Патріархи і пророки

Розділ 71. Гріх Давида і каяття

За основу цього розділу взято другу Книгу Самуїлову, розділи 11—12

Біблія досить стримана стосовно похвали людям. У ній вельми скупо розповідається про заслуги навіть найвидатніших мужів, які будь-коли жили. Подібне замовчування не випадкове і з нього потрібно зробити висновки. Усі добрі якості, які мають люди, є Божим даром; добрі справи звершуються Божою благодаттю через Христа. Оскільки люди всім зобов'язані Богові, то й слава від того, ким вони є і що роблять, належить тільки Йому; люди — лише знаряддя в Божих руках. Більше того, на підставі біблійних історій довідуємось, якою небезпечною справою є вихваляння або звеличування людини; якщо тільки особистість починає забувати про свою повну залежність від Бога і надіятися на власні сили, її падіння стає неминучим. Кожна людина провадить боротьбу з ворогами, котрі сильніші від неї: “Бо наша боротьба не проти крові та плоті, але проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви світу цього, — проти піднебесних духів злоби” (Ефес.6:12). Ми не здатні боротися власними силами, тому усе, що відвертає наші думки від Бога, все, що призводить до самозвеличення та почуття власної незалежності, неодмінно приготує дорогу для нашого падіння. Біблія має на меті викликати недовір'я до людської сили і в той же час вселити віру в силу божественну. ПП 699.1

Ніщо інше, як дух самовпевненості й самозвеличення приготував Давидові шлях до падіння. Лестощі та майстерні зваблення, на які так багаті влада й розкіш, не обминули його. Взаємовідносини з навколишніми народами також позначилися згубним впливом. За звичаєм, поширеним серед правителів Сходу, злочини, недопустимі для підлеглих, обходилися цареві безкарно; закон про стриманість, обов'язковий для підданих, не поширювався на царя; усе це притупило в Давида усвідомлення огидної природи гріха. Замість того щоб в покорі покладатись на силу Єгови, цар почав надавати перевагу власній мудрості і силі. ПП 700.1

Як тільки сатані вдається розлучити душу з Богом — єдиним Джерелом сили, він намагається збудити гріховні бажання тілесної природи. Діяльність ворога відзначається холоднокровністю і послідовністю; спочатку вона може бути непомітною і не викликати жодних побоювань, однак ця таємна робота руйнує фортецю принципів. Вона починається з речей, на перший погляд, незначних: людина починає нехтувати вірністю Богові, необхідністю повністю покладатися на Нього і починає запозичувати звички світу, наслідувати його вчинки. ПП 700.2

Перед закінченням війни з аммонітянами Давид, передавши керівництво військом Йоавові, повернувся до Єрусалима. Сірійці були вже підкорені Ізраїлем, а тому повна перемога над аммонітянами здавалася неминучою. Давид був оточений плодами перемоги та почестями свого мудрого й умілого правління. Саме тоді, коли він заспокоївся і втратив пильність, спокусник скористався можливістю, аби опанувати його розумом. Той факт, що Бог перебував у тісному спілкуванні з Давидом і виявляв до нього таку велику милість, повинен був, як ніщо інше, спонукувати царя берегти себе непорочним. Але, опинившись у безпеці та добробуті, Давид перестав покладатися на Бога і поступився сатані, заплямувавши свою душу гріхом. Призначений Небом стати на чолі народу; вибраний Богом для того, щоб дотримуватись Його Закону, цар сам зневажив його постанови. Той, котрий повинен був наводити жах на грішників, власним прикладом зміцнив їхні руки. ПП 700.3

Серед небезпек, які загрожували йому замолоду, Давид, свідомий своєї непорочності, міг віддати свою справу Богові. Рука Господня провадила його безпечним шляхом повз численні тенета, поставлені для його ніг. Але зараз, винуватий та нерозкаяний, він не просив допомоги та керівництва Небес, а намагався виплутатися з небезпеки, в яку втягнув його гріх. Вірсавія, чия згубна краса виявилася пасткою для царя, була дружиною Урії-хіттеянина, одного з найхоробріших і найвірніших воїнів Давида. Ніхто не міг передбачити, якими будуть наслідки цього злочину, якщо про нього стане відомо. Закон Божий проголошував перелюбника гідним смерті, і гордий збезчещений воїн міг би помститися, навіть відібравши життя в царя або підбуривши народ до повстання. ПП 701.1

Усяка спроба Давида приховати свою провину не мала успіху. Він віддав себе у владу сатани; йому загрожувала небезпека; ганьба, що чекала на нього, була гірша за смерть. Вихід, здавалося, був лише один, і у відчаї Давид поспішив додати до перелюбу ще й вбивство. Той, хто знищив Саула, намагався призвести до загибелі й Давида. Хоча спокуси були різними, вони провадили до одного — порушення Божого Закону. Давид вважав, що, коли Урія буде вбитий у бою рукою ворога, вина за його смерть не буде приписана цареві; у такому випадку Вірсавія буде вільною стати дружиною Давида, а він уникне підозри, і царська честь буде збереженою. ПП 701.2

Урія сам став вісником, принісши наказ про власний смертний вирок. У листі царя, який Урія власноручно передав Йоавові, зазначалося: “Поставте Урію попереду у найтяжчому бою і відступіть від нього, щоб він був уражений і помер”. Йоав, котрий вже заплямував себе безпричинним убивством, без вагань виконав наказ царя; і Урія загинув від меча аммонітянина. ПП 701.3

До цього часу репутація Давида як правителя була настільки бездоганною, що з ним могли рівнятися хіба що деякі монархи. Про нього говорилося, що він “чинить суд та справедливість для всього народу свого” (2Сам.8:15). Непорочність Давида завоювала довір'я і відданість народу. Та, відійшовши від Бога і віддавши себе у владу лукавого, він став на деякий час агентом сатани; однак цар і надалі перебував при владі, яку дав йому Бог, і тому вимагав послуху, наражаючи на небезпеку тих, котрі могли виявити його гріх. Йоав, який був більше відданий цареві, аніж Богові, порушив Закон Божий, тому що так звелів цар. ПП 701.4

Давид отримав владу від Бога, але повинен був застосовувати її тільки в гармонії з божественним Законом. Коли ж він звелів вчинити те, що суперечило Божому Закону, то послух у такому випадку ставав гріхом. “Немає влади, яка не від Бога” (Римл.13:1), але ми не повинні коритися їй усупереч Божому Закону. Апостол Павло в Посланні до коринтян висуває принцип, яким ми повинні керуватися. Він говорить: “Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа!” (1Кор.11:1). ПП 702.1

Давид отримав повідомлення про виконання його наказу; слова були підібрані з такою старанністю, щоб не викликати жодної підозри щодо Йоава, або царя. Йоав наказав послові, говорячи: Як закінчиш оповідати цареві про увесь перебіг бою, і якщо цар закипить гнівом… то ти скажеш: “Помер також твій слуга хіттеянин Урія”. І пішов посланець у дорогу, і доповів Давидові все, що наказав йому Йоав. ПП 702.2

Цар відповів: “Так скажеш до Йоава… Не переймайся тим, бо меч пожирає то тут, то там. Підсиль свій наступ на місто і зруйнуй його! Так ти підбадьориш Йоава!” ПП 702.3

Коли для Вірсавії минули дні жалоби по чоловікові, встановлені за звичаєм, “Давид послав, і забрав її до свого дому, і вона стала йому за жінку”. Той, чиє чутливе сумління та високе почуття гідності не дозволяли навіть під час небезпеки, що загрожувала життю, піднести руку на помазаника Господнього, впав настільки низько, що скривдив і вбив одного з найвірніших і найдоблесніших воїнів, сподіваючись при цьому спокійно насолоджуватись плодами свого гріха. ПП 702.4

На жаль, як же потьмяніло сяюче золото! Як змінилося воно! ПП 702.5

Спочатку сатана в яскравих фарбах змальовує перед людьми переваги, які вони можуть одержати завдяки переступу. Таким чином він звів ангелів. Саме так він спокусив Адама та Єву до гріха. Сатана і досі продовжує діяти такими ж методами, відвертаючи багатьох від послуху Богові. Він відкриває шлях гріха, як вельми бажаний, але “кінець його — стежка до смерті” (Прип.14:12). Щасливі ті, котрі, відважившись ступити на цей шлях, зрозуміли, наскільки гіркими є плоди гріха, і завчасно звернули з нього. Бог у Своїй милості не допустив, щоб Давид остаточно загинув, спокусившись зрадливими плодами гріха. ПП 702.6

Боже втручання було необхідним також і задля Ізраїлю. З плином часу гріх Давида та Вірсавії став відомим, викликаючи підозру, що смерть Урії була запланованою. Це ганьбило Господа. Він виявив ласку до Давида і звеличив, в той час як його гріх спотворив Божий характер і збезчестив Його Ім'я. Це призвело до пониження норм моралі в Ізраїлі, так що для багатьох гріх втратив свою огидність, а ті, котрі не любили Бога й не боялися Його, стали ще сміливішими у своєму беззаконні. Пророкові Натану було доручено піти до Давида зі словами докору. Це було нечувано страшне та суворе осудження. Лише декотрі з монархів могли вислухати таку догану і не віддати на смерть викриваючого злочин, Натан мужньо сповістив божественний вирок, вчинивши це з мудрістю, отриманою з Неба; його слова зворушили сумління царя, розбудили співчуття, примусивши винести самому собі смертний вирок. Звертаючись до Давида, як до Богом призначеного захисника прав людини, пророк розповів йому історію кривди й насильства, що вимагали відплати. ПП 703.1

“В одному місті жили два чоловіки, — сказав він, — один багатий, а другий убогий. У багатого було дуже багато корів та овець, а вбогий не мав нічого, окрім однієї маленької овечки, яку він купив і годував. І росла вона разом з його дітьми. Його хліб вона їла і з його чаші пила, спала на лоні його, і була йому як дочка. Якось прийшов до багатого чоловіка подорожній, але той пожалів узяти зі своєї дрібної чи з великої худоби, щоб зготувати їжу подорожньому, який до нього прибув, — він узяв овечку убогого чоловіка, і приготував її для чоловіка, що до нього прийшов”. ПП 703.2

Розгнівавшись, цар вигукнув: “Як живий Господь, — заслужив смерть той чоловік, що зробив таке. І за овечку він поверне вчетверо, за те, що вчинив таке, і не мав співчуття” (2Сам.12:5—6). ПП 703.3

Спрямувавши погляд на царя, Натан підніс праву руку до неба й урочисто проголосив: “Ти той чоловік!.. І чому ж ти, — продовжував він, — зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?” Винуватці можуть, подібно до Давида, приховати свій злочин від людей; можуть докладати усіх зусиль, аби навіки утаїти від людських очей вчинене ними зло, та “все наге та відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт!” (Євр.4:13). “Немає нічого захованого, щоб не відкрилось, ані потаємного, щоб не виявилося” (Матв.10:26). ПП 704.1

Натан продовжував: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе царем над Ізраїлем, і Я врятував тебе з Саулової руки… І чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. Ти вбив його мечем аммонійським. А тому тепер не відступить меч від твого дому повіки… Ось Я наведу на тебе лихо з твого ж дому; і заберу жінок твоїх з-перед очей твоїх, і віддам ближньому твоєму… Хоч ти чинив це потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед очима сонця”. ПП 704.2

Слова пророка глибоко зворушили серце Давида; совість його прокинулась, гріх повстав у всій його потворності. Його душа схилилася в каятті перед Богом. Тремтячими вустами Давид промовив: “Згрішив я перед Господом”. Усяке зло, завдане іншим, піднімається від скривджених до Бога. Давид вчинив тяжкий гріх як проти Урії, так і проти Вірсавїї, і він глибоко усвідомлював це. Але яким безмежно великим був його гріх перед Богом! ПП 704.3

Хоча в Ізраїлі не знайшлося б нікого, хто виконав би смертний вирок над Господнім помазаником, однак Давид здригався від однієї лише думки про те, що незабаром суд Божий може спіткати його — грішного та непрощеного. Але через пророка йому було сказано: “Господь зняв твій гріх, — ти не помреш”. Однак справедливість мала бути відновленою. Смертний вирок було перенесено з Давида на дитину — плід його гріха. Таким чином, цареві була дана змога покаятись, хоча бути свідком страждання та смерті дитини як частини покарання було для нього болісніше за власну смерть. Пророк сказав: “Через те, що цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога, дитина, народжена тобі, помре”. ПП 704.4

Коли дитина захворіла, Давид у пості та глибокому впокоренні благав Бога зберегти їй життя. Він зняв свій царський одяг, корону і вдень та вночі лежав на землі, зі скрушеним серцем благаючи за невинне дитя, яке страждало через його гріх. “І прийшли старійшини його палацу до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів”. Часто, коли суди виголошувалися над окремими людьми чи містами, каяття та впокорення відвертали їх, і вічно Милуючий, швидкий на прощення Бог, посилав вісників миру. ПП 705.1

Підбадьорений такою думкою, Давид благав про помилування увесь час, доки дитина була живою. Але дізнавшись про її смерть, він підкорився волі Божій. Був завданий перший важкий удар покарання, який він сам визнав справедливим, але Давид, покладаючись на Боже милосердя, не залишився без потіхи. ПП 705.2

Дуже багато людей, читаючи історію Давидового падіння, запитують: Чому цій історії було надано такої гласності? Чому Бог визнав за необхідне відкрити світові темну сторінку з житія того, котрий був так високо вшанований Небом? Пророк, докоряючи Давидові, сказав про його гріх: “Цим вчинком ти дав привід ворогам Господнім зневажати Бога”. У наступних поколіннях безбожники, вказуючи на темну пляму вжитті Давида, насмішкувато й зловтішно вигукували: “Ось муж по серцю Бога!” Таким чином релігія зазнавала ганьби, Бог і Його Слово зневажались, душі черствіли в невірстві, і багато людей під маскою благочестя безсоромно поринали в гріх. ПП 705.3

Але в історії Давида немає жодної спроби виправдати гріх. Тоді, коли цар був слухняний Божій волі, він був названий мужем за серцем Божим. Коли ж він згрішив, ці слова вже не мали до нього відношення, аж доки він не розкаявся і знову не навернувся до Господа. Боже Слово однозначно стверджує: “Вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві” (2Сам.11:27). Господь через пророка сказав Давидові: “Чому ти так зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?.. І тепер не відступить меч від дому твого повіки за те, що ти зневажив Мене”. Хоча Давид розкаявся у своєму грісі і, зрештою, був прощений та прийнятий Господом, він продовжував пожинати згубні плоди посіяного ним. Суди, що спіткали Давида та його дім, свідчать про те, яким огидним є для Бога гріх. ПП 705.4

Досі Боже Провидіння оберігало Давида від усіх ворожих підступів, і це особливо було помітно в тому, як Бог стримував Саула. Але гріх Давида змінив його взаємостосунки з Богом. Господь аж ніяк не міг схвалити беззаконня. Він не міг виявити Свою силу, щоб захистити Давида від наслідків його гріха, як Він робив це, оберігаючи його від ненависті Саула. ПП 706.1

Та й у самому Давиді відбулася велика зміна. Його дух був скрушений від усвідомлення власного гріха та його жахливих наслідків. Він відчував себе приниженим в очах своїх підлеглих. Вплив царя зменшився. До цього часу успіх Давида відносили на рахунок його сумлінного послуху Господнім Заповідям. Але тепер піддані, довідавшись про його гріх, могли почати вільно грішити. Авторитет Давида у власному домі також послабшав; йому важко було претендувати на повагу та послух його синів. Почуття провини змушувало його мовчати навіть там, де потрібно було чітко засудити гріх. Саме це заважало йому здійснювати правосуддя у власному домі. Поганий приклад батька вплинув на його синів, і Бог не міг перешкодити наслідкам цього. Він допускає закономірний розвиток подій, і тому Давид зазнавав суворого, хоч і заслуженого покарання. ПП 706.2

Цілий рік після свого падіння Давид, здавалося, перебував у безпеці; не було помітно жодних ознак Божого гніву. Але над ним все ж тяжів божественний вирок. Швидко й неминуче наближався день суду й покарання, якого не могло відвернути ні каяття, ні душевні муки й ганьба, що затьмарили усе земне життя Давида. Ті, котрі, посилаючись на приклад Давида, намагаються применшити вину за власний гріх, повинні на підставі Біблії усвідомити, що шлях беззаконня — це жахливий і вельми важкий шлях. ПП 706.3

Хоч, подібно до Давида, такі люди можуть розкаятись, їм доведеться пожинати плоди гріха вже в цьому житті, і вони зрозуміють, яка це гірка й тяжка справа. ПП 707.1

Бог бажав, щоб історія падіння Давида стала застереженням, аби навіть ті, кого Він щедро благословляє і осипає милостями, ніколи не почували себе в безпеці, нехтуючи молитвою і втрачаючи пильність. Такою ж ця історія залишається і для тих, хто покірно намагається засвоїти Божу науку. Завдяки цій історії тисячі людей різних поколінь змогли усвідомити небезпеку, якою є сила спокусника. Падіння Давида — мужа, вельми вшанованого Господом, — пробуджує в людях недовір'я до самих себе. Вони розуміють, що лише Бог може вберегти Своєю силою тих, хто Йому довіряє. Знаючи, що саме в Ньому їхня сила й безпека, вони бояться вступати на територію сатани. ПП 707.2

Навіть ще до того, як божественний вирок був проголошений Давидові, він уже встиг пожати плоди свого беззаконня. Його совість залишалась неспокійною. У 31-му псалмі змальовані душевні муки, яких йому довелося в той час зазнати: ПП 707.3

“Блаженний, кому прощене беззаконня
і чий гріх покритий!
Блаженна людина,
якій Господь не поставить у вину гріха,
і в кого на душі немає лукавства.
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої
від цілоденного зітхання мого,
бо рука Твоя вдень та вночі наді мною тяжіла,
і сила моя висохла,
як вода у літню посуху”. (Псал.31:1—4) ПП 707.4

50-й псалом висловлює каяття Давида після того, як його докорив Бог: ПП 707.5

“Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї
і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої!
Обмий мене зовсім від мого беззаконня
й очисти мене від мого гріха,
бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх
переді мною постійно…
Очисть іссопом мене, — і я буду чистий,
обмий Ти мене, — і я стану білішим від снігу.
Дай мені відчути втіху й радість, —
і радітимуть кості, Тобою скрушені. ПП 707.6

Обличчя своє заховай від гріхів моїх,
і всі беззаконня мої позгладжуй.
Серце чисте створи мені, Боже,
і правого духа в мені віднови.
Не відкинь мене від Свого лиця
й не забери Свого Духа від мене.
Верни мені радість спасіння Твого
і духом владичним підтримай мене.
Я буду навчати беззаконників дорогам Твоїм,—
і навернуться грішники до Тебе.
Визволь мене від переступу кровного, Боже,
Боже спасіння мого,
мій язик радісно величатиме Твою справедливість”. (Псал.50:1—16) ПП 708.1

Таким чином, у цій священній пісні, яку виконували у зібраннях його народу, а також в присутності придворних: священиків і суддів, князів і воїнів, і яка мала розповідати усім прийдешнім поколінням історію його падіння, цар Ізраїлю докладно повідомляє про свій гріх, розкаяння і надію на прощення по милості Божій. Він не приховує свою провину, — навпаки, бажає, щоб сумна історія його падіння послужила наукою для інших. ПП 708.2

Розкаяння Давида було щирим і глибоким. Він не зробив жодної спроби виправдати свій злочин. Не бажання уникнути грізних судів спонукувало його до молитви. Він бачив лише потворність свого гріха проти Бога, бачив порочність своєї душі і ненавидів гріх. Він просив у молитві не тільки прощення, а й чистоти серця. Давид не залишився у відчаї своєї боротьби. У Божих обітницях для грішників, які розкаялися, він вбачав доказ того, що буде прощений і прийнятий. ПП 708.3

“Бо Ти жертви не прагнеш, — я дав би її,
в цілопаленнях не знаходиш задоволення.
Жертва Богові — дух скрушений;
серця скрушеного та розкаяного,
Ти, Боже, не відкинеш”. (Псал.50:18—19) ПП 708.4

Хоча Давид і впав, та Господь підняв його. Тепер він був у тісніших стосунках з Богом і ближніми, аніж до падіння. Цар оспівує радість свого спасіння в таких словах: ПП 708.5

Я визнав перед Тобою гріх свій
і не затаїв беззаконня свого.
Я сказав: “Признаюся в гріхах своїх перед Господом!”
і провину мого гріха Ти простив…
Ти покров мій, Ти від утиску будеш мене охороняти,
Ти обгорнеш мене радістю спасіння. (Псал.31:5—7) ПП 709.1

Чимало людей нарікає, називаючи Бога несправедливим через те, що Він помилував Давида, вина котрого була такою великою, і водночас відкинув Саула, гріхи якого, на їхню думку, були менш жахливими. Але Давид упокорився і визнав свій гріх, тоді як Саул знехтував докором і зробив своє серце запеклим у нерозкаяності. ПП 709.2

Ця історія з Давидового життя сповнена великого значення для грішника, що кається. Вона для нас — одна з найяскравіших ілюстрацій боротьби та спокус, які випадають на долю людства, а також щирого каяття перед Богом і віри в нашого Господа Ісуса Христа. В усі віки цей приклад був джерелом підбадьорення для тих, котрі впали в гріх і знемагали під тягарем своєї провини. Тисячі дітей Божих, які згрішили і мало не впали у відчай, пригадавши щире каяття та визнання провини Давида, були прийняті Богом, хоча він і був покараний за своє беззаконня; грішники знаходили в собі сили розкаятись і знову стати на шлях Божих Заповідей. ПП 709.3

Кожний, хто, відчуваючи Божий докір, упокорить себе, визнає власний гріх і розкається, як це зробив Давид, може бути впевнений, що для нього є надія. Усякий, хто з вірою приймає Божі обітниці, знайде прощення. Господь ніколи не прожене душу, яка щиро кається. Він обіцяє: “Хіба буде триматися міцно Мого він захиcmy, щоб укласти мир зі Мною; і укладе він мир зі Мною” (Ісая 27:5). “Нехай безбожник покине дорогу свою, а беззаконник — свої думки, і нехай до Господа навернеться, — і Він його помилує; і до нашого Бога, бо Він на прощення пребагатий!” (Ісая 55:7). ПП 709.4