом з дружиною і двома дочками, які ще залишались у його домі, вийти з міста. Але Лот зволікав. Хоч він і страждав душею, щодня споглядаючи на вчинки насильства, проте не мав повного уявлення про те ганебне, огидне беззаконня, яке чинилося в цьому порочному місті. Він не розумів жахливої необхідності злиття Божих кар, які мали покласти край гріху. Декотрі діти Лота були міцно прив'язані до Содома, а його дружина відмовлялася залишити місто без них. Думка про те, що він мусить покинути тих, котрі були для нього найдорожчими на землі, здавалася нестерпною. Важко було залишати і свій розкішний дім та багатства, надбані працею усього життя, і вийти з міста бідним подорожнім. Убитий горем, Лот зволікав, не бажаючи рушати в дорогу. Якщо б не Божі ангели, всі вони загинули б під руїнами Содома. Небесні посланці взяли Лота, його дружину і дочок за руки та й вивели з міста. Там ангели залишили їх і повернулися до Содома, щоб здійснити свою нищівну справу. І ось — Той, Кого благав Авраам, наблизився до Лота. В усіх містах долини не знайшлося навіть десятьох праведників; але у відповідь на прохання патріарха один чоловік, що мав страх Господній, все ж був врятований від загибелі. Сильним голосом, що не допускає заперечень, було дане повеління: “Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути”. Віднині вагання або зволікання були б фатальними. Один лише тужливий погляд, звернений на приречене місто, одна лише мить зволікання з жалю залишити такий прекрасний дім могли коштувати їм життя. Божественні суди, готові вже вибухнути шаленством, затримувалися, даючи змогу нещасним біженцям утекти. ПП 139.3

Але Лот, приголомшений та наляканий, благав, що немає сили виконати наказ; він побоювався, що якесь лихо або смерть можуть спіткати його в дорозі. Життя у нечестивому місті, серед беззаконня та невір'я, послабило його віру. Князь небес був біля нього, а він благав за своє життя, побоюючись, що Бог, Котрий виявив до нього стільки турботи і любові, не збереже його. Лотові слід було б цілковито довіритися божественному Посланцеві, віддаючи свою волю та життя до рук Господніх без будь-яких сумнівів. Та, подібно до багатьох інших, він намагався сам подбати про себе: “Ось близько місто, щоб утекти туди, та й воно — маленьке. Нехай сховаюсь я туди — чи ж не маленьке воно? — Дозволь мені у ньому врятуватись”. Згадане тут місто називалося Бела; пізніше його стали йменувати Цоар. Воно знаходилось на відстані декількох миль від Содома і, подібно до нього, було розпусним і також приреченим на загибель. Але Лот просив, щоб це місто було збережене, наголошуючи на мізерності свого прохання; і його бажання було виконане. Господь запевнив його: “Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не зруйную міста, про яке ти говориш”. ПП 140.1

О, яка велика милість Божа до Його дітей, котрі помиляються! Знову прозвучало урочисте повеління поспішати, оскільки вогненна буря була готова от-от знятися. Але одна з утікачок насмілилась озирнутися і подивитися на приречене місто — і стала пам'ятником Божого суду. Якщо б Лот без будь-яких вагань підкорився повелінню ангелів та без єдиного протесту або прохання чимдуж тікав у гори, його дружина також могла б врятуватися. Своїм прикладом він спас би її від гріха, який визначив її долю. Але зволікання і вагання чоловіка перешкодили їй з належною серйозністю поставитися до божественного повеління. Хоч вона й покинула місто, та її серце приліпилося до Содома і вона загинула разом з ним. ПП 141.1

Дружина Лота повстала проти Бога, тому що Його суди призвели до втрати нею багатства і дітей. Хоч Бог зробив їй велику ласку, покликавши вийти з нечестивого міста, вона вважала, що з нею обійшлися жорстоко, оскільки багатство, накопичене впродовж багатьох років, мало загинути. Замість того, щоб бути вдячною за порятунок, жінка самовпевнено озирнулася назад, жалкуючи про долю тих, які відкинули божественне попередження. Її гріх свідчив про те, що вона не заслуговувала на життя, за збереження якого відчувала так мало вдячності. ПП 141.2

Ми повинні остерігатися легковажного ставлення до засобів, які Бог у Своїй милості посилає для нашого спасіння. Деякі християни кажуть: “Мені байдуже, чи буду я спасенним, якщо друг мого життя або мої діти не спасуться зі мною”. Вони вважають, що небо не буде для них небом без тих, які так дорогі для них на землі. Однак чи мають ті, котрі так думають, правильне уявлення про свої особисті взаємовідносини з Богом, чи беруть вони до уваги Його велику милість і ласку, виявлені до них? Невже вони забули про те, що їхнім обов'язком любові, честі й вірності є служіння своєму Творцеві та Відкупителеві? Голос милості звертається до всіх, то ж чи повинні ми відкинути любов Спасителя, Котрий кличе нас до Себе, через те, що наші друзі не приймають її? Викуплення душі обійшлося надто дорого. Христос заплатив за наше спасіння непомірно велику ціну, і ніхто з тих, хто гідно оцінив цю велику жертву та достоїнство людської душі, не відкине з презирством запропоновану Богом благодать тільки тому, що так роблять інші. Саме через те, що інші нехтують Його справедливими вимогами, ми мали б бути ще стараннішими, аби шанувати Бога і допомогти прийняти Його любов усім тим, на кого маємо вплив. ПП 141.3

“Сонце зійшло над землею, коли Лот прибув до Цоару”. Ясне вранішнє проміння, здавалося, несло зі собою мир і добро всім містам долини. На вулицях почалася звичайна щоденна метушня, кожний був зайнятий своєю справою: одні поспішали на роботу, інші — шукали задоволень. Зяті Лота все ще посміювалися, згадуючи про залякування і застереження старого. ПП 142.1

Буря знялася раптово і несподівано, як грім серед ясного неба: Господь злив із небес вогонь і сірку на міста і родючу долину; їхні палаци і храми, розкішні оселі, сади й виноградники, весела юрба любителів задоволень, котрі ще минулої ночі ображали небесних посланців, — усе було спалене. До неба, як із величезної печі, підносився дим. А прекрасна Сіддімська долина перетворилася на пустелю, яка вже ніколи не буде відбудованою або заселеною — на свідчення для усіх поколінь про неминучість Божих судів за гріх. У полум'ї, яке знищило міста рівнини, є застереження і для наших часів. Ми маємо можливість засвоїти страшний і серйозний урок про те, що, хоча Божа милість довготерпить грішника, все-таки існує межа, яку люди не повинні переступати. Коли ж вони роблять це, тоді милість забирається від них і починає діяти суд. ПП 142.2

За словами Відкупителя світу, існують тяжчі гріхи, аніж ті, за які були знищені Содом і Гомора. Люди, котрі чують Благу вістку, що кличе грішників до покаяння, і не приймають її, завинили перед Богом більше, ніж мешканці Сіддімської долини. Але ще більшим є гріх тих, котрі кажуть, що знають Бога і дотримуються Його Заповідей, в той час як своїм характером і повсякденним життям зрікаються Христа. У світлі застереження, даного Спасителем, доля Содома є серйозною пересторогою не тільки для запеклих грішників, а й для тих, хто легковажно ставиться до світла і переваг, посланих Небесами. ПП 142.3

Вірний Свідок звертається до Ефеської церкви з такими словами: “Маю проти тебе: ти залишив свою першу любов. Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і твори перші діла. Коли ж ні, то скоро прийду до тебе, і зрушу твого світильника з його місця, якщо не покаєшся” (Відкр.2:4—5). З ніжністю та співчуттям, більшими, ніж ті, які притаманні серцю земного батька, що прощає свого заблудного страждаючого сина, Спаситель чекає, щоб ми прийняли Його дари любові та прощення. Він звертається до нас: “Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас” (Мал.3:7). Але якщо грішник уперто відмовляється прислухатися до голосу, який запрошує його з таким співчуттям, ніжністю і любов'ю, то врешті-решт він буде залишений у темряві. Серце, котре так довго відкидало Божу милість, стає запеклим у гріхах і нечутливим до впливу Божої благодаті. Жахлива доля спіткає ту душу, про яку благаючий Спаситель востаннє скаже: “Він прилучивсь до ідолів… — залишмо його!” (Осія 4:17). Судного дня містам Йорданської долини буде відрадніше, аніж тим, хто пізнав любов Христову, але відвернувся від неї, обравши задоволення гріховного світу. ПП 143.1

Якщо нехтуєте дарами, які пропонує вам Божа милість, поміркуйте про довгий список вчинків, які свідчать проти вас у небесних книгах; там фіксуються всі беззаконні діла народів, родин і кожної людини зокрема. Терпіння Боже може тривати довго. Бог кличе людей розкаятись і пропонує їм Своє прощення, а водночас ведуться записи в небесних книгах. Однак наступить момент, коли буде підведено риску; людина прийме остаточне рішення і власним вибором визначить свою долю. Тоді прийде час виконатися Божим судам. ПП 143.2

Сьогодні стан релігійного світу викликає занепокоєння. До Божої благодаті ставляться легковажно. Безліч людей відкидають Закон Єгови, “навчаючи наукам — заповідям людським” (Матв.15:9). У багатьох церквах переважає невір'я — не в широкому розумінні цього слова, коли відкрито заперечується Біблія; саме невір'я, зодягнене в одежі християнства, підриває віру в Біблію як відкриття від Бога. Щира побожність і живе благочестя поступилися місцем порожньому формалізмові. І, як результат цього, стали переважати відступництво й любов до чуттєвих насолод. Христос проголосив: “Як було за днів Лотових… так буде й того дня, коли Син Людський з'явиться” (Лука 17:28, 30). Щоденна хроніка подій свідчить про виконання Його слів. Світ із надзвичайною швидкістю наближається до загибелі. Незабаром зіллються Божі суди, а гріх і грішники, будуть знищені. Наш Спаситель говорить: “Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися обжерливістю, пияцтвом і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано. Бо він, немов сітка, захопить всіх, що живуть по всій землі” — всіх тих, чиї інтереси зосереджуються на цьому світі. “Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб могли ви уникнути усього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським” (Лука 21:34—36). Перед знищенням Содома Бог послав вістку до Лота: “Рятуй своє життя: не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути”. Той самий голос застереження чули й учні Христа перед зруйнуванням Єрусалима. “А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що наблизилося до нього спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори тікають” (Лука 21:20—21). Не можна було зволікати, гаючи час на те, щоб захопити з собою щось із майна; щоб спастись, необхідно було дорожити кожною хвилиною. ПП 143.3

Це був вихід, рішуче відокремлення від нечестивих, утеча задля спасіння життя. Так було за днів Ноя, Лота, так було і з учнями Христа (християнами) перед зруйнуванням Єрусалима; так буде і в останні дні. В наш час Божий голос знову дає вістку застереження, наказуючи Своєму народові відмежуватися від переважаючого в світі беззаконня. ПП 144.1

Розтління і відступництво, які пануватимуть у релігійному світі в останні дні, були показані пророкові Йоанові у видінні про Вавилон, “місто велике, що панує над царями земними” (Відкр.17:18). Перед його зруйнуванням з неба лунає заклик: “Вийди від неї, народ Мій, щоб не бути вам спільниками в гріхах її, і щоб не зазнати покарань її” (Відкр.18:4). Як і за днів Ноя та Лота, має відбутися помітне відокремлення від гріха та грішників. Між Богом та світом не може бути жодного компромісу, не може бути повороту назад для придбання земних скарбів. “Не можете служити Богові й мамоні” (Матв.6:24). ПП 144.2

Як і мешканці Сіддімської долини, люди мріють про мир і добробут. “Рятуй свою душу!” — чується застереження Божих ангелів, але звучать й інші голоси: “Не хвилюйся, бо немає жодної причини для тривоги”. Маси людей проголошують: “мир та безпека”, в той час як небеса звіщають скору загибель, яка має спіткати беззаконників. У ніч, що передувала їхній загибелі, мешканці міст рівнини віддавалися розвагам і задоволенням, висміюючи застереження і попередження Божого Посланця; однак нечестивці загинули у полум'ї, тієї ж ночі двері милості назавжди зачинилися для безтурботних мешканців Содома. Не вічно з Бога будуть глузувати і нехтувати Ним. “Оце день Господній приходить, невблаганний; обурення й полум'я гніву, щоб землю зробити пустелею, а грішних знищити з неї” (Ісая 13:9). Чимало мешканців Землі відкинуть Божу милість, і їх спіткає несподівана, остаточна загибель. Але той, хто прийме застереження, перебуватиме “під покровом Всевишнього і спочиватиме в тіні Всемогутнього”. Його істина — щит та огорожа для них. їм дано обітницю: “Довготою днів насичу його, і він побачить спасіння Моє” (Псал.90:1, 4, 16). ПП 145.1

Лот недовго жив у Цоарі. Як і в Содомі, там панувало беззаконня, і він не наважився залишатися в місті, побоюючись за його знищення. І дійсно, незабаром Цоар був знищений за Божим присудом. Лот пішов у гори і жив там у печері, позбавлений усього, задля чого піддав свою сім'ю спокусам нечестивого міста. Однак прокляття Содома знайшло його й там. Гріховна поведінка його дочок була наслідком спілкування з лихим товариством нечестивого міста. Його аморальність настільки позначилася на їхньому характері, що вони вже не могли відрізняти добро від зла. В результаті єдиними нащадками Лота стали моавітяни та амонітяни — нечестиві язичницькі племена, бунтівники проти Бога та запеклі вороги Його народу. ПП 145.2

Як разюче відрізнялося життя Лота від життя Авраама! Колись вони були друзями, здійснювали служіння на одному жертівнику, мешкали поруч у наметах, але яка відстань пролягла тепер поміж ними! Лот обрав Содом з його задоволеннями і перевагами. Залишивши Авраамового жертівника із його щоденним жертвоприношенням живому Богові, він дозволив своїм дітям перебувати серед розбещених ідолопоклонників. Проте у своєму серці він ще мав страх Божий, і у Писанні про нього сказано, що був праведним; у глибині своєї праведної душі він страждав щодня, чуючи розмови та зауважуючи насильство і злочини, яким був безсильний запобігти. Врешті-решт він був урятований, як “головешка, вихоплена з вогню” (Зах.3:2); але, втративши майно, дружину, дітей, він мешкав у печерах, як дикий звір, вкривши ганьбою свою сивину; світові він залишив не покоління праведних людей, а два язичницьких народи, котрі ворогували з Богом і Його народом, доки чаша їхніх беззаконь не наповнилась і вони не були приречені на загибель. Які жахливі наслідки лише одного нерозважливого кроку! ПП 146.1

Мудрець радить: “Не мордуйся, щоб мати багатство, — перестань так мудрувати”. “Пожадливий робить нещасним свій дім, хто ж подарунки ненавидить, той житиме” (Прип.23:4; 15:27). Апостол Павло писав: “А ті, хто хочуть багатіти, впадають у спокуси та в тенета, і в безліч нерозумних й шкідливих пожадливостей, що штовхають людей у прірву та погибель” (1Тим.6:9). ПП 146.2

Лот оселився у Содомі з рішучим наміром уберегти себе від нечестя та заповісти це своєму домові. Але він зазнав повної поразки. Розтлінне гріховне оточення справило згубний вплив на його віру, а контакти його дітей з мешканцями Содома об'єднали до певної міри їхні інтереси. Наслідки цього очевидні. ПП 146.3

Чимало людей і сьогодні припускаються такої ж помилки. При виборі місця проживання вони враховують більше тимчасові переваги, аніж той моральний та соціальний вплив, якого зазнають вони та їхні сім'ї. Люди обирають прекрасну, родючу місцевість або кращий добробут, однак спокуси оточують їхніх дітей, і надто часто вони потрапляють у товариства, несприятливі для виховання побожності та формування праведного характеру. Аморальність, невір'я, байдужість до духовних речей має тенденцію протидіяти впливові батьків. Молодь завжди може побачити приклади протистояння батьківській та божественній владі; багато хто, заприязнившись з безбожниками та невіруючими, пов'язують власну долю з Божими ворогами. ПП 146.4

Бог бажає, щоб, обираючи місце своєї домівки, ми перш за все враховували моральний та релігійний вплив, якого зазнаємо там ми та наші сім'ї. Звичайно, не з нашої волі ми можемо потрапити у тяжке становище, і не зможемо мати такого оточення, якого б бажали, але в такому разі, куди б нас не привело почуття обов'язку, Бог допоможе нам уникнути розтління, якщо будемо пильнувати й молитися, покладаючись на благодать Христа. Однак без крайньої необхідності ми не повинні наражати себе на вплив, несприятливий для формування християнського характеру. Якщо ми добровільно обираємо середовище, в якому панують світський дух і невір'я, то засмучуємо Бога і проганяємо святих ангелів із наших осель. ПП 147.1

Хто домагається для своїх дітей земного багатства та шани ціною вічності, наприкінці виявить, що такі переваги є жахливою втратою. Подібно до Лота, багато хто побачать загибель власних дітей і ледве самі врятують свої душі. Праця їхнього життя виявиться даремною, а саме життя — сумною невдачею. Якщо б вони осягли правдиву мудрість, то менше дбали б про земні блага для власних дітей, а забезпечили б їм право на безсмертну спадщину. ПП 147.2

Спадок, який Бог обіцяв дати Своєму народові, не в цьому світі. Авраам не володів землями “навіть на крок” (Дії 7:5). Він дійсно мав велике багатство, але витрачав його на славу Божу і для добра, не вважаючи цей світ своєю батьківщиною. Господь покликав Авраама залишити співвітчизників-ідолопоклонників, обіцяючи дати йому Ханаанську землю у вічну власність. Проте ані він, ані його син, ані онук не отримали її. Коли Авраамові потрібно було місце для поховання, він змушений був купити його у хананеїв. Єдиною його власністю в Обітованій землі стала гробниця, висічена в печері Махпела. ПП 147.3

Але Боже Слово не залишилося марним, хоча воно не здійснилося повністю навіть тоді, коли юдейський народ оселився в Ханаані: “А обітниці дані були Авраамові й насінню його” (Гал.3:16). Сам Авраам повинен був оволодіти спадщиною. Може видатися, що виконання Божої обітниці надовго відкладається, оскільки “в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день” (2Петр.3:8), але в призначений час “воно обов'язково здійсниться, не спізниться” (Авак.2:3). Спадщина Авраама та його насіння охоплювала не тільки Ханаан, а й усю землю. Так говорить апостол: “Не через закон була дана обітниця Авраамові і нащадкові його, що він буде спадкоємцем світу, але через праведність по вірі” (Римл.4:13). Біблія підкреслює, що обітниці, дані Авраамові, виконаються через Христа. Усі, що належать Христові, є нащадками “Авраама й за обітницею спадкоємці” “спадщини нетлінної й непорочної, та нев'янучої”, — землі, очищеної від прокляття гріха (Гал.3:29; 1Петр.1:4). Бо “царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього”, а “покірні успадкують землю, і будуть насолоджуватись повним миром” (Дан.7:27; Псал.36:11). ПП 148.1

Бог показав Авраамові його безмежну спадщину, і він жив цією надією. “Вірою він перебував в обітованій землі, як на чужій, мешкаючи у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо він чекав міста з непохитною основою, якого Архітектором і Будівничим є Бог” (Євр.11:9—10). Про нащадків Авраама написано: “Усі вони повмирали у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалека бачили їх, і раділи, та говорили про себе, що вони на землі чужинці й приходьки” (вірш 13). Тут, на землі, ми повинні жити як мандрівники й чужинці, якщо бажаємо “кращої країни, тобто небесної” (вірш 16). Ті, котрі є дітьми Авраама, прагнутимуть увійти до міста, на яке чекав він і якого “Будівничим та Архітектором є Бог”. ПП 148.2