Патріархи і пророки

Розділ 41. Відступництво при Йордані

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділ 25

З радісними серцями та відродженою вірою в Бога ополчення Ізраїлю, здобувши перемогу, поверталося з Башану. Вони заволоділи багатою землею і були впевнені в швидкому завоюванні Ханаану. Тепер тільки ріка Йордан відділяла їх від обітованого краю. По той бік річки, якраз навпроти них, простягалась родюча зелена рівнина, яка зрошувалась повноводними джерелами і перебувала під тінню розкішних пальмових дерев. На заході рівнини підносилися башти й палаци Єрихону, оточеного пальмовими гаями, через що він і дістав назву: “місто пальм”. ПП 433.1

На східному боці Йордану, між річкою і високим плоскогір'ям, яке вони вже перейшли, також була рівнина завширшки в декілька миль, що простягалася вздовж річки. У цій затишній долині з тропічним кліматом цвіли акації або дерева шіттім, тому рівнина мала назву “Долина Шіттім”. Саме тут отаборилися ізраїльтяни, для котрих акацієві гаї на березі річки стали приємним пристановищем. ПП 433.2

Проте на лоні чудової природи їм довелося зазнати лиха, страшнішого за могутнє, добре озброєне військо або диких звірів пустелі. Ця країна з її багатою природою була опоганена своїми мешканцями. Під час загального поклоніння Ваалові — їхньому головному божеству — тут постійно мали місце найогидніші сцени аморальності та беззаконня. На кожному кроці зустрічалися місця, пов'язані з ідолопоклонством та розпустою. Вже самі їхні назви свідчили про порочність і зіпсутість народу. ПП 433.3

Таке оточення справило згубний вплив на ізраїльтян, їхній розум призвичаювався до порочних думок, на які наводило безтурботне, бездіяльне життя; якось непомітно для себе вони відійшли від Бога і опинились у такому становищі, коли легко можна стати здобиччю спокуси. ПП 434.1

Під час стоянки біля Йордану Мойсей готувався до завоювання Ханаану. Великий вождь був повністю поглинутий цією справою, але для народу час очікування і непевності став найбільшим випробуванням: не минуло й декількох тижнів, як ізраїльтяни заплямували себе найганебнішими вчинками, що свідчили про втрату доброчесності й чистоти. ПП 434.2

Спочатку ізраїльтяни мало спілкувалися зі своїми сусідами-язичниками, але згодом мідіянські жінки почали закрадатися в табір. Їхня поява не викликала тривоги, вони вели себе дуже обережно, так, що навіть Мойсей не звертав на них уваги. Мета, яку переслідували ці жінки, полягала в тому, щоб через взаємостосунки з євреями спокушувати їх до порушення Божого Закону, залучити до участі в язичницьких обрядах і звичаях, ввести в ідолопоклонство. Такі наміри старанно приховувались під виглядом звичайних дружніх стосунків, так що про них не здогадувалися навіть начальники народу. ПП 434.3

За пропозицією Валаама цар Моава оголосив велике свято на честь своїх богів; було прийняте таємне рішення, згідно з яким Валаам мав заохотити ізраїльтян до участі у святі. Вони приймали Валаама за Божого пророка, а тому йому було неважко досягти своєї мети. Велика кількість євреїв пішла разом з ним подивитися на свято. Фактично, вони наважилися ступити на заборонену територію — і потрапили у тенета сатани. Зачаровані музикою і танцями, а також вродою язичницьких весталок, ізраїльтяни забули про свою вірність Єгові. Захоплені загальними веселощами й бенкетом, запаморочені вином, вони втратили контроль над собою. Пристрасть повністю опанувала ними, і, опоганивши своє сумління похітливістю, вони поступилися умовлянням поклонитися ідолам. Ізраїльтяни приносили жертви на язичницьких жертівниках та брали участь у найогидніших обрядах. ПП 434.4

Не минуло багато часу, як ця отрута, подібно до смертоносної інфекції, поширилась по всьому ізраїльському таборі. Ті, котрі перемагали своїх ворогів у бою, були переможені хитрощами язичницьких жінок. Люди немов збожеволіли. Старійшини і правителі народу виявились серед перших порушників Закону, і стали головними винуватцями того, що відступництво стало всенародним. “І приліпився Ізраїль до пеорського Ваала”. Коли Мойсей це усвідомив, ворожі задуми мали вже такий успіх, що ізраїльтяни не тільки брали участь в аморальному поклонінні на горі Пеор, а й почали запроваджувати язичницькі обряди у власному таборі. Похилого віку вождь народу сповнився обурення; запалився також і Божий гнів. ПП 435.1

Язичницькі обряди зробили з Ізраїлем те, чого не могли досягти усі чари Валаама, — вони відокремили їх від Бога. Суди, що негайно надійшли, розбудили народ, виявивши всю мерзенність гріха. Незабаром у таборі вибухнула страшна епідемія, жертвою якої стали десятки тисяч людей. Бог звелів, щоб винуватці відступництва були віддані на смерть суддями Ізраїлю. Цей наказ було негайно виконано. Злочинців було страчено, а їхні тіла повісили перед усім Ізраїлем, аби громада, побачивши, яке суворе покарання спіткало керівників, могла краще усвідомити, наскільки огидним є для Бога їхній гріх і який страшний Його гнів. ПП 435.2

Усі розуміли, що покарання було справедливим, і люди прийшли до Скинії, де, плачучи, в глибокому приниженні, визнавали свої гріхи. В той час як люди ридали перед Богом біля дверей Скинії, коли страшна пошесть все ще сіяла смерть, а судді виконували своє жахливе доручення, Зімрі — один з ізраїльських вельмож — нахабно увійшов до табору у супроводі мідіянітянської блудниці, князівни “знатного дому Мідіянітського”, яку він провів у свій намет. Ніколи ще порок не виявляв себе так зухвало й затято. Розпалений вином, Зімрі оголосив свій гріх “содомським” і насолоджувався власною ганьбою. В той час як священики і старійшини, з горя і приниження впавши на землю, ридали “між притвором та між жертівником”, благаючи Господа змилуватись над Його народом та не віддавати Свій спадок на ганьбу, цей князь ізраїльського народу хизувався власним гріхом на очах усієї громади, ніби зневажаючи Божу помсту та насміхаючись зі суддів народу. Тоді Пінхас, син Первосвященика Елеазара, залишив громаду і, взявши списа, “увійшов за Ізраїлевим мужем до намету” і вбив їх обох. Так було зупинено поразу, а священик, котрий звершив божественний суд, був вшанований перед усім Ізраїлем, а священство було закріплено за ним і його домом навіки. ПП 435.3

Пінхас “відвернув Моє обурення від Ізраїлевих синів…”, — сказав Господь, — тож оголоси: “Ось Я даю йому Заповіт миру, що буде йому та його потомству Заповітом вічного священства за те, що він ревнував за свого Бога і очистив Ізраїлевих синів”. ПП 436.1

Суди, що впали на Ізраїль за його гріх у Шіттімі, уразили тих, котрі залишилися живими з численної групи людей, які майже 40 років тому накликали на себе вирок: “Вони помруть у пустелі”. Обчислення ізраїльтян, здійснене за божественною вказівкою на рівнинах Йордану, виявило, що “між ними не було вже нікого з тих синів Ізраїля, яких перелічив Мойсей зі священиком Аароном у Сінайській пустелі… крім Калева, сина Єфуннеєвого, та Ісуса, сина Навинового” (Числ.26:64—65). ПП 436.2

Бог покарав судами Ізраїль за те, що він піддався спокусам мідіянітян, але й спокусники не уникли гніву божественної справедливості. Амаликітяни, котрі напали при Рефідімі на тих, котрі знесилені і змучені йшли позаду, були покарані Богом набагато пізніше, але мідіянітянам, котрі спокусили ізраїльтян до гріха, довелося, як більш небезпечним ворогам, дуже скоро зазнати Божої кари. “Пометись на мідіянітах за кривду Ізраїлевих синів, — наказав Бог Мойсею, — після чого приєднаєшся до своїх предків” (Числ.31:2). Цей наказ був негайно виконаний. З кожного покоління було вибрано тисячу чоловік війська під керівництвом Пінхаса. “І вирушили вони війною на Мідіян, як наказав Господь Мойсееві… Поміж іншими полеглими вбили вони… п'ять мідіянських царів, і Валаама, Беорового сина, вбили мечем” (вірші 7—8). Жінок, захоплених у полон, також було знищено за наказом Мойсея як найнебезпечніших ворогів, які найбільше завинили перед Ізраїлем. ПП 436.3

Такою була доля тих, котрі замислили лихе проти Божого народу. Псалмист говорить: “Народи попадали в яму, яку викопали для інших; в сіті, які порозставляли, заплутались самі” (Псал.9:16). “Господь не покине народу Свого, і спадщини Своєї не залишить, бо суд повернеться до правди”. Коли люди “збираються проти душі праведного”, Господь “їхнє беззаконня поверне на них і знищить їх у їхньому нечесті” (Псал.93:14—15, 21, 23). ПП 437.1

Коли Валаама покликали проклясти євреїв, він, незважаючи на усі свої чари, не зміг заподіяти їм зла, бо тоді Господь не знайшов “беззаконня в Якова” та не помітив “порочності в Ізраїлі” (Числ.23:21, 23). Але коли вони, піддавшись спокусі, порушили Божий Закон, цей захист було забрано від них. Коли Божий народ залишається вірним Його Заповідям, тоді “не існує чарів проти Якова і ворожби проти Ізраїлю”. Тому сатана докладає усіх зусиль і хитрощів, аби спокусити людей до гріха. Якщо ті, котрі називають себе охоронцями Божого Закону, стають порушниками його приписів, вони відокремлюють себе від Бога і не зможуть встояти перед ворогами. ПП 437.2

Ізраїльтяни, котрих не могли подолати ворожі армії й ніякі мідіянітянські чари, стали жертвою блудниць. Велику силу має жінка, котру використовує сатана як своє знаряддя, щоб зваблювати і губити душі. “Бо вона багатьох зраненими покинула; і багатьох сильних убила вона!” (Прип.7:26). З цієї ж причини діти Сифа відступили від чистоти, і святе насіння було зганьблене. Так був випробуваний Йосиф. Через це Самсон віддав до рук филистимлян свою силу — захист Ізраїлю. На цьому спіткнувся Давид; а Соломон, наймудріший серед царів, котрий в Біблії тричі названий улюбленцем Божим, став рабом пристрасті, принісши свою чистоту на вівтар тієї ж чаклунської сили. ПП 437.3

“Все це трапилося з ними, як приклади, а записано як пересторога нам, які досягни останніх віків. Тому, хто думає, що він стоїть, нехай стережеться, щоб не впасти!” (1Кор.10:11—12). Сатана чудово знає людське серце, оскільки протягом тисяч років з неймовірною енергією вивчає найбільш уразливі місця характеру кожної людини. В усіх наступних поколіннях йому вдавалося подолати найсильніших мужів — князів Ізраїлю — з допомогою тих же спокус, які мали небувалий успіх на Ваал-Пеорі. В усі віки зустрічаються люди, які розбиваються об скелі потурання чуттєвим насолодам. З наближенням кінця часу, коли Божий народ підійде до кордонів небесного Ханаану, сатана, як і в давнину, подвоїть свої зусилля, щоб перешкодити йому увійти в цей чудовий край. Він розставляє тенета перед кожною душею. Тому пильнувати повинні не лише неосвічені й прості люди, — він готуватиме спокуси й для тих, котрі обіймають найвищі посади, здійснюючи святе служіння; якщо б тільки йому вдалося занапастити їхні душі, то вже через них він погубить багатьох. Сьогодні він використовує ті ж засоби, що й три тисячі років тому. Через світських друзів, зваблення жіночою красою, через пошуки задоволень і веселощів, через бенкети або келих вина він спокушує людей порушувати сьому Заповідь. ПП 437.4

Перед тим як ввести Ізраїль в ідолопоклонство, сатана підштовхнув людей до розпусти. Хто зганьбив Божий образ та опоганив Його храм — власне тіло, той без сорому може завдати Богові й іншої ганьби, задовольняючи бажання розбещеного серця. Чуттєві задоволення ослаблюють розум і псують душу. Задоволення тваринних пристрастей притуплюють розум, паралізуючи моральні сили, а раб пристрасті не здатний усвідомити священні принципи Божого Закону, оцінити викуплення або пізнати справжню ціну душі. Доброчесність, чистота, істина, благоговіння перед Богом і любов до всього святого — усі високі прагнення і шляхетні бажання, які з'єднують людей з небесним світом, — нищаться у полум'ї пристрасті. Душа уподібнюється до темної, безлюдної пустелі, стає житлом злих духів і “сховищем усіх птахів нечистих та диких звірів”. Істоти, створені за Божою подобою, опускаються до рівня грубої тварини. ПП 438.1

Спілкування з ідолопоклонниками та участь у їхніх святах призвели євреїв до порушення Божого Закону, накликавши Його суди на увесь народ. Так і в наші дні сатана користується найбільшим успіхом тоді, коли йому вдається спокусити послідовників Христа до гріха, спонукуючи їх спілкуватися з безбожниками та брати участь в їхніх розвагах. “Тому вийдіть з-поміж них і відділіться, — говорить Господь, — і не торкайтесь до нечистого” (2Кор.6:17). Бог і нині вимагає, щоб між Його народом і світом була така ж велика різниця у звичаях, звичках і принципах, як Він вимагав цього від стародавнього Ізраїлю. Якщо вони належно дотримуватимуться Його Слова, то така різниця існуватиме; інакше і бути не може. Застереження євреям не уподібнюватися до язичників були такими ж чіткими і зрозумілими, як і застереження християнам не пристосовуватися до безбожних звичаїв і не переймати їхнього духу. Христос звертається до нас: “Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, в тому немає любові Отчої” (1Йоан 2:15). “Дружба зі світом — це ворожнеча проти Бога. Тож, хто хоче бути приятелем світові, той стає ворогом Богові” (Якова 4:4). Послідовники Христа повинні відокремитись від грішників, шукаючи їхнього товариства лише тоді, коли є змога учинити їм добро. Неможливо безкарно змішуватися з тими, чий вплив може віддалити нас від Бога. Прохаючи в молитві: “І не введи нас у спокусу…”, ми повинні уникати спокуси настільки, наскільки для нас це можливо. ПП 439.1

Саме тоді, коли ізраїльтяни вважали, що досягли стану безпеки і свободи, вони впали в гріх. Люди втратили з поля зору Бога, нехтуючи молитвами і плекаючи дух самовпевненості. Неробство і самодогоджання позбавили захисту фортецю душі, куди знайшли свій доступ хтиві думки. Виявилися зрадники серед своїх, котрі знехтували непорушністю принципів і віддали Ізраїля до рук сатани. Саме так сатана намагається призвести душі до загибелі. Перш ніж християнин вчинить відкритий гріх, в його серці довго й непомітно для інших проходить підготовчий процес. Ніколи в свідомості людини не відбувається миттєвого переходу від чистоти та святості до розбещеності, порочності й злочину. Потрібний час, щоб істота, створена за подобою Божою, повністю деградувала до тваринного, а то й до сатанинського стану. Ми змінюємося, споглядаючи. Потураючи нечистим думкам, людина може так виховати свій розум, що гріх, який раніше викликав огиду, стане приємним для неї. ПП 439.2

Сатана використовує усі засоби, щоб зробити злочин і розпусту популярними. Неможливо пройти вулицями наших міст, щоб не зустріти злочину, про який повідомляють в пресі, описують на сторінках романів, ставлять на сценах театрів. Сучасні засоби масової інформації повідомляють про насильство і розпусту, але усе, що може збудити пристрасті, подається у вигляді захоплюючих історій. Люди так багато чують, дивляться і читають про злочини, що їхня, раніше чутлива совість, що змушувала їх колись з жахом відвертатися від подібних сцен, притуплюється і грубіє, людина з жадібною цікавістю зосереджується на розтлінні. ПП 440.1

Чимало популярних сьогодні у світі розваг навіть серед так званих християн, призводять до того ж наслідку, що й язичницькі. Серед них, практично, майже не залишається таких, які не використовувалися б сатаною, щоб губити душі. За допомогою драматичних творів він упродовж віків збуджує пристрасті, прославляючи розпусту. Він використовує навіть оперу з її чарівною музикою та привабливими декораціями, а особливо маскаради, танці, картярські столи, аби зламати моральні обмеження і відчинити двері чуттєвим насолодам. У кожному розважальному закладі, де лише людина заохочує і підтримує свою гордість чи потурає апетитові, де людина здатна забути про Бога і втратити з поля зору вічність, сатана сковує душі своїми ланцюгами. ПП 440.2

“Понад усе … серце своє бережи, — радить премудрий Соломон, — бо з нього джерела життя” (Прип.4:23). “Бо як він думає в серці своїм, таким він є” (Прип.23:7). Серце повинно відновитися божественною благодаттю, інакше даремними будуть усі зусилля домогтися чистоти життя. Хто намагається сформувати благородний, доброчесний характер незалежно від благодаті Христа, той будує свій дім на хиткому піску. Під час грізної бурі спокус він неодмінно впаде. Молитвою кожної душі має стати прохання Давида: “Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в мені віднови” (Псал.50:12). Причетні до небесного дару, ми повинні прямувати до досконалості, “силою Божою через віру” (1Петр.1:5). ПП 440.3

Але й ми самі повинні чинити опір спокусі. Хто не бажає стати жертвою сатанинських спокус, той повинен добре охороняти усі підступи до власної душі; уникайте, щоб не читати, не дивитися і не слухати того, що може навіяти нечисті думки. Не можна дозволяти своїм думкам зупинятися на темах, запропонованих противником душ. “Підперезавши крижі розуму вашого, — радить апостол Петро, — та бувши тверезі… не пристосовуйтесь до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх ваших вчинках” (1Петр.1:13—15). Апостол Павло говорить: “Що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки справедливе, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне похвали, що тільки чеснота і похвала, — про те думайте!” (Филп.4:8). Це потребує ревної молитви і щохвилинної пильності. Ми маємо потребу в постійній допомозі Святого Духа, Котрий спрямовує наші думки до небесних істин і привчає розум зосереджуватись на тому, що чисте й святе. Старанно досліджуйте Боже Слово. “Як юнак держатиме стежку свою у чистоті? — Як дотримуватиметься Твоїх слів”. “Я заховав Твоє Слово, — говорить псалмист, — в серці своїм, щоб мені не грішити проти Тебе” (Псал.118:9, 11). ПП 441.1

Гріх Ізраїлю на Ваал-Пеорі накликав Божі суди на увесь народ, і хоча сьогодні подібні гріхи можуть негайно не каратись, однак розплата за них прийде неодмінно. “Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог” (1Кор.3:17). Природа передбачає жахливі покарання за усі злочини, — кара рано чи пізно спіткає кожного грішника. Саме ці гріхи більше, ніж будь-які інші, призвели людський рід до страшного виродження, хвороб і страждань, стали прокляттям для світу. Люди можуть приховати свої гріхи від ближніх, однак змушені будуть пожинати відповідні плоди: страждання, хвороби, слабоумство і смерть. А після цього життя чекає ще суд і відплата вічного покарання. “Ті, котрі чинять таке, не вспадкують Царства Божого”, а разом із сатаною та лихими ангелами будуть вкинуті в “озеро вогняне”, яке стане “другою смертю” (Гал.5:21; Відкр.20:14). ПП 441.2

“Бо з вуст чужої жінки витікають солодощі; і масніші від оливи слова її, але, як полин, гіркі її наслідки; гострі, як меч обосічний” (Прип.5:3—4). “Віддали ти від неї дорогу свою і не наближайсь до дверей її дому, щоб честі своєї ти не віддав іншим, а років своїх — жорстоким, щоб чужі не насичувались здоров'ям твоїм; і трудами твоїми у чужому домі! І ти будеш стогнати наприкінці, як знеможуться твої сили і тіло” (вірші 8—11). “Бо дім її веде до смерті… Ніхто, хто заходить до неї, не повертається” (Прип.2:18—19). “У глибинах шеолу — запрошені нею!” (Прип.9:18). ПП 442.1