Патріархи і пророки

Розділ 40. Валаам

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 22—24

Повернувшись до Йордану після завоювання Башану, ізраїльтяни, отаборившись біля ріки — вище того місця, де вона впадає у Мертве море, якраз навпроти Єрихонської долини, — почали підготовку до негайного завоювання Ханаану. Вони перебували на кордоні з Моавом; думка про те, що завойовники знаходяться поруч з ними, наводила на моавітян жах. ПП 419.1

Ізраїльтяни не докучали моавітянам, однак ті спостерігали за всім, що відбувалося в сусідніх країнах, з тривогою та лихими передчуттями. Амореї, перед якими вони змушені були відступити, були переможені євреями; землею, яку амореї колись відібрали в Моава, заволоділи ізраїльтяни. Башанські війська також не встояли перед таємничою силою у хмарному стовпі, і їхні могутні фортеці були покорені ізраїльтянами. Моавітяни не наважувалися нападати на них, розуміючи, що зброя безсила перед надприродною силою, котра була на їхньому боці. Через те, подібно до фараона, вони вирішили вдатися до чаклунства, щоб таким чином перешкодити Божій справі. Вони спробували накликати прокляття на Ізраїль. ПП 419.2

Народ Моаву мав із мідіянітянами тісні зв'язки як національного, так і релігійного характеру. Балак, моавітський цар, викликав страх цього братнього народу і заручився їхньою підтримкою в своїх лихих задумах проти Ізраїлю. Він сказав: “Ось тепер об'їсть ця голота геть усе навкруги нас, як об'їдає віл траву в полі”. Валаам, мешканець Месопотамії, був відомий як муж, наділений надприродною силою; слава про нього дійшла до землі Моава. Було вирішено прикликати його на допомогу. Отож, до Ваалама були послані “моавські старшини та старшини Мідіяну” з проханням застосувати свої чари проти Ізраїлю. ПП 419.3

Посланці негайно вирушили у довгу дорогу, яка пролягала через гори і пустелі до Месопотамії, і, прибувши до Валаама, передали йому слова свого царя: “Ось вийшов народ із Єгипту й покрив поверхню землі, і осівся навпроти мене. Тож прошу: прийди та прокляни мені цей народ, бо він сильніший від мене. Може, вдасться мені розбити його й вигнати з країни; бо знаю, кого ти поблагословиш, той благословенний, а кого проклянеш, той буде проклятий”. ПП 420.1

Валаам був колись благочестивим мужем і Божим пророком, та відступив від Нього і піддався гріхові користолюбства; однак він усе ще вважав себе слугою Всевишнього. Йому було відомо, що Бог здійснив для Ізраїля; дізнавшись від послів про мету їхнього прибуття, Валаам добре знав, що його обов'язок — відмовитися від подарунків Балака та відіслати послів. Однак він наважився загравати зі спокусою і запропонував посланцям заночувати в нього, заявивши, що не зможе дати їм остаточної відповіді, доки не запитає поради у Господа. Валаам також знав, що його прокляття не зашкодять Ізраїлеві. Бог був на боці цього народу, і доки вони залишалися вірними Йому, жодні сили землі чи пекла не могли їх здолати. Але слова послів лестили його гордощам: “Кого ти поблагословиш, той благословенний, а кого проклянеш, — той буде проклятий”. Хабар у вигляді багатих дарів і можливість прославитись викликали у нього жадібність. Валаам з пожадливістю прийняв запропоновані багатства і, хоч на словах запевняв про послух Божій волі, на ділі намагався задовольнити бажання Балака. ПП 420.2

Вночі до Валаама прийшов Господній Ангел з вісткою: “Не йди з ними, й того народу не проклинай, бо він благословенний!” ПП 420.3

Вранці Валаам неохоче відпустив послів, але не передав їм слів Господа. Гніваючись, що його сподівання на багатство і честь так несподівано розвіялись, він з роздратуванням вигукнув: “Повертайтесь до свого краю, бо не дозволив Господь мені йти з вами”. ПП 421.1

Валаам “полюбив нагороду неправедну” (2Петр.2:15). Гріх користолюбства, який Бог розцінює як ідолопоклонство, зробив його пристосуванцем, і через цей єдиний порок сатана повністю оволодів ним. Саме це й призвело його до загибелі. Спокусник завжди зводить людей земним багатством і славою, аби відвернути їх від служіння Богові. Він нашіптує, що вони не можуть досягти великих успіхів у житті через те, що є надмірно доброчесними. Таким чином він багатьох спокушає зійти з дороги беззастережної чесності. Після першого неправильного кроку зробити наступний буває значно легше, і такі люди поступово стають дедалі самовпевненішими. Поступившись одного разу жадібності чи властолюбству, вони плануватимуть і чинитимуть жахливі речі. Чимало людей тішать себе думкою, що можуть на деякий час знехтувати чесністю задля земних переваг; вони вважають, що, досягнувши мети, зможуть змінити свою поведінку, коли тільки забажають цього. Такі люди заплутуються в тенетах сатани, і рідко кому вдається вирватися з них. ПП 421.2

Коли посли повідомили Балака про відмову пророка прийти з ними, вони не згадали про те, що Бог заборонив йому це зробити. Гадаючи, що Валаам зволікає задля отримання більшої нагороди, цар послав вельмож поважніших і в більшій кількості, ніж спочатку, з обіцянками ще більших почестей. Він уповноважував їх погоджуватися на будь-які умови Валаама. Балак наполегливо просив: “Не відмовляйся прийти до мене. Я тебе дуже за те вшаную, і зроблю все, що скажеш мені. Прийди ж і прокляни мені народ той!” ПП 421.3

Валаам був випробуваний ще раз. Відповідаючи на прохання послів, він удавав із себе людину сумлінну й чесну, запевняючи, що жодне золото чи срібло не примусять його чинити всупереч Божій волі. Але разом з тим він прагнув задовольнити прохання царя, а тому, незважаючи на те що Божа воля була чітко визначена, запропонував послам переночувати, сподіваючись ще раз запитати Бога, ніби Безмежний був людиною, яку можна вмовити. ПП 421.4

Вночі Господь з'явився Валаамові і сказав: “Якщо ці люди прийшли покликати тебе, то вставай, іди з ними, але чинитимеш тільки те, що Я скажу тобі”. За такої умови Господь дозволив Валаамові виконати його бажання, оскільки він наполягав на цьому. Валаам не прагнув чинити Божу волю, але обрав власну дорогу, докладаючи при цьому зусиль, аби заручитися ще й Божим схваленням. ПП 422.1

Тисячі людей в наш час поводяться так само. їм було б неважко зрозуміти свій обов'язок, якби він співпадав з їхніми бажаннями. Біблія, обставини життя і здоровий глузд ясно вказують їм на цей обов'язок, але оскільки ці докази суперечать їхнім бажанням і намірам, вони часто відкидають їх, насмілюючись при цьому запитувати в Бога, у чому полягає їхній обов'язок. З великою, на перший погляд, сумлінністю такі люди довго й палко моляться, прохаючи світла. Але Бог не терпить такого ставлення. Він дозволяє таким людям задовольняти свої бажання і згодом пожинати плоди. “Але Мій народ не послухався Мого голосу… Тому Я залишив їх діяти за свавіллям їхнього серця; нехай вони ходять за своїми думками!” (Псал.80:12—13). Якщо людина ясно бачить свій обов'язок, то нехай не наважується приступати до Бога, прохаючи в молитві звільнити її від його виконання. Навпаки, впокорившись, потрібно просити божественної сили і мудрості для виконання покладеного обов'язку. ПП 422.2

Моавітяни були розбещеними ідолопоклонниками, однак, відповідно до отриманого усіма світла, їхня вина в очах Небес була меншою, ніж провина Валаама. Оскільки він називав себе Божим пророком, то все сказане ним сприймалося як слово, що мало печатку божественного авторитету. Тому він не мав права говорити усе, що заманеться, але передавати Божу вістку. “Але чинитимеш те, що Я скажу тобі”, — таким було божественне повеління. ПП 422.3

Валаам отримав дозвіл піти разом з моавськими послами, якщо вони вранці прийдуть і покличуть його. Але посли, роздратовані його зволіканнями і, сподіваючись почути ще одну відмову, вирушили додому, не порадившись із ним. Усякий привід для виконання прохання Балака був усунутий. Та Валаам сповнився рішучості все ж отримати подарунки і, осідлавши ослицю, на якій завжди їздив, вирушив у дорогу. Щоб не втратити божественного дозволу, він дуже поспішав, турбуючись лише про одне: щоб такі бажані для нього багатства якимось чином не вислизнули йому з рук. ПП 422.4

Але “став Ангел Господній на дорозі, щоб перешкодити йому”. Тварина, зауваживши божественного вісника, якого не бачила людина, звернула з дороги в поле. Жорстокими побоями Валаам примусив її знову вийти на стежку, але у вузькому проході між стінами знову з'явився Ангел, і ослиця, намагаючись обминути загрозливу постать, притиснула ногу свого господаря до стіни. Валаам, не підозрюючи про втручання Небес, не знаючи про те, що Сам Бог заступив йому шлях, страшно розлютився і став немилосердно бити ослицю, примушуючи йти вперед. ПП 423.1

Знову “у тісному місці, де не було дороги збочити ні праворуч, ні ліворуч”, з'явився грізний Ангел. Безпорадна тварина, тремтячи від жаху, нарешті зупинилася і лягла на землю під своєю ношею. Лють Валаама не знала меж, а тому він ще з більшою жорстокістю почав бити тварину палицею. Тоді Бог відкрив їй уста, і “безсловесна ослиця, промовивши людським голосом, зупинила безумство пророка” (2Петр.2:16). “Що я зробила тобі, що ти вже втретє б'єш мене?” — запитала ослиця. ПП 423.2

Не тямлячи себе від люті через перешкоди, які виникали на його шляху, Валаам відповів тварині так, як би перед ним була розумна істота: “Бо ти глумишся з мене; коли б був у руці моїй меч, я вбив би тебе на місці!” Цей так званий чарівник, що вирушив у дорогу, аби виголосити прокляття над цілим народом і тим позбавити його сили, виявився неспроможним навіть убити тварину, на якій їхав! ПП 423.3

Тепер Валаамові очі відкрилися, і він побачив Божого Ангела, що стояв з простягнутим мечем, готовий уразити його. З жахом він “вклонився і припав обличчям своїм до землі”. Ангел сказав йому: “Навіщо ти бив ослицю свою аж тричі? Ось я вийшов, щоб перешкодити тобі, бо ця дорога супротивна мені. І побачила мене ослиця, та й звернула переді мною оце вже тричі. І якби вона не звернула переді мною, то давно я вбив би тебе, а її позоставив би живою”. ПП 423.4

Своїм життям Валаам був зобов'язаний нещасній тварині, з якою так жорстоко повівся. Муж, який претендував на звання Господнього пророка, який запевняв, що має очі відкриті і бачить “видіння Всемогутнього”, був настільки засліплений жадібністю і честолюбством, що не помітив Божого Ангела, котрого зауважила навіть тварина. “Бог цього світу осліпив розум, щоб не засяяло їм світло” (2Кор.4:4). Як же багато таких засліплених людей! Вони стають на заборонені дороги, порушуючи божественний Закон і не розуміючи, що Бог та ангели протидіють їм. Як і Валаам, вони обурюються на тих, котрі бажають відвернути їхню загибель. ПП 424.1

Своїм поводженням з ослицею Валаам засвідчив, який дух володів ним. “Піклується праведний життям скотини своєї, але серце нечестивого жорстоке” (Прип.12:10). Лише декотрі розуміють, який гріх кривдити тварин та завдавати їм страждань через недбалість. ПП 424.2

Той, хто створив людину, створив також і тварин, “Його милосердя — на усе Його творіння!” (Псал.144:9). Тварини створені, щоб служити людині, але це не дає їй права грубим і жорстоким ставленням до них завдавати їм болю. ПП 424.3

Через гріх людини “усе створіння разом зітхає і донині мучиться” (Римл.8:22). Таким чином, страждання і смерть стали долею не лише людського роду, а й тварин. Тому людині потрібно полегшувати, а не збільшувати тягар страждань, який ліг на усе Боже творіння внаслідок її гріхопадіння. Той, хто мучить тварин, оскільки вони підвладні йому, — є тираном і боягузом. Бажання завдавати болю чи то своїм ближнім, чи тваринам має сатанинське походження. Багато хто гадає, що про їхню жорстокість ніхто ніколи не довідається, бо нещасні тварини не можуть говорити. Але якби очі цих людей відкрилися, як у Валаама, вони б побачили Божого Ангела, який там знаходиться і свідчитиме проти них у небесних дворах. Такий гріх записується на Небесах, і прийде той день, коли над тими, котрі кривдять Божі створіння вирок буде проголошений. ПП 424.4

Побачивши Божого вісника, Валаам з жахом вигукнув: “Я згрішив, бо не знав, що ти стоїш на дорозі навпроти мене. Отож, якщо це недобре на твій погляд, то я повернуся назад”. Господь дозволив йому продовжувати шлях, але дав зрозуміти, що його слова будуть під контролем божественної сили. Бог бажав дати свідчення Моаву про те, що євреї перебувають під захистом Небес, і Він зробив це з великим успіхом, показавши, що без божественного дозволу Валаам не може висловити на них прокляття. ПП 425.1

Як тільки моавського царя повідомили про наближення Валаама, він в оточенні пишної учти вийшов до кордонів свого царства, щоб зустріти його. Коли цар висловив здивування з приводу Валаамових зволікань, хоча на нього чекали багаті дарунки, пророк відповів: “Ось я прибув до тебе. Та хіба ж то моя воля — щось говорити? Що Бог вкладе в уста мої, тільки те я скажу”. Валаам вельми жалкував з приводу такого обмеження. Він побоювався, що не зможе виконати свого наміру, бо Господня сила постійно керувала ним. ПП 425.2

З надзвичайною пишністю цар у супроводі вельмож свого царства відпровадив Валаама на Бамот-Баал, звідки він міг побачити табір євреїв. Пророк стояв на висоті, спрямувавши погляд на табір вибраного Божого народу. Ізраїльтяни навіть не здогадувалися, що відбувалося зовсім поруч! Як же мало вони усвідомлювали Божу опіку, що простягалася над ними вдень і вночі! Як же притупилася чутливість Божого народу! Якими повільними вони були в усі часи щодо розуміння Його великої любові та милості! Якби вони усвідомлювали, що чудесна Божа сила постійно діє задля їхнього добробуту, то чи не сповнилися б їхні серця подякою та благоговінням за Його любов від думки про Його велич і силу? ПП 425.3

Валаам дещо знав про жертвоприношення євреїв і сподівався, що, коли він перевершить їх багатством своїх дарів, то зможе отримати Боже благословення і домогтися виконання своїх гріховних задумів. Йому передався настрій ідолопоклонників-моавітян. Його мудрість перетворилася на безумство, духовний зір притупився і, віддавшись владі сатани, він виявився засліпленим. ПП 425.4

Валаам звелів спорудити сім жертівників і на кожному з них приніс жертви. Тоді він піднявся “на високу гору”, щоб зустрітися з Господом, пообіцявши розповісти Балакові те, що відкриє йому Бог. ПП 426.1

В оточенні князів і вельмож Моаву цар стояв біля жертівників, а навколо них юрмився зацікавлений натовп, який чекав на повернення пророка. Нарешті він з'явився, і народ сподівався почути слова, які раз і назавжди паралізують ту дивовижну Силу, Котра діє на користь ненависних ізраїльтян. Валаам сказав: ПП 426.2

“Із Араму мене припровадив Балак,
цар моавський, з гір сходу:
Іди ж, прокляни мені Якова,
йди ж і скажи зло на Ізраїля!
Та як же мені проклинати того,
кого Бог не прокляв?
І як же казати зло на того,
на кого гніву не має Господь?
Я бачу його з вершка скелі,
і з високих гір його оглядаю.
Ось народ, що окремо живе,
і серед людей не числиться.
Хто ж перелічив порох Якова,
і хто порахував пил Ізраїлів?
Хай душа моя помре смертю праведного,
і кінець мій хай буде такий, як його!” ПП 426.3

Валаам визнав, що він прийшов проклясти Ізраїля, але виголошені ним слова різко суперечили настрою його серця. Він змушений був благословляти, в той час як душа була сповнена проклять. ПП 426.4

Дивлячись на табір Ізраїля, Валаам з подивом відзначив їхнє процвітання. Йому розповідали, що це був народ відсталий і неорганізований, від розбійницьких банд якого кишів край; що ізраїльтяни були лихом і жахом для навколишніх народів, але побачена ними картина суперечила цим твердженням. З усього було видно, що численний та ідеально організований табір характеризувався належною дисципліною та порядком. Він зрозумів, з якою прихильністю Бог ставиться до Ізраїлю, а також незаперечний факт, що Його вибраний народ є особливим суспільством. Їх не можна було порівняти з іншими народами, оскільки вони стояли вище від усіх. “…Народ, що окремо живе, і серед людей не числиться”. Коли ці слова були виголошені Валаамом, ізраїльтяни, справді, не мали постійного місця проживання; Валаам нічого не знав і про особливість цього народу, про його звичаї та спосіб життя. Але наскільки гідним подиву є виконання цього пророцтва в майбутній історії Ізраїлю! Протягом усіх років полону, впродовж усіх століть розпорошення серед інших націй, ізраїльтяни залишалися особливим народом. Так і сучасний Божий народ — правдивий Ізраїль, хоч і розпорошений поміж усіма народами, є лише чужинцем на землі, але громадянство якого на Небесах. ПП 426.5

Валаамові було показано не тільки історію єврейського народу, як нації. Він бачив зростання та розквіт правдивого Божого Ізраїлю аж до кінця часу. Він бачив особливе милосердя Всевишнього до тих, котрі люблять і бояться Його. Пророк бачив, як Божа рука підтримує тих, котрі йдуть долиною смертної тіні. Він бачив, як вони виходять з могил, увінчані славою, честю і безсмертям. Валаам бачив радість викуплених у нев'янучій славі оновленої землі. Споглядаючи цю картину, він вигукнув: “Хто ж перелічив порох Якова, і хто порахував пил Ізраїлів?” Дивлячись на вінці слави на кожному чолі, на сяючі радістю обличчя, на нічим не затьмарене щастя вічного життя, він урочисто виголосив молитву: “Хай душа моя помре смертю праведного, і кінець мій хай буде такий, як його!” ПП 427.1

Якби Валаам захотів прийняти послане Богом світло, він вчинив би за своїми словами, — негайно розірвав би усякі зв'язки з Моавом. Він не зловживав би далі Божою милістю, але глибоко розкаявшись, навернувся б до Нього. Та Валаам полюбив винагороду неправедну і був сповнений рішучості отримати її. ПП 427.2

Балак сподівався почути прокляття, яке, немов моровиця, впало б на Ізраїль, та почувши слова пророка, він гарячково вигукнув: “Що ти вчинив зі мною? Я взяв тебе, щоб ти прокляв моїх ворогів, а ти їх поблагословив!” Валаам, бажаючи виправдатись, заявив, що ці слова були сказані під дією незалежної від нього Божественної сили і він змушений виконувати Божу волю. Він сказав: “Чи ж не те, що Господь вкладе в мої уста, я мав би говорити?” ПП 427.3

Але й тепер Балак не відмовився від свого наміру. Він подумав, що це імпровізоване видовище, яким був багатолюдний табір євреїв, так налякало Валаама, що той не наважився застосувати проти них свої чари. Цар вирішив поставити пророка в таке місце, звідки було видно лише невелику частину табору. Якщо Валаам прокляне хоча б ту частину Ізраїлю, тоді увесь табір буде приречений на знищення. Наступна спроба мала місце на верхів'ї Пісги. Знову було споруджено сім жертівників, і принесені ті самі жертви, що й раніше. Цар і його князі залишилися біля жертівників, а Валаам вирушив, щоб зустрітися з Богом. Знову пророкові була дана божественна вістка, яку він був безсилий змінити або приховати. ПП 428.1

Повернувшись до людей, які нетерпляче очікували його, Валаам почув запитання: “Що сказав Господь?” Його відповідь, як і попередня, наповнила жахом серця царя і князів: ПП 428.2

“Бог — не людина, щоб неправду казати,
і не син людський, щоб Йому каятись.
Чи ж Він може сказати — і не зробити,
чи Він може говорити — і не виконати?
Тож я одержав наказ — поблагословити;
Він поблагословив, а я того не відкличу!
Він не побачив нечестя у Якова,
і гріха на Ізраїлі немає.
З ним Господь, його Бог,
величний Володар у ньому перебуває!” ПП 428.3

Благоговіючи перед таким відкриттям, Валаам вигукнув: “Немає ворожби проти Якова, і чари не діють проти Ізраїлю”. Знаменитий чарівник випробував свої чари на прохання моавітян, але у цьому випадку він змушений сказати: “Ось що зробив Бог!” Доки Ізраїль перебував під божественним захистом, жоден народ не міг подолати їх навіть при допомозі усієї сили сатани. Чудо, здійснене Богом задля Його народу, мало викликати подив усього світу — мужем, який вирішив йти шляхом гріха, настільки оволоділа божественна сила, що замість прокляття, урочисто і палкою мовою поезії він виголосив найбагатші і найцінніші обітниці. Божа ласка, виявлена над Ізраїлем у той час, навіки мала стати запорукою Його захисту і турботи про Своїх слухняних та вірних дітей. Коли сатана підбурюватиме лихих людей зводити наклепи на Божий народ, мучити і знищувати його, тоді вірні Божі діти згадають цю подію; вона додасть їм мужності та зміцнить віру в Бога. ПП 428.4

Розчарований і засмучений цар Моава у відчаї вигукнув: “Краще вже не проклинай його й не благословляй!” Проте слабка надія все ще жевріла в його серці, і він вирішив вдатися ще до однієї спроби. Тепер він повів Валаама на гору Пеор, де знаходився храм, присвячений для поклоніння їхньому богові Ваалові, що супроводжувалося розпустою. Тут знову було споруджено таку ж кількість жертівників, як і в перших двох випадках, принесено стільки ж жертв, але Валаам вже не пішов, як раніше, щоб довідатися про Божу волю. Він вже не претендував на чарівництво, а стоячи біля жертівників, споглядав на намети Ізраїлю. Знову Божий Дух спочив на ньому, і його уста проголосили божественні слова: ПП 429.1

“Які ж гарні намети твої, Якове,
місця перебування твого, Ізраїлю!
Вони розкинулись, немов долини, наче сади понад ріками,
немов дуби, що Господь насадив, як кедри над водами!
Вода ллється з його відер,
а насіння його над великими водами.
Його цар стане могутнішим за Агага,
і царство його піднесеться.
…Нахилився він, ліг, немов лев,
і як левиця, — хто підійме його?
Хто благословляє тебе — той благословенний,
а хто проклинає тебе — той проклятий!” ПП 429.2

Успіх і процвітання Божого народу тут змальовані за допомогою найпрекрасніших образів, які можна лише віднайти в природі. Пророк уподібнює Ізраїля до родючих долин, багатих на рясні врожаї, до квітучих садів, зрошуваних джерелами, що ніколи не висихають; до запашного сандалового дерева і величного кедра. Останнє порівняння є одним з найпрекрасніших і найглибших у Святому Слові. Ливанський кедр високо цінувався усіма мешканцями Сходу. Дерева сімейства ливанського кедра можна зустріти по всій землі, де лише ступала нога людини. Вони тішать серце людей своєю пишною кроною на берегах рік, величаво і гордо підносяться серед спраглої й спаленої сонцем пустелі. Від холодної Арктики і до гарячих тропіків кедри однаково тішаться теплом і хоробро переносять холод. Вони глибоко пускають коріння серед гірських скель і мужньо витримують усі бурі. Їхнє листя залишається свіжим і зеленим навіть тоді, коли усе інше гине від першого подиху зими. З-поміж усіх дерев ливанський кедр вирізняється силою, міцністю й довговічністю деревини; саме через це він став символом людей, життя яких “сховане в Бозі з Христом” (Колос.3:3). У Святому Письмі зазначається: “Праведник… росте, немов кедр…” (Псал.91:13). Божественна рука звеличила кедр, зробивши його царем лісів. “Ялицям було далеко до гілля його, а каштани не досягали до його віття” (Єзек.31:8), як і всяке інше дерево в Божому саду. Кедр неодноразово використовувався як символ царської емблеми, і той факт, що у Святому Письмі він уособлює праведників, свідчить про те, як Небеса дивляться на людей, котрі виконують Божу волю. ПП 429.3

Валаам пророкував, що Цар Ізраїлю буде величнішим і могутнішим за Агага. Цим ім'ям називали царів амаликітян — у той час най могутнішого народу, однак Ізраїль, якщо залишатиметься вірним Богові, підкорить усіх своїх ворогів. Тим царем Ізраїлю був Божий Син, і прийде час, коли Його престол утвердиться на землі, а влада буде вищою понад усі земні царства. ПП 430.1

Почувши слова пророка, Балак сповнився розчарування, страху і гніву. Він був обурений, що крім благословення Ізраїлю Валаам не міг нічим його підбадьорити, тоді як усе складалося проти нього. Лукава і користолюбна поведінка пророка викликала в нього презирство. Цар розлючено вигукнув: “Геть забирайся до свого краю! Мав я на думці гарно тебе вшанувати, та ось Господь стримав тебе від пошани”. У відповідь пророк нагадав цареві про своє попередження, а саме: — він говоритиме тільки те, що дозволить йому Бог. ПП 430.2

Перш ніж повернутися до свого народу, Валаам висловив одне з найпрекрасніших і найвеличніших пророцтв про Відкупителя світу та остаточне знищення Божих ворогів: ПП 431.1

“Я бачу Його, та не тепер, дивлюся на Нього,
та Він не близько!
Сходить зоря від Якова,
і підіймається берло з Ізраїлю, —
ламає Він скроні Моава
та черепа усіх синів Сифа!” ПП 431.2

Закінчив Валаам тим, що передрік повне знищення Моава, Едому, Амалика та Кенеїв, не залишивши для моавітського царя жодного променя надії. ПП 431.3

Зазнавши розчарування у своїх сподіваннях на багатство і почесті, опинившись у немилості в царя та розуміючи, що він накликав на себе Боже незадоволення, Валаам повернувся зі своєї свавільно обраної місії. Та лише він прибув додому, стримуюча сила Божого Духа залишила його; жадібність, яку досі йому вдавалося приборкати, отримала над ним повну перемогу. Він був готовий вдатися до будь-яких засобів, аби отримати обіцяну Балаком нагороду. Валаам знав, що успіх Ізраїлю залежить від послуху Богові і що єдиний шлях, яким можна призвести ізраїльтян до падіння, — це спокусити їх до гріха. Тепер він вирішив здобути прихильність Балака, давши моавітянам пораду, як їм діяти, аби стягнути прокляття на Ізраїль. ПП 431.4

Він негайно повернувся до моавської землі та виклав свій план цареві. Тепер моавітяни знали: доки Ізраїль залишатиметься вірним Богові, доти Він буде йому захистом. План, запропонований Валаамом, полягав у тому, щоб спокусити Ізраїля до ідолопоклонства і таким чином віддалити від Бога. Якщо вдасться схилити ізраїльтян до участі в аморальному поклонінні Ваалові й Астарті, тоді Всесильний Захисник стане їхнім ворогом, а самі вони — легкою здобиччю жорстоких войовничих народів, що оточували їх. Цар з готовністю прийняв цей план, а Валаам залишився при дворі, щоб допомогти втілити його в життя. ПП 431.5

Валаам став свідком успіху свого сатанинського задуму. Він бачив, як Боже прокляття спіткало вибраний народ, і тисячі людей стали жертвою Його судів, але божественна справедливість, караючи гріх в Ізраїлі, не дозволила, щоб винуватці спокуси уникнули покарання. У бою Ізраїлю з мідіянітянами Валаам був убитий. Передчуваючи, що його кінець близький, він виголосив: “Хай душа моя вмре смертю праведного, і кінець мій хай буде такий, як його!” Та він не побажав жити життям праведних і тому розділив долю Божих ворогів. ПП 432.1

Доля Валаама схожа на долю Юди, а їхні характери разюче подібні. Обидва намагалися поєднати служіння Богові зі служінням мамоні, й обидва також зазнали очевидної поразки. Валаам визнавав правдивого Бога і запевняв, що служить Йому; Юда вірив у Ісуса як Месію та приєднався до Його послідовників. Валаам сподівався зробити служіння Єгові засобом збагачення й досягнення світської слави, але зазнавши невдачі, він спіткнувся й упав, так більше і не піднявшись. Юда сподівався завдяки своєму зв'язку з Христом здобути багатство і посісти високе становище у тому земному царстві, котре, як він вірив, мав встановити Месія. Крах надій підштовхнув його до відступництва й загибелі. І Валаам, і Юда отримали велике світло, користувалися особливими перевагами, але один-єдиний виплеканий гріх зіпсував їм характер і став причиною загибелі. ПП 432.2

Вельми небезпечно дозволяти, щоб якась нехристиянська риса перебувала в серці. Навіть один викоханий гріх поступово зіпсує характер, примушуючи усі благородні здібності коритися неосвяченим бажанням. Варто усунути з нашого сумління лише один “запобіжний засіб”, потурати тільки одній лихій звичці, лише раз знехтувати високими вимогами обов'язку, як душа залишиться без охорони і відкриється шлях для сатани, котрий увійде, щоб звести нас з дороги. Єдино безпечний шлях — це щоденно, від щирого серця молитися так, як це робив Давид: “Зміцнюй стопи мої на дорогах Твоїх, щоб не спіткнулись ноги мої!” (Псал.16:5). ПП 432.3