Патріархи і пророки

Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

За основу цього розділу взято книгу Числа, розділи 11—12

Будівництво Скинії ізраїльський народ розпочав не відразу після прибуття на Сінай; ця священна споруда була встановлена на початку другого року після виходу з Єгипту. Після цього мали місце такі події, як освячення священиків, святкування Пасхи, перепис ізраїльського народу та завершення усіх підготовчих робіт, необхідних для нормального функціонування громадянської та релігійної систем; отже, євреї ще майже рік залишалися біля Сінаю. Тут їхнє служіння набуло більш визначеної форми; були дані закони для управління народом, що сприяло покращенню їхньої організованості ще до того, як вони увійшли до Ханаанської землі. ПП 350.1

Система управління в Ізраїлі відрізнялася найдосконалішою організацією, що вражала як своєю завершеністю, так і простотою. Той самий, гідний подиву порядок, що виявляється у досконалості й упорядкованості усього Божого творіння, панував і в єврейському суспільстві. Центром влади і управління, Повелителем Ізраїлю був Сам Бог. Мойсей, призначений Богом вождь народу, від Його імені втілював у життя Небесні закони. Пізніше була обрана Рада із 70 старійшин, щоб допомагати Мойсееві розглядати справи народу. Далі йшли священики, котрі радилися з Богом у святині. Начальники, або князі, керували поколіннями; їм підпорядковувались “тисячники, сотники, п'ятдесятники і десятники”; нарешті були ті, котрі виконували обумовлені для них обов'язки (Втор.1:15). Єврейський табір відзначався суворим порядком. Народ поділявся на три великі групи, кожна з яких посідала певне місце в таборі. В центрі знаходилась Скинія; це було місце перебування невидимого Царя. Навколо неї були розташовані священики і левити. За ними таборилися усі інші племена. ПП 350.2

Левитам був доручений догляд за Скинією та усіма її предметами як під час стоянок, так і в дорозі. Коли табір вирушав в дорогу, вони повинні були розбирати священний Намет, а прийшовши на нове місце стоянки, — знову споруджувати його. Жодній людині з іншого покоління під страхом смерті не дозволялося наближатися до Скинії. Левити поділялися на три групи — нащадків трьох синів Левія, і кожній з цих груп відводилося певне становище та робота. Перед самою Скинією знаходилися намети Мойсея й Аарона. На південь розташовувалися сини Кегатові, в обов'язки яких входило піклуватися про Ковчег та інші предмети Скинії; на північ — сини Мерарі, котрим було доручено догляд за стовпами Скинії, її підставками, дошками і т.п.; позаду таборилися сини Гершонові, які доглядали за завісами та покриттям Скинії. ПП 351.1

Місце кожного покоління було визначене. Вони повинні були вирушати в дорогу і таборитися — кожне під своїм прапором, як наказав Господь: “Отаборяться Ізраїлеві сини кожен при своїм прапорі, за ознакою дому свого батька, — навпроти Скинії Заповіту і навколо стануть табороом… Як вони стоятимуть у таборі, так і рушатимуть, — кожен на своєму місці під своїм прапором” (Числ.2:2, 17). Різноплеменний люд, що супроводжував Ізраїль від Єгипту, не мав права розташовуватися поряд з поколіннями; вони повинні були розміщуватись неподалік від табору, а їхнє потомство виключалося з Господньої громади до третього покоління (Втор.23:7—8). ПП 351.2

Згідно з Божим повелінням, у таборі та на його околицях повинні були підтримуватися бездоганна чистота і суворий порядок. Були також запроваджені правила щодо належного санітарного стану прилеглої до табору території. Кожний, хто був з якоїсь причини нечистим, не мав права входити у табір. Ці заходи були вкрай необхідні для збереження здоров'я такої великої кількості народу, а також для підтримки бездоганного порядку і чистоти, що зумовлювало присутність в Ізраїлі Святого Бога. Так Він звелів: “Бо Господь, Бог твій, знаходиться посеред твого табору, щоб визволяти тебе і віддавати тобі в руки ворогів твоїх. Тому мусить твій табір бути святим…” (Втор.23:15). ПП 351.3

У всіх мандрах Ізраїлю “Ковчег Заповіту Господнього йшов перед ними… щоб знайти місце для зупинки” (Числ.10:33). Священний Ковчег, якого носили сини Кегата і в якому зберігався святий Божий Закон, очолював процесію. Перед ковчегом йшли Мойсей та Аарон; їх супроводжували священики зі срібними сурмами. Вони отримували вказівки від Мойсея, і передавали їх народові голосом сурми. В обов'язки начальника кожної групи людей входило з точністю передавати накази, які повідомлялися звуком сурми. Тих, хто нехтував виконанням таких наказів, карали смертю. ПП 352.1

Бог є Богом порядку. На Небесах панує досконалий лад; діяльність небесних ангелів відзначається суворою дисципліною й послухом. І взагалі, успіх приходить лише тоді, коли існує порядок та узгодженість дій. Сьогодні Бог у виконанні Своєї справи вимагає не меншого порядку і дисципліни, ніж за днів Ізраїлю. Усі, хто працює для Нього, повинні діяти розсудливо, не допускаючи недбалості за принципом: “як-небудь”. Бог бажає, щоб Його справа здійснювалася правильно і точно, аби Він міг відзначити її печаткою Свого схвалення. ПП 352.2

Сам Бог керував Ізраїлем під час його мандрівки. Хмарний стовп періодично опускався, вказуючи на місце для табору, і залишався над Скинією доти, доки ізраїльтяни повинні були там перебувати. А коли їм потрібно було рушати далі, хмарний стовп знову високо здіймався над священним наметом. Щоразу, коли треба було зупинитись або рушати в дорогу, звучав урочистий голос. І бувало, коли Ковчег вирушав, то Мойсей промовляв: “Устань же, о Господи, і хай розпорошаться Твої вороги! Нехай розбіжаться Твої ненависники від обличчя Твого”. А коли він зупинявся, то говорив: “Спочинь, о Господи, серед незліченних тисяч Ізраїля!” (Числ.10:35—36). ПП 352.3

Між Синаєм і Кадешем, що на кордоні з Ханааном, було лише одинадцять днів дороги; бажаючи, якомога швидше увійти в обітовану країну, ізраїльтяни, отримавши нарешті від хмарини знак, вирушили в дорогу. Єгова здійснив великі чудеса, щоб вивести їх з Єгипту, то ж яких благословень можна було сподіватись тепер, коли вони прийняли Його своїм Правителем та уклали з Ним Заповіт, за яким Всевишній визнавав їх Своїм вибраним народом! ПП 353.1

Однак багато хто неохоче залишав обжите місце. Ізраїльтяни вже мало не почали вважати його своїм домом. Під захистом гранітних скель, далеко від інших народів, Бог зібрав Свій народ, щоб вручити йому Свій святий Закон. Вони любили звертати свій погляд на священну гору, на сивих вершинах і скелястих бескидах якої так часто відкривалася божественна слава. Це місце, тісно пов'язане з присутністю Бога і святих ангелів, стало для них настільки священним, що байдуже, а то й з радістю залишити його видавалося їм неможливим. ПП 353.2

Проте сурма подала голос, і увесь табір вирушив у дорогу; в центрі, як звичайно, несли Скинію; кожне покоління знаходилося на призначеному місці під своїм родинним прапором. Усі з нетерпінням хотіли побачити, в якому напрямку поведе їх хмара. Коли ж вона повернула на схід, де вдалині виднілося лише безладне нагромадження гір, таких похмурих і самотніх, серця багатьох огорнули туга й сумніви. ПП 353.3

Чим далі вони йшли, тим важчим ставав шлях. Він пролягав через кам'янисті ущелини та неродючі пустелі. Навкруги простягалась безкрая, “пуста й незаселена земля”, “суха”, “земля тіні смертної”, по “якій ніхто не ходив, і там не оселюється людина” (Єрем.2:6). Скелясті ущелини, наскільки сягало око, були заповнені чоловіками, жінками й дітьми, возами й запряженими в них волами, довжелезними стадами овець та іншої худоби. Вони рухалися вперед повільно і важко. Після тривалої зручної стоянки люди не були готові зносити небезпеку й незручності дороги. І ПП 353.4

Після трьох днів подорожі в народі почулися нарікання. Початок їм поклав різноплеменний люд, з яких більшість так і не приєдналися повністю до Ізраїлю; вони постійно шукали причини, аби висловити своє незадоволення. Цих людей не влаштовував напрямок, в якому їх вів Мойсей; вони постійно нарікали, незважаючи на те, що Мойсея, як і їх усіх, провадила дивовижна хмара. Незадоволення передавалося як заразна хвороба, і незабаром охопило увесь табір. ПП 354.1

Люди знову почали вимагати м'яса. Хоч вони були забезпечені манною у достатній кількості, їх це не задовольняло. Під час єгипетської неволі ізраїльтяни були змушені харчуватися найпростішою їжею, але нестатки і тяжка праця робили і її значною мірою бажаною. Однак багато єгиптян, що приєдналися до них, звикли до вишуканих харчів; саме вони почали нарікати першими. Перед наближенням народу до Сінаю вони, не задовольняючись манною, почали ремствувати, і Господь у відповідь на їхні вимоги дав їм м'яса, але тільки на один день. ПП 354.2

Бог без особливих зусиль міг би забезпечувати їх м'ясом, як і манною, але таке обмеження було необхідним для їхнього ж добра. Він мав намір забезпечувати їх їжею, яка дійсно відповідала їхнім потребам, аніж збуджуючі наїдки, до яких чимало з них призвичаїлися в Єгипті. їхні смаки, замість спотворених, мали стати здоровими, щоб отримувати задоволення від їжі, яка від початку призначалася людині — від плодів землі, які Бог дав Адамові та Єві в Едемі. Саме з цієї причини ізраїльтяни були позбавлені м'ясної їжі. ПП 354.3

Сатана спокушував їх розцінювати таке обмеження як несправедливе й жорстоке. Він викликав у них пожадливості до забороненого, оскільки розумів, що нестриманість і потурання апетитові призведуть до загострення хтивих почуттів, а тоді вже йому буде значно легше опанувати людьми. Ведучи наступ на людину, автор хвороб і страждань вибирає найбільш її вразливі місця, які може використати з найбільшим успіхом. Вже з того часу як Єва погодилася скуштувати заборонений плід, він через спокушування апетитом значною мірою вводить людей у гріх. Вдавшись до тих самих заходів, сатана змусив Ізраїля нарікати на Бога. Нестриманість у їжі й питті призводить до потурання тваринним пристрастям, відкриваючи шлях до нехтування усіма моральними обов'язками. Зустрівшись зі спокусою, такі люди майже безсилі чинити їй опір. ПП 354.4

Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, щоб оселити їх у Ханаанській землі — зробити чистим, святим і щасливим народом. Для досягнення цієї мети вони мали пройти школу дисципліни й виховання як для добра власного, так і своїх нащадків. Якби вони приборкали свій апетит, виявляючи послух Його мудрим обмеженням, то слабкості та хвороби були б їм невідомі. Нащадки ізраїльтян визначалися б як фізичним, так і розумовим здоров'ям. Їм були б притаманні такі якості, як чітке усвідомлення істини й обов'язку, проникливий розум і здорові міркування. Однак небажання підкоритися Божим обмеженням і вимогам значною мірою перешкодило їм у досягненні високого ідеалу, який поставив перед ними Бог; вони не отримали благословень, які Він готовий був злити на них. ПП 355.1

Псалмист говорить: І спокушали Бога в своїм серці, прохаючи їжі в своїй пожадливості. І говорили вони проти Бога кажучи: “Чи Бог зможе в пустелі трапезу приготувати?” Тож ударив Він у скелю — і води линули з неї, і потекли потоки! “Але чи зможе Він також дати нам хліба? Чи може Він дати м'яса народові Своєму?” Тому-то почув це Господь і розгнівався (Псал.77:18—21). ПП 355.2

Нарікання й обурення були частим явищем у дорозі від Червоного моря до Сінаю, але Бог пробачав їм через їхнє незнання та сліпоту, не карав за гріхи. Все ж після того, як Він відкрився ізраїльтянам біля Хориву, вони отримали велике світло, ставши свідками величі, могутності та милості Бога, через Що їхнє невір'я й незадоволення стали ще тяжчим гріхом. Більше того, вони уклали Заповіт, прийняли Єгову своїм Царем, пообіцявши підкорятися Його владі. Тепер вже їхнє нарікання розцінювалося як повстання, яке вимагало негайного і належного покарання, щоб таким чином уберегти ізраїльський народ від анархії та загибелі. “І загорівся між ними Господній вогонь, і пожер їх у кінці табору” (Числ.11:1). Найзапекліші бунтівники загинули від блискавки з хмарного стовпа. ПП 355.3

Охоплені жахом люди благали Мойсея заступитися за них перед Господом. Він зробив це, і вогонь погас. На згадку про кару Мойсей назвав те місце Тавера — “згарище”. ПП 356.1

Але зло, яке прийшло на зміну попередньому, було ще гіршим. Здавалося, ті, котрі залишилися живими, мали б упокоритися й покаятись після такої страшної кари, але вони нарікали ще більше. Всюди збиралися люди, ридаючи й голосячи біля своїх наметів. І захотілося мішаній юрбі, що була між ними, їсти так, що й Ізраїлеві сини також стали плакати, говорячи: “Хто нагодує нас м'ясом? Ми пригадуємо рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша прагне: немає нічого, — лише манна перед очима”. Так люди виявили незадоволення їжею, яку дав їм Творець. Проте вони мали постійний доказ, що саме ця їжа відповідає їхнім потребам, бо, незважаючи на труднощі, яких зазнавали, в усіх племенах не було жодного хворого. ПП 356.2

Мойсей занепав духом. Він благав, щоб Ізраїль не був знищений, навіть якщо з його покоління мав би вийти великий народ. У своїй любові до них він благав, щоб краще його ім'я було викреслене з книги життя, аніж вони залишаться на загибель. Задля них він ризикував усім, і ось що отримав у відповідь! В усіх своїх труднощах і навіть уявних стражданнях вони звинувачували його; через їхнє гріховне нарікання тягар турботи й відповідальності, покладений на Мойсея, став удвічі важчим, від чого він захитався. У відчаї вождь навіть піддався спокусі виявити недовір'я до Бога. Його молитва була подібна до скарги: “Чому вчинив Ти таке зі Своїм слугою? Чому я не знайшов ласки в очах Твоїх, що Ти поклав тягар усього народу на мене?… Звідки мені взяти м'яса, щоб нагодувати увесь цей народ? Ось вони плачуть передо мною, говорячи: “Дай же нам їсти м'яса! Не під силу мені одному нести увесь люд цей; тяжкий він для мене!” ПП 356.3

Господь почув молитву Мойсея і звелів покликати 70 старійшин Ізраїлю, які досягли поважного віку, були достойними мужами, мали здорове мислення й досвід. “Візьми їх до Скинії Заповіту, — сказав Бог йому, — нехай стануть вони там із тобою. Я зійду, і буду розмовляти там із тобою, і візьму від Духа, що на тобі, і покладу на них, — і вони нестимуть із тобою тягар народу, щоб не одному тобі нести його”. ПП 356.4

Господь дозволив Мойсееві вибрати найвірніших і найбільш відповідальних мужів, котрі розділили б з ним тягар, їхній вплив допомагав би стримувати шаленство народу і заспокоювати повстання. Проте таке високе обрання призвело і до серйозних негативних наслідків. Вони ніколи не були б обрані, якби Мойсей виявив віру відповідну з тими доказами Божої сили та доброти, свідком яких він не раз був. Але він дивився на свої труднощі й обов'язки, значно перебільшуючи їх і майже забувши про те, що був лише знаряддям, за допомогою якого діяв Бог. Мойсей не мав виправдання, що навіть найменшою мірою потурав власному духові нарікання, який був прокляттям для всього Ізраїлю. Якби він цілковито покладався на Бога, Господь незмінно провадив би його, посилаючи силу в усіх критичних ситуаціях. ПП 357.1

Мойсей отримав повеління приготувати народ до того, що Бог збирався зробити для нього. “Освятіться назавтра, і будете їсти м'ясо; оскільки ви плакали перед Господом, говорячи: “Хто дасть нам їсти м'яса, бо так добре було нам в Єгипті?” Дасть Господь вам м'яса, і ви будете їсти. Не один день ви їстимете, і не два дні, і не п'ять днів, і не десять днів, і не двадцять днів, але цілий місяць, аж поки не знудиться й не спротивіє вам, бо ви знехтували Господом, Котрий серед вас, і плакали перед Ним, нарікаючи: Чаго це ми вийшли з Єгипту?” ПП 357.2

“Мойсей здивовано вигукнув: Народу, між яким я обертаюсь, шістсот тисяч піхоти, а Tи сказав: Я дам їм м'яса, щоб їли цілий місяць. Хіба вистачило б для них м'яса, якби навіть повбивати всю дрібну і велику скотину? Хіба вистачило б для них, коли б виловити усю морську рибу?” Господь докорив Мойсея за його невір'я: “Чи ж Господня рука вкоротилась? Тепер ти побачиш, чи справдиться Моє слово, чи ні”. ПП 357.3

Мойсей передав громаді Господні слова і повідомив про призначення 70 старійшин. Розпорядження, дане великим вождем цим вибраним мужам — зразок правосуддя сучасним суддям і законодавцям. “Вислуховуйте справи ваших братів і судіть справедливо між будь-ким і його братом та між чужинцем його. Коли судите, не зважайте на особу; вислуховуйте як малого, так і великого; не бійтеся людини, бо суд — Божий!” (Втор.1:16—17). ПП 358.1

Потім Мойсей прикликав 70 старійшин до Скинії. “І зійшов Господь у хмарі, та й говорив з ними; і взяв від Духа, що був на ньому, і поклав на сімдесятьох старших; як тільки спускався на них Дух, то вони пророкували, а як відходив, переставали”. Як і Христові учні в день П'ятидесятниці, вони отримали силу згори. Бог бажав таким чином приготувати їх до праці та вшанувати перед усією громадою, аби люди довіряли їм, як мужам, які за божественним обранням, мали разом з Мойсеєм управляти в Ізраїлі. ПП 358.2

І знову народ став свідком благородного, позбавленого егоїзму духу великого вождя. Двоє чоловік із 70, котрі через скромність вважали себе негідними обійняти таке відповідальне становище, не приєдналися до своїх братів біля Скинії; але Божий Дух зійшов на них там, де ті знаходились, і вони також отримали пророчий дар. Довідавшись про це, Ісус Навин захотів виправити таке порушення, побоюючись, що воно може призвести до розділення. Ревнуючи за честь свого начальника, він сказав: “Пане мій Мойсею, заборони їм!” А Мойсей відповів: “Чого ти заздриш замість мене? О, якби ж то увесь Господній народ став пророками! Коли б то Господь зіслав Свого Духа і на них!” ПП 358.3

Сильний вітер, що подув зі сторони моря, приніс зграї перепелиць — “десь на день ходу в один бік і на день ходу — в другий, навколо табору, і коло двох ліктів поверх землі” (Числ.11:31). Увесь той день і ніч, і наступного дня народ був зайнятий збиранням їжі, надісланої таким дивовижним чином. Птиці було заготовлено у величезній кількості. “Навіть хто назбирав найменше, мав десять хомерів²”. М'ясо зібраних перепелиць сушили, так що запасів, як і було обіцяно, вистачило на цілий місяць. ПП 358.4

Хоч ця їжа взагалі не була найкращим засобом для підтримання здоров'я, Бог дав її народові, оскільки люди наполегливо бажали цього; вони не задовольнялись тим, що було дано для їхнього добра. Невгамовні бажання були задоволені, але якими ж стражданнями людям довелося розплачуватись за це! Вони їли без міри, а тому покарання за таке зловживання не загаялося прийти. “І вдарив Господь їх дуже тяжким мором”. Велика кількість людей захворіла на лихоманку, а ті, що найбільш завинили, були вражені нею відразу ж, як тільки скуштували їжі, якої так бажали. ПП 359.1

У Гацероті, наступній стоянці після Тавери, на Мойсея чекало ще більш гірке випробування. Аарон і Маріям посідали високе керівне становище в Ізраїлі. Обоє отримали пророчий дар і, згідно з божественним Провидінням, співпрацювали з Мойсеєм у справі визволення євреїв. “Перед тобою послав Я Мойсея, Аарона та Маріям” (Мих.6:4), — сказав Господь через пророка Михея. Сильна вдача Маріям виявилась вже в дитинстві, коли вона, ще мала дівчинка, стежила на березі Нілу за маленьким кошичком, в який було покладено маленьке немовля — Мойсея. Бог використав її самовладання і розум, щоб зберегти життя майбутнього визволителя Свого народу. Щедро наділена поетичним і музичним даром, Маріям повела за собою в пісні і танку ізраїльських жінок на березі Червоного моря. Своєю популярністю серед народу та прихильністю Небес вона поступалася лише Мойсею та Аарону. Однак те саме зло, що викликало розділення на небесах на самому початку, зародилося і в серці цієї ізраїльтянки; як це Часто буває; у своєму незадоволенні вона не залишилася без підтримки. ПП 359.2

Мойсей, призначаючи 70 старійшин, не порадився з Аароном і Маріям, що й викликало в них заздрість. Під час відвідин Їтро, коли ізраїльтяни перебували на шляху до Синаю, готовність, з якою Мойсей прийняв пораду тестя, також викликала в його брата та сестри побоювання, що його вплив на великого вождя сильніший від того, що мали вони. Їм здавалося, що у вирішенні питання про створення ради їхнім становищем і авторитетом знехтували. Маріям і Аарон так до кінця й не зрозуміли той великий тягар турбот і відповідальності, який був покладений на Мойсея; оскільки ж вони були призначені допомагати йому, то вважали себе керівниками нарівні з ним і тому були проти призначення інших помічників. ПП 359.3

Мойсей розумів важливе значення великої праці, дорученої йому. Водночас він усвідомлював власне безсилля і обирав Бога своїм порадником. Аарон же був набагато вищої думки про себе і тому менше покладався на Бога. Він не виправдав виявленого йому довір'я, засвідчивши слабкість характеру — малодушно поступився, дозволивши народові впасти в ідолопоклонство біля Синаю. Тепер Маріям і Аарон, засліплені ревністю і честолюбством, забули про це. Аарон, дійсно, був вельми вшанований Богом призначенням його сім'ї на священство, але це ще більше підігрівало в ньому бажання самозвеличення. І казали вони: “Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив? Чи ж не говорив Він також із нами?” Вважаючи себе вибраними Богом нарівні з Мойсеєм, вони претендували на той же авторитет і становище. ПП 360.1

Піддавшись духові незадоволення, Маріям знайшла причину для ремствування саме втих подіях, якими особливим чином керував Бог. Їй не подобався шлюб Мойсея. Її родинна і національна гордість була вражена тим, що він обрав жінку не з ізраїльського, а з іншого народу. До Ціппори ставилися в таборі з погано прихованим презирством. ПП 360.2

Хоч дружину Мойсея і називали “кушитянкою (ефіопляпкою)” (Числ.12:1), вона була мідіянітянкою, а отже, належала до нащадків Авраама. Своєю зовнішністю вона відрізнялася від єврейського народу тим, що була дещо смаглявішою за них. Ціппора хоч і не була ізраїльтянкою, однак поклонялася правдивому Богові. Несмілива і сором'язлива, вона була ніжною, люблячою і вболіваючою жінкою, яку хвилювали страждання інших. Саме через це Мойсей, прямуючи до Єгипту, відіслав її назад до мідіянського краю. Він бажав уберегти її від того болю, якого завдали б їй порази, що мали спіткати єгиптян. ПП 360.3

Коли Ціппора повернулася до свого чоловіка в пустелю, вона побачила, як тривоги й клопоти виснажують його здоров'я; своїми побоюваннями вона поділилася з батьком, котрий і запропонував заходи для полегшення його праці. Це стало основною причиною неприязні, яку Маріям відчувала до Ціппори. Гостро переживаючи уявну зневагу, виявлену до неї та Аарона, вона вважала дружину Мойсея головною винуватницею, через яку Мойсей нібито вже не шукав їхніх порад так, як робив це раніше. Якби Аарон твердо став на захист справедливості, він міг би приборкати зло, яке виникло, але замість того, щоб вказати Маріям на гріховність її поведінки, він співчутливо вислуховував усі її скарги, ставши таким чином співучасником її ревнощів. ПП 361.1

Мойсей вислуховував звинувачення мовчки. За довгі роки тяжкої праці та чекання в мідіянському краї він виховав у собі покірливість та довготерпіння, які допомогли йому терпляче зносити невір'я і нарікання народу, а також гордість і заздрість тих, котрі мали бути його постійними помічниками. Мойсей став найлагіднішою людиною на землі; ось чому йому, а не комусь іншому, були даровані божественна мудрість і керівництво. Писання говорить: “Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дорогам Своїм” (Псал.24:9). Бог провадить покірних, бо вони сприйнятливі до науки й охоче приймають повчання. Вони щиро бажають знати волю Божу і чинити її. Обітниця Спасителя така: “Коли хто хоче чинити волю Його, той довідається про це вчення, чи від Бога воно” (Йоан 7:17). Бог говорить через апостола Якова: “А якщо кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, Який дає всім щедро і без докорів, — і буде вона йому дана” (Якова 1:5). Але Божа обітниця стосується лише тих, хто бажає від усього серця йти за Господом. Бог не силує нічиєї волі; через те Він не може провадити тих, які надто зарозумілі, аби навчатися, і хто вперто вирішив йти власною дорогою. Про людину двоєдушну, котра прагне свого, хоч і запевняє, нібито виконує Божу волю, написано так: “Нехай така людина не думає, що одержить щось від Господа” (Якова 1:7). ПП 361.2

Бог обрав Мойсея, наділивши його Своїм Духом, а тому Маріям і Аарон своїми наріканнями завинили не лише перед вибраним вождем, а й перед Самим Богом. Змовників було прикликано до Скинії, де вони зустрілися віч-на-віч з Мойсеєм. “І зійшов Господь у стовпі шари, і став при вході Скинії, та й покликав Аарона й Маріям”. їхній пророчий дар був незаперечним; Бог міг говорити з ними у видіннях і снах, Але Мойсей, про якого Бог сказав, що “у всім домі Моїм він довірений”, був удостоєний тіснішого спілкування. З ним Бог говорив устами до вуст. “Як же ви посміли нарікати на Мойсея, Мого слугу? І палаючи гнівом на них, Господь відійшов”. Як ознака Божого незадоволення, хмара залишила Скинію, а Маріям виявилась ураженою хворобою. Вона стала “прокаженою, збілівши, як сніг”. Аарон був помилуваний, але покарання Маріям стало для нього суворим докором. Тепер їхня гордість була кинута на землю. Аарон визнав гріх і благав, щоб його сестра не була залишена на загибель від огидної та смертельної кари. У відповідь на молитву Мойсея Маріям була очищена від прокази, однак повинна була протягом семи днів залишатися поза табором. Тільки після того, як Маріям покинула табір, символ Божої прихильності знову спочив над Скинією. На знак поваги до її високого становища та суму з приводу того удару, якого вона зазнала, увесь народ залишався в Гацероті, очікуючи її повернення. ПП 362.1

Такий прояв Господнього незадоволення мав послужити застереженням для всього Ізраїлю, щоб в зародку придушити дух незадоволення і непідкорення керівництву. Якби заздрість і невдоволення Маріям не були належним чином покарані, вони призвели б до великого зла. Заздрість — це одна з найбільш притаманних сатані рис, які можуть виявитися в людині; за своїми наслідками вона найбільш згубна. Мудрець говорить: “Лютість жорстока, а гнів — шалений, але хто здатний перед заздрістю встояти?” (Прип.27:4). Саме заздрість призвела до того, що небесна гармонія була порушена, а потурання їй принесло людям невимовне зло. “Бо де заздрість і сварка, там безладдя і всяке зле діло!” (Якова 3:16). ПП 362.2

Не слід думати, що говорити про інших погане або ставати судцями їхніх спонукань або вчинків — невинна справа. “Хто брата свого обмовляє або судить його, той обмовляє Закон і судить Закон. А коли ти Закон осуджуєш, то ти не виконавець Закону, а суддя” (Якова 4:11). Є лише Один Суддя, “котрий і висвітлить заховане у темряві і виявить задуми сердець” (1Кор.4:5). Хто привласнює право судити ближніх і виносити їм вирок, той незаконно відбирає це право від Творця. ПП 363.1

Біблія особливим чином застерігає нас від того, щоб з легкістю не звинувачувати тих, кого Бог покликав бути Його посланцями. Апостол Петро, описуючи запеклих грішників, говорить: “Зухвалі свавільні, що не бояться лихословити високих осіб; тоді як ангели, переважаючи їх міццю і силою, не несуть до Господа зневажливого суду на них” (2Петр.2:10—11). Апостол Павло, повчаючи тих, котрі поставлені керувати Церквою, писав: “Не приймай скарги на пресвітера, хіба що при двох чи трьох свідках” (1Тим.5:19). ПП 363.2

Той, Хто поклав на людей тяжку відповідальність бути керівниками і вчителями Його народу, спитає з кожного, як ті поводилися з Його слугами. Ми повинні шанувати тих, кого звеличив Бог. Покарання, якого зазнала Маріям, має стати докором усім, хто піддається почуттю заздрості і ремствує проти тих, на кого Бог поклав тягар Своєї праці. ПП 363.3