Патріархи і пророки

Розділ 34. Дванадцять розвідників

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 13—14

Через одинадцять днів після того, як євреї залишили гору Хорив, вони отаборилися в Кадеші, в пустелі Паран, недалеко від обітованого краю. Було запропоновано послати людей, які могли б оглянути ту землю. Мойсей виклав цю справу Господеві; було отримано дозвіл обрати для цієї місії по одному з начальників від кожного покоління. Люди були обрані, і Мойсей звелів їм піти розвідати землю, дізнатись, що вона собою являє — її стан та природні багатства, який народ там мешкає — сильний чи слабкий, малий чи численний; вони повинні були також розвідати, чи родючий там грунт, і принести плодів з того краю. ПП 364.1

Посланці оглянули всю землю — від її південних до крайніх північних кордонів. Розвідники повернулися через 40 днів. Ізраїльський народ плекав у серці райдужні сподівання і з нетерпінням очікував їхнього повернення. Вістка про повернення розвідників передавалася від покоління до покоління, викликаючи загальну радість. Люди вибігали назустріч посланцям, котрі щасливо уникнули небезпек ризикованої справи. Розвідники принесли плодів тієї землі як доказ родючості її грунту. Оскільки це була пора дозрівання винограду, вони доставили настільки велике гроно, що його несли двоє чоловік. Вони також узяли плодів фігових і гранатових дерев, якими ряснів той край. ПП 364.2

Народ тішився, що незабаром заволодіє таким чудовим краєм. Уважно, намагаючись не пропустити жодного слова, вони слухали, про що розповідали розвідники Мойсею. “Прибули ми до краю, куди ти послав нас; — почали вони, — він і справді тече молоком та медом, а оце плоди його!” ПП 365.1

Прислухаючись із захопленням до кожного слова, люди були готові за Господнім словом негайно ж вирушити, щоб заволодіти землею. Але після того як розвідники описали красу і родючість краю, усі вони, за винятком двох, заговорили про труднощі та небезпеки, які чекатимуть на ізраїльтян при завоюванні Ханаану, звичайно, представляючи їх у перебільшеному вигляді. Вони перераховували могутні народності, що населялй різні частини краю, говорячи про те, що їхні міста великі й обнесені мурами, а народи, які живуть у них, сильні, і їх неможливо підкорити. Вони згадали й про велетнів, синів Єнакових, а тому, вважали вони, не варто й мріяти, що ізраїльтяни зможуть заволодіти такою землею. ПП 365.2

Після цього картина змінилася. В міру того як розвідники висловлювали думки своїх сповнених невір'я і розчарувань сердець, які їм навіював сатана, надія і відвага народу поступалися місцем малодушному відчаю. Невір'я цих мужів кинуло похмуру тінь на всю громаду, і могутня Божа сила, яка так часто виявлялася для добра вибраного народу, виявилась забутою. Люди не бажали замислитися над тим, що Той, Хто провадив їх аж до цього часу, без сумніву, дасть їм цю землю; вони забули, як чудово Бог врятував їх від гнобителів, проклавши дорогу посеред моря та знищивши переслідувачів — військо фараона. Вони відвернулися від Бога і діяли так, ніби все залежало тільки від сили зброї. ПП 365.3

У своєму невір'ї вони применшили Божу силу, засумнівавшись у всемогутності руки, яка досі надійно провадила їх. Нарікаючи на Мойсея та Аарона, ізраїльтяни повторили свою стару помилку. От і прийшов кінець усім нашим райдужним сподіванням, говорили вони, виявляється, ми подолали такий шлях з Єгипту, аби оволодіти лише цією пустелею. Вони знову звинувачували своїх вождів у тому, що ті ошукували народ і принесли Ізраїлю стільки лиха. ПП 365.4

У своєму розчаруванні народ дійшов до відчаю. Знялося тужливе голосіння, тверезі думки потонули у вирі та сум'ятті обурених голосів. Калев оцінив ситуацію і відважився стати на захист слова Божого, роблячи усе можливе, аби протистати лихому впливові своїх малодушних товаришів. На деякий час народ стих, прислухаючись до слів підбадьорення і надії про обітовану землю. Він не заперечував, що міста тієї країни дійсно укріплені високими мурами, а хананеяни — сильні войовничі люди. Але ж Бог пообіцяв цю землю Ізраїлеві. “Ми таки підемо й заволодіємо нею, — наполягав Калев, — в нас стане сили, щоб перемогти!” ПП 366.1

Однак десятеро інших розвідників перервали його, і в ще похмуріших, ніж раніше, фарбах змальовували усі перешкоди. “Ми не зможемо напасти на той народ, — заявили вони, — бо він сильніший від нас… А усі люди, яких ми бачили там, високі на зріст. Там ми бачили велетнів, синів Єнакових, з роду велетнів; і самим нам здавалось, що ми наче та сарана, і такими напевно були й ми в їхніх очах”. ПП 366.2

Ці мужі, обравши невірний шлях, уперто чинили опір Калеву та Ісусові Навину, Мойсееві і Богові. З кожним кроком вони ставали ще запеклішими. Вони були сповнені рішучості зупинити усяку спробу заволодіти Ханааном. Задля збереження свого недоброго впливу на народ десять розвідників вдавались навіть до брехні: “Це земля, яка поїдає своїх мешканців”, — твердили вони. Окрім того, що це свідчення саме по собі погане, воно було ще й брехливим. Ці люди суперечили самі собі. Проголосивши, що край той родючий та багатий і населяють його велетні, вони не давали собі звіту в тому, що усе це було б неможливим, якби клімат краю був настільки не здоровим, що земля “поїдала б своїх мешканців”. Нічого подібного не було. Та коли люди відчиняють свої серця невір'ю, вони віддають себе в руки сатани, і вже ніхто не зможе передбачити, як далеко він їх заведе. ПП 366.3

“Тоді учинила вся громада великий зойк і заголосила. І люди плакали тієї ночі”. Відразу ж вибухнуло повстання, піднявся бунт, оскільки сатана повністю опанував людьми, і вони, здавалося, збожеволіли. Ізраїльтяни проклинали Мойсея та Аарона, забувши навіть про те, що Бог чує їхні нечестиві слова і Ангел Його присутності, що перебував у хмарному стовпі, є свідком жахливих приступів люті. Вони з гірким жалем кричали: “О, якби ми були померли в Єгипетському краї, або щоб ми померли в цій пустелі!” А потім увесь свій гнів вони вилили на Бога: “Навіщо Господь провадить нас до того краю? Щоб нам полягти від меча? Щоб жінки та діти наші стали здобиччю? Чи ж не краще нам повернутися до Єгипту?” І сказали вони одне одному: “Оберімо собі вождя та й повернемось до Єгипту!” Таким чином вони звинувачували в обмані не лише Мойсея, а Самого Бога за те, що Він обіцяв їм дати землю, якою вони неспроможні заволодіти. Ізраїльтяни настільки далеко зайшли у своєму безумстві, що навіть обрали з-поміж себе провідника, який повів би їх назад до землі їхнього страждання та неволі, звідкіля їх визволила рука Всемогутнього. ПП 366.4

У приниженні й розпачі “впали Мойсей та Аарон на обличчя свої перед усією громадою Ізраїлевих синів”, не знаючи, що зробити, аби втримати їх від такого необачного, гарячкового кроку. Калев та Ісус Навин робили спроби втихомирити бунтівників. Розірвавши свою одежу — свідчення великого горя й обурення, — вони кинулися в гущу народу; їхні дзвінкі голоси пересилили вируючі вигуки та голосіння охопленого бунтом народу: “Земля, що нею переходили ми, щоб оглянути її, — земля та вельми хороша! Якщо Господь уподобає Собі нас, то впровадить до тієї землі і дасть її нам, бо то земля, що справді тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того краю, бо вони — мов хліб для нас! Захисту в них немає, а з нами Господь, — не бійтеся їх!” ПП 367.1

Хананеї на той час вже доповнили міру свого беззаконня, і Господь не міг більше терпіти їх. Без Божої охорони вони мали стати легкою здобиччю. Згідно із Заповітом, укладеним Богом, ця земля була обіцяна Ізраїлю. Але народ повірив фальшивому повідомленню розвідників, яке і ввело всю громаду в оману. Зрадники зробили свою справу. Якби лише двоє дали хибний звіт, а усі десять закликали б народ заволодіти землею в ім'я Господнє, то і в такому разі люди, напевно, прислухалися б до поради двох, а не десятьох. Таким великим було невір'я. В даному ж випадку лише двоє стали на захист правди, тоді як десятеро підбурювали до повстання. ПП 367.2

Невірні розвідники зчинили крик, погрожуючи Калеву та Ісусу Навину; чимало людей почали кричати, щоб вірних мужів закидати камінням. Знавісніла юрба схопила каміння, аби розправитися з Калевом та Ісусом Навином. Люди вже кинулися вперед, волаючи, як божевільні, коли раптом каміння повипадало з рук, а вони самі завмерли, тремтячи від страху. Бог втрутився, щоб запобігти кровопролиттю. Слава Його присутності у вигляді палаючого вогню осяяла Скинію. Весь народ дивився на Господнє знамення. Хтось, могутніший за них, явив Себе, і тепер вже ніхто не наважувався протидіяти. Розвідники, що принесли погану вістку, попадали на землю; від жаху вони намагалися сховатися в своїх наметах. ПП 368.1

Тоді Мойсей підвівся й увійшов до Скинії. Господь об'явив йому: “Ударю його поразою і вигублю їх; а від тебе виведу народ більший і сильніший, ніж вони”. Але Мойсей знову став благати за свій народ. Він не міг погодитися з тим, щоб вони загинули, а від нього вийшов могутніший народ. Звертаючись до Божого милосердя, він благав: Нехай же звеличиться сила Господа мого, як Ти обійде: “Господь довготерпеливий, і багатомилостивий…” Прости ж провину цього народу з великого милосердя Свого, як прощав Ти цьому народові від Єгипту й аж досі! ПП 368.2

Господь пообіцяв пощадити Ізраїля від негайного знищення, але через невір'я й малодушність ізраїльтян Він не міг виявити Своєї сили в підкоренні їхніх ворогів. Тому у Своїй милості Він звелів їм обрати єдино безпечну дорогу і повернутися назад до Червоного моря. ПП 368.3

Народ, охоплений бунтом, кричав: “О, якби ми померли… в цій пустелі!” Тепер це бажання могло бути задоволеним. Господь об'явив: “Як ви наговорили в Мої вуха, так Я зроблю з вами. У цій пустелі поляжуть ваші трупи —усі, що були перелічені, усім вашим числом від двадцяти років і старше… А діти ваші, що про них ви казали, мовляв, стануть вони здобиччю ворогові, Я їх введу туди і вони пізнають країну, якою ви знехтували”. А про Калева Він сказав: “Але раб Мій Калев за те, що у нього був інший дух і він виконував накази Мої, Я введу його до краю, куди він ходив, і потомство його успадкує його”. Подібно до того як розвідники звершували подорож 40 днів, так і Ізраїль мав блукати по пустелі ще 40 років. ПП 368.4

Коли Мойсей повідомив народу божественне рішення, лютість перетворилася на скорботу. Люди зрозуміли, що вони покарані справедливо. Десятьох невірних розвідників вдарила від Бога пораза, і вони померли на очах усього Ізраїлю; в смутній долі, що спіткала їх, кожна людина вбачала власну долю. ПП 369.1

Здавалось, що ізраїльтяни щиро розкаюються у своєму гріхові, насправді ж вони сумували не стільки з приводу своєї невдячності та непослуху, скільки через наслідки лихої поведінки. Коли вони зрозуміли, що Господь не змінить Свого вироку, то знову стали свавільними і оголосили, що не повернуться назад до пустелі. Наказуючи їм відійти від володінь їхніх ворогів, Бог випробовував їхню покірність і виявив, що вона не була правдивою. Вони розуміли, що тяжко згрішили, давши волю поганим почуттям та роблячи спроби знищити двох розвідників, які переконували їх в необхідності послуху Богові; разом з тим вони боялись, що припустилися страшної, фатальної за своїми наслідками помилки. їхні серця не змінилися, і вони лише чекали приводу, щоб вдатися до подібного ж повстання. Це повністю відкрилось, коли Мойсей, спираючись на Божий авторитет, звелів їм повернутися в пустелю. ПП 369.2

Божественне рішення, за яким Ізраїль не увійде до Ханаану ще 40 років, принесло Мойсееві, Ааронові, Калеву й Ісусу Навину гірке розчарування, але вони покірно підкорилися цьому рішенню. Однак ті, котрі нарікали на Бога, бажаючи повернутися до Єгипту, гірко плакали й уболівали за втраченим; вони зрозуміли, що благословення, якими вони знехтували, забрані від них. Їхні скарги тоді були безпідставними, але тепер Бог послав їм справжню причину для ридань. Якби вони жалкували про свій гріх, викритий перед ними, то Бог не виголосив би такого вироку; але люди побивалися й тужили через покарання, яке мали понести; їхня печаль не була розкаянням і тому про скасування вироку не могло бути й мови. ПП 369.3

Ніч минула в голосіннях, але з настанням ранку до ізраїльтян повернулася надія. Вони вирішили спокутувати свою малодушність. Коли Господь звелів заволодіти землею, вони відмовились; тепер же, коли Він наказав повернутися назад, вони знову виявили себе такими ж бунтівниками. Вони вирішили самі напасти на той край і заволодіти ним. Можливо, гадали вони, Бог схвалить їхню сміливість і змінить Свій вирок. ПП 370.1

Їхнім обов'язком і перевагою було увійти у цей край в час, призначений Богом, але через впертість і зневагу це право було відібране від них. Сатана досягнув своєї мети, перешкодивши їм увійти до Ханаану; тепер же він штовхав їх, щоб вони всупереч божественній забороні вчинили саме те, що відмовилися зробити згідно з Божою вимогою. Підбуривши їх таким чином вдруге на повстання, великий ошуканець знову здобув перемогу. Вони засумнівалися в Божій силі, яка в поєднанні з їхніми зусиллями дозволила б їм заволодіти Ханааном, а тепер сподівалися досягти цього самого власними зусиллями, незалежно від божественної допомоги. “Згрішилими проти Господа, — кричали вони, —ми вийдемо, і будемо воювати так, як заповідав нам Господь, Бог наш” (Втор.1:41). Як же жорстоко засліпив їх гріх! Господь ніколи не давав їм наказу “йти і воювати”. В Його наміри входило, щоб вони заволоділи обітованою землею не силою зброї, а беззастережним послухом Його повелінням. ПП 370.2

Хоч серця людей не змінилися, однак вони були змушені визнати свій гріху тому, що вчинили нерозумно, вчинивши бунт після повернення розвідників. Тепер вони оцінили благословення, які так необачно відкинули, визнали, що не увійшли до Ханаану тільки через власне невірство. “Згрішили ми…”, — говорили вони, визнаючи, що завинили в цій справі саме вони, а не Бог, Котрого так запекло звинувачували у невиконанні обітниць, які Він дав їм. Хоч їхнє визнання і не було плодом правдивого покаяння, все ж воно послужило виправданням Божої справедливості щодо них. ПП 370.3

Так Господь діє і сьогодні: через визнання людьми Його справедливості прославляється Боже Ім'я. Коли люди, заявляючи про свою любов до Нього, починають скаржитися на Боже Провидіння, нехтувати Його обітницями і, піддавшись спокусі, об'єднуються з ангелами темряви, щоб розладнати Божі наміри, Господь часто створює такі обставини, щоб ці люди, хоч вони й не зазнали справжнього каяття, могли усвідомити власний гріх, негідність своєї поведінки та справедливість і милість Бога, виявлені в Його ставленні до них. Саме так Бог протидіє силам темряви, викриваючи їх чорні справи. І хоч людина цілковито не позбулася того духа, який підштовхнув її до лихого вчинку, все ж зроблене нею визнання відстоює Божу честь і виправдовує Його вірних слуг, які, викриваючи гріх, наражаються на опозицію та наклепи. ПП 371.1

Так станеться й тоді, коли на землю буде врешті-решт злитий Божий гнів. Коли прийде Господь “зі Своїми тисячами святих, щоб учинити суд над усіма”, Він також звинуватить “всіх нечестивих за всі вчинки, які чинило їхнє безчестя” (Юда 14—15). Тоді кожний грішник побачить і визнає справедливість свого осудження. ПП 371.2

Незважаючи на божественне рішення, ізраїльтяни готувалися до завоювання Ханаану. Маючи військові обладунки та зброю, вони були, на їхню думку, повністю готові до бою, однак якими жалюгідними ці люди були в очах Господа та Його вбитих горем слуг! Коли, майже через 40 років, Господь звелів Ізраїлю захопити Єрихон, Він пообіцяв, що піде з ними. Попереду війська несли Ковчег з Його Законом. Призначені Ним вожді керували діями людей під божественним наглядом. При такій ситуації з ними не могло трапитись жодного лиха. Нині ж вони вирушили назустріч ворожим арміям всупереч Божому повелінню, незважаючи на серйозну заборону своїх вождів, без Ковчега і без Мойсея. ПП 371.3

Сурми засурмили тривогу, і Мойсей поспішив застерегти: “Чому ви переступаєте Господній наказ? Не пощастить вам! Не вирушайте, бо Господа немає серед вас, і поб'ють вас вороги ваші. Перед вами амаликитяни і хананеяни, і ви поляжете від їхнього меча”. ПП 371.4

Хананеї вже чули про таємничу силу, яка оберігала цей народ, та про чудеса, здійснені задля нього, і нині вони зібрали потужне військо, щоб відбити напад загарбників. Наступаюча армія була без воєначальника. Жодна молитва не здіймалася до Бога з проханням дарувати перемогу. Ізраїльтяни відчайдушно кинулися в бій, сподіваючись змінити долю, що чекала на них, або полягти в бою. ПП 372.1

Хоч вони не мали досвіду ведення війни, все ж чимала кількість озброєних чоловіків сподівалася раптовим, шаленим наступом зламати опір ворога. Вони самовпевнено кинули виклик ворогові, котрий спочатку не наважувався нападати на них. ПП 372.2

Хананеї розташувалися на скелястому плато, куди можна було дістатися лише важкодоступними переходами, стрімкими й небезпечними стежками. Через те численна армія ізраїльтян могла зробити лише одне: щоб їхня поразка була якнайжахливішою. Вони повільно просувалися гірськими стежками, перетворюючись на мішень безпощадних ударів ворога, який знаходився вгорі. На них з гуркотом котилися масивні брили каміння, позначаючи свій шлях кров'ю вбитих. Ті, кому все ж вдавалось досягли вершини, були виснажені важким підйомом; зустрівши відчайдушний опір, вони відступали з великими втратами. Поле, на якому відбувалася ця кривава різня, було вкрите мертвими тілами. Ізраїльська армія зазнала повної поразки. Загибель і смерть стали наслідками повстання. ПП 372.3

Змушені врешті-решт відступити, ті, що вціліли, “повернувшись… плакали перед Господом, — але Господь не слухав” (Втор.1:45). Блискуча перемога ворогів Ізраїлю, які з трепетом очікували наближення могутнього війська, надала їм рішучості для подальшого опору. Усе, що вони раніше чули про чудеса, які Бог здійснював для Свого народу, тепер розцінювалось ними як обман, вселяло впевненість у тому, що немає жодної причини для страху. Ця перша поразка Ізраїля, що надала такої сміливості й рішучості хананеям, дуже ускладнила подальше завоювання краю. Ізраїльтянам нічого більше не залишалося, як залишити перемігшого ворога і відійти в пустелю, знаючи, що вона стане могилою для цілого покоління. ПП 372.4