Патріархи і пророки

Розділ 13. Випробування віри

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 16; 17:18—20; 21:1—14; 22:1—19

Без жодного сумніву Авраам прийняв обітницю про сина, проте не дочекався, щоб Бог виконав Своє Слово у Свій час і Своїми засобами. Виконання обітниці було відкладене, щоб випробувати його віру в Божу силу; та Авраам не витримав цього випробування. Переконана в неможливості мати дитину в похилому віці, Сарра запропонувала власний план виконання божественного наміру, згідно з яким Авраам міг взяти одну з її служниць за другу дружину. Багатожонство в ті часи поширилося настільки, що вже не вважалося гріхом, однак воно було порушенням Божого Закону, що фатально позначилося на святості й спокої родинних стосунків. Шлюб Авраама з Агар мав погані наслідки не лише для його сім'ї, а й для майбутніх поколінь. ПП 125.1

Задоволена пошаною, якій сприяло нове становище — дружини Авраама, та сподіваючись стати матір'ю великого народу, що вийде від неї, Агар стала гордою та зарозумілою, з презирством почала ставитися до своєї господині. Взаємні ревнощі порушували мир колись щасливої родини. Змушений вислуховувати скарги обох жінок, Авраам марно намагався відновити єдність. Хоч саме через настирливі прохання Сарри він одружився з Агар, нині вона докоряла йому як винуватцеві у всьому. Сарра хотіла прогнати свою суперницю, та Авраам не дозволив зробити цього, бо Агар мала стати матір'ю його дитини і, як він щиро сподівався, обіцяного сина. Оскільки ж вона була служницею Сарри, Авраам все ще залишав її в розпорядженні господині. Зарозуміла Агар не зносила суворого ставлення до неї, причиною якого була її власна зухвалість. “І Сарра гнобила її. І втекла Агар від обличчя її”. ПП 125.2

Вона втекла до пустелі, і коли самотньо сиділа біля джерела перед нею у людській подобі з'явився Господній ангел. Звертаючись до жінки зі словами: “Агаро, Саррина служнице…”, він нагадав їй про її становище та обов'язок, а потім звелів: “Вернися до пані своєї, — і підкорися під її руку” Проте разом із докором їй були дані слова потіхи: “Прислухавсь Господь до твоєї недолі… Сильно розмножу потомство твоє, і буде воно незліченне”. І на вічну згадку про Божу милість їй було дане повеління назвати дитину Ізмаїлом, що значить: “Бог почує”. ПП 126.1

Коли Авраамові було вже близько ста років, Бог знову повторив йому Свою обітницю, запевняючи, що майбутній спадкоємець народиться від Сарри. Але Авраам усе ще не розумів цього. Його думки одразу ж звернулися до Ізмаїла з надією на те, що саме через нього мають виконатися милостиві Божі наміри. Відчуваючи любов до сина, він ви тукнув: “Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!”. І знову було повторено обітницю, причому словами, які не залишали жодного сумніву: “Саме Сарра, твоя жінка, сина народить тобі, а ти дасиш ім'я йому Ісаак. І Свого Заповіта Я з ним складу”. Однак Бог не залишив поза увагою і молитву батька. “А щодо Ізмаїла, — сказав Він, — Я почув тебе: Ось Я поблагословлю його… великим народ зроблю його”. ПП 126.2

З народженням Ісака, на яке вони чекали впродовж усього життя, сповнилися їхні найзаповітніші мрії, що принесло радість у намети Авраама і Сарри. Та для Агар ця подія була крахом старанно виплеканих честолюбних планів. Ізмаїла, котрий уже став юнаком, усі в таборі вважали спадкоємцем багатств Авраама та благословень, обіцяних його нащадкам. Тепер же раптом він залишався осторонь; розчаровані мати і син зненавиділи сина Сарри. Загальна радість ще більше запалила їхні ревнощі — Ізмаїл навіть відважився відверто насміхатися над спадкоємцем Божої обітниці. Розуміючи, що непокірна вдача Ізмаїла буде джерелом постійних незгод, Сарра звернулася до Авраама з проханням відіслати Агар та Ізмаїла геть зі стану. Це завдало патріархові великих страждань. Як він може прогнати Ізмаїла, класного сина, якого так ніжно кохає? У відчаї Авраам палко благав Бога вказати йому правильний шлях. Господь через святого ангела звелів йому виконати бажання Сарри; його любов до Ізмаїла й Агар не повинна бути перешкодою на шляху відновлення єдності та щастя в його сім'ї. Ангел також потішив Авраама обітницею про те, що, хоч Ізмаїл і буде відлучений від батьківського дому, Бог не залишить його; Він збереже йому життя, і той стане родоначальником великого народу. Авраам послухався слів ангела, хоч це завдало йому невимовних страждань. Зі сповненим великого горя серцем, він відіслав Агар та свого сина. ПП 126.3

Вказівка, дана Авраамові щодо святості подружніх відносин, повинна була стати уроком на всі часи. Вона свідчить про те, що права і щастя цього союзу необхідно старанно оберігати, навіть ціною великої жертви. Сарра була єдиною законною дружиною Авраама. Її права дружини й матері не повинна була розділяти жодна інша особа. Сарра поважала свого чоловіка, і через це в Новому Завіті про неї згадується як про приклад, гідний наслідування. Але Сарра не бажала, щоб ніжні почуття Авраама належали іншій, і Господь не докоряє їй за те, що вона наполягала на усуненні суперниці. Як Авраам, так і Сарра не повірили в силу Божу, і саме ця помилка призвела Авраама до одруження з Агар. ПП 127.1

Бог покликав Авраама стати батьком усіх віруючих, і його життя мало бути зразком віри для прийдешніх поколінь. Однак його віра не була досконалою. Авраам засвідчив своє недовір'я Богові, коли утаїв, що Сарра була його дружиною, а потім ще раз: одружившись з Агар. Але щоб він все ж міг досягнути у питанні віри найвищого рівня, Бог під дав його іншому випробуванню, найтяжчому з усіх, які будь-коли мала зазнати людина. В нічному видінні він отримав наказ вирушити в землю Морія і там, на горі, яка буде вказана йому, принести в жертву цілопалення свого сина. ПП 127.2

Коли Авраам отримав це повеління, йому було вже сто двадцять років. Навіть серед свого покоління його вважали людиною похилого віку. Замолоду Авраам мав сили зносити будь-які труднощі, сміливо зустрічаючи небезпеку, але тепер вже не було юнацького вогню й запалу. Людина у розквіті сил може сміливо зустрічати труднощі та нещастя, від яких завмиратиме її серце в старості, на краю могили. Та Бог приберіг Своє останнє, найбільш болісне випробування для Авраама на той час, коли роки вже лягли важким тягарем на його плечі, а душа прагнула відпочити від турбот і праці. ПП 128.1

Патріарх проживав у Вірсавії, оточений добробутом і шаною. Він мав велике багатство, і правителі тієї землі поважали Авраама як могутнього князя. На рівнинах, що простягалися за його табором, випасалися тисячі овець та інша худоба. З усіх боків стояли намети його васалів — сотень вірних слуг. На його очах виріс і досягнув розквіту сил син обітниці. Здавалося, що Небеса нарешті увінчали благословенням жертовне життя того, хто терпляче чекав на здійснення своєї надії. ПП 128.2

У послусі віри Авраам залишив свою країну, в якій були поховані його батьки, покинув рідну домівку. Він став подорожнім у землі свого спадку. Авраам довго чекав народження обітованого спадкоємця. За Божим наказом він відіслав свого сина Ізмаїла. І тепер, коли ця, така бажана дитина починала мужніти і патріарх, здавалося, вже бачив виконання своїх сподівань, його спіткало випробування, тяжче за всі інші. ПП 128.3

Повеління було дане в словах, які завдали великої муки та болю батьківському серцю: “Візьми свого сина, твого єдиного, Ісаака, якого любиш …та принеси його там в цілопалення”. Ісаак був світлом його дому, потіхою старості і, що найголовніше, спадкоємцем обіцяних благословень. Втрата такого сина навіть через трагічний випадок або хворобу завдала б чимало мук та болю люблячому батькові; його вкрита сивиною голова похилилася б під тягарем горя, але він отримав наказ власноруч пролити кров сина. Це видавалося старшому чоловікові страшним і неймовірним. ПП 128.4

Сатана одразу ж почав навіювати Авраамові думку про те, що він, судячи з усього, введений в оману; хіба ж божественний Закон не велить: “Не вбивай”, Бог не може вимагати того, що колись заборонив. Вийшовши з намета, Авраам звернув свій погляд на мирну блакить безхмарного неба та пригадав обітницю, дану йому майже п'ятдесят років тому, про те, що насіння його буде таким же незліченним, як зорі. Якщо ця обітниця має здійснитися через Ісака, то як він може бути відданий на смерть? Авраам був спокушуваний думати, що він помиляється. Охоплений сумнівом і душевною мукою, батько опустився на землю і молився так, як ніколи раніше, прохаючи Бога підтвердити правдивість Його повеління: чи справді він повинен виконати цей жахливий обов'язок? Згадавши ангелів, посланих, щоб відкрити йому Божий намір про знищення Содома, котрі принесли Авраамові обітницю щодо цього ж таки сина — Ісаака, він попрямував на місце, де вже декілька разів зустрічав небесних вісників, сподіваючись побачити їх там знову та отримати подальші вказівки. Але ніхто не прийшов йому на допомогу, щоб полегшити страждання. Здавалося, з усіх боків Авраама огорнула темрява. А слова божественного повеління продовжували звучати в його свідомості: “Візьми свого сина, твого єдиного, Ісаака, якого любиш…” Він повинен виконати це повеління, він не може більше зволікати. Наближався світанок, треба було вирушати в дорогу. ПП 128.5

Повернувшись до намета, Авраам підійшов до того місця, де Ісаак спав глибоким, спокійним сном, притаманним юності та невинності. На якусь мить погляд батька затримався на дорогому обличчі сина; затремтівши від хвилювання, він відвернувся і підійшов до Сарри, яка також спала. Чи збудити її, щоб вона могла ще раз обійняти свою дитину? Чи сказати їй про Божу вимогу? Він бажав зняти тягар зі свого серця, розділивши з дружиною цю жахливу відповідальність. Однак думка про те, що вона може перешкодити йому, стримала Авраама. Ісаак був Сарриною радістю і гордістю. Він був її життям, і материнська любов могла не погодитись на таку жертву. ПП 129.1

Нарешті Авраам збудив сина, сказавши йому про Боже повеління принести жертву на далекій горі. Ісаак не раз ходив з батьком на поклоніння до якогось із жертівників, що стали своєрідними віхами на дорогах його мандрувань. Тому це запрошення не викликало в юнака здивування. Вони швидко приготувалися в дорогу. Були зібрані в'язанки хмизу, які поклали на осла, і в супроводі двох слуг мандрівники вирушили. ПП 129.2

Батько і син мовчки крокували поруч. Патріарх, пригнічений страшною таємницею, не мав настрою розмовляти. Він думав про свою дружину, люблячу матір, і про той день, коли повернеться до неї один. Авраам добре знав, що коли ніж відбере життя в її сина, він пройде також і через материнське серце. ПП 130.1

Перший день — найдовший у житті Авраама — повільно наближався до свого кінця. В той час, коли син і молоді слуги спали, Авраам цілу ніч провів у молитві, усе ще сподіваючись, що з'явиться небесний вісник і скаже, що випробування закінчене, і тоді юнак неушкодженим зможе повернутися до матері. Однак змучена батьківська душа не відчула полегшення. Ще один довгий день, ще одна ніч упокорення й молитви, а слова повеління, згідно з якими він мав залишитися бездітним, постійно звучали в його свідомості. Сатана був поруч, навіюючи сумнів і невір'я, але Авраам силкувався не піддаватись. Коли третього дня вони вже були готові продовжувати путь, патріарх, поглянувши на північ, побачив обіцяний знак — хмарину слави над горою Морія — і переконався, що голос, Який промовляв до нього, все ж походив з Небес. ПП 130.2

Навіть тепер Авраам не нарікав на Бога, але укріпляв свою душу в роздумах про докази Господньої милості та вірності. Цей син був так несподівано даний йому; хіба Той, Хто дав Авраамові такий дорогоцінний дар, не мав права забрати те, що належало Йому? Вірою страждалець пригадав обітницю: “В Ісаакові буде насіння тобі”, — потомство незліченне, як пісок на березі моря. Ісаак був дитиною чуда, то ж хіба сила, яка дала йому життя, не могла відновити його? Вдивляючись поглядом віри у невидиме, Авраам ухопився за божественне слово, розуміючи, що “Бог має силу й воскресити з мертвих” (Євр.11:19). ПП 130.3

Проте ніхто, крім Бога, Не міг збагнути, якою великою була жертва батька, котрий віддавав свого сина на смерть. Бажанням Авраама було, щоб ніхто, окрім Бога, не був свідком їхнього прощання. Він звелів слугам залишитися, додавши: “Я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас”. Дрова були покладені на Ісаака, котрий мав бути принесеним у жертву. Батько узяв ножа й вогонь, і вони піднялися разом на вершину гори. Юнак дивувався про себе, яким чином так далеко від отар може знайтися жертовна тварина. Нарешті хлопець заговорив: “Батьку мій!.. Ось вогонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?”. О, яке це було випробування! Як пройнялося серце Авраама, коли він почув любі йому слова — “Батьку мій!”. Ні, не зараз, ще не час відкритися синові. Авраам відповів: “Бог знайде Собі ягня на цілопалення, сину мій!”. ПП 131.1

На призначеному місці вони спорудили жертівника і поклали на нього дрова. Тоді тремтячим голосом Авраам передав синові божественну вістку. З жахом та подивом довідався Ісаак про долю, що чекала на нього, однак не чинив опору. Він, якщо б тільки побажав, міг уникнути цього. Убитий горем старець, виснажений боротьбою, яка точилася в його серці протягом трьох останніх страшних днів, не зміг би протистати сильному та енергійному юнакові. Але Ісаак, з дитинства навчений довіряти і з готовністю слухатися, довідавшись про Божий намір, покірно підкорився. Він поділяв віру Авраама і вважав для себе честю те, що покликаний віддати своє життя в жертву Богові. З ніжністю юнак намагався розділити батьківське горе і підбадьорити того, котрий тремтячими руками прив'язував сина до жертівника. ПП 131.2

Ось уже сказані останні слова любові, пролиті останні сльози, востаннє вони обнялися. Батько заносить ножа, щоб убити свого сина, як раптом його рука затрималась. Ангел Божий озвався з неба до патріарха: “Аврааме, Аврааме!”. Він швидко відповів: “Ось я!”. І знову голос промовив: “Не протягай своєї руки на хлопця і нічого йому не чини, бо тепер Я бачу, що ти богобійний і не пожалів для Мене сина свого, одинака”. ПП 131.3

Тоді Авраам побачив овна, “що заплутався у гущавині”. Він негайно приніс іншу жертву “замість сина свого”. У своїй радості та вдячності Авраам дав нову назву цьому місцю: “Єгова-іре” — “Господь угледить”. ПП 131.4

На горі Морія Бог знову підтвердив Свій Заповіт, урочистою клятвою обіцяючи Авраамові благословити його та його насіння в усіх прийдешніх поколіннях: “Клянуся Собою, — це слово Господнє, — за те, що ти вчинив це, і не пощадив сина свого, одинака свого, то Я поблагословлю тебе вельми, й дуже розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста твоїх ворогів. У твоєму потомстві благословляться усі народи землі через те, що ти послухався Мого голосу”. ПП 132.1

Великий вчинок віри Авраама, немов вогняний стовп, освітлює дорогу Божим слугам в усі віки і покоління. Авраам не шукав для себе відмовки, щоб не виконати волі Божої. Протягом трьох днів подорожі було достатньо часу, щоб пороздумувати, піддати сумніву Божі слова. Якби тільки він був схильний до цього, то міг би дійти висновку, що через вбивство сина багато людей дивитимуться на нього як на вбивцю, другого Каїна; через такий вчинок його вчення буде відкинуте і зневажене, а він — позбавлений можливості робити добро своїм співвітчизникам. Авраам міг би виправдати свій непослух, посилаючись на похилий вік. Але патріарх не вдавався до жодної з подібних відмовок. Авраам був людиною, він мав такі ж почуття та уподобання, які маємо ми, але він не запитував, яким чином виконається обітниця, якщо Ісаака не стане. Він не шукав відповіді у своєму, сповненого болю серці. Він знав, що Бог справедливий і праведний у всіх Своїх вимогах, а тому ні на йоту не відступив від Його повеління. ПП 132.2

“Авраам повірив Богові, і це зараховано йому в праведність; і він був названий другом Божим” (Якова 2:23). Апостол Павло писав: “Тож знайте, що ті, хто вірує, — сини Авраамові” (Гал.3:7). Але про віру Авраама свідчили його вчинки: “Чи Авраам, отець наш, не ділами виправдався, коли поклав Ісаака, сина свого, на жертівника? Чи бачиш, що віра сприяла його ділам, і ділами віра досягла досконалості?” (Якова 2:21—22). Багато людей не розуміють зв'язку між вірою й ділами. Такі люди кажуть: “Тільки віруйте в Христа — і будете спасенні. Вам не потрібно виконувати Закон”. Однак справжня віра виявляється в послусі. Ось що сказав Христос, звертаючись до невіруючих юдеїв: “Коли б ви були Авраамові діти, то чинили б діла Авраамові” (Йоан 8:39). А про батька віруючих Господь сказав: “Авраам послухав Мого голосу і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Бут.26:5). Апостол Яків писав: “Так само й віра, коли немає діл, — мертва сама по собі” (Якова 2:17). Йоан, котрий присвятив любові так багато рядків, звертається до нас: “Бо любов до Бога, щоб ми дотримувались Його Заповідей” (1Йоан 5:3). ПП 132.3

За допомогою символів та обітниці Бог “благовістив Авраамові” (Гал.3:8). Вірою патріарх очікував Відкупителя, що мав прийти. Христос сказав юдеям: “Отець ваш Авраам був радий побачити день Мій; і він побачив, і зрадів” (Йоан 8:56). Овен, принесений у жертву замість Ісаака, символізував собою Божого Сина, Котрий мав стати жертвою за нас. Коли людина, порушивши Божий Закон, була приречена на смерть, Отець, звернувши погляд на Свого Сина, сказав грішникові: “Живи, Я знайшов викуп”. ПП 133.1

Бог звелів Авраамові вбити свого сина, щоб закарбувати в його свідомості реальність Євангелія, а також випробувати його віру. Мука, якої він зазнав протягом трьох чорних днів страшного випробування, була допущена, щоб він на власному досвіді міг, бодай частково, зрозуміти всю велич жертви, яку приніс Безмежний Бог задля викуплення людини. Жодне інше випробування не завдало б Авраамові таких душевних мук, як принесення в жертву свого сина. Бог віддав Свого Сина на смерть, сповнену страждань і ганьби. Ангелам, котрі були свідками приниження і душевних мук Божого Сина, не було дозволено втручатись, як це трапилось у випадку з Ісааком. Ніхто не сказав: “Досить!”. Цар слави віддав Своє життя задля спасіння грішного людського роду. Хіба може щось бути сильнішим за доказ безмежного співчуття і любові Божої? “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за всіх нас, як же з Ним і не дарує нам всього?” (Римл.8:32). ПП 133.2

Жертва, що вимагалася від Авраама, мала послужити не лише для його власного добра та добра прийдешніх поколінь; вона також мала стати уроком для безгрішних мешканців небес та інших світів. Поле боротьби між Христом і сатаною — це поле, на якому звершується План викуплення, — є підручником для Всесвіту. Через те, що Авраамові забракло віри в обітниці Божі, сатана звинувачував його перед ангелами і перед Богом у тому, що Його слуга не виконав умов Заповіту і тому не гідний Його благословень. Бог бажав довести вірність Свого слуги перед усім небом, показати, що ніщо, окрім цілковитого послуху, не може бути прийняте Ним, а також більш повно відкрити перед ними План спасіння. ПП 133.3

Небесні істоти стали свідками сцени, коли зазнали випробовування віра Авраама та покірливість Ісаака. Це випробовування було набагато тяжчим за те, якого зазнав Адам. Дотримання умов заборони, покладеної на наших прабатьків, не спричиняло страждань, але повеління, дане Аврааму, вимагало від нього у вищій мірі важкої жертви. Небеса із подивом та захопленням спостерігали за беззастережним послухом Авраама. Його вірність отримала схвалення Небес. Звинувачення сатани виявилися неправдивими. Бог проголосив, звертаючись до Свого слуги: “Бо тепер Я знаю, що ти богобійний, і [незважаючи на всі звинувачення сатани] не пожалів для Мене сина свого, одинака”. Божий Заповіт з Авраамом, скріплений клятвою перед мешканцями інших світів, свідчить про те, що Бог винагороджує послух. ПП 134.1

Навіть ангелам було важко збагнути таємницю викуплення — зрозуміти, що Повелитель небес, Божий Син, повинен померти за гріхи людини. Наказ, даний Авраамові щодо принесення в жертву його сина, збудив інтерес усіх небесних істот. З надзвичайною серйозністю спостерігали вони за кожним кроком виконання цього повеління. Коли на запитання Ісаака: “Де ж ягня на цілопалення”? — Авраам відповів: “Бог угледить ягня Собі”; коли була затримана рука батька, вже готового принести в жертву свого сина, коли овен, котрого Бог приготував, був принесений у жертву замість Ісака, — саме тоді було пролите світло на таємницю викуплення. Навіть ангели у той момент набагато глибше зрозуміли чудовий План, передбачений Богом для спасіння людини (1Петр.1:12). ПП 134.2