Наочні уроки Христа
Розділ 27. “Хто є моїм ближнім?”
Питання “Хто є моїм ближнім?” викликало серед юдеїв нескінченні суперечки. Вони не мали жодних сумнівів щодо язичників та самарян. Це були чужинці, вороги. Але як розмежувати людей своєї нації та різних класів суспільства? Кого священики, рабини, старійшини мають уважати за ближніх? Вони проводили своє життя у виконанні безлічі обрядів задля власного очищення. Контакт із темним, недбалим натовпом, — навчали вони, — спричинив би занечищення, усунення якого вимагає утомливих зусиль. Чи повинні вони вважати “нечистих” своїми ближніми? НУХ 268.1
На це запитання Христос відповів притчею про доброго самарянина. Він показав, що наш ближній — не просто один із членів церкви, до якої ми належимо, або один з наших одновірців. Це питання не пов'язане з расовими ознаками, кольором шкіри чи класовими відмінностями. Наш ближній — кожна людина, котра потребує нашої допомоги. Наш ближній — кожна поранена, побита ворогом душа. Наш ближній — кожна людина, котра є Божою власністю. НУХ 268.2
Притчу про доброго самарянина Христос розповів у відповідь на запитання, поставлене Христу вчителем закону. Коли Спаситель навчав, “один законник підвівся і запитав, випробовуючи Його: Учителю, що маю зробити, аби осягнути вічне життя?” Фарисеї запропонували законникові поставити це запитання, сподіваючись упіймати Христа на слові, тому нетерпляче прислухалися до Його відповіді. Однак Спаситель не вступив у суперечку. Натомість на запитання Він відповів запитанням: “Що в Законі написано? Як читаєш?” Юдеї продовжували звинувачувати Ісуса у зневажливому ставленні до даного на Сінаї Закону, питання спасіння Він поставив у площину виконання Божих Заповідей. НУХ 268.3
Законник відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе”. “Правильно ти відповів, — сказав Христос. — Роби це, — і житимеш!” НУХ 269.1
Законника не задовольняли вчення й діла фарисеїв. Він вивчав Писання, бажаючи збагнути їхній справжній зміст. Він виявляв живу цікавість до цього питання, тому щиро запитав: “Що маю робити?” У своїй відповіді стосовно вимог Закону він обминув усю масу церемоніальних та ритуальних приписів. Не надавши їм жодного значення, він назвав два великих принципи, на яких грунтуються увесь Закон та Пророки. Схвалення Спасителем цієї відповіді зробило Його неприступним для нападів рабинів. Вони не могли осудити Його за підтвердження того, що було висловлено тлумачем закону. НУХ 269.2
“Роби це, — і житимеш”, — сказав Христос. У Своєму вченні Він завжди представляв Закон як єдине Божественне ціле, показуючи, що неможливо дотримуватися одного припису і порушувати інший, оскільки всі вони об'єднані одним принципом. Доля людини визначатиметься її послухом усьому Законові. НУХ 269.3
Христос знав, що ніхто не може виконувати Закон власними силами. Він бажав спонукати законника до уважнішого, більш критичного дослідження, аби той міг знайти Істину. Тільки приймаючи заслуги і благодать Христа, ми можемо дотримуватися Закону. Віра в спокутну жертву за гріх робить грішну людину здатною любити Бога всім серцем та ближнього, як самого себе. НУХ 269.4
Законник розумів, що не виконував ні перших чотирьох, ні решти шести Заповідей. Під впливом проникливих слів Христа він усвідомив свою провину, однак замість визнання власних гріхів намагався виправдати їх. Замість визнати істину, він прагнув показати, як важко виконати Заповідь. Таким чином він сподівався зняти із себе провину і виправдатися в очах народу. Слова Спасителя показали, що його запитання було зайвим, оскільки він сам зміг відповісти на нього. Проте законник ставить інше запитання: “А хто є моїм ближнім?” НУХ 269.5
І знову Христос не дав утягнути Себе в суперечку. Він відповів на це запитання, розповівши випадок, який ще був свіжим у пам'яті Його слухачів. “Один чоловік, — сказав Він, — ішов з Єрусалима до Єрихона і попав у руки розбійників, що його пограбували, завдали йому ран та відійшли, залишивши його ледь живим”. НУХ 270.1
Подорожуючи з Єрусалима до Єрихона, мандрівник мав пройти Юдейською пустелею. Дорога пролягала через дику скелясту ущелину, що кишіла грабіжниками і часто була свідком насильства. Саме тут на подорожнього напали розбійники, відібрали все, що він мав цінного, і залишили його ледь живим на узбіччі дороги. Тією дорогою проходив священик; він побачив пораненого, побитого чоловіка, що лежав у калюжі крові, однак пройшов повз нього, не надавши жодної допомоги. Він, “побачивши його, обминув”. Потім з'явився левит. Зацікавившись тим, що сталося, він зупинився і подивився на страждальця. Він знав, що повинен зробити, проте це не був приємний обов'язок. Левит пошкодував, що пішов цією дорогою і побачив пораненого чоловіка. Він переконав себе, що цей випадок його не стосується, тому також “поглянув — і обминув”. НУХ 270.2
А самарянин, подорожуючи тією самою дорогою, побачив страждальця і зробив для нього те, від чого відмовилися інші. З обережністю і добротою він послужив пораненому. Побачивши його, він “змилосердився. Він підійшов, перев'язав його рани, поливши на них оливи й вина, посадив його на худобину, привіз до гостиниці й подбав про нього. А другого дня, як відходив, вийняв два динарії; дав власникові гостиниці та сказав: Подбай про нього, а якщо більше витратиш, то віддам тобі, коли повертатимуся”. Священик і левит вважали себе побожними людьми, але справді наверненим виявився самарянин. Для нього виконати цю роботу не було більш приємним, ніж для священика й левита, проте своїми духом та вчинками він довів, що перебуває в гармонії з Богом. НУХ 270.3
Викладаючи свій урок, Христос подав принципи Закону в прямій переконливій формі, указуючи слухачам на їхнє нехтування цими принципами. Його слова були такими певними і точними, що слухачі не змогли знайти жодних аргументів для заперечення. У цьому повчанні законник не знайшов нічого, що міг би піддати критиці. Його упередженість щодо Христа зникла. Однак він не переміг своєї національної неприязні, аби похвалити самарянина, назвавши його по імені. Коли Христос запитав: “‘Кого з цих трьох ти вважаєш ближнім того, який попався розбійникам?’ — він відповів: Того, що змилосердився над ним!” НУХ 271.1
“Тож сказав йому Ісус: Іди і ти чини так само”. Виявляй таку ж ніжну турботу до нужденних. Цим доведеш, що виконуєш увесь Закон. НУХ 271.2
Юдеї і самаряни дуже відрізнялися своїми релігійними віруваннями, особливо в питанні правдивого поклоніння Богові. Фарисеї не говорили про самарян нічого доброго, лише посилали на їхню адресу найгірші прокляття. Антипатія між юдеями і самарянами була такою сильною, що жінка- самарянка дуже здивувалася, коли Христос попросив у неї води. “Як Ти, — запитала вона, — будучи юдеєм, просиш пити в мене, коли я жінка-самарянка?” “Адже, — додає євангеліст, — юдеї не спілкуються із самарянами” (Івана 4:9). Коли ж у храмі юдеї сповнилися такої смертельної ненависті до Христа, що готові були каменувати Його, то не змогли знайти більш дошкульних слів для висловлення своєї ненависті, ніж сказати: “Хіба не так ми говоримо, що Ти самарянин і біса маєш?” (Івана 8:48). Однак священик і левит знехтували покладеним на них Господом обов'язком, залишивши самарянинові, котрого ненавиділи і зневажали, можливість послужити їхньому ж співвітчизнику. НУХ 271.3
Самарянин виконав повеління: “Люби ближнього свого, як самого себе”, довівши, що був більш релігійною людиною за своїх зневажників. Ризикуючи власним життям, він по ставився до пораненого, як до свого брата. Цей самарянин зображає Христа. Наш Спаситель виявив до нас любов, з якою не може порівнятися жодна людська любов. Коли ми помирали від завданих нам ран, Він змилосердився над нами. Він не обминув, не залишив нас, безпорадних і безнадійних, на загибель. Він не зостався у Своїй святій щасливій оселі, оточений любов'ю небесних військ. Господь бачив нашу крайню потребу, пройнявся нашим горем і зробив інтереси людства власними. Він помер, аби спасти Своїх ворогів. Він молився за Своїх убивць. Указуючи на власний приклад, Він говорить до Своїх послідовників: “Заповідаю вам, щоб ви любили один одного. Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного” (Івана 15:17; 13:34). НУХ 271.4
Священик та левит мали здійснювати призначене Самим Богом служіння в храмі. Участь у цьому служінні була великою і почесною перевагою, тому священик і левит, відзначені такою пошаною, вважали для себе приниженням виявити допомогу невідомому страдникові на узбіччі дороги. Тим самим вони знехтували особливою можливістю, даною їм Богом як Своїм підлеглим, послужити благословенням для ближнього. НУХ 272.1
І в наш час багато людей припускаються такої ж помилки. Вони поділяють свої обов'язки на дві окремі категорії. До першої категорії відносять великі справи, котрі регулюються Законом Божим, до другої — так звані малі справи, яких Заповідь “Люби ближнього свого, як самого себе” нібито не стосується. Ця сфера діяльності залишена на волю капризів, схильностей та випадкових спонукань. Таким чином характер спотворюється, і релігія Христа представлена у фальшивому світлі. НУХ 272.2
Деякі вважають, що служіння страждаючому людству принижує їхню гідність. Багато хто дивляться з байдужістю і презирством на тих, що зруйнували храм своєї душі. А чимало людей нехтують бідними з інших причин. На їхню думку, вони зайняті у справі Христа, працюючи над якоюсь важливою програмою. Вони вважають, що виконують велику роботу, тому не можуть зупинитися, щоб зауважити потреби бідних і знедолених. Заради успіху цієї позірно великої роботи вони навіть можуть утискати бідних. Позбавляючи їх права або нехтуючи їхніми потребами, вони можуть створювати для них важкі обставини та випробування. Однак уважають, що все це виправдано, оскільки вони нібито просувають справу Христа. НУХ 272.3
Багато хто можуть залишити брата або ближнього без усякої допомоги боротися в суворих обставинах. Оскільки вони визнають себе християнами, ця людина може думати, що своїм холодним самолюбством вони представляють Христа. Такі люди, називаючи себе слугами Господа, насправді не співпрацюють з Ним, тому Божа любов, яка мала б через них зливатися на світ, не досягає їхніх ближніх. Таким чином, великий потік хвали й подяки від людських сердець та уст не повертається до Бога. Господа обкрадають тим, що Він не одержує усієї слави, яка належить Його святому Імені. У Нього викрадають душі, за котрі помер Христос; душі, які Він палко бажає привести у Своє Царство, щоб вони перебували в Його присутності впродовж нескінченних віків. НУХ 273.1
Божественна Істина справляє незначний вплив на цей світ, у той час як цей вплив має поширюватися набагато більшою мірою через наше практичне життя. У світі переважає просто визнання релігії, але воно мало що вартує. Ми можемо називати себе послідовниками Христа, можемо говорити, що віримо в істини Божого Слова, однак це не принесе жодної користі нашим ближнім, якщо не впроваджуємо вірування в наше щоденне життя. Визнання віри може бути високим, як небо, проте воно не спасе ані нас, ані наших ближніх, якщо не станемо справжніми християнами. Хороший приклад зробить для світу більше добра, ніж усі наші визнання. НУХ 273.2
Егоїстичне життя не може послужити справі Христа. Адже Його справа — це справа пригноблених і бідних. Послідовники Господа мають потребу в тому, щоб їхні серця сповнилися Його ніжним співчуттям, глибшою любов'ю до тих, кого Він настільки цінує, що віддав Своє життя заради їхнього спасіння. Це дорогоцінні душі, безмежно коштовніші за будь-яку іншу жертву, яку можемо принести Богові. Віддавати всю енергію якійсь уявно великій роботі, водночас нехтуючи нужденими або позбавляючи чужинців їхніх прав, — таке служіння не буде схвалене Богом. НУХ 273.3
Освячення душі з допомогою дії Святого Духа — це прищеплення природи Христа людському єству. Євангельська релігія — Христос у нашому житті, живий дійовий принцип. Це благодать Христа, виявлена в характері та реалізована в добрих учинках. Принципи Євангелія не можуть бути відокремлені від жодної сфери нашого практичного життя. Усі сторони християнського досвіду і праці мають бути відображенням життя Христа. Любов — основа благочестя. Що б людина не говорила про свою віру, не маючи безкорисливої любові до свого брата, вона не матиме чистої любові до Бога. Проте ми ніколи не зможемо володіти цим духом, намагаючись любити інших. Любов Христа в серці — ось що нам потрібно. Коли наше “я” зливається з Христом, любов виникає спонтанно. Повноти християнського характеру можна досягнути тоді, коли в серці постійно виникає спонукання допомагати іншим і бути для них благословенням, коли небесне світло наповнює душу і відображається на обличчі. НУХ 274.1
Серце, в якому перебуває Христос, не може бути позбавлене любові. Якщо ми любимо Бога, бо Він перший полюбив нас, то любитимемо й усіх, за кого помер Христос. Ми не можемо торкатися Божественного, не торкаючись людського, бо Той, Хто сидить на престолі Всесвіту, поєднує в Собі Божественне і людське. З'єднуючись із Христом, ми з'єднаємося і з нашими ближніми золотим ланцюжком любові. Тоді в нашому житті виявляться милосердя і співчуття Христа. Ми не будемо чекати, доки нужденні та знедолені прийдуть до нас. Нас не потрібно буде благати відчути горе інших. Служити бідним і страждальцям буде для нас так само природно, як це було для Христа, коли Він ходив по нашій Землі, творячи добро. НУХ 274.2
Де тільки відчувається спонукання до любові і співчуття, де тільки серце прагне благословити й підняти інших, — усюди це ознака дії Божого Святого Духа. У глибині язичества люди, не маючи жодного знання щодо писаного Божого Закону, котрі ні разу навіть не почувши імені Христа, виявляли доброту до Його слуг, захищаючи їх із ризиком для власного життя. Їхні вчинки вказують надію Божественної сили. Святий Дух дарував благодать Христа в серце дикуна, спонукуючи до співчуття всупереч його природі й вихованню. “Світло, яке освічує кожну людину, що приходить у світ” (Івана 1:9), сяє в його душі, і прийняте, воно спрямує його кроки до Царства Божого. Слава Неба виявляється у перетворенні пропащих, потішенні засмучених. Де тільки Христос перебуває в людських серцях, Він відкривається таким самим чином. Де тільки діє релігія Христа, вона благословлятиме людей. Де тільки вона працює, там сяє яскраве світло. НУХ 274.3
Бог не визнає жодних національних, расових чи кастових відмінностей. Він — Творець усього людства. Усі люди належать до однієї сім'ї завдяки Творінню, усі об'єднані завдяки Викупленню. Христос прийшов зруйнувати будь-яку стіну розділення та відчинити всі відділення храму, аби кожна душа мала вільний доступ до Бога. Його любов така широка, така глибока, така повна, що проникає всюди. Вона звільняє з тенет сатани бідні душі, спіймані його обманом. Вона приводить їх до Божого престолу, оточеного райдугою обітниці. НУХ 275.1
У Христі немає ні юдея, ні грека, нема ні раба, ні вільного. Усі стали близькими Його дорогоцінною кров'ю (див. Гал.3:28; Ефес.2:13). НУХ 275.2
Якими б не були відмінності в релігійних віруваннях, зойк страждаючої людини має бути почутий і повинен знайти відгук. Де існує ворожнеча на релігійному фунті, там велику користь може принести особисте служіння. Сповнене любові служіння людям зруйнує упередження і наверне душі до Бога. НУХ 275.3
Ми повинні відчувати смуток, труднощі й біди інших. Необхідно поділяти радощі й турботи вищих і нижчих, багатих і бідних. “Даром отримали, — говорить Христос, — даром давайте” (Матв.10:8). Усі довкола нас — бідні спокушувані душі, що потребують співчутливого слова і допомоги. Є вдови, котрі чекають співчуття і підтримки. Є сироти, турботу про котрих Христос довірив Своїм послідовникам. Надто часто повз них проходять із байдужістю. Убрані в лахміття, незграбні — ці люди можуть виглядати непривабливими, однак вони також — власність Бога. Вони були куплені дорогою ціною, тому такі ж цінні в Його очах, як і ми. Вони — члени великої Божої родини, і християни, як Його управителі, відповідальні за них. “Його кров, — говорить він, — Я вимагатиму з ваших рук”. НУХ 275.4
Гріх — найгірше з усіх зол, і ми маємо співчувати і допомогти грішникові. Проте не до всіх можна застосувати однаковий підхід. Багато хто приховують спрагу душі. Для них великою підтримкою було б ніжне слово або лагідне нагадування. Інші мають велику духовну потребу, однак не усвідомлюють її. Вони не відчувають жахливої убогості душі. Ще інші потопають у гріхах, втративши будь-яке поняття про вічні цінності, загубивши Божу подобу і майже не усвідомлюючи потреби в спасінні душі. Вони не мають ані віри в Бога, ані довір'я до людей. Сердець багатьох із таких людей можна досягнути лише вчинками безкорисливої доброти. Передусім необхідно подбати про їхні фізичні потреби. їх потрібно нагодувати, помити, пристойно одягнути. Коли вони побачать докази вашої безкорисливої любові, їм буде легше повірити в любов Христа. НУХ 276.1
Багато людей, котрі, припустившись помилок, відчувають сором та усвідомлюють свою нерозсудливість. Бачачи свої вади й хиби, вони впадають у відчай. Ми не повинні нехтувати цими душами. Хто пливе проти течії, той відчуває, що сила потоку відносить його назад. Простягніть йому руку допомоги, як колись Старший Брат простягнув руку потопаючому Петру. Скажіть йому слова надії, слова, що викличуть у ньому довір'я та пробудять любов. НУХ 276.2
Ваш духовно слабкий брат потребує вас, як і ви самі потребуєте братерської любові. Він має потребу в досвіді того, хто колись був такий же слабкий, як і він, тому може поспівчувати і допомогти йому. Усвідомлення власної слабкості допомагає нам підтримувати тих, хто вкрай потребує цього. Ніколи не слід обминати страждаючу душу, не поділившись із нею тією утіхою, якою Бог утішає нас самих. НУХ 276.3
Єднання з Христом, особистий контакт із живим Спасителем дає змогу розумові, серцю й душі одержати перемогу над нижчою природою. Розкажіть змученому мандрівникові про Всемогутню Руку, що підтримає його, про безмежну людяність Христа, котра співчуває йому. Адже йому недостатньо вірити в закон та силу, котрі не можуть співчувати і чути крик про допомогу. Він потребує потиску теплої руки, довір'я до сповненого ніжності серця. Нехай розум такої людини зосередиться на думці, що Бог завжди супроводжує її, виявляючи співчутливу любов. Спонукуйте її думати про Батьківське серце, котре засмучується через наші гріхи, про Батьківську руку, усе ще простягнуту до нас, про Батьківський голос, що промовляє: “Хіба що він буде шукати захисту в Мене, схоче укласти мир зі Мною, — нехай же укладе мир зі Мною!” (Ісаї 27:5). НУХ 277.1
Коли ви зайняті цією працею, до вас приєднуються невидимі помічники. Небесні ангели були поруч із самарянином, який подбав про пораненого мандрівника. Ангели з небесних дворів завжди стоять поруч із тими, хто виконує Боже повеління служити ближнім. Крім того, ви станете співробітниками Самого Христа. Він здійснює справу відтворення, і, працюючи під Його керівництвом, ви побачите великі результати. НУХ 277.2
Від вашої вірності в цій роботі залежить не тільки благополуччя інших, але й власна вічна доля. Христос прагне піднести на вищий рівень усіх, хто співпрацюватиме з Ним, щоб ми могли бути одне з Ним, як Він одне зі Своїм Отцем. Він дозволяє нам зустрічати страждання й нещастя, щоб звільнити нас від егоїзму; Він прагне розвинути в нас якості Свого характеру: співчуття, ніжність, любов. Погоджуючись на це служіння, ми стаємо учнями в Його школі, щоб стати придатними для життя в Божих оселях. Відмовляючись від служіння, ми відмовляємося від Його навчання й обираємо вічне розділення з Ним. НУХ 277.3
“Якщо Мою службу будеш пильнувати, — проголошує Господь, — Я вільний доступ дам тобі між цими, що стоять тут”, навіть серед ангелів, котрі оточують Його престол (Зах.3:7). Співпрацюючи з небесними істотами на Землі, ми готуємося до спілкування з ними в Небі. “Ангели, Духи служіння, що посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння” (Євр.1:14), вітатимуть у Небі тих, хто жив на Землі не для того, щоб їм служили, а щоби послужити іншим (Матв.20:28). На наше превелике щастя, у цій благословенній співпраці ми збагнемо все, що міститься в питанні “Хто є моїм ближнім?” НУХ 278.1