Патріархи і пророки

Розділ 12. Авраам у Ханаані

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 13—15; 17:1—6; 18

Авраам повернувся до Ханаану “вельми багатий на худобу, на срібло й на золото”. Лот усе ще залишався з ним; вони знову прийшли до Бет-Елу і розкинули свої намети біля спорудженого ними раніше жертівника. Незабаром голови родин переконалися, що намноження багатства завдає чимало клопотів. Під час труднощів і випробувань вони жили між собою в повній згоді; тепер же, у дні добробуту, виникла небезпека розбрату. Для їхніх отар бракувало пасовищ, і суперечки, які часто виникали між пастухами, поставили їхніх господарів перед необхідністю розумно вирішити цю справу. Стало очевидним, що їм доведеться розділитися. Авраам був старшим від Лота за віком, посідав вище становище як у родинному так і суспільному житті, а також перевершував Лота багатством, однак першим запропонував залагодити справу мирно. Хоча Сам Бог віддав Авраамові всю землю, він великодушно відмовився від цього права. ПП 111.1

“Нехай сварки не буде між мною і між тобою,— сказав він,поміж пастухами моїми і твоїми, бо близька ми рідня. Хіба не увесь край перед тобою? Віддалися від мене! Як підеш ти ліворуч, — то я піду направо, а як ти звернеш праворуч, — то я подамся ліворуч”. ПП 111.2

У цих словах виявився шляхетний, безкорисливий дух Авраама. Як багато людей за подібних обставин будь-якою ціною намагаються відстояти власні права та переваги! Скільки сімей було зруйновано через це! У скількох церквах мало місце розділення, через що свята істина стає об'єктом презирства та глузування з боку нечестивих! Щоб не було “сварки між мною та між тобою”, сказав Авраам, “бо ми рідня”! Рідня не тільки в буквальному розумінні, а й як шанувальники істинного Бога. Божі діти в усьому світі становлять одну сім'ю, і між ними повинен панувати такий же дух любові й миру. “Любіть одне одного братньою любов'ю, випереджайте одне одного пошаною” (Римл.12:10), — проголошує вчення нашого Спасителя. Постійна люб'язність одне до одного, бажання робити ближнім те, чого нам би хотілось отримати від них, наполовину звільнило б наше життя від зла. Дух самозвеличення — це дух сатани, але серце, котре плекає в собі любов Христа, керуватиметься любов'ю, яка не шукає свого… Такі особистості прислухаються до божественної поради: “Нехай кожен дбає не тільки про себе, але також про інших” (Филп.2:4). ПП 112.1

Хоча Лот власним добробутом був зобов'язаний Авраамові, він все ж не виявив вдячності до свого благодійника. За законом ввічливості Лот мав би надати Авраамові можливість зробити вибір, однак він діяв егоїстично, намагаючись скористатися усіма перевагами. “І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнювалась аж до Цоару, — … неначе Господній сад, як єгипетський край”. Найгарнішим місцем у всій Палестині була Йорданська долина і значною мірою нагадувала втрачений Рай; своєю красою і родючістю вона не поступалася рівнинам на берегах Нілу, нещодавно залишеним ними. Там були багаті розкішні міста, переповнені ринки яких обіцяли вигідну торгівлю. Засліплений картинами земного багатства, Лот не думав про моральне й духовне зло, з яким йому доведеться там зустрітися. Мешканці рівнини були “дуже грішні перед Господом”, але він цього не знав, а якщо й знав, то не надавав великого значення. “І вибрав собі Лот всю околицю Йорданську,… розкладаючи намети аж до Содому”. Він і не здогадувався, якими будуть наслідки цього егоїстичного вибору! ПП 112.2

Розлучившись із Лотом, Авраам знову отримав обітницю від Господа про володіння усією тією землею. Незабаром він вирушив до Хеврону, отаборився в діброві Мамре, де спорудив жертівника Господеві. Залишивши Лотові небезпечну розкіш Содомської долини, Авраам, котрому було більш до вподоби просте патріархальне життя, оселився серед вільних просторів нагір'я з його оливковими гаями та виноградниками, хвилюючими ланами пшениці та просторими пасовищами, оточеними пагорбами. ПП 113.1

Народи, по сусідству з якими жив Авраам, шанували його як могутнього князя, мудрого й талановитого вождя. Вплив Авраама поширювався і на них. Його життя і характер, які помітно відрізнялися від способу життя ідолопоклонників, свідчили на користь правдивої віри. Його відданість Богові була непохитною; люб'язність і доброчинність викликали довір'я та дружні почуття, а його непідробна велич — повагу й пошану. ПП 113.2

Свою релігію Авраам не ховав ревниво як коштовний скарб, який може належати лише власникові. Для правдивої релігії це недопустимо, оскільки такий дух суперечить принципам Євангелія. Якщо Христос перебуває в серці, неможливо приховати або затьмарити світло Його присутності. Навпаки, воно ставатиме з дня на день усе яскравішим, у міру того як ясне проміння Сонця Праведності розвіюватиме імлу егоїзму та гріха, що огортає душу. ПП 113.3

Діти Божі є представниками Бога на Землі, і Він бажає, щоб вони були світильниками серед моральної темряви цього світу. Розсіяні по всій землі, в містах і селах, вони є Божими свідками, каналами, через які невіруючий світ дізнається про Його волю і чудеса Божої благодаті. Його намір полягає в тому, щоб усі, причетні до великого спасіння, стали Його місіонерами. Благочестя християнина — мірило, за допомогою якого люди світу оцінюють Євангеліє. Випробування, перенесені з терпінням, вдячність за послані благословення, лагідність, доброта, милосердя і любов, котрі постійно виявляються в житті, є світлом християнина в цьому світі на відміну від тієї темряви, що панує в егоїстичному, ненаверненому серці. ПП 113.4

Багатий вірою, шляхетний у своїй великодушності, непохитний у послусі, скромний у простоті свого мандрівного життя, Авраам виявився також мудрим дипломатом та сміливим і здібним воїном. Незважаючи на те, що він був відомий як проповідник нової релігії, троє братів-царів, правителів Аморейських рівнин, серед яких жив Авраам, засвідчили своє дружнє ставлення до нього, запропонувавши укласти з ним союз для більшої безпеки, тому що в країні панували насильство й утиски. Незабаром в Авраама виникла нагода скористатися своїм правом союзника. ПП 114.1

Кедор-Лаомер, цар Еламу, чотирнадцять років тому завоював Ханаан та наклав на його мешканців данину. Але деякі князі повстали, і тоді Еламський цар разом із чотирма союзниками знову вирушив до країни, щоб примусити її до покори. Об'єднаними силами п'ятеро ханаанських князів виступили проти поневолювачів у долині Сіддім, але зазнали повної поразки. Більша частина армії була розбита, а ті, що залишилися живими, втекли в гори. Переможці пограбували міста, понівечили долини і відійшли з багатою здобиччю, забравши зі собою велику кількість полонених, серед яких був і Лот з родиною. ПП 114.2

Авраам, який мирно жив у дубових гаях Мамре, довідався від одного з утікачів про битву та лихо, що спіткало його небожа. Він не тримав зла на Лота за його невдячність. Керуючись любов'ю, яку відчував до Лота, дядько вирішив врятувати небожа. Покладаючись перш за все на божественне керівництво, Авраам приготувався до війни. З числа своїх людей він вибрав 318 вправних слуг, вихованих у страсі Божому, навчених слухатися свого господаря і володіти зброєю. Його союзники — Мамре, Ешкол та Анер — також приєдналися до нього зі своїми людьми,і всі разом кинулися навздогін за загарбниками. Еламський цар та його союзники отаборилися в Дані, на північному кордоні Ханаану. Захоплені перемогою, вони, забувши про обережність, влаштували бенкет. Патріарх розділив людей так, щоб оточити увесь табір, і вночі напав на нього. Блискавична та несподівана атака увінчалася швидкою перемогою. Еламський цар був убитий; його армія, охоплена панікою, зазнала повної поразки. Лот із родиною та інші полонені з усім своїм майном були звільнені, і переможцям дісталася велика здобич. Ця перемога стала можливою завдяки Аврааму, котрий покладався на Бога. Послідовник Єгови не тільки зробив велику послугу країні, а й виявився доблесним мужем. Усі переконалися, що праведність — це не боягузтво і що релігія Авраама сприяла мужності для захисту прав покривджених. Цей героїчний вчинок зробив Авраама вельми впливовим серед навколишніх племен. При його поверненні цар Содому вийшов зі своїм почтом вшанувати переможця. Він запропонував героєві взяти усю здобич і просив повернути лише полонених. За військовим правилом здобич належала переможцеві, але Авраам вирушив у похід не задля наживи, тому він відмовився скористатися нещастям інших, а тільки попросив, щоб його союзники отримали належну їм частку. ПП 114.3

Мало є таких, котрі, зазнавши подібного випробування, повелися б так благородно, як Авраам. Мало хто встояв би перед спокусою отримати таку багату здобич. Приклад Авраама — це докір своєкорисливості. Авраам поважав принципи справедливості та гуманності. Його поведінка — втілення божественного правила: “І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (Левит 19:18). “Підіймаю свою руку, — сказав він, — до Господа, Бога Всевишнього, Творця неба й землі, — що я ні нитки, ні ремінця від сандалів, нічого не візьму з того всього, що належить тобі, щоб ти ке сказав: збагатив я Авраама”. Він не хотів дати жодного приводу думати, ніби утрутився у війну задля наживи і що своїм добробутом завдячує їхнім дарам і ласці. Бог обіцяв благословити Авраама, і вся слава повинна була належати Йому. ПП 115.1

Привітати патрїарха-переможця вийшов Мелхиседек, цар Салиму, котрий виніс хліб та вино, аби його армія могла підкріпити свої сили. Як “священик Бога Всевишнього”, він поблагословив Авраама і подякував Господеві, Котрий звершив таке велике визволення через Свого слугу. “І Авраам дав йому десятину з усього”. ПП 115.2

З радістю Авраам повертався до своїх наметів та отар, однак його непокоїли тривожні думки. Він був мирною людиною, по можливості уникав ворожнечі й суперечок, і тепер із жахом згадував про криваву різанину, свідком якої став. Авраам розумів: народи, військам яких він завдав поразки, без сумніву, вдаватимуться до набігів на Ханаан, а він стане особливим об'єктом для помсти. Якщо через це він буде втягнутий у міжплеменні чвари, то мирному і спокійному життю прийде кінець. Більше того, Авраам ще не заволодів Ханааном, до того ж не сподівався мати спадкоємця, над котрим би здійснилася обітниця. ПП 115.3

У нічному видінні Авраам знову почув божественний голос: “Не бійся, Аврааме, — промовив Князь над князями, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика”. Але Авраам був настільки пригнічений недобрими передчуттями, що не міг, як колись, беззастережно повірити в цю обітницю. Він молився, щоб отримати видимий доказ того, що вона виконається. Як же могла виконатися обітниця Заповіту, якщо Авраам не мав сина? “Що Ти дасиш мені, — сказав він, — коли я бездітним залишаюсь”? “І хтось зі слуг мого дому стане моїм спадкоємцем”. Він запропонував усиновити свого вірного слугу Еліезера і зробити його спадкоємцем. Проте Бог запевнив Авраама, що спадкоємцем буде його власний син. Він звелів йому вийти з намету і поглянути на незлічену кількість зірок, що виблискували на небі. Коли Авраам дивився на зорі, він почув голос: “Таким буде насіння твоє!” “Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність” (Римл.4:3). ПП 116.1

Однак патріарх усе ще просив дати йому якусь видиму ознаку, котра зміцнила б його віру і була б доказом для прийдешніх поколінь, — доказом того, що Бог виконає Свої милостиві задуми щодо них. Господь зволив укласти Заповіт зі Своїм слугою, використовуючи звичаї, до яких удавалися люди під час укладення урочистої угоди. Згідно з божественним повелінням, Авраам приніс у жертву трирічних теля, козу й барана, розсік кожну тварину та порозкладав шматки на невеликій відстані один від одного. Окрім цього, він приніс у жертву горлицю і молодого голуба, котрих, проте, не розсікав. Коли це все було зроблено, Авраам із благоговінням пройшов поміж розкладеними частинами жертовних тварин, даючи урочисту клятву завжди слухатися Бога. Виявляючи пильність і наполегливість, він залишався біля принесених у жертву тварин аж до заходу сонця, оберігаючи від опоганення та хижих птахів, які могли пожерти їх. Коли сонце вже готове було сховатися за обрієм, Авраам поринув у глибокий сон. Господь відкрив йому, що він не одразу заволодіє Обітованою землею і що його потомки зазнають страждань, перш ніж замешкають у Ханаанській землі. Авраамові був також відкритий План викуплення, що передбачав смерть Христа — велику жертву, — і Його прихід у славі. Авраам бачив також Землю, відновлену у своїй едемській красі, Що буде дана йому у вічне Володіння як остаточне і повне виконання обітниці. ПП 116.2

На підтвердження цього Заповіту Бога з людьми, дим, ніби з печі, та полум'я вогню — символи божественної присутності — пройшли поміж розсіченими жертвами та поглинули їх. Знову Авраам почув Божий голос, який підтвердив обітницю дати його нащадкам Ханаанську землю: “…від річки Єгипту аж до великої річки Єфрата”. ПП 117.1

Після того, як Авраам прожив у Ханаані близько двадцяти п'яти років, йому з'явився Господь і сказав: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний”. У благоговінні патріарх упав на лице своє, а голос продовжував: “Я, Господь — ось Мій Заповіт із тобою: ти станеш батьком багатьох народів”. На знак виконання цього Заповіту його ім'я Аврам було змінене на Авраам, що означало “батько багатьох”. Сара отримала ім'я Сарра — “княгиня”, бо, як запевнив божественний голос, “вийдуть з неї народи, і царі народів…”. ПП 117.2

В цей час Авраамові було вказано на обряд обрізання як “печать праведності через віру, яку мав ще в необрізанні” (Римл.4:11). Цього обряду повинні були дотримуватися патріарх і його нащадки: на знак того, що вони посвячували себе на служіння Богові, відокремлюючись від ідолопоклонників, і що Бог вважав їх Своїм особливим скарбом. Дотриманням цього обряду вони свідчили, що виконувати муть умови Заповіту, укладеного з Авраамом. Вони не повинні були укладати шлюбів із язичниками, бо це позбавило б їх шанобливого ставлення до Бога та Його святого Закону, наражаючи на спокусу переймати гріховні звичаї навколишніх народів і впадаючи в ідолопоклонство. ПП 117.3

Бог сподобив Авраама великої честі. Небесні ангели відвідували його, розмовляючи з ним як із другом. Коли суди Божі мали відвідати Содом, це також не було приховано від Авраама, і він став заступником перед Богом за грішників. Його зустріч з ангелами — чудовий приклад гостинності. ПП 118.1

Одного літнього спекотного полудня патріарх сидів біля входу до намету, милуючись тихим і мирним краєвидом, коли раптом у далечині помітив трьох подорожніх, що наближалися до нього. Неподалік від його намету незнайомці зупинилися, ніби радячись, яким шляхом іти їм далі. Не чекаючи, поки вони звернуться до нього з будь-яким проханням, Авраам швидко підвівся — і, щоб подорожні не вирушили в протилежному напрямку, поспішив за ними; він з особливою люб'язністю попросив їх вшанувати його, зупинившись у нього для перепочинку. Авраам власноручно приніс води, щоб гості могли обмити вкриті дорожнім пилом ноги. Доки вони відпочивали у затінку, він потурбувався про їжу для прибулих. Коли все було подане, у той час як вони їли, господар шанобливо стояв біля них. Цей вчинок люб'язності Бог розцінив настільки важливим, що про нього згадується в Його Слові; через тисячу років натхненний Божим Духом апостол писав: “Не забувайте гостинності, бо деякі через неї не знаючи, прийняли ангелів” (Євр.13:2). ПП 118.2

В своїх гостях Авраам побачив лише трьох втомлених подорожніх, навіть не здогадуючись, що серед них був Той, Кому він міг беззастережно поклонитися. Однак незабаром виявилася правдива суть небесних посланців. Незважаючи на те, що вони на цей раз були виконавцями Божого гніву, до Авраама, мужа віри, вони звернулися зі словами благословення. Хоча Бог відзначає кожне беззаконня і суворо карає за переступи, все ж Він не знаходить задоволення від покарання. Справа знищення є чужою для Того, Хто має безмежну любов. ПП 118.3

“Таємниця Господня для тих, хто боїться Його” (Псал.24:14). Авраам вшанував Бога, і Господь виявив йому шану, прийнявши до Своєї Ради та відкривши Свої наміри. “Чи Я від Авраама втаю, що маю зробити?” — сказав Господь. “Через те, що скарги із Содому й Гомори вельми великі, і що гріх їхній став дуже тяжким, зійду ж Я та побачу, чи воно так насправді, яку скаргах, що доходять до Мене… щоб знати”. Богові добре була відома міра провини мешканців Содома, але Він вжив чисто людський вислів, щоб справедливість Його дій стала зрозумілою. Перш ніж послати Свої суди на беззаконників, Він піде Сам, щоб довідатися про їхні вчинки; якщо вони не перейшли межі божественної милості, то Він усе ж дасть їм час для спокутування. ПП 118.4

Двоє небесних посланців пішли, залишивши Авраама наодинці з Тим, Хто, як тепер він довідався, був Божим Сином. Муж віри благав за мешканців Содома. Одного разу він врятував їх своїм мечем, а тепер намагався спасти молитвою. Лот із родиною усе ще мешкав там, і безкорислива любов, яка спонукала Авраама звільнити їх з еламітського полону, тепер намагалась врятувати їх від гніву божественних судів, якщо, звичайно, на це буде Божа воля. ПП 119.1

З глибокою пошаною і покірливістю Авраам невідступно просив: “Оце я осмілився був говорити до Господа свого, я ж порох та попіл”, У ньому не було жодної самовпевненості, не було хизування власною праведністю. Він не просив милості й ласки на підставі свого послуху або тих жертов, на які пішов задля виконання Божої волі. Сам будучи грішником, він заступався за грішників. Таким Духом повинні бути сповнені всі, хто наближається до Бога. Однак при цьому Авраам виявив довірливість дитини, яка благає свого дорогого батька. Він наблизився до небесного Посланця, ревно наполягаючи на своєму проханні. Хоча Лот був і мешканцем Содома, він не брав участі в нечестивих справах його жителів. Авраам вважав, що в цьому багатолюдному місті повинні бути дце й інші прибічники правдивого Бога. І тому він благав: “Не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим… не може так бути від Тебе. Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?”. Авраам не обмежився од ним лише проханням, він багаторазово повторював їх. Посмілішавши від того, що його прохання були вислухані, він настоював, аж доки не отримав запевнення: якщо знайдеться хоча б десять праведних, то задля них місто буде помилуване. ПП 119.2

Любов до людей, які гинуть, надихала Авраама до молитви. Ненавидячи гріхи цього розпусного міста, він бажав спасіння для грішників. Глибока зацікавленість Авраама долею мешканців Содома свідчить про турботу, яку ми повинні виявляти до нерозкаяного грішника. Ми маємо плекати ненависть до гріха, але водночас — жалість і любов до грішника. Навколо нас душі, що прямують до загибелі, такої ж безнадійної та жахливої, яка спіткала Содом. Кожний день є для когось останнім днем випробування. Щогодини хтось відходить у вічність, де вже ніколи не почує про Божу милість. Де ж той голос остороги, який би благав беззаконника рятуватися від жахливої загибелі? Де руки, які б простягнулися до грішника, щоб врятувати його від смерті? Де ті, котрі б в покорі і з непохитною вірою благали Бога за нього? ПП 119.3

Дух, виявлений Авраамом, — дух Христа. Сам Божий Син є великим Заступником за грішника. Той, Хто заплатив за викуплення людської душі, добре знає її ціну. Відчуваючи до гріха огиду, на яку тільки здатна Бездоганна Чистота, Христос виявив до грішника любов, яку може збагнути лише Безмежна Милість. У смертній агонії на хресті, знемагаючи під жахливим тягарем гріхів усього світу, Він молився за тих, хто знущався над Ним і вбивав Його: “Отче, прости їм, — бо не знають, що роблять” (Лука 23:34). ПП 120.1

Про Авраама написано, що він був названий “другом Божим” і стане “отцем усіх віруючих” (Якова 2:23; Римл.4:11). Ось Боже свідчення щодо цього вірного патріарха: “Авраам послухав Мого голосу і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої”. І знову: “Я знаю, що він накаже синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, аби чинити справедливість та право для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав про нього”. Покликання Авраама було справою великої честі, оскільки він мав стати батьком народу, котрий протягом багатьох століть буде захисником і хоронителем Божої правди для світу, — народу, через котрого благословляться усі інші народи Землі під час приходу обітованого Месії. Але Той, Хто покликав Авраама, визнав його гідним цього. Бог виносить присуд. Той, Хто читає потаємні думки та правильно оцінює людину, говорить:“Я знаю його” (Бут.18:19). ПП 120.2

Авраам не міг зрадити істину задля своїх егоїстичних цілей. Бог знав, що він виконуватиме Його Закон та чинитиме справедливість і правду. І він не тільки матиме страх Господій, а й плекатиме віру у своєму домі. Він наставлятиме свою родину в праведності. Божий Закон стане правилом життя для його домівки. ПП 121.1

Домочадцями Авраама були понад тисячу душ. Для усіх, котрі приймали його науку і поклонялися єдиному Богові, табір Авраама ставав рідною домівкою; тут, як у школі, вони готувалися, щоб стати представниками правдивої віри. Таким чином, на ньому лежала велика відповідальність. Авраам виховував майбутніх голів сімей, котрі у власних домівках керуватимуться Божими методами правління. ПП 121.2

У давнину батько був головою і священиком своєї родини; його влада поширювалася на дітей навіть тоді, коли у них з'являлися власні сім'ї. Нащадки Авраама були навчені дивитися на нього як на авторитет у релігійних та світських справах. Авраам намагався увічнити таку патріархальну систему правління, оскільки вона допомагала зберегти знання про Бога. Необхідно було згуртувати усіх членів свого роду і таким чином поставити перепону на шляху ідолопоклонства, котре встигло вже широко розповсюдитись і вкоренитись. Усіма можливими засобами Авраам намагався уберегти своїх людей від контактів із язичниками та ознайомлення з їхніми ідолопоклонницькими обрядами, тому що знав: дружба зі злом поступово послаблює принципи. Найбільша увага приділялася тому, щоб закрити шлях перед будь-якою формою фальшивої релігії, закарбовуючи у свідомості людей велич і славу живого Бога як єдиної Істоти, гідної поклоніння. ПП 121.3

Це був мудрий план, розроблений Самим Богом: уберегти Свій народ, наскільки це було можливо, від контактів із язичниками, щоб Божий народ проживав відокремлено і не змішувався з іншими народами. Він відокремив Авраама від його родичів-ідолопоклонників, щоб патріарх міг навчати й виховувати свою родину далеко від спокус, які оточували їх у Месопотамії, і щоб його нащадки з покоління в покоління зберігали в чистоті правдиву віру. ПП 121.4

Любов Авраама до своїх дітей і домочадців спонукувала його стояти на варті релігійних переконань, передавати знання божественних постанов як най коштовнішу спадщину, яку він тільки міг передати їм, а через них — усьому світові. Усі вони були навчені, що перебувають під владою Небесного Бога. Не повинно бути жодного утиску з боку батьків чи непослуху з боку дітей. Божий Закон визначав кожному його обов'язки, і лише через послух йому щастя і добробут могли бути збереженими. ПП 122.1

Особистий приклад Авраама, мовчазне свідчення його повсякденного життя були постійною наукою. Його непохитна чесність і чистота, доброчинність, безкорислива ввічливість і люб'язність, які викликали захоплення царів, були відчутними і в сім'ї. Його життя було приємними пахощами, а благородство і краса характеру свідчили всім про його зв'язок з Небом. Авраам не нехтував найскромнішим слугою. В його домі не існувало одного закону для господаря, а іншого — для слуг; ставлення до багатого було таким самим, як і до бідного. З усіма він поводився справедливо і милосердно як зі співспадкоємцями великого дару життя. ПП 122.2

Авраам “заповість домові своєму”… Не мало бути ані гріховної недбалості у приборканні лихих якостей характеру його дітей, ані слабовольної нерозумної поблажливості; не могло було й мови про те, щоб жертвувати принципами обов'язку, поступаючись при цьому сліпій любові. Авраам повинен був не тільки правильно навчати дітей, а й утверджувати авторитет справедливих, праведних законів. ПП 122.3

Як мало в наш час таких, котрі б наслідували приклад Авраама! Надто багато батьків сповнені сліпих, егоїстичних почуттів, які вони помилково називають любов'ю; внаслідок цього діти залишаються в полоні неприборканих пристрастей і незрілого судження, діючи за власною волею. Це є найбільшою жорстокістю по відношенню до молоді і великим злом для світу. Батьківська поблажливість вносить в сім'ю і суспільство безладдя. Вона зміцнює у дітях бажання задовольняти свої примхи, замість того щоб підкоритися божественним вимогам. Таким чином, діти виростають, не маючи жодного бажання виконувати Божу волю, передаючи свій безбожний, непокірний дух власним дітям та онукам. Подібно до Авраама батьки повинні навчити своїх дітей тому, що знають самі. Вони мають знати, що послух батькам — це перший крок на шляху до послуху Богові ПП 122.4

Нешанобливе ставлення до Божого Закону навіть деяких релігійних керівників породжує чимало зла. Широкого поширення набуло вчення про те, що божественні постанови вже не обов'язкові для людини; таке вчення справляє на моральність людей такий самий згубний вплив, як ідолопоклонство. Ті, що намагаються послабити вимоги святого Божого Закону, завдають нищівного удару по самій основі сімейного та державного правління. Релігійні батьки, котрі не дотримуються Божих постанов, не зможуть заповісти своєму домові ходити дорогою Господа. Божий Закон не став для них особисто правилом життя. Їхні діти, створюючи пізніше власні сім'ї, не відчувають жодної відповідальності, не можуть навчити своїх дітей того, чого самі не були навчені. Ось чому сьогодні так багато безбожних сімей, ось чому так вкоренилася та поширилася розбещеність. Доки батьки самі від щирого серця не ходитимуть в Законі Господньому, вони не зможуть повести за собою і своїх дітей. Щодо цього необхідна докорінна реформація, її повинні зазнати і батьки, і служителі; вони потребують Божої присутності у своїх сім'ях. Якщо люди бажають стати свідками зміну власному житті, їм необхідно принести Його Слово в свої родини, зробивши Його постійним порадником. Навчайте дітей, що Боже Слово є Його голосом, якому необхідно беззастережно підкорятися. Терпляче, доброзичливо й невтомно навчайте своїх дітей, як їм жити, щоб догодити Богові. Діти, виховані в таких умовах, будуть підготовлені до зустрічі з філософією, що пропагує невір'я. Біблія стане основою їхньої віри, і її не зможуть захитати брудні потоки скептицизму. ПП 123.1

Надто багато родин нехтують молитвою. Батьки не мають часу для вранішнього і вечірнього богослужіння. Вони не можуть приділити навіть декілька хвилин, щоб подякувати Богові за Його велике милосердя; за благословенні промені сонця та краплі дощу, завдяки яким усе пишно зростає; за охорону святих ангелів. Вони не знаходять часу попросити в молитві божественної допомоги і керівництва, постійної присутності Ісуса в їхній родині. Вони беруться за роботу, як це зробив би віл або кінь, — без єдиної думки про Бога, про Небеса. Хоч їхні душі настільки дорогоцінні, що Божий Син, не бажаючи, щоб вони безнадійно загинули, віддав Своє життя задля їхнього викуплення, вони не виявляють жодної вдячності за Його велику доброту. ПП 123.2

Подібно до прадавніх патріархів, заявляючи, що любимо Бога, ми повинні споруджувати жертівник Господеві, де б нам не довелося розкинути свого намета. Якщо мав би прийти час, коли кожний дім стане домом молитви, то цей час — настав. Батьки й матері, якнайчастіше підносьте свої серця до Бога в покірних молитвах за себе та своїх дітей. Нехай батько як священик родини приносить на жертівник Божий поранню і вечірню жертву, а дружина й діти приєднуються до нього в молитві та славослів'ї. В такому домі перебуватиме Ісус. ПП 124.1

Кожна християнська оселя повинна випромінювати світло святості. Тоді любов виявлятиметься на ділі. Нею повинно бути просякнуте сімейне життя; виявом любові будуть увага й доброта, лагідна і безкорислива люб'язність. Існують християнські родини, в яких цей принцип втілюється в життя; родини, в яких поклоняються Богові і панує справжня любов. З таких домівок вранішні та вечірні молитви підносяться до Бога, як запашний фіміам, а Його благословення і милості сходять на прохачів, як вранішня роса. ПП 124.2

Добре впорядкований християнський дім є могутнім свідченням про реальність християнської релігії, аргументом, якого не можуть спростувати невіруючі. Усі зможуть побачити, що в такій сім'ї діє сила, яка справляє добрий вплив на дітей, і що з ними — Бог Авраама. Якщо б родини так званих християн створювались за правильним релігійним зразком, вони справляли б могутній вплив для добра. Вони насправді стали б “світлом світові”. Небесний Бог звертається до кожного віруючого — батька й матері — зі словами, з якими Він колись звертався до Авраама: “Бо вибрав Я його, щоб він наказав дітям своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб творити справедливість і суд, щоб Господь здійснив на Авраамові те, що обіцяв йому”. ПП 124.3