Наочні уроки Христа

Розділ 3. “Спершу стебло, потім колос”

Притча про сіяча викликала багато питань. Деякі слухачі дійшли висновку, що Христос не мав наміру встановити земне царство; багатьох притча збентежила і викликала цікавість. Бачачи їхню розгубленість, Христос використав іншу ілюстрацію, знову ж намагаючись відвести їхні думки та сподівання від земного царства і спрямувати до роботи Божої благодаті в людській душі. НУХ 34.2

“І казав: Таким є Царство Боже: як той чоловік, що посіє насіння в землю; і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, — він не знає. Сама по собі земля робить спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі. Коли ж доспіє врожай, він негайно посилає женців із серпом, бо настали жнива!” НУХ 34.3

Господар, котрий “посилає женців із серпом, бо настали жнива”, не може бути ніхто інший, як Христос. Це Він в останній великий день збере жнива на землі. А сіяч насіння зображає тих, хто трудиться заради Христа. У притчі сказано, що “насіння сходить і росте, але як — він не знає”. Це, звичайно, не може стосуватися Сина Божого. Христос не дрімає і не спить, але пильнує Свою ниву вдень і вночі. Йому добре відомо, як зростає насіння. НУХ 34.4

Притча про насіння відкриває нам, що Бог продовжує Свою роботу в природі. Само насіння має в собі потенціальну можливість проростати, і цей принцип закладений у ньому Самим Богом. Однак, залишене напризволяще, насіння не мало б сили прорости. Певна частина роботи у вирощуванні зерна має бути виконана людиною. Вона повинна підготувати і збагатити ґрунт, а потім посіяти насіння. Їй необхідно обробляти землю. Але є межа, за якою людська діяльність припиняється. Жодна людська сила і мудрість не в змозі викликати з насіння живу рослину. Нехай людина докладе навіть неймовірних зусиль, все одно вона залишиться залежною від Того, Хто з'єднав посів та жнива чудесними узами Своєї всемогутньої сили. У насінні міститься життя, ґрунт має життєдайні сили, але якщо вдень і вночі не буде діяти безмежна Божа сила, насіння не принесе врожаю. Дощові потоки мають зволожити спраглі поля, сонце повинно їх зігріти, поховане насіння має отримати електричну енергію. Закладене Творцем життя тільки Він Сам і може викликати. Кожне насіння проростає, кожна рослина розвивається лише силою Бога. НУХ 35.1

“Бо так, як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте праведність, й хвала перед усіма народами!” (Ісаї 61:11). У духовному посіві відбувається те саме, що й у звичайному: учитель Істини має підготувати ґрунт серця, він повинен посіяти насіння, але єдина сила, котра може дати життя, походить від Бога. Є межа, за котрою людські зусилля даремні. Хоч ми повинні проповідувати Слово, але ми не можемо виявити ту силу, яка б оживила душу, і в ній виросли б праведність і хвала. У проповідуванні Слова має діяти сила, що перевищує людські можливості. Лише завдяки Божественному Духові Слово стає живим і могутнім, здатним воскресити душу до вічного життя. Саме це Христос бажав закарбувати у свідомості Своїх учнів. Він навчав, що самі по собі вони не володіють нічим, що забезпечило б успіх їхній праці, лише чудодійна сила Бога робить Його Слово живим та діючим. НУХ 35.2

Праця сіяча — це праця віри. Він не розуміє таємниці проростання та розвитку насіння. Але він повністю довіряє тій силі, з допомогою котрої Бог вкриває землю квітучою рослинністю. Кидаючи насіння в землю, він ніби втрачає дорогоцінне зерно, яке могло б стати хлібом для його сім'ї. Однак він віддає теперішнє своє добро задля більшої віддачі в майбутньому. Він кидає зерно, сподіваючись, що воно рясно намножиться в багатому врожаї. Так повинні трудитися і Христові слуги, очікуючи врожаю від посіяного ними насіння. НУХ 35.3

Добре насіння деякий час може лежати непомітним у холодному, егоїстичному світському серці без жодних ознак того, що воно закорінилося, але згодом, коли Божий Дух вдихне в душу життя, сховане насіння проростає і приносить плід на славу Божу. У нашій повсякденній праці ми не знаємо, яке насіння принесе бажані результати, те чи інше. Не нам вирішувати це питання. Ми повинні виконувати свою роботу, а турботу про результати довірити Богові. “Сій ранком насіння твоє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя” (Екл.11:6). Великий Божий заповіт проголошує, що “надалі, по всі дні землі, сівба та жнива… не припиняться!” (Буття 8:22). Довіряючись цій обітниці, землероб оре та сіє. З не меншою довірою повинні трудитися і ми на духовній ниві, покладаючись на Його запевнення: “Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не повертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Ісаї 55:11). “Все ходить та плаче, хто носить торбину насіння на посів, — та вернеться з співом, хто носить снопи свої” (Псал.126:6). НУХ 36.1

Проростання насіння зображує початок духовного життя, а розвиток рослини — це прекрасна аналогія християнського зростання. Як у природі, так і в благодаті: без росту не може бути життя. Рослина повинна або рости, або померти. Подібним до її росту — мовчазного і непомітного, але постійного — є й розвиток християнського життя. На кожній стадії свого розвитку наше життя може бути досконалим, однак, якщо Божі наміри щодо нас виконуються, ми будемо постійно зростати. Освячення — це праця всього життя. У міру збільшення наших можливостей буде збагачуватися наш досвід і зростуть наші знання. Ми будемо здатними нести більшу відповідальність, бо наша зрілість буде пропорційною до наших переваг. НУХ 36.2

Рослина зростає, засвоюючи те, що Бог дає їй для підтримки життя. Вона заглиблюється своїм корінням у землю, одержує сонячне світло, п'є воду з роси й дощу. Вона засвоює поживні речовини з повітря. Подібним чином має зростати і християнин, співпрацюючи з Божественними силами. Усвідомлюючи власну безпорадність, ми повинні якомога повніше використати всі можливості, даровані нам для збагачення духовного досвіду. Як рослина закорінюється в ґрунті, так і нам слід глибоко закорінюватися у Христі. Як рослина одержує сонячне світло, росу й дощ, так і ми повинні відкривати свої серця Святому Духові. Робота має здійснюватися “не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот” (Зах.4:6). Якщо ми постійно зосереджуємо наш розум на Христі, Він прийде до нас, “немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю” (Осії 6:3). Як Сонце Праведності, Він зійде для нас “та лікування в променях Його” (Мал.4:2). Ми “розцвітемо, неначе лілея”. У нашому житті виконаються слова: “…збіжжя оживлять вони й зацвітуть, немов той виноград” (Осії 14:6, 8). Постійно покладаючись на Христа як нашого особистого Спасителя, ми у всьому будемо досягати зросту Того, Хто є Голова. НУХ 37.1

Пшениця дає “спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі”. Зібрати добірне зерно — ось мета землероба, коли він сіє насіння чи доглядає за сходами. Йому потрібний хліб для голодних і насіння для майбутнього врожаю. Так і Небесний Господар чекає врожаю як винагороди за Свою працю та жертву. Христос бажає відтворити Себе в серцях людей, і Він чинить це через тих, хто вірує в Нього. Метою християнського життя є принесення плодів — відтворення характеру Христа у віруючому, щоб він міг відобразитися і в інших людях. НУХ 37.2

Рослина проростає, розвивається і приносить плід не для себе самої, вона “насіння дає сівачеві, а хліб — їдцеві” (Ісаї 55:10). Людина також не повинна жити для себе. Християнин представляє Христа в цьому світі, аби приводити інші душі до спасіння. НУХ 37.3

Егоцентричне життя не може розвиватися і приносити плід. Якщо ви прийняли Христа як особистого Спасителя, вам слід забути себе і намагатися допомагати іншим. Розповідайте людям про любов Христа, про Його доброту. Виконуйте кожний обов'язок ретельно. Носіть у своєму серці тягарі інших душ і всіма доступними засобами намагайтеся врятувати загиблих. Коли ви приймете Дух Христа — Дух безкорисливої любові та праці для інших, — ви будете зростати і приносити плід. У вашому характері достигнуть прекрасні плоди Духа. Ваша віра зросте, ваші переконання поглибляться, ваша любов удосконалиться. Ви будете все більше і більше відображати образ Христа в усьому, що справедливе, що чисте, що любе. НУХ 38.1

“Плід же Духа — любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра, лагідність, стриманість” (Гал.5:22—23). Цей плід ніколи не загине, але за родом своїм принесе врожай для вічного життя. НУХ 38.2

“Коли ж доспіє врожай, він негайно посилає женців із серпом, бо настали жнива!” З палким бажанням Христос чекає, коли Його Церква стане живим відкриттям Його як Спасителя людства. Коли характер Христа досконало відтвориться в Його народі, Він прийде, щоб назвати їх Своїми. НУХ 38.3

Перевагою кожного християнина є не тільки чекати, але й прискорювати Прихід нашого Господа Ісуса Христа (2Петр.3:12). Якби кожний, хто сповідує Його ім'я, приносив плід для Його слави, як швидко увесь світ був би засіяний насінням Євангелія! Як скоро дозрів би останній великий урожай, і Христос прийшов би зібрати дорогоцінне зерно! НУХ 38.4