Патріархи і пророки
Розділ 32. Закон і заповіти
Адам і Єва при творінні отримали пізнання Божого Закону; їм були відомі його вимоги, Заповіді були записані в їхніх серцях. Коли людина згрішила, Закон не зазнав змін, але для того, щоб вона могла знову стати на шлях послуху Богові, була запроваджена особлива система служіння. Було дано також обітницю про Спасителя і призначено жертвоприношення, які вказували на смерть Христа як на величну жертву за гріх. Але якби Божий Закон ніколи не порушувався, то не існувало б смерті, і не було б потреби у Спасителі, а отже, не було б потреби і в жертвах. Адам навчав своїх нащадків Божому Закону; ці знання передавалися від батька до сина впродовж усіх наступних поколінь. Однак, незважаючи на те, що Бог милостиво подбав про всі необхідні для викуплення людини заходи, лише декотрі особистості прийняли їх, виявляючи послух. Через переступи світ настільки занурився в пороки, що виникла необхідність очистити його від розтління водами потопу. Ной та його сім'я дотримувалися Закону; Цей муж навчав своїх нащадків дотримуватися Десяти Заповідей. Коли люди знову відійшли від Бога, Він обрав Авраама, про котрого сказав: “Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Бут.26:5). Авраамові був даний обряд обрізання — символ посвячення на служіння Богові, — обітниця: усі, хто його прийняв і дотримуватимуться Божого Закону, будуть чистими від ідолопоклонства. Нащадки Авраама не дотримувались обітниці, про що свідчила їхня схильність до укладення союзів з язичниками та запозичення їхніх звичаїв, що пізніше обумовило причину їхнього перебування в єгипетській неволі. Внаслідок близьких стосунків ізраїльтян з ідолопоклонниками і рабської залежності від єгиптян, божественні Постанови зазнали ще більшого спотворення внаслідок впливу порочного й жорстокого язичницького вчення. Тому, вивівши ізраїльтян з Єгипту, Господь зодягнений у славу, в оточенні Своїх ангелів зійшов на Синай, звідки велично і страшно проголосив Свій Закон перед усім ізраїльським народом. ПП 338.1
Але навіть тоді Він не довірив Свої Заповіді пам'яті народу, здатного забувати його вимоги, але написав їх на кам'яних таблицях. Таким чином Бог подбав про те, щоб позбавити Ізраїль усякої змоги змішувати язичницькі традиції з Його святими Постановами, Його вимоги — з людськими обрядами і звичаями. Однак Бог не обмежився лише тим, що дав людям Десять Заповідей. ПП 339.1
Оскільки народ виявляв здатність легко піддаватись спокушенню, Господь вирішив не залишати без своєї охорони жодної лазівки, через яку могла б увійти спокуса. Мойсей отримав Повеління записати суди та закони, дані йому Богом, з докладним поясненням вимог. Ці вказівки про обов'язки людини щодо Бога, одне до одного та до чужинців були нічим іншим, як принципами, покладеними в основу Десяти Заповідей, прокоментованими і поданими настільки зрозуміло, що була усунена можливість будь-якої помилки. Вони призначені для того, щоб оберігати святість Десяти Заповідей, написаних на кам'яних таблицях. ПП 339.2
Якби людина виконувала Божий Закон, який був даний Адамові після гріхопадіння, якого дотримувались Ной і Авраам, то не виникло б жодної необхідності в обряді обрізання. І якби нащадки Авраама дотримались Заповіта, символом якого було обрізання, вони ніколи не впали б в ідолопоклонство і їм не довелося б зазнати єгипетського рабства; вони зберігали б Божий Закон у серцях, і не виникло б жодної необхідності проголошувати його на Синаї або писати на кам'яних таблицях. Якби народ втілював у життя принципи Десяти Заповідей, тоді не було б потреби в додаткових Постановах, даних Мойсееві. ПП 339.3
Система жертвоприношень з часів Адама також була спотворена його нащадками. Язичницькі забобони, ідолослужіння, жорстокість, аморальність зіпсували просте, сповнене великого значення служіння, встановлене Богом. Тривале спілкування з ідолопоклонниками призвело до того, що ізраїльський народ запозичив багато язичницьких звичаїв, запровадивши їх у своє богопоклоніння. Тому на Синаї Господь дав ясні вказівки щодо жертвоприношень. Після спорудження скинії Бог спілкувався з Мойсеєм із хмари слави, що перебувала над престолом благодаті, й дав йому точні вказівки щодо системи жертвоприношення і форм служіння у Святині. Саме таким чином Мойсей отримав церемоніальний закон і записав його у спеціальну книгу. Різниця була у тому, що Закон Десяти Заповідей, проголошений на Синаї, Бог записав власноручно на кам'яних таблицях, які свято зберігалися в ковчезі. ПП 340.1
Багато хто намагається звести ці дві системи в одну; вдаючись до віршів, у яких йдеться про церемоніальний закон, ці люди силкуються довести, що моральний Закон скасований; але це ні що інше, як перекручення Писань. Розбіжність між двома системами велика й очевидна. Церемоніальний закон складався з прообразів, які вказували на Христа, Його жертву і священство. Євреї повинні були виконувати всі ритуали закону з його жертвами й обрядами доти, доки прообраз не зустрінеться з реальністю, що стало можливим через смерть Христа, — Божого Агнця, Який узяв на Себе гріхи всього світу. Відтоді всі жертвоприношення припинилися. Саме цей закон Христос “взяв із середини та й прибив його на хресті” (Колос.2:14). Але про Божий Закон Десяти Заповідей псалмист говорить: “Навіки, Господи, слово Твоє на небесах пробуває” (Псал.118:89). Сам Христос запевняє: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон… Істинно кажу вам…”; далі Христос робить особливий наголос на словах: “Доки небо й земля не минеться, — жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Матв.5:17—18). Тут Христос не просто викладає вимоги Божого Закону, але запевняє, що ці вимоги існуватимуть доти, доки будуть існувати небо й земля. Божий Закон непорушний, як і Його престол. Божі вимоги залишатимуться в силі протягом усіх віків. ПП 340.2
Неємія про Закон, проголошений на Синаї говорить: “І Ти зійшов на гору Синай, говорив з ними з Небес, і дав їм справедливі суди, та правдиві закони, устави та Заповіді добрі” (Неєм.9:13). А Павло, “апостол язичників”, проголосив: “Тому то Закон святий, і Заповідь свята, праведна, і добра” (Римл.7:12). Це визначення не може мати відношення ні до чого іншого, окрім Десяти Заповідей; саме цей Закон велить: “Не пожадай” (вірш 7). ПП 341.1
Хоча смерть Спасителя й поклала край законові прообразів і символів, та вона аж ніяк не звільнила від обов'язку, який покладає на людину моральний Закон. Навпаки, вже сам факт, що Христові необхідно було померти задля викуплення порушень цього Закону, є доказом того, що він незмінний. Люди, які стверджують, що Христос прийшов скасувати Закон Божий і покінчити зі Старим Заповітом, говорять про юдейську епоху як про вік темряви, уявляючи собі релігію євреїв лише як сукупність форм і обрядів. Однак це є помилкою. На сторінках священної історії, де йдеться про відносини Бога з Його вибраним народом, можна зауважити палаючі сліди великого “Я Є!” (Я есмь). Ніколи людські діти не ставали свідками більших проявів Божої сили та слави, аніж тоді, коли Він, Єдиний, був визнаний правителем Ізраїлю і коли Він дав Закон Своєму народові. Скіпетр правління тримала не людська рука, і величні Постанови невидимого Царя Ізраїлю сприймалися з невимовним благоговінням. В усіх цих об'явленнях Божа слава відкривалася через Христа. Не тільки в час приходу Спасителя, а й упродовж усіх віків після гріхопадіння й обіцяного відкуплення “Бо у Христі Бог примирив світ із Собою…” (2Кор.5:19). Христос був основою і центром системи жертвоприношення як за часів патріархів, так і в юдейські часи. З часу гріхопадіння наших прабатьків між Богом та людством не існувало прямого зв'язку. Отець віддав увесь світ до рук Христа, щоб через Його посередницьке служіння викупити людину та відстояти авторитет і святість Божого Закону. Усяке спілкування між небом і грішним людством здійснюється через Христа. Це Божий Син дав нашим прабатькам обітницю викуплення. Це Він відкривався патріархам. Адам, Ной, Авраам, Ісаак, Яків та Мойсей збагнули суть Євангелія. Вони очікували спасіння від Того, Котрий зайняв місце людини і поручився за неї. Святі мужі давнини спілкувалися зі Спасителем, Який у людському тілі мав прийти в наш світ, а декотрі з них розмовляли з Христом і небесними ангелами віч-на-віч. ПП 341.2
Христос не тільки провадив євреїв по пустелі, в особі Ангела, в Котрому перебувало Ім'я Єгови і Котрий, зодягнений у хмарний стовп, ішов поперед народу, — саме Він і дав Закон Ізраїлю (Додаток 7) ПП 342.1
Оточений величчю на Синаї, Христос у присутності всього народу проголосив Десять Заповідей Закону Отця. Саме Він вручив Мойсееві Закон, написаний на кам'яних таблицях. ПП 342.2
Це Христос звертався через пророків до Свого народу. Апостол Петро у Листі до християнської церкви писав, що пророки “звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, сущий в них, коли Він сповіщав про Христові страждання і наступну за ними славу” (1Петр.1:10—11). Христос звертається до нас зі сторінок Старого Завіту. “Бо свідчення Ісусове, — то дух пророцтва” (Відкр.19:10). ПП 342.3
Перебуваючи серед людей та навчаючи їх, Христос спрямовував їхні думки до Старого Завіту. Він говорив юдеям: “Дослідіть Писання, бо через них ви думаєте мати вічне життя, — вони ж свідчать про Мене” (Йоан 5:39). У той час Писання складалося лише з книг Старого Завіту. І знову Божий Син проголошує: “Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх!” А далі додає: “Якщо Мойсея й Пророків не слухають, то навіть коли б хто й із мертвих воскресне, — не повірять!” (Лука 16:29, 31). ПП 342.4
Церемоніальний Закон був даний Христом. Навіть тоді, коли його вже не потрібно було дотримуватися, апостол Павло показав євреям його справжні значення та цінність, вказуючи на те місце, яке він посідає в Плані викуплення та по відношенню до діяльності Христа; великий апостол назвав цей закон славним, гідним свого божественного Творця. Урочисте служіння у Святині символізувало великі істини, які повинні були відкритися у прийдешніх поколіннях. Хмара пахощів, що здіймалася разом з молитвами Ізраїлю, символізує Його праведність; лише завдяки їй молитва грішника може бути почута Богом; заколена жертва всепалення вказувала на прийдешнього Відкупителя, а сяйво у Святому святих було видимим знаком божественної присутності. Таким чином протягом усіх віків темряви й відступництва в серцях людей зберігалася жива віра, доки не надійшов час приходу обітованого Месії. ПП 342.5
Ісус був світлом Свого народу — Світлом для світу ще до того, як прийшов на Землю в людському тілі. Перші промені світла, що пронизували темряву, в яку гріх огорнув світ, походив від Христа. Кожний промінь небесного світла, який освітлює мешканців Землі, походить від Нього. У Плані викуплення Христос — Альфа й Омега — Перший і Останній. ПП 343.1
Відтоді, як Спаситель, проливши Свою кров для відпущення гріхів, вознісся на небеса, щоб “з'явитися перед Божим лицем за нас” (Євр.9:24), з Голгофського хреста і з Небесного Святилища зливаються потоки світла. Але отримавши повноту світла, ми не повинні нехтувати і тим світлом, яке в давнину посилалося людям через символи, що вказували на прийдешнього Спасителя. Євангеліє Христа проливає світло на життєвий устрій євреїв, вказуючи на важливе значення церемоніального закону. В міру того, як відкриваються нові істини, а те, що було відоме від початку, постає в більш повному світлі, характер і наміри Бога у Його відносинах із вибраним Божим народом стають зрозумілішими. Кожний додатковий промінь світла, який ми отримуємо, дає глибше розуміння Плану відкуплення, є втіленням божественної волі у спасінні людей. Ми зауважуємо нову красу і силу Богонатхненного Слова та з більшим інтересом досліджуємо його сторінки. ПП 343.2
Багато хто вважає, що це Бог спорудив стіну розділення поміж євреями і світом; що це Він значною мірою позбавив решту людства Своєї любові та турботи, зосередивши її виключно на Ізраїлі. Але в наміри Бога не входило, щоб Його народ робив таку межу розділення між собою та своїми ближніми. Серце Безмежної Любові відкрите для усіх мешканців Землі. Хоч вони й відкинули Бога, Він постійно намагався відкритися їм, аби вони скористалися Його любов'ю. Він дарував вибраному народові Своє благословення, щоб він в свою чергу міг бути благословенням для інших. ПП 343.3
Бог покликав Авраама, благословив і вшанував його; вірність патріарха стала світлом для людей у тих країнах, де він жив. Авраам не цурався людей. Він підтримував дружні стосунки з правителями навколишніх народів, і декотрі з них ставилися до нього з великою повагою, а Його чесність, безкорисливість, хоробрість і великодушність уособлювали Божий характер. Небесний Бог через Свого представника відкривався мешканцям Месопотамії, Ханаану, Єгипту і навіть Содома. ПП 344.1
Так, через Йосифа Бог відкрив Себе єгипетському народові, а також усім іншим країнам, які мали зв'язки з цим могутнім царством. Чому Господь вирішив так звеличити Йосифа серед єгиптян? Бог міг би вдатися до якогось іншого засобу у здійсненні Своїх намірів щодо дітей Якова, але Він бажав зробити саме Йосифа світлом і тому підніс його до рівня царського палацу, аби через нього всюди поширювалося небесне світло. Своєю мудрістю та справедливістю, чистотою та доброчинністю у повсякденному житті, відданістю інтересам народу, який належав до числа ідолопоклонників, Йосиф уособлював Христа. В особі свого благодійника, якому був вдячний і якого прославляв увесь Єгипет, цьому язичницькому народові повинна була відкритися любов Творця та Відкупителя. ПП 344.2
Через Мойсея Бог також проливав світло перед престолом наймогутнішого царства Землі, щоб усі бажаючі могли пізнати правдивого і живого Бога. Це світло було послане єгиптянам, перш ніж над ними простерлася караюча Божа рука. Після звільнення Ізраїлю з Єгипту вістка про Божу силу поширилася по всіх краях. Навіть войовничі мешканці добре укріпленого Єрихону тремтіли. “Як почули ми про це, — сказала Рахав, — і впало наше серце, і не стало духу в людях зі страху перед вами, бо Господь Бог ваш — Він Бог на небесах угорі й на землі внизу!” (І.Нав.2:11). Через століття після виходу з Єгипту филистимські жерці нагадували своєму народові про єгипетські кари та застерігали, щоб ті не чинили опору Богові Ізраїля. Бог покликав, благословив і звеличив Ізраїль не для того, щоб через послух Його Закону лише вони одні могли користуватися Його ласкою і стати єдиним об'єктом Його благословень; через них Бог бажав відкрити Себе усім мешканцям Землі. Саме з цією метою Він звелів їм залишатись особливим народом, не мати нічого спільного з навколишніми язичницькими народами. ПП 344.3
Ідолопоклонство і всі пов'язані з ним гріхи були огидні для Бога, і тому Він звелів Своєму народові не змішуватися з іншими племенами, не “чинити за вчинками їх”, щоб не забути Бога. Він заборонив укладати шлюби з язичниками, щоб їхні серця не відвернулися від Нього. ПП 345.1
Як тоді, так і тепер необхідно, аби Божий народ був чистим, вільним від світського бруду. Віруючі не повинні захоплюватися світським духом, бо це суперечить істині і праведності. Однак Бог також не бажає, щоб Його народ у своїй самоправедній недосяжності відокремився від світу і не справляв на нього жодного впливу. ПП 345.2
В усі часи послідовники Христа, подібно до свого Вчителя, мали бути світлом для світу. Спаситель сказав: “Не може сховатися місто, яке стоїть на вершині гори. І не запалюють світла, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить воно всім у домі”, — тобто у світі. Він додає: “Так нехай і ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Матв.5:14—16). Саме так діяли Єнох, Ной, Авраам, Йосиф та Мойсей. Саме так, за Божим задумом, мав чинити Його народ Ізраїль. ПП 345.3
Через те, що серця народу були сповнені невір'ям, ними опанував сатана; вони приховали своє світло замість того, щоб зливати його на навколишні народи. Перебуваючи під впливом духу фанатизму, вони або запозичували беззаконні звичаї язичників, або відмежовувалися від усіх в своїй гордій винятковості, ніби Божа любов і турбота призначалися лише їм одним. ПП 345.4
Подібно до того, як у Біблії представлено два закони: один незмінний і вічний, а другий — тимчасовий, дочасний, так існують і два Заповіти. Заповіт благодаті вперше був укладений з людиною в Едемі; після гріхопадіння людина отримала божественну обітницю про те, що насіння жінки зітре змієві голову. Цей Заповіт пропонував усім людям прощення та зміцнюючу Божу благодать для послуху в майбутньому через віру в Христа. Він також обіцяв їм вічне життя за умови збереження вірності Божому Законові. Таким чином патріархи отримали надію на спасіння. ПП 346.1
Цей Заповіт відновлений з Авраамом через обітницю: “І всі народи землі благословляться в насінні твоєму” (Бут.22:18). І ця обітниця вказувала на Христа. Авраам розумів це (Гал.3:8, 16) і вірив, що Христос може дати прощення гріхів. Ця віра була зарахована йому в праведність. Заповіт із Авраамом також підтримував авторитет Божого Закону. Господь з'явився Авраамові зі словами: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!” (Бут.17:1). Ось яким було Боже свідчення про Його вірного слугу: “Авраам послухав голосу Мого, і виконував те, що Я звелів: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Бут.26:5). І Господь об'явив йому: “І Я укладу заповіт Мій між Мною й тобою, і між твоїми потомками в їхніх поколіннях, як вічний Заповіт, щоб бути Богом тобі і нащадкам твоїм” (Бут.17:7). ПП 346.2
Хоч цей Заповіт був укладений з Адамом і відновлений з Авраамом, він не міг бути утвердженим до смерті Христа. Він існував як Божа обітниця з того часу, як було вперше згадано про викуплення; його приймали вірою, але після того, як Заповіт був затверджений Христом, він став називатися Новим Заповітом. Основою цього Заповіту є Божий Закон, а сам Заповіт — лише засобом, за допомогою якого люди знову могли перебувати в гармонії з божественною волею, бути слухняними Божому Закону. ПП 346.3
Інша угода, названа в Писанні “Старим Заповітом”, була укладена між Богом та Ізраїлем на Синаї і затверджена кров'ю жертви. Заповіт Авраама затверджений кров'ю Христа, був названий “другим”, або “Новим Заповітом”, оскільки кров, якою він запечатаний, пролилася після крові першого Заповіту. Те, що Новий Заповіт був дійсним за днів Авраама, випливає з того, що він був в той час підтверджений як обітницею, так і Божою клятвою “у двох тих незмінних речах, в яких неможливо для Бога сказати неправду” (Євр.6:18). ПП 346.4
Але якщо Заповіт з Авраамом містив обітницю викуплення, то для чого ж був укладений ще Заповіт на Синаї? В час своєї неволі народ великою мірою втратив знання про Бога Та принципи, закладені в основу Заповіту з Авраамом. Визволяючи ізраїльтян з Єгипту, Бог бажав показати їм і Свою силу, і милість, щоб вони любили Його і довіряли Йому. Він привів їх до Червоного моря, де переслідувані єгиптянами, вони, здавалося, не мали порятунку: тоді вони повинні були усвідомити свою немічність і потребу в божественній допомозі. Тоді Бог визволив їх. Серця ізраїльтян сповнилися любов'ю та вірою в Його силу, яка була здатна допомогти їм. Він з'єднав їх зі Собою як їхній Визволитель від неволі. ПП 347.1
Однак необхідно було донести до свідомості людей глибоку за своїм значенням істину. Проводячи життя серед ідолопоклонства та аморальності, вони не мали правдивого уявлення про Божу святість і надзвичайну гріховність власних сердець; про свою абсолютну неспроможність власними силами дотримуватися Божого Закону; про потребу в Спасителі. Усього цього їм треба було навчитись. ПП 347.2
Бог привів їх до Синаю, явив там Свою славу, дав Закон з обітницею великого благословення за умови послуху. “Коли щиро послухаєтесь Мого голосу й будете дотримуватись Заповіту Мого, то… ви будете в Мене царством священиків, народом святим” (Вих.19:5—6). Люди не усвідомлювали власної гріховності, не розуміли, що без Христа не зможуть виконувати Божий Закон; без вагання вони уклали Заповіт з Богом. Вважаючи, що можуть самі досягти праведності, вони проголосили: “Усе, що сказав Господь, зробимо й будемо послушні!” (Вих.24:7). Ізраїльтяни були свідками того, як у страхітливій величі проголошувався Закон, тремтіли від жаху біля підніжжя гори; однак минуло лише декілька тижнів після того, як вони розірвали Заповіт з Богом, поклоняючись литому ідолові. Розірвавши Заповіт, вони вже не могли розраховувати на Божу прихильність; тепер, відчуваючи власну гріховність й потребу в прощенні, зрозуміли необхідність у Спасителі, Котрий був відкритий у Заповіті з Авраамом та в прообразних жертвоприношеннях. Таким чином із любов'ю і вірою ізраїльтяни з'єдналися з Богом як своїм Визволителем із рабства гріха. Вони були готові оцінити благословення Нового Заповіту. ПП 347.3
Умовами Старого Заповіту були: “Щоб людина, дотримуючись Його, жила”. “Тому, хто їх (закони) виконує, вони дають життя” (Єзек.20:11; Левит 18:5), але “проклятий, хто не дотримується слів цього Закону, не виконує їх!” (Втор.27:26). Новий Заповіт укладений на “кращих обітницях”, — на обітницях прощення гріхів та Божій благодаті, яка відновить серце і приведе його до гармонії з принципами Божого Закону. “Ось який Заповіт Я укладу з домом Ізраїлю, — каже Господь: Вкладу Закон Мій у їхнє нутро, і на їхньому серці його напишу… їхню провину прошу, і не буду вже згадувати їхнього гріха” (Єрем.31:33—34). ПП 348.1
Той самий Закон, котрий був написаний на кам'яних таблицях, закарбовується Святим Духом на скрижалях серця. Замість намагання досягти власної праведності, ми приймаємо праведність Христа. Його кров очищує нас від наших гріхів. Його послух приймається замість нашого. Після того серце, відновлене Святим Духом, приноситиме “плоди Духа”. Благодаттю Христовою ми житимемо в послусі Божому Законові, записаному в наших серцях. Маючи Христового Духа, ми будемо наслідувати Його вчинки. Через пророка Він говорить про Себе: “Твою волю чинити, Мій Боже, я хочу, і Закон Твій —у Мене в серці” (Псал.39:9). Живучи серед людей, Христос проголосив: “Отець не залишив Мене Самого, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби” (Йоан 8:29). ПП 348.2
Апостол Павло ясно вказував на зв'язок між вірою і Законом у Новому Завіті. Він писав: “Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа”. “Тож чи не знищуємо ми Закон вірою? Зовсім ні! Ми підтверджуємо Закон”. “Оскільки Закон був безсилий спасти від гріха, будучи ослабленим плоттю”, — тобто він не міг виправдати людину, яка за своєю гріховною природою не могла дотримуватись його, — то “Бог послав Сина Свого в подобі гріховної плоті в жертву за гріх, і осудив гріху плоті, щоб виправдання Закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за Духом” (Римл.5:1; 3:31; 8:3—4). ПП 348.3
Бог діє однаково в усі часи, хоч Його сила виявляється неоднаковою мірою і різними способами, відповідно до потреб людини в той чи інший час. Починаючи від Першої євангельської обітниці, протягом патріархальної та юдейської епох і аж до нашого часу поступово здійснюються Божі наміри в Плані викуплення. Спаситель, представлений у прообразному служінні через обряди й ритуали юдейського закону, — є саме Тим Спасителем, Якого відкриває нам Євангеліє. Хмари, що огортали Його божественний образ, розвіялися, сутінки й тіні зникли, й Ісус, Відкупитель світу, постає перед нами у всій досконалості. Він, Котрий проголосив Закон на Синаї, передавши Мойсееві Постанови церемоніального закону, є також Тим, Хто виголосив Нагірну проповідь. Великі принципи любові до Бога, які Він поклав за основу Закону й Пророків, — лише повторення того, що було сказане Ним через Мойсея до єврейського народу: “Слухай Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один! І люби Господа, Бога Твого, усім серцем своїм, і всією силою своєю!” (Втор.6:4—5). “І будеш любити ближнього свого як самого себе” (Левит 19:18). Обидва закони, викладені одним і Тим же Учителем; Божі вимоги такі ж незмінні, як і принципи Його правління. Бо все виходить від Того, в Кому “немає переміни і ні тіні зміни” (Якова 1:17). ПП 349.1