Патріархи і пророки

Розділ 72. Повстання Авесалома

За основу цього розділу взято другу Книгу Самуїлову, розділи 13—19

“Він має оплатити вчетверо”, — таким був вирок, який Давид несвідомо виголосив самому собі, слухаючи притчу пророка Натана; і цей вирок мав виконатись. Четверо його синів повинні були загинути, і втрата кожного з них стала наслідком гріха батька. ПП 710.1

Ганебний злочин Амнона, свого первістка, Давид залишив без покарання й догани. Закон карав смертю перелюбника, а протиприродний злочин Амнона робив його вину вдвічі тяжчою. Але Давид, пригнічений власним гріхом, не міг по справедливості притягти злочинця до відповідальності. Цілих два роки Авесалом — законний опікун рідної сестри, котру так жорстоко було скривджено, приховував свій намір помсти, щоб врешті-решт завдати нищівного удару. Під час учти, де були присутні царські сини, п'яний Амнон, винуватий у кровозмішанні, був убитий за наказом свого брата. ПП 710.2

І знову подвійне покарання спіткало Давида. Він отримав страшну звістку: “Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного… І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і усі слуги його, котрі стояли коло нього, пороздирали шати”. Царські сини, що в тривозі повернулися до Єрусалима, розповіли батькові правду: убитий лише Амнон; “і піднесли свій голос та й плакали. Та й сам цар і усі слуги його ревно плакали”. Авесалом утік до Талмая, царя Гешурського, батька своєї матері. ПП 710.3

Як і іншим синам Давида, Амнонові було дозволено потурати своїм егоїстичним нахилам. Він прагнув задовольнити кожну свою примху, не рахуючись із вимогами Божими. Незважаючи на великий гріх, Господь довго терпів його. Протягом двох років йому надавалася змога розкаятись, але він продовжував грішити; Амнон так і помер, не звільнившись від своєї вини, щоб свого часу стати перед страшним Божим судом. ПП 711.1

Давид знехтував своїм обов'язком покарати Амнона за злочин. Невірність царя й батька, нерозкаяність сина стали причиною того, що Господь дозволив подіям розвиватися природним шляхом, і не стримував Авесалома. Коли батьки або правителі нехтують обов'язком карати беззаконня, тоді Бог Сам береться за цю справу. Він певною мірою перестає стримувати сили зла; внаслідок цього постає низка обставин, за яких гріх карається гріхом. ПП 711.2

Лихі наслідки злочинного Давидового потурання Амнонові на цьому не закінчилися, бо саме звідси бере свій початок відчуженість поміж Авесаломом та його батьком. Після втечі Авесалома в Іешур Давид, розуміючи, що злочин сина вимагає якогось покарання, заборонив йому повертатися в Єрусалим. Однак становище, в якому опинився цар, стало від цього ще більш гострішим. Енергійний, честолюбний і безпринципний Авесалом, через свою втечу позбавлений можливості брати участь у державних справах, незабаром почав складати небезпечні плани. ПП 711.3

Коли минав другий рік його вигнання, Йоав вирішив примирити батька зі сином. З цією метою він скористався послугами однієї жінки з Текої, котра славилася своєю мудрістю. Навчена Йоавом жінка стала перед Давидом, удаючи зі себе вдову, для якої єдиною опорою та потіхою в житті були два її сини. Під час сварки один з них убив другого і тепер усі родичі вимагали, щоб син, який залишився живим, був відданий в руки месника за кров. “І погасять вони, — сказала мати, — останню іскорку, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані імені, ані нащадків на поверхні землі”. Це прохання зворушило серце царя, і він запевнив жінку у царському заступництві для її сина. ПП 711.4

Отримавши від царя кількаразову обіцянку, що молодому чоловікові не загрожуватиме жодна небезпека, жінка благала його поблажливо слухати її далі, нагадавши, що своїми словами він “сам себе обвинуватив, бо не повертає свого вигнанця”. “Бо ми напевно помремо, — сказала вона, — ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не бажає погубити душу, і Він завжди думає, щоб не відвернути від Себе вигнанця”. Цей ніжний і зворушливий опис любові Бога до грішника; розмова, ініціатором якої став черствий, грубий воїн Йоав, — промовистий доказ того, що ізраїльтянам були відомі великі істини Плану викуплення. Цар, який сам відчував потребу в Божій милості, не міг опиратися проханню жінки. Йоавові було наказано: “Тож піди, поверни назад юнака, Авесалома”. ПП 712.1

Авесаломові дозволили повернутися до Єрусалима, але він не повинен був з'являтись у царському дворі та бачитися з батьком. Давид почав усвідомлювати згубні наслідки свого поблажливого ставлення до дітей, і, незважаючи на те що так ніжно любив свого вродливого та обдарованого сина, він відчував за необхідне показати як Авесалому, так і народові свою огиду до вчиненого злочину. Два роки Авесалом жив у своєму домі, відлучений від царського двору. Сестра жила при ньому, і її присутність постійно нагадувала йому про непоправну шкоду, яка була їй заподіяна. В очах народу царевич був швидше героєм, аніж злочинцем. Скориставшись цією перевагою, Авесалом узявся завойовувати серця підданих. Своєю зовнішністю він викликав захоплення кожного, хто бачив його. “А такого вродливого мужа, як Авесалом, та такого уславленого не було в усьому Ізраїлі. Від стіп ніг його й аж до тім'я голови його не було у ньому вади”. Цар вчинив немудро, допустивши, щоб його немилість впродовж двох років давала поживу для роздумів честолюбивому, поривчастому і запальному Авесаломові. Рішення Давида повернути Авесалома до Єрусалима, але не спілкуватися з ним, призвело до того, що симпатії народу перейшли на бік Авесалома. ПП 712.2

Постійно пам'ятаючи про власне порушення Божого Закону, Давид почував себе скутим морально. Колись сміливий і рішучий, він став невпевненим і пригніченим. Його вплив на народ значно послабився. Усе це сприяло здійсненню задумів його безсердечного сина. ПП 712.3

Хоч, завдяки Йоаву, Авесаломові знову дозволили бачитися з батьком, він, незважаючи на удаване примирення, продовжував виношувати честолюбні плани. Обзавівшись колісницями, кіньми і 50 скороходами, він почувався мало не царем. В той час як цар виявляв дедалі більшу схильність до замкнутості і перебування на самоті, Авесалом старанно завойовував симпатії народу. ПП 713.1

Невпевненість і байдужість Давида позначилися на його підданих; недбальство і захланність, з якими вершилося правосуддя, стали характерним явищем. Авесалом майстерно використовував кожний випадок незадоволення для власної користі. Щодня біля воріт міста, де переважно збиралась юрба прохачів зі своїми скаргами, можна було побачити цього, шляхетної зовнішності мужа. Авесалом спілкувався з ними, вислуховуючи скривджених, висловлюючи співчуття до їхніх страждань і жалкування з приводу бездіяльності урядовців. Вислухавши справу якогось ізраїльтянина, царевич, переважно, відповідав: “Слова твої добрі та слушні, але в царя нема кому тебе вислухати”. При цьому він додавав: “От, якби мене настановлено суддею над краєм, то кожен чоловік, що мав би суперечку чи судову справу приходив би до мене, а я судив би його по правді. І, бувало навіть, коли хто підходив поклонитися йому, то він простягав свої руки, обіймав його та й цілував”. ПП 713.2

Незадоволення правлінням Давида, до чого призвели підступні дії царського сина, швидко зростало. Ім'я Авесалома було в усіх на вустах. Він був загальновизнаним спадкоємцем престолу, і народ з гордістю дивився на нього як на мужа, достойного обійняти цю високу посаду; у багатьох виношувалось бажання, щоб він негайно зійшов на престол. “Так приваблював Авесалом серця Ізраїлевих синів!” Однак, засліплений любов'ю до сина, цар нічого не підозрював. Царственну пишність, якою оточив себе Авесалом, Давид розцінював як бажання побільшити шану його двору, як вияв радості, викликаної примиренням. ПП 713.3

Коли народ дозрів, щоб підтримати переворот, Авесалом таємно порозсилав вивідувачів в усі племена, які закликали готуватись до повстання. Тепер для здійснення своїх віроломних намірів він використав маску релігійного благочестя: йому, нібито, потрібно було виконати в Хевроні дану Богові обітницю, зроблену ним ще тоді, коли він був вигнанцем. Авесалом сказав цареві: Піду я та виконаю обітницю в Хевроні, котру я дав Господеві. Бо раб твій, коли ще був у Гешурі в Арамі, уклав обітницю, говорячи: “Якщо Господь справді поверне мене до Єрусалима, то я віддам честь Господеві”. Люблячий батько, втішений доказом такого благочестя свого сина, відпустив його з благословенням. Тепер змова остаточно визріла. Цим учинком, який став верхом лицемірства, Авесалом мав намір не тільки засліпити царя, а й завоювати довір'я народу, піднявши його на повстання проти вибраного Богом царя. ПП 714.1

Авесалом вирушив до Хеврона, а з ним “пішли двісті чоловіків з Єрусалима, які були ним покликані; а пішли вони в простоті серця, бо нічого не знали”. Ці люди пішли з Авесаломом, не думаючи про те, що їхня любов до царського сина призведе до повстання проти царя. Прибувши до Хеврона, Авесалом негайно прикликав Ахітофела — одного з головних радників Давида — мужа, котрий славився своєю мудрістю і з думкою якого рахувалися як зі словом віщуна. Ахітофел приєднався до зловмисників, і, здавалось, що його підтримка неминуче принесе успіх справі Авесалома, оскільки під знамено заколотників стало багато впливових людей з усієї країни. Коли почувся звук сурми — сигнал до повстання, змовники, яких царський син розіслав по всій країні, сповістили, що Авесалом став царем, і багато люду приєдналося до нього. ПП 714.2

Тим часом ця тривожна вістка досягла Єрусалима й царя Давида. Несподівано він наче пробудився від сну, усвідомлюючи, що повстання визріло з вини людини, близької до трону. Рідний син, якого він так любив і якому довіряв, вчинив змову з наміром захопити царську владу і, без сумніву, позбавити його життя. У зв'язку з великою небезпекою Давид подолав депресію, яка вже давно пригнічувала його, і з притаманною йому колись енергією приготувався, щоб зустріти страшне лихо, що впало на нього. Авесалом зібрав своє військо у Хевроні, — лише в 20 милях від столиці. Незабаром повстанці з'являться біля воріт Єрусалима. ПП 714.3

Зі свого палацу Давид дивився на столицю — “препишну країну, розраду всієї землі… місто можновладного царя” (Псал.47:3). Він здригався від думки, що це місто наразиться на розграбування та винищення. Чи мав би він звернутись за допомогою до своїх підданих, які зберігали вірність йому, і захистити столицю? Чи дозволити, щоб Єрусалим був залитий кров'ю? Він прийняв рішення. Боже місто не повинно зазнати страхіття війни. Він залишить Єрусалим і випробує вірність свого народу, даючи йому змогу згуртуватися для підтримки свого царя. У час цієї великої кризи його обов'язок перед Богом і народом був у тому, щоб зберегти владу, якою його наділило Небо. Результат цієї боротьби він віддавав до Божих рук. ПП 715.1

В покорі та печалі, гнаний улюбленим сином, Давид вийшов за ворота Єрусалима, змушений залишити свій престол, палац і Божий Ковчег. Люди йшли слідом за ним довгою, сумною, подібною до похоронної, процесією. Охорона Давида, яка складалась з керетян, пелетян та гатян — біля 600 чоловік, під командуванням Уттая, — супроводжувала царя. Але Давид, з характерною для нього безкорисливістю, не міг погодитися на те, аби ці чужинці, котрі знайшли в нього захист, зазнали разом з ним лиха. Він був здивований, що вони готові принести задля нього таку жертву. Тоді цар сказав до гатянина Уттая: “Чого й ти ідеш з нами? Повертайся і залишайся з тим царем, ти ж бо чужинець та вигнанець із свого краю. Учора щойно прийшов ти, а сьогодні я мав би турбувати тебе блукати з нами? Я ж піду куди доведеться. Повертайся і забери земляків своїх зі собою. А Господь учинить тобі милість та правду!” ПП 715.2

Уттай відповів: “Як живий Господь і живий мій пан цар, — усюди, де буде мій пан цар, — чи то мертвий, чи живий, там буде і твій слуга!” Ці люди навернулися з язичництва до поклоніння Єгові і тепер, таким благородним чином, засвідчили свою вірність Богові та цареві. Давид з великою вдячністю прийняв їх відданість в такий критичний для нього час, і вони всі разом перейшли через потік Кедрон, вирушивши у пустелю. ПП 715.3

І знову процесія зупинилась. До людей Давида наближалася група мужів, одягнених у священицькі шати. “Це був Садок та усі левити з ним, які несли Ковчег Божого Заповіту”. Люди, які були з Давидом, побачили у цьому добрий знак. Присутність священного символа була для них запорукою звільнення та остаточної перемоги. Усе це надихало народ тісніше згуртуватися навколо царя. Відсутність Ковчега в Єрусалимі мала б викликати жах у прибічників Авесалома. ПП 716.1

Коли Давид побачив Ковчег, його серце на якийсь час сповнилося радості й надії, але швидко на зміну цим почуттям прийшли інші думки. На нього як на законного правителя Божого спадку покладалась серйозна відповідальність. Не особисті інтереси, а Божа слава та добробут ізраїльського народу повинні були перш за все хвилювати царя Ізраїлю. Бог, Який перебував серед херувимів, сказав про Єрусалим: “То місце Мого відпочинку повіки” (Псал.131:14); без божественної вказівки ні священик, ні цар не мали права позбавити місто цього символа Божої присутності. Давид знав, що йому належить перебувати в повній гармонії з божественними постановами, інакше Ковчег міг би принести швидше лихо, аніж успіх. Його великий гріх був завжди перед ним. У змові, зробленій проти нього, він вбачав справедливий суд Божий. Меч, який, згідно з вироком, “не відступить від твого дому”, вже було витягнуто з піхов. ПП 716.2

Звичайно результат боротьби був йому невідомий. Він не мав права позбавляти столицю народу священних предметів, які були втіленням волі божественного Повелителя, підвалиною порядку й процвітання царства. ПП 716.3

Давид звелів Садоку: “Поверни Божий Ковчег до міста. Якщо я знайду милість у Господніх очах і Він поверне мене, то я побачу Його та мешкання Його. А якщо Він скаже: Не до вподоби ти мені, то ось я: нехай Він чинить зі мною, як до вподоби Йому”. ПП 716.4

Давид додав: “Хіба ти не провидець (муж, призначений Богом навчати народ)? Вернися ж з миром до міста, а син твій Ахімаац та син Евіятарів Йонатан, — обидва ваші сини мають бути з вами. Глядіть же, я буду вичікувати коло переходів цієї пустині, аж поки не прийде від вас якась вістка, щоб повідомити мене”. Залишившись у місті, священики могли зробити добру послугу Давидові, дізнаючись про дії та наміри повстанців і таємно повідомляючи про це царя через своїх синів Ахімааца та Йонатана. ПП 717.1

Коли священики повернули назад до Єрусалима, ще похмуріша тінь оповила втікачів. Їхній цар — вигнанець, самі вони — втікачі, позбавлені навіть Божого Ковчега; від страху та лихих передчуттів майбутнє, здавалося, було оповите темрявою. А Давид, піднімаючись на гору Оливну, плакав. Голова його була покрита, і він ішов босоніж. Та й увесь народ, що був із ним, — усі позакривали голови свої, і, йдучи плакали… І донесли Давидові вістку: “Ахітофел також серед зрадників з Авесаломом”. Знову Давид був змушений визнати, що лихо, яке спіткало його, є результатом гріха. Зрада Ахітофела, найздібнішого і найрозумнішого з політичних лідерів, була спричинена помстою за ганьбу, якої зазнала його сім'я, оскільки Вірсавія доводилась йому внучкою. І Давид сказав: “Господи, зведи ж пораду Ахітофела нанівець”. Зійшовши на вершину гори, цар схилився перед Богом у молитві, покладаючи на Нього тягар своєї душі та смиренно благаючи божественної милості. Його молитва, здавалося, була одразу ж почута. Хушай-аркеянин, мудрий і здібний радник, який завжди був вірним другом Давида, прийшов до нього у роздертій одежі, з посиланою попелом головою, щоб розділити долю позбавленого престолу царя-втікача. Осяяний божественним Провидінням, Давид зрозумів, що цей, вірний і щирий муж, був саме тією людиною, котра могла послужити інтересам царя, залишаючись радником у столиці. На прохання Давида Хушай повернувся до Єрусалима, щоб запропонувати свої послуги Авесалому та зруйнувати лукаву Ахігофелову раду. ПП 717.2

З цим проблиском світла серед темряви цар і його супутники йшли далі, спускаючись по східному схилу Оливної гори; а далі їх шлях пролягав через скелясту безлюдну пустелю, — глухими ущелинами, кам'янистими, стрімкими стежками, в напрямку до Йордану. “І коли прийшов цар до Бахуріму, то там зустрів його чоловік із Саулової родини на ім'я Шім'ї, син Герин. Він вийшов і проклинав, кидаючи каміння на Давида та на усіх слуг царя Давида; його ж народ та усі лицарі були праворуч і ліворуч його. Проклинаючи, Шім'ї говорив: “Іди, іди геть, кривавий злочинце та негіднику. Господь повернув на тебе всю кров Саулового дому через те, що ти став царем замість нього. І віддав Господь царство в руки сина твого Авесалома, а ти ось у своєму нещасті, бо ти кривавий злочинець!” ПП 717.3

У дні добробуту Давида Шім'ї ані словом, ані ділом не виявив жодної нелояльності цареві. Але у тяжкий для нього час цей веніяминовець показав свій справжній характер. ПП 718.1

Шім'ї шанував Давида, коли той був на престолі, але проклинав його в час приниження. Підлий та егоїстичний, він міряв усіх людей власною міркою характеру і, підбурюваний сатаною, вилив свою ненависть на того, кого карав Бог. Дух, який спонукує людину торжествувати, ображати чи мучити тих, хто опинився в біді, є духом сатани. ПП 718.2

Звинувачення Шім'ї проти Давида були неправдивими у повному розумінні цього слова — це був безпідставний та злобний наклеп. Давид не завинив ні перед Саулом, ні його родиною. Відомо, що коли Саул опинився в його владі і Давид міг убити його, Давид тільки відрізав край царського одягу, а потім ще й докоряв себе за те, що таким чином виявив неповагу до Господнього помазаника. ПП 718.3

Про те, наскільки святим було ставлення Давида до людського життя, свідчить один вражаючий випадок з його життя. Одного дня, коли Давида переслідували, як дикого звіра, і він переховувався в печері Адуллам, звертаючись думками до свого безтурботного дитинства, з його вуст вирвався вигук: “О, якби хто напоїв мене водою з Вифліємської криниці, що біля воріт!” (2Сам.23:13—17). ПП 718.4

Вифлієм у той час знаходився в руках филистимлян, але три лицарі із загону Давида все ж продерлися крізь охорону і принесли своєму панові води з Вифлиємської криниці. Давид не міг її пити. “Борони мене, Господи, вчинити таке, — вигукнув він, — чи ж не кров це людей, що пішли туди, ризикуючи власним життям?” Він з благоговінням вилив воду на землю як жертву Богові. Давид був воїном; у житті йому не раз доводилося бути свідком насильства, але небагато з тих, хто пережив подібне, змогли вберегти себе від розтліваючого впливу зла, яке робить людину жорстокою. ПП 718.5

Племінник Давида Авішай, один з його найхоробріших начальників, не міг спокійно слухати образливі слова Шім'ї. “Навіщо, — вигукнув він, — проклинає цей мертвий пес мого пана-царя? Дозволь і я зітну йому голову!” Але цар заборонив йому: “Ось, мій син… шукає моєї душі, — сказав він, — а що вже говорити про цього веніяминівця! Дайте йому спокій, і нехай проклинає, бо так наказав зробити йому Господь! Може зглянеться Господь над моєю бідою і віддасть мені добром замість сьогоднішнього прокляття…” ПП 719.1

Сумління нагадувало Давидові гіркі та принизливі для нього істини. В той час, як його вірні піддані дивувалися такому несподіваному поворотові долі, для царя це не було таємницею. Давид передчував, що такий час настане. Він і так дивувався, що Бог так довго терпів його гріхи та відкладав заслужене покарання. І тепер, в час такої поспішної та сумної втечі, босий, зодягнутий у лахміття замість царських шатів, прислухаючись до голосіння своїх прибічників, що відлунням відбивалося в горах, він думав про свою улюблену столицю — місто, що стало свідком його гріха і, згадуючи про Божу доброту й довготерпіння, не втрачав надії. Він вірив, що Господь ще виявить до нього милість. ПП 719.2

Не один грішник намагається виправдати свій гріх, вказуючи на падіння Давида, але як мало таких, котрі каються та упокорюють себе подібно до нього. Як мало людей приймають докір та покарання з терпінням і стійкістю Давида… Він визнав свій гріх і упродовж багатьох років намагався виконувати свої обов'язки як вірний Божий слуга. Він працював на благо свого царства, і за часів його правління воно досягло небувалої могутності та розвитку. Давид також зібрав величезні запаси будівельних матеріалів для спорудження Божого дому; невже всі труди його життя тепер виявляться марними? Невже плоди самовідданої праці, геніального й мудрого управління державою попадуть в руки його нечестивого та віроломного сина, котрий не вболіває ані за Божу честь, ані за добробут Ізраїлю? Якими природними могли б видаватися нарікання Давида на Бога під час такого великого лиха! ПП 719.3

Але він бачив, що причина цього лиха — його власний гріх. Лише слова пророка Михея вселяли надію в серце Давида: “Хоча я в темноті, але Господь моє світло! Буду зносити я гнів Господній, бо згрішив перед Ним, аж поки Він не вирішить справи моєї, і не вчинить суду наді мною” (Мих.7:8—9). Господь не залишив Давида. Його переживання, коли він, жорстоко скривджений і ображений, виявляв дух смирення та безкорисливості, великодушності та покірності, є однією з найблагородніших сторінок у його житті. Ще ніколи правитель Ізраїлю не був таким по-справжньому великим в очах Небес, як в цю годину найбільшого приниження. ПП 720.1

Якби Бог дозволив Давидові безкарно грішити, порушувати божественні постанови і водночас мирно та благополучно керувати країною, то скептикам і невіруючим людям можна було б пробачити те, що вони використовують історію Давида як докір на адресу біблійної релігії. Але на основі переживань, через які Господь провів Давида, Він показує, що не може терпіти гріха чи виправдовувати його. Історія Давида допомагає нам також побачити ту велику мету, яку ставить Бог Своїм відношенням до гріха. Це дає змогу нам розпізнати навіть у найбільш тяжких судах виконання Його милостивих намірів, які служать на добро. Бог змусив Давида пройти під жезлом покарання, але не знищив його; горнило повинно очистити, а не спалити. Господь говорить: “Якщо вони зневажать Мої постанови, і не будуть триматися наказів Моїх, тоді жезлом покараю їхні переступи та поразами — їхнє беззаконня. Але милості Своєї Я не відійму від нього зовсім, і не залишу його в Своїй вірності” (Псал.88:31—34). ПП 720.2

Незабаром після того, як Давид залишив Єрусалим, до міста увійшов Авесалом зі своїм військом і без жодного опору заволодів фортецею Ізраїлю. Хушай був серед тих, хто першим вітав нового монарха, і царевич був приємно здивований, що старий друг і радник його батька приєднався до нього. Авесалом був упевнений в успіху. До цього часу усе, що він задумав, здійснилося; палко бажаючи зміцнити свій трон та завоювати довір'я народу, Авесалом запросив Хушая до царського двору. ПП 720.3

Тепер Авесалом мав велику армію, але вона складалася переважно з людей, не готових до воєнних дій. Поки що їм не приходилось брати участі в жодному бою. Ахітофел добре знав, що становище Давида далеко не безнадійне. Чимало людей все ще зберігали вірність Давидові; його оточували випробувані воїни, вірні своєму цареві, а військом командували талановиті та досвідчені полководці. Ахітофел знав, що прояв ентузіазму, з яким було зустрінуто нового царя, поступиться місцем зворотній реакції. Якщо повстання зазнає поразки, Авесалом матиме змогу примиритися зі своїм батьком; тоді на Ахітофела як на його головного радника впаде найбільша вина за повстання і в результаті — найтяжче покарання. Щоб відрізати Авесалому усі шляхи для відступу, Ахітофел порадив йому зробити те, що в очах народу зробило б неможливим його примирення з батьком. З сатанинською підступністю цей лукавий і безпринципний державний муж переконував Авесалома додати до злочину повстання ще й злочин кровозмішання. На очах усього Ізраїлю він повинен був узяти собі наложниць свого батька; за звичаєм народів Сходу, це було свідченням того, що він успадкував престол свого батька. Авесалом вчинив згідно з цією огидною порадою. Так здійснилося Боже Слово, сказане Давидові через пророка: “Ось Я наведу на тебе зло з твого ж дому, і заберу жінок твоїх з-перед очей твоїх і віддам їх ближньому твоєму… ти вчинив потаємно, а Я зроблю усе це явним перед усім Ізраїлем та перед сонцем” (2Сам.12:11—12). Звичайно, не Бог спонукав Авесалома до цих нечестивих вчинків, але через гріх Давида Він не використав Своєї сили, щоб перешкодити цьому. ПП 721.1

Ахітофел був високо шанований в Ізраїлі за мудрість, але йому бракувало світла, що походить від Бога. “Страх Господній — початок премудрості”(Прип.9:10); саме цього бракувало Ахітофелові, бо інакше він не додавав би злочину кровозмішання до державної зради. Люди із зіпсутими серцями планують діла беззаконня, ніби й не існує Всемогутнього Провидіння, Яке може перешкодити їхнім задумам, але “Той, Хто на небесах пробуває, — посміється над ними, Владика їх висміє!” (Псал.2:4). Господь говорить: “Не захотіли поради Моєї, зневажили усі Мої докори! І тому будуть вони споживати з плодів вчинків доріг своїх, і з видумок своїх насичуватись, бо відступництво безумних вб'є їх і безпечність нерозумних їх зруйнує!” (Прип.1:30—32). Після того як план особистої безпеки, вироблений Ахітофелом, успішно виконався, він став переконувати Авесалома в необхідності негайно розпочати воєнні дії проти Давида. “Я виберу дванадцять тисяч чоловік, — сказав він, — і поженуся цієї ночі за Давидом. І нападу я на нього саме коли він змучений та знесилений, і він злякається, а увесь народ, що з ним розбіжиться, тоді я вб'ю лише царя. І приведу я увесь народ до тебе”. Цей план отримав схвалення царських радників. Якби він був втілений у життя, Давид, без сумніву, був би вбитий, але Господь втрутився і врятував його. Подіями керувало Провидіння, вище за мудрість прославленого Ахітофела. “Господь призначив знищити влучну Ахітофелову пораду, бо Господь хотів навести на Авесалома нещастя”. ПП 721.2

Хушая не покликали на раду, та він і не пішов би без запрошення, щоб у ньому не запідозрили вивідувача; однак після того як нарада закінчилась, Авесалом, котрий шанобливо ставився до думки радника свого батька, розповів йому про план Ахітофела. Хушай розумів: якщо запропонований план здійсниться, то Давид загине. Цим разом Ахітофелова порада недобра. І сказав Хушай: “Ти знаєш батька свого та його людей, що вони відважні воїни, та й розлючені вони, як ведмедиця, у якої в полі забрали ведмежат. До того ж батько твій, досвідчений вояка, і не ночуватиме з народом. Тепер він ховається в одній з печер, або в якомусь іншому місці”. Хушай переконав Авесалома, що, переслідуючи Давида, захопити його не вдасться, а поразка викличе неминуче розчарування, що нанесе справі Авесалома велику втрату, “Бо увесь Ізраїль знає, що батько твій лицар і також хоробрі ті, котрі з ним”. ПП 722.1

Хушай запропонував свій план, який вправно лестив марнославній, егоїстичній натурі, що любила хизуватися власною силою. “Тому раджу, нехай збереться до тебе увесь Ізраїль від Дана й аж до Беер-Шеви, многотою як пісок, що на березі моря, і ти сам виступиш з ними. Ми доберемось до нього, де б він не був, нападемо на нього, як падає роса на землю, і не залишимо ані його самого, ані його людей, що з ним. А якщо він сховається у якомусь місті, то увесь Ізраїль принесе у те місто шнури, та й стягнемо його у долину, так що не залишиться там ані камінчика”. ПП 723.1

“І сказав Авесалом та всі Ізраїлеві мужі: ‘Ліпша рада аркеянина Хушая ніж рада Ахітофела!’” Але серед них був той, кого не можна було обдурити, хто ясно передбачав наслідки фатальної помилки Авесалома. Ахітофел розумів, що справа повстанців програна. Він знав також і те, що як би не склалася доля царського сина, для нього, радника, котрий був ініціатором його найтяжчих злочинів, пощади не буде. Ахітофел підтримував Авесалома у повстанні; за його порадою той вчинив найогидніший гріх, зганьбивши свого батька. Він порадив убити Давида і склав план цієї акції; він позбавив себе останньої можливості помиритися з царем, тепер же Авесалом віддав перевагу не йому, а іншому. Охоплений ревнощами, гнівом і відчаєм, Ахітофел “встав і пішов до свого дому, у своєму місті. Він зробив розпорядження щодо свого дому і повісився”. Ось до чого призвела мудрість людини, яка, незважаючи на всі свої блискучі здібності, не обрала Бога своїм Порадником. Сатана зваблює людей принадними обіцянками, але кожна душа, яка піддалась спокусі врешті-решт побачить, що “заплата за гріх — смерть” (Римл.6:23). ПП 723.2

Хушай, не впевнений у тому, що мінливий цар дотримається його ради, не гаяв часу і попередив Давида, щоб той негайно перейшов Йордан. Священикам, котрі мали передати це повідомлення через своїх синів, він послав сказати: Так і так порадив Ахітофел Авесаломові та Ізраїлевим старшим, а я радив так і так. Скажіть Давидові: “Не ночуй цієї ночі в степах пустині, але негайно перейди на той бік, щоб не загинути цареві та усім людям, що з ним”. ПП 723.3

Хоча молодих людей запідозрили у зраді і переслідували, однак вони успішно виконали своє небезпечне завдання. Давид, виснажений від втоми та душевного горя після першого дня втечі, отримав повідомлення, що йому потрібно перейти Йордан тієї ж ночі, оскільки його син хоче відібрати у нього життя. ПП 724.1

Що мав відчути жорстоко скривджений батько і цар в тяжкий час страшної небезпеки? “Мужній і хоробрий муж”, доблесний воїн, монарх, слово котрого було законом, — зраджений сином, якого любив, якому потурав і сліпо довіряв, скривджений і залишений підданими, з котрими був пов'язаний найтіснішими узами честі й вірності! Тепер, виявившись у таких обставинах, якими словами скорботи Давид виливав горе своєї душі? В годину найтяжчого випробовування Давид, усім серцем покладаючись на Бога, співав: ПП 724.2

“Господи, — як багато моїх ворогів,
як багато повстають проти мене!
Багато хто кажуть про мене:
Йому в Бозі спасіння нема.
Але Ти, Господи, щит мій та слава моя;
Ти підносиш вгору мою голову!
Я голосно кличу до Господа, —
і Він чує мене із святої Своєї гори.
Я лягаю і сплю, і пробуджуюся,
бо Господь зберігає мене,
я не побоюсь десятків тисяч люду,
які проти мене навколо отаборились!..
Спасіння від Господа,
і над народом Твоїм — Твоє благословення”. (Псал.3:1—9) ПП 724.3

Давид і усі, що були з ним — воїни, державні діячі, старші за віком і молоді, жінки та маленькі діти, — уночі перейшли глибоку швидкоплинну ріку. “Так що до світанку не позосталося ані одного, хто б не перейшов Йордан”. ПП 724.4

Давид і його люди прийшли до Маханаїму — резиденції Уш-Бошета. Це було добре укріплене місто, оточене з усіх боків горами і могло служити хорошим сховищем на випадок війни. ПП 724.5

Це був також багатий край, мешканці якого дружелюбно ставилися до Давида. Тут до нього приєдналося чимало людей, а багаті люди щедро забезпечували їх їжею і всім необхідним. ПП 725.1

Рада Хушая досягла своєї мети: Давидові вдалося уникнути смертельної небезпеки, але нерозважливий, поривчастий царевич не міг заспокоїтися і незабаром вирушив у погоню за батьком. “Авесалом перейшов Йордан, — він та усі Ізраїлеві мужі з ним”. Авесалом настановив Амаса, сина Давидової сестри Авігайли, начальником над усім своїм військом. Його армія була великою, але недисциплінованою і погано підготовленою до сутички з досвідченими воїнами його батька. ПП 725.2

Давид розділив своїх людей на три загони, якими командували: Йоав, Авішай та Іттай-гатянин. Він мав намір очолити військо особисто, але проти такого рішення гаряче протестували начальники війська, радники та народ. “Ти не підеш! — сказали вони. — Бо якщо ми і втечемо, вони не сумуватимуть за нами. І якщо навіть половина нас поляже, вони не звернуть на нас уваги, бо ти — як десять тисяч нас. Буде краще якщо ти допомагатимеш нам із міста.” І сказав до них цар: “Що вважаєте за добре в очах ваших, я зроблю” (2Сам.18:3—4). ПП 725.3

Зі стін міста було добре видно довгі лави заколотників. Самозванця оточувало численне військо, порівняно з яким військо Давида здавалось лише невеличкою жменькою людей. Але цар, дивлячись на армію противника, думав не про корону чи царство, і навіть не про власне життя, яке залежало від результату бою. Серце батька було сповнене любов'ю і жалем до свого непокірного сина. ПП 725.4

Коли військо виходило з воріт міста, Давид підбадьорював своїх вірних воїнів, наказуючи йти вперед з надією, що Бог Ізраїлю дасть їм перемогу. Але навіть в цей момент він не міг заглушити почуття любові до Авесалома. Коли Йоав, переможець у сотнях битв, проходячи повз царя на чолі першої колони, схилив перед монархом свою горду голову, той тремтячим голосом сказав: “Будьте поблажливі, заради мене, до молодого чоловіка, до Авесалома”. Авішай та Іттай отримали те саме повеління: “Будьте поблажливі, заради мене, до молодого чоловіка, до Авесалома”. Тривога царя, здавалось, свідчила про те, що Авесалом для нього дорожчий, ніж його царство, ніж вірні піддані; тому ця тривога лише збільшила у воїнів обурення діями зрадливого сина. ПП 725.5

Місцем битви став ліс поблизу Йордану, де чисельна перевага війська Авесалома завдала йому лише шкоди. Опинившись у лісовій хащі, серед боліт, загони Авесалома, яким бракувало дисципліни, розгубились і стали некерованими. “І був розбитий там Ізраїльський народ Давидовими слугами. Було того дня велике кровопролиття, — полягло двадцять тисяч!” ПП 726.1

Авесалом, зрозумівши, що його справа програна, повернув назад, але заплутався волоссям у гілках розлогого дерева; мул, на якому він їхав, утік, і він безпомічно зависнув, ставши легкою здобиччю противника. У такому стані його знайшов якийсь воїн, котрий, боячись царського гніву, пощадив його, але розповів про це Йоавові. Йоав не довго вагався. Він був заприязнився з Авесаломом, двічі мирив його з Давидом, а той так безсоромно зловживав його довір'ям. Якби не переваги, які Авесалом отримав завдяки заступництву Йоава, це повстання з усім його страхіттям ніколи б не вибухнуло. Тепер у владі Йоава було одним ударом знищити заколотника цього лиха. “І він узяв в руки свої три стріли і послав їх у серце Авесалома… І взяли вони Авесалома та й кинули його в лісі у велику яму, і накидали над ним дуже велику могилу з каміння”. ПП 726.2

Так загинули призвідники заколоту в Ізраїлі. Ахітофел сам відібрав собі життя. Царственний Авесалом, чия сліпуча врода була гордістю Ізраїлю, загинув у розквіті сил; його мертве тіло вкинули до ями, закидавши на знак вічної ганьби грудою каміння. Ще за життя Авесалом спорудив для себе розкішного пам'ятника в долині царів, але єдиним пам'ятним знаком, яким було позначено його могилу, стала купа каміння у відлюдній місцевості. ПП 726.3

Вождь повстання був убитий, і Йоав звуком сурми стримав своє військо від переслідування втікаючого противника; до царя одразу ж було послано гінців із вісткою. ПП 726.4

Вартовий стояв на міському мурі, вдивляючись у той бік, де точився бій, раптом він зауважив самотнього чоловіка, що біг до міста. Незабаром з'явився ще один. Коли перший наблизився, вартовий сказав Цареві, який чекав біля воріт: Я бачу, як біжить перший Ахімааз, Садоків син. А цар промовив: “Він чоловік добрий і несе якусь добру вістку.” І кликнув Ахімааз до царя: “Перемога”. І впав він перед царем долілиць і сказав: “Благословенний Господь, Бог Твій, що видав людей, які піднесли руку свою проти мого пана царя”. На нетерпляче запитання царя: “Чи все гаразд із моїм юнаком Авесаломом?” Ахімааз відповів ухильно. ПП 727.1

Прийшов другий гонець, вигукнувши: “Нехай прийме звістку мій пан цар, бо Господь помстився за тебе сьогодні всім, котрі повстали проти тебе”. Знову з уст батька зірвалось одне-єдине запитання, що найбільше турбувало його: “Чи усе гаразд із моїм юнаком, Авесаломом?” Не в змозі приховати страшну новину, вісник відповів: “Нехай станеться ворогам мого пана і царя та всім, що повстали на тебе, таке лихо, як з цим юнаком”. Цього було достатньо. Не запитуючи більше ні про що, Давид, схиливши голову, пішов у горницю над ворітьми і плакав, говорячи: “Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе. О, Авесаломе, сину мій, сину мій!” ПП 727.2

Переможці, що поверталися з поля бою, наблизилися до міста, і гори сповнилися відлунням торжествуючих вигуків. Та коли воїни увійшли До міста, радісні вигуки змовкли, знамена опустились, і, похнюпившись, воїни йшли не як переможці, а швидше як ті, що зазнали поразки. Бо замість привітання царя, з горниці, що над воротами, до них долітав сумний плач і голосіння: “Сину мій, Авесаломе! Мій сину, мій сину, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, о, Авесаломе, мій сину, мій сину!” ПП 727.3

“Того дня перемога обернулася в жалобу для усього народу, бо народ почув, що засмутився цар за своїм сином. Тому входив народ того дня крадькома до міста, як прокрадається військо, засоромлене своєю втечею з місця бою”. ПП 727.4

Йоав дуже обурився. Бог дав їм причину радіти й торжествувати: щойно було придушене одне з найбільших повстань, відомих будь-коли в історії Ізраїлю; і ось ця блискуча перемога перетворилася на жалобу за юнаком, за злочин якого заплатили ціною крові тисячі доблесних мужів. Суворий, різкий воєначальник пішов до царя й сміливо заявив: “Сьогодні ти засоромив усіх своїх слуг, які врятували життя твоє і життя синів та дочок твоїх… ти любиш своїх ворогів, і ненавидиш своїх друзів. Сьогодні ти показав, що князі і слуги у тебе ніщо; тепер я знаю, що якби Авесалом був живий, а ми всі були мертві, то ти був би нині задоволений… Отож вставай, вийди і говори до серця своїх слуг. Бо присягаю Господом, якщо ти не вийдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночувати з тобою, і це буде найгірше за всяке лихо, що приходило на тебе від молодості твоєї аж дотепер”. ПП 727.5

Хоча це був різкий і навіть жорстокий докір для убитого горем царя, Давид прийняв його. Усвідомлюючи, що воєначальник має рацію, він спустився до воріт і словами похвали підбадьорював своїх доблесних воїнів, які строєм проходили повз нього. ПП 728.1