Патріархи і пророки

Розділ 11. Покликання Авраама

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділ 12

Після вавилонського змішання мов, коли народ розсіявся, ідолопоклонство знову поширилося майже по всій землі; Господь врешті-решт залишив запеклих беззаконників на їхніх гріховних шляхах. З роду Симового Він обрав Авраама, любивши його хоронителем Свого Закону для прийдешніх поколінь. Авраам виріс в атмосфері марновірства і язичництва. Навіть дім його батька, завдяки котрому збереглося правдиве знання про Бога, поступився перед спокусливим впливом оточення, і “служили вони не Єгові, а іншим богам”. Але істинна віра не повинна була згаснути. Бог завжди зберігав залишок; який продовжував служити Йому. Завдяки Адаму, Сифу, Єноху, Метушалаху, Ноєві, Симу дорогоцінне відкриття Його волі було збережене в кожному поколінні. Ця священна відповідальність була покладена на сина Тераха. Спокуси ідолопоклонства чатували на нього на кожному кроці, але даремно. Вірний серед невірних, незіпсутий загальним відступництвом, він залишався шанувальником єдиного правдивого Бога: “Господь близький до всіх, хто кличе до Нього, хто кличе до Нього в істині!” (Псал.144:18). Бог відкрив Авраамові Свою волю і ознайомив його з вимогами Вічного Закону та з Планом спасіння, який мав виконатися через Христа. ПП 103.1

Авраамовї була дана обітниця, особливо дорога для людей того часу, — про численність його нащадків та національну велич. “Народом великим тебе Я зроблю, поблагословлю Я тебе, і звеличу ім'я твоє, — І будеш ти благословенним”. До цієї додавалася ще одна обітниця для спадкоємця віри, дорожча за всі інші: з його родоводу мав вийти Відкупитель світу: “І благословляться в тобі всі племена землі”. Проте першою умовою для виконання цієї обітниці мало стати випробування віри; від нього вимагалася жертва. ПП 103.2

І було Слово Боже до Авраама: “Вийди зі своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до краю, який Я тобі покажу”. Щоб Бог міг приготувати Авраама до його великої місії хоронителя священних істин, він повинен був залишити оточення, в якому зростав. Вплив родини і друзів перешкодив би вихованню, яке Господь мав намір дати Своєму слузі. Тепер, коли Авраам особливим чином був пов'язаний з Небом, він повинен був жити серед чужих. Він мав бути особливим мужем, характер якого відрізнявся б від усього світу. Авраам не міг дати пояснення своїм вчинкам, і навіть друзі не розуміли його. Духовні предмети потрібно розуміти духовно, тому мотиви та вчинки Авраама не сприймалися його родичами-язичниками. ПП 104.1

“Вірою Авраам скорився покликові йти в країну, яку мав потім отримати в спадщину, пішов, не знаючи, куди йде” (Євр.11:8). Беззаперечний послух Авраама є одним із найразючіших доказів віри в усій Біблії. Віра була для нього “підставою сподіваного, впевненістю у невидимому”. Покладаючись на божественну обітницю, не маючи жодної зовнішньої ознаки у тому, що вона виконається, він залишив свій дім, рідних, батьківщину і пішов, не знаючи, куди Бог поведе його. “Вірою він перебував в обітованій землі, як на чужій, мешкаючи у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці” (Євр.11:9). ПП 104.2

Випробування, якого зазнав Авраам, було не з легких; від нього вимагалася чимала жертва. Його зв'язували тісні узи з батьківщиною, родиною і домівкою, проте він без вагань підкорився поклику. Він не ставив питань про Обітовану землю: чи родючий там грунт, чи здоровий клімат, чи добре там середовище і чи володіє той край можливостями для намноження багатства. Бог сказав — і Його слуга повинен послухатися; найщасливішим місцем на землі було для нього те, яке йому призначив Бог. ПП 104.3

І в наш час чимало людей проходять через такі ж випробування, що й Авраам. Голос Божий не промовляє до них безпосередньо з небес, але Він закликає їх через вчення Свого Слова та події, допущені Провидінням. Можливо, від них вимагається залишити кар'єру, яка обіцяє багатство і славу, товариство, друзів, вигідні зв'язки і навіть відмовитися від рідних, щоб іти дорогою, яка є нічим іншим, як шляхом самозречення, нестатків і жертовності. Бог має для них роботу, а спокійне й легке життя, друзі та родичі стоятимуть на перешкоді формування саме тих рис характеру, які необхідні для виконання цієї роботи… Бог відвертає їхню увагу від людського авторитету, людської сили, аби вони відчували потребу в Його допомозі та залежали повністю від Нього; щоб Він міг відкрити Себе їм. Хто готовий, відгукнувшись на заклик Провидіння, залишити свої виплекані мрії та коло друзів? Хто візьме на себе нові обов'язки та вирушить у невідомі місця, охоче й наполегливо працюючи для Бога і розцінюючи втрати як надбання задля Христа? Той, хто чинить так, має віру Авраама і розціпить з ним “у безмірнім багатстві славу вічної ваги”, порівняно з якою “страждання теперішнього часу нічого не варті” (2Кор.4:17; Римл.8:18). ПП 105.1

Уперше Авраам почув небесний поклик, коли проживав в Урі Халдейському; підкоряючись покликові, він рушив до Харану. До цього місця його супроводжував батько з родиною, котрі поєднували ідолослужіння з поклонінням правдивому Богові. Тут Авраам залишався до смерті Тераха. Але божественний голос звелів йому покинути місце поховання батька і йти далі. Нахор, його брат, разом зі своїми домашніми вирішив триматися свого дому та ідолів. Крім Сарри, Авраамової дружини, тільки Лот, син Гарана, котрий давно помер, вирішив розділити з патріархом його мандрівне життя. Так чи інакше, а з Месопотамії вийшла чимала група людей. Авраам на той час уже мав багато овець та іншої худоби, що на Сході вважалося основним багатством; він також мав чимало слуг і помічників. Він залишав землю своїх батьків, щоб уже ніколи не повернутися сюди, а тому взяв із собою все, що мав: “І ввесь маєток, який набули, і людей, що придбали у Харані”. Серед цих людей було чимало таких, котрі керувалися вищими спонуканнями, аніж чисто особисті інтереси і робота. Під час перебування в Харані Авраам і Сарра навертали душі до поклоніння і служіння правдивому Богові. Ці люди приєдналися до родини патріарха, і супроводжували його до Обітованої землі. “Та й рушили в дорогу, щоб іти до краю Ханаанського. І вони прибули до краю Ханаанського”. ПП 105.2

Першим місцем, в якому зупинилися, називалось Сихем. Під тінню дубів Море, в широкій зеленій долині з оливковими гаями й дзвінкими джерелами, між горою Евал, з одного боку, і Гарізім — з другого, Авраам розкинув свої намети. Патріарх увійшов у прекрасну землю — “до краю водних потоків, джерел та безодень, що виходять у долині й на горі, до краю пшениці, й ячменю, і винограду, і фіги, і гранату, до краю оливкового дерева та меду” (Втор.8:7—8). Але для послідовника Єгови і пагорби, вкриті лісами, і родюча долина, здавалося, були оповиті похмурою тінню, бо “хананеянин тоді проживав у цім краї”. Авраам осягнув заповітну мету своєї подорожі, однак земля, в яку він прийшов, була заселена чужинцями та охоплена ідолопоклонством. У гаях споруджувалися вівтарі фальшивим богам, а на сусідніх пагорбах приносилися людські жертви. Хоч Авраам безмежно довіряв божественній обітниці, проте не без лихих передчуттів розкинув свого намета. Тоді Господь явився Аврааму й сказав: “Я дам оцей край потомству твоєму”. Запевнення в божественній присутності зміцнило віру Авраама в те, що він не залишений під владою нечестивих. “І він збудував там жертівника Господеві, що явився йому”. Авраам незабаром рушив далі і помандрував до Бет-Елу, де знову збудував жертівника і прикликав ім'я Господнє. ПП 106.1

Авраам, “друг Божий”, залишився для нас гідним наслідування прикладом. Де б він не розкидав свого намета, поруч споруджував жертівника і прикликав ім'я Господнє. Його життя було життям молитви. Спорудивши жертівника, він закликав увесь табір до ранішнього та вечірнього богослужіння. Коли ж вирушали в дорогу, то залишали після себе жертівник. З часом серед кочівників Ханаану знаходилися такі, котрі приймали Авраамове повчання, і коли хтось із них зустрічав на своєму шляху жертівника, то знав, хто тут побував раніше. Розкинувши свого намета, він відбудовував жертівник і поклонявся живому Богові. ПП 106.2

Авраам йшов далі на південь, і знову його віра зазнала випробовування. Небо не посилало дощу; струмки в долинах висохли, а траву випалило сонце. Для скотини та овець не було пасовищ, і голод загрожував усьому таборові. Чи не засумнівався тепер патріарх у керівництві Провидіння? Чи не озирався він з жалем на родючі халдейські рівнини? У скрутний час, коли одне лихо приходило на зміну іншому, всі із нетерпінням стежили за Авраамом, бажаючи знати, як він поведеться далі. Спостерігаючи його незмінний спокій і непохитну віру, люди відчували, що є надія. Вони були переконану що Бог є його Другом; Він і надалі провадитиме Авраама. ПП 107.1

Авраам не міг дати пояснення діям Провидіння; його сподівання не здійснилися, але він твердо вірив обітниці: “Поблагословлю Я тебе, і звеличу ім'я твоє, — і будеш ти благословенням”. Палко молячись, він роздумував, як зберегти життя своїх людей і отар худоби, проте не дозволяв обставинам захитати його віру в Божі слова. Аби уникнути голоду, Авраам рушив до Єгипту. Він не відмовився від Ханаану, але опинившись у скрутному становищі, не повернувся до Халдейської землі, з якої вийшов, де на той час не бракувало хліба; він шукав лише тимчасового пристановища, яке було б якомога ближче до Обітованої землі, сподіваючись незабаром повернутися туди, куди його привів Бог. ПП 107.2

Господь у Своєму Провидінні допустив Авраамові таке випробування, щоб навчити його покірності, терпінню та довір'ю — наукам, які потрібно було записати для добра усіх тих, хто в майбутньому зазнаватиме труднощів. Бог провадить Своїх дітей невідомими для них дорогами, але Він не забуває і не залишає тих, хто довіряється Йому. Господь дозволив, щоб лихо спіткало Йова, але не залишив його. Він допустив, щоб улюблений Йоан перебував самотньо у засланні на Патмосі, але Божий Син відвідав його і у видінні показав картини безсмертної слави. Бог допускає випробування для Свого народу, аби через вірність і послух вірні могли духовно збагатитись і щоб їхній приклад став джерелом натхнення для інших. “Бо Я свідомий щодо задумів, які маю про вас, — говорить Господь, — задумів на щастя, а не на зло” (Єрем.29:11). Саме суворі випробування нашої віри, коли здається, що Бог забув про нас, призначені для того, щоб наблизити нас до Христа; аби усі свої тягарі ми поклали біля Його ніг і знайшли мир. ПП 107.3

Бог завжди випробовував Свій народ у горнилі горя та страждань. Тільки в розпеченій печі чисте золото християнського характеру звільняється від усяких домішок. Ісус спостерігає за цим процесом; Йому добре відомо, що потрібно для того, аби очистити дорогоцінний метал, в якому відображалося б сяйво Його любові. У суворих, тяжких випробуваннях Бог виховує Своїх слуг. Зауваживши в людині здібності, які можуть бути використані для успіху Його справи, Він піддає її випробуванню. У Своєму Провидінні Він ставить їх у таке становище, в якому випробовується характер та виявляються вади і слабкості, про які вона і не здогадувалася. Господь дає змогу виправити ці вади і приготуватися до участі в Його служінні. Вказуючи людям на їхні слабкості, Бог навчає їх покладатися на Нього, бо Він — єдина допомога та захист. Так Він досягає Своєї мети. Пройшовши таку школу виховання й дисципліни, вони виявляються готовими до звершення грандіозного задуму, задля якого їм були дані ці здібності. Як тільки Бог покличе їх до праці, вони будуть готові; небесні ангели співпрацюватимуть з ними у справі, яка має бути здійснена на Землі. ПП 108.1

В Єгипті виявилось, що й Авраам не позбавлений людських слабкостей і недоліків. Приховавши той факт, що Сарра є його дружиною, він виявив своє недовір'я божественному піклуванню, відсутність тієї високої віри й мужності, благородним прикладом яких до цього часу служило його життя. Сарра була гарна на вроду, і він не сумнівався в тому, що єгиптяни домагатимуться гарної чужинки і в своїх спробах заволодіти нею, не соромлячись, уб'ють її чоловіка. Він навіть вважав, що не вдається до обману, видаючи Сарру за свою сестру, адже вона насправді була донькою його батька, але — не матері. Однак подібне приховування справжніх відносин поміж подружжям було обманом. Бог не схвалює жодного відхилення від абсолютної чесності. Через невір'я Авраама Сарра опинилась у великій небезпеці. Єгипетський цар, почувши про її вроду, звелів привести жінку до палацу, маючи намір взяти її собі за дружину. Але Господь у Своїй великій милості захистив Сарру, вдаривши царський дім поразами. Таким чином монарх довідався правду; обурений тим, що став жертвою обману, він докорив Авраамові і повернув йому дружину, кажучи: “Що це ти мені вчинив?.. Для чого ти сказав: вона моя сестра? Я й узяв її собі за жінку. Ось тобі твоя жінка, — візьми та й іди!” ПП 108.2

Цар виявив велику ласку до Авраама; навіть після непорозуміння фараон не дозволив, щоб Авраамові та його людям завдали якоїсь шкоди, але звелів воїнам охороняти їх, доки вони не залишать його володінь. У той час діяли закони, які забороняли єгиптянам спілкування з чужоземними пастухами, наприклад, не дозволялося їсти або пити з ними. Відпускаючи Авраама, фараон повівся з ним великодушно і ласкаво, але звелів йому вийти з Єгипту, бо не наважувався залишати гостя в себе. ПП 109.1

Не усвідомлюючи цього, фараон мало не завдав Авраамові серйозної шкоди, але Бог втрутився і врятував царя від великого гріха. Фараон вбачав у цьому чужинцеві мужа, котрий користується шаною Небесного Бога; він побоявся залишити в своєму царстві людину, до якої так очевидно була виявлена божественна ласка. Якби Авраам залишився в Єгипті, його зростаюче багатство та слава викликали б заздрість та пожадливість у єгиптян; вони могли б заподіяти йому зло, за що довелося б поплатитися монархові, й на царський дім знову впали б кари. ПП 109.2

Застереження, дане фараонові, послужило захистом для Авраама в його подальших взаємовідносинах із язичниками: те, що сталось у Єгипті, не залишилося таємницею. Всім стало очевидним: Той Бог, Котрому поклоняється Авраам, захистить Свого слугу, а за будь-яку шкоду, заподіяну йому, доведеться поплатитися. Дуже небезпечно скривдити когось із дітей Небесного Царя. Говорячи про вибраний народ, за який Бог “царям докоряв”, кажучи: “Не доторкуйтеся до Моїх вибраних, і пророкам Моїм не робіть лихого” (Псал.104:14—15), псалмист посилався на досвід, пережитий Авраамом. ПП 109.3

Існує цікава подібність між досвідом Авраама в Єгипті й тим, чого зазнали його нащадки через століття. Як він, так і вони прийшли в Єгипет через голод і деякий час перебували там. Божественні суди, виявлені для їхнього захисту, викликали страх у єгиптян; збагачені дарами язичників, вони залишили країну з великим майном. ПП 110.1