Патріархи і пророки

Розділ 31. Гріх Надава й Авігу

За основу цього розділу взято книгу Левит, розділи 10—11

Після освячення скинії були посвячені на служіння священики. Церемонії посвячення тривали сім днів, і кожна з них відзначалась особливим служінням. На восьмий день священики приступили до здійснення служіння. Аарон разом із синами приніс жертви, які вимагав Бог, і, піднявши руки до неба, поблагословив народ. Усе було вчинено так, як звелів Бог; Він прийняв жертву і явив Свою славу особливим чином — зійшов вогонь від Господа і спалив жертву на жертівнику. Охоплений благоговінням, народ з великою цікавістю спостерігав за чудесним проявом божественної сили. Люди усе це розцінювали як доказ Божої слави і ласки; вони виявили свої почуття у загальному славослів'ї; люди попадали долілиць, відчуваючи, що перебувають у присутності Єгови. ПП 333.1

Але незабаром родину первосвященика спіткало несподіване страшне лихо. Під час служіння, коли молитви подяки народу підносилися до Бога, двоє синів Аарона узяли кожний свою кадильницю та запалили в них пахощі для приємного кадіння перед Господом. Однак вони порушили Його повеління, використавши “чужий вогонь”. Для кадіння ці священики взяли звичайний вогонь замість священного, який запалив Сам Бог і звелів використовувати з певною метою. За цей гріх вогонь зійшов від Господа та й спалив їх на очах усього народу. ПП 333.2

Після Мойсея та Аарона Надав і Авігу посідали найвище становище в Ізраїлі. Господь ушанував їх особливим чином, дозволивши разом з 70 старійшинами побачити Його славу на горі. Але це не могло виправдати ні їхнього гріха, ані поблажливого ставлення до нього. Ці мужі отримали велике світло, під час сходження ізраїльських князів на гору мали перевагу спілкуватися з Богом і перебувати у світлі Його слави; однак це не надавало їм жодного права лестити себе думкою, нібито вони можуть безкарно грішити, а Бог, Який удостоїв їх такої честі, не каратиме суворо за їхнє беззаконня. ПП 334.1

У подібних міркуваннях приховується фатальна помилка. Чим більше людина отримала світла та переваг, тим більшою святістю та чеснотами вона повинна володіти — у відповідності із отриманим світлом. Усе, що не відповідає таким вимогам, Бог не може прийняти. Великі благословення чи привілеї не повинні заохочувати до безтурботності. Вони ніколи не дають тим, котрі мають їх, дозволу на гріх, або підстави вважати, нібито Бог не буде вимогливим до них. Усі переваги, якими наділяє Бог, призначені на те, щоб запалити дух, додати ревності в праці й сили для виконання Його святої волі. ПП 334.2

Надав та Авігу від молодих років не були навчені самовладання. Поступливість батька, його нездатність відстоювати істину призвели до того, що він занедбав виховання власних дітей. Сини звикли задовольняти свої бажання. Звичка потурати собі настільки вкорінилася, що перед нею виявилося безсилим навіть усвідомлення священного обов'язку. Вони не були навчені шанувати авторитет батька, а тому не розуміли необхідності повного послуху у виконанні Божих вимог. Недоречна поблажливість, виявлена Аароном до своїх синів, призвела до стягнення ними Божого гніву. ПП 334.3

Бог бажає навчити людей, що приступати до Нього потрібно з шанобливістю та благоговінням, як Він Сам наказав це робити. Господь приймає лише повний послух. Для Бога було недостатнім, щоб в урочистий час служіння все було зроблено майже так, як Він звелів. Бог проголосив прокляття над тими, хто відійшов від Його Заповідей і не робив різниці між буденним і святим. Він звіщає устами пророка: “Горе тим, хто зло називає добром, а добро — злом, що з темряви роблять світло, а зі світла — темряву… Горе мудрим у власних очах та розумним перед самими собою… що за хабар роблять винуватого правим, а правому відмовляють у його правах… бо вони відкинули Закон Господа Саваота, і погордували словом Святого Ізраїлевого!” (Ісая 5:20—24). Нехай ніхто не обманюється, вважаючи, ніби якась частина Заповідей має несуттєве значення, або що Бог погодиться на заміну Своєї вимоги чимось іншим. Пророк Єремія говорить: “Хто щось колись сказав і воно сталося без Господнього веління?” (П.Єрем.3:37). У Божому Слові немає жодної вказівки, за невиконання якої людині не довелося б відповідати. Хто ж замість повного послуху обирає для себе іншу дорогу, побачить, що “кінець її — стежка до смерті” (Прип.14:12). ПП 334.4

І сказав Мойсей до Аарона, та до Елиазара й до Ітамара, синів його: “Голів ваших не відкривайте, і одеж ваших не роздирайте, — щоб вам не померти… бо на вас олива Господнього помазання”. Великий вождь нагадав своєму братові Божі слова: “Серед близьких моїх Я буду освячений, і перед усім народом буду прославлений”. Аарон мовчав. Смерть синів, така несподівана і через такий жахливий гріх, який, як він тепер зрозумів, був наслідком нехтування ним своїми обов'язками, — відкликнулась болем у серці батька, але він не давав волі своїм почуттям. Жодним проявом горя він не повинен був створити враження, ніби підтримує гріх, щоб не дати народові причини нарікати на Бога. ПП 335.1

Господь бажав, аби народ зрозумів справедливість Його виправних заходів, і щоб інші мали страх. В Ізраїлі були такі, для котрих це жахливе покарання мало послужити застереженням, врятувати їх від зловживання Божим довготерпінням, поки вони ще своєю поведінкою не вирішили власної долі. ПП 335.2

Хибне співчуття грішникові, який намагається виправдати свій гріх, не може мати божественного схвалення. Гріх настільки притуплює моральну чуттєвість людини, що вона навіть не усвідомлює усієї потворності свого вчинку; без переконливої сили Святого Духа вона залишатиметься до певної міри сліпою щодо власного гріха. Обов'язок Христових слуг — вказати грішникам на небезпеку, що їм загрожує. Ті, котрі зводять цю роботу нанівець, приховуючи від грішників справжню природу гріха та наслідки, до яких він призводить, нерідко тішать себе думкою, нібито виявляють цим милосердя. Однак їхні дії спрямовані на те, щоб протистати й перешкодити роботі Святого Божого Духа; вони заколисують грішника, котрий знаходиться на краю загибелі, і таким чином стають співучасниками його провини й приймають на себе страшну відповідальність за його нерозкаяність. Багато, о як багато людей загинуло через таке невірне співчуття. ПП 335.3

Надав та Авігу ніколи не вчинили б цього фатального гріха, якби були тверезими. Вони знали: перш ніж увійти до Святині, в якій перебувала божественна присутність, необхідне ретельне й урочисте приготування; але через свою нестриманість стали негідними святого покликання. їхній розум був затьмарений алкоголем, а моральна чуттєвість настільки притупилася, що вони не могли побачити розбіжності між святим і буденним. Ааронові та його синам, що ще залишилися живими, було дане застереження: “Вина та п'янкого напою не пий ані ти, ані сини твої з тобою при вході вашім до Скинії Заповіту, — щоб вам не померти. Це вічна постанова для ваших поколінь; розрізняйте між святістю й між несвятістю, між чистим і нечистим, та навчайте Ізраїлевих синів усіх постанов, про що говорив до них Господь”. ПП 336.1

Вживання алкогольних напоїв ослаблює тіло, затьмарює розум, руйнує моральність. Воно заважає людям зрозуміти недоторканість святині та обов'язковість виконання Божих вимог. Усі, на кого покладалися священні обов'язки служіння, повинні були відзначатися справжньою поміркованістю, щоб їхній незатьмарений розум міг відрізняти добро від зла, аби вони твердо відстоювали принципи та діяли мудро, справедливо і милостиво. ПП 336.2

Такий самий обов'язок покладено на кожного послідовника Христа. Апостол Петро наголошує: “Але ви — вибраний рід, царственне священство, народ святий, люд власності Божої” (1Петр.2:9). Бог вимагає, щоб наше служіння було до вподоби Йому. Вживання алкогольних напоїв завжди матиме наслідки, подібні до тих, яких зазнали ці священики Ізраїлю. Сумління стане нечутливим до гріха; людина настільки призвичаїться до нього, що вже не бачитиме різниці між буденними і святими речами. Як в такому разі ми зможемо відповідати мірилові божественних вимог? “Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — є храмом Духа Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, бо вони Божі” (1Кор.6:19—20). “Отож, чи ви їсте, чи п'єте, чи що інше робите, — усе робіть на Божу славу” (1Кор.10:31). До Христової церкви усіх століть звернене урочисте та страшне застереження: “Якщо хто зруйнує Божий храм, того покарає Бог, тому що храм Божий святий, а цей храм — ви!” (1Кор.3:17). ПП 336.3