Дорога до Христа.

Глава 2—Грішник потребує Спасителя.

Чоловік одержав при своїм сотвореню благородні тїлесні і душевні прикмети і дари. Він був совершенною істотою і жив в згодї з Богом. Думки єго були чисті а цїль єго сьвята. Але непослух справив єго душевні і тїлесні сили і єго прикмети на иньші дороги, і на місци справедливої любови стануло самолюбство. Через переступи і гріхи став чоловік таким ослабленим, що єму стало неможливим, власною силою опирати ся гріхови. Він зробив ся невільником Сатани і був би раз на завсїгди остав ся таким самим, як би Бог з своєї любови не післав єму був заступника, посередника. Іскуситель задумав знївечити Божий плян при сотвореню чоловіка і тим нанести світови горе і загибіль. Так, він не завагав ся навіть означити Боже сотворене чоловіка за причину всего лиха. DDX 22.1

В своїм безгрішнім станї стояв чоловік в як найтїснїйшій і найщасливійшій сполуцї з тим, “в котрім скриті всї скарби мудрости і пізнаня.” (Колосс. 2, 3.) Коли-ж прародичі впали в гріх, не міг чоловік дальше тїшитись святостию і таїв ся перед присутностию Бога. Таке саме є ще й тепер з невідродженим і необновленим серцем. Воно не жиє в згоді з Богом, ані в душевній сполуцї з ним, бо не сподобує собі їх і не тїшить ся ними. Грі-шник не може тїшити ся присутностию Бога і боїть ся стичности і спільного пожитя з сьвятим єством. Хоч би він мав навіть доступ до раю, то нїколи не був би він для него місцем щасливої радости. Безкористна любов, що там панує і стоїть в тїсній звязи з безграничною любвою Бога, не могла би в єго серцї найти відгомону. Єгo думки, єго інтереси були би цїлком инакші, нїж ті, що порушують серця тамошних безгрішних жителїв. Він був би непотрібним і зайвим між ними, був би фальшивим тоном в мельодиї і гармонїї неба. Небо стало би для него місцем терпіня і муки; він уживав би всїх своїх сил і способів, щоби лише сховати ся від вічного сяйва і осередка всїх радощів і любови. Не є се самовільною і нерозважною ухвалою Бога, яка ви-ключає безбожників з неба; вони самі з власної провини виключили себе від сеї блаженної спільности. Велич Бога була би для них пожираючим вогнем. Вони бажали би собі радше смерти і погуби, щоби лише скрити ся перед лицем того, що за їх спасенє умер на хрестї. DDX 22.2

Неможливо нам з власної сили втїчи перед пропастию гріху, в яку ми вже раз упали. Бажаня нашого серця лихі, а ми не можемо їх змі- нити, “бо хто з нечистого може родити ся чистим? Нїхто!” (Йов. 14, 4.) “Тому, що думанє тїлесне є ворогованєм проти Бога, бо не корить ся Божому законови; тай не може коритись.” (Римл. 8, 7.) Вихованє і просьвіта, всї змаганя і поступи людий мають свій власний круг до дїяльности, але в сїм випадку вони є безсильними. Вони можуть викликати зверхну переміну приличности, чемности і моралї, але серця змінити не можуть; вони не можуть очи-стити тайні спонуки в житю чоловіка. Насамперед мусить дїлати в серцю якась иньша сила, насамперед мусить прийти нове житє з го-ри, заким ще чоловік наверне ся від гріху до святости. Ся сила то Христос. Лишень одна ласка єго зможе оживити завмерлі душевні сили і привести їх до Бога, до скінченої святости. Сиаситель сам каже: “Хто не народить ся звиш, той не побачить царства Божого.” (Йоан. 3, 3.) Чоловік мусить при- няти нове серце, нове бажанє, нові заміри і думки до цїлковитої переміни житя. Коли хто думає, що нам треба тільки розвивати те добро, яке вже є в людинї з природи дане, той грубо помиляє ся. “Природний чоловік не приймає того, що від Духа Божого; воно для него дурницї, бо він не може єго зрозуміти, тому, що воно духовно розбираєть ся. ” (1. Кор. 2, 14.) “Не дивуй ся, що я говорив тобі: ви мусите народити ся звиш.” (Йоан. 3, 7.) Про Христа стоїть написано: “У нїм житє було і житє було світлом для людий.” (Йоан. 1, 4.) “І нема нї в кім другім спасеня; бо й нема жадного иньшого іменя під небом, даного людям, щоби ми ним спасались. ” (Дїянія ап. 4, 12.) DDX 23.1

Не досить того, що ми бачимо батьківску опіку, любов і милосердє Боже; не досить бачити і пізнавати мудрість і справедливість єго закону; не вистарчає ще, знати, що він оснований на вічній підвалинї любови. Апостол Павло зрозумів се все, коли писав: “Коли-ж я роблю те, чого не хочу, то тим хвалю закон, що він добрий.” “Закон є святим, справедливим і добрим.” (Римл. 7, 16. 12.) Але сумно і в роспуцї свого серця додає він: “Але тїлесно запроданий я гріхови. ” (Римл. 7, 14.) Він хотїв чистоти і справедливості, якої власними силами не міг осягнути, і тому говорить: “Окаянний я чоловік! хто спасе мене від тїла сеї смерти?” (Римл. 7, 24.) Се той самий болїстний крик, який видавали з себе богато боязливих душ по всїх краях і по всї часи. На се все находить ся лишень одна одніська відповідь: “Ось, агнець Божий, що носить на собі гріхи світа.” (Йоан. 1, 29.) DDX 25.1

Маємо богато всяких притч і порівнань, яки-ми Дух Божий сю правду роз’яснює і поясняє тим, котрі лише бажають сего, бути увільненими від провин і тягару гріхів. Коли Яков обманив свого ората Ісава і втїк з батьківского дому, то так почував свою провину, що давило єго до землї. Опущений і прогнаний, відлучений від усего того, що в житю було єму дорогим і любим, мав він одну думку, котра єму дуже долягала і гнїтила єго, що гріх розлучив єго із Богом, а небо опустило єго. В смутку поклав ся він спати на голу землю; навколо него лише одні горби, а понад ним розкішне зоряшливе небо. І коли він заснув, то приснив ся єму дивний та чудний сон. На земли, де він відпочивав, стояла десь драбина і сягала своїм горішним кінцем аж до самого неба, до небесної брами. А по тій драбині сходили то в гору то в низ Божі ангели. З отвореного неба почув він голоси радости і надїї, божу вістку до себе. В той спосіб об’явлено Яковови Спасителя, котрий може заспокоїти бажаня і потребу єго душі. З утїхою і вдячностию дивив ся Яков на об’явлену дорогу, якою він як і грішник прийти може знову до спільности з Богом. Таємнича драбина, що він снив, представляє Ісуса, одинокого посередника між Богом а людьми. DDX 26.1

На те саме порівнанє вказує Ісус в своїй роз-мові з Натанаілом: “Істино, істино говорю вам: від нинї бачити мете небо відкрите і ангелів Бо-жих, що сходять у гору і в низ на Сина чоло-вічого. ” (Йоан. 1, 51.) Через гріх відчужив ся чоловік від Бога, земля віддїлена від неба. Не було жадної кладки над пропастию, що лежала помежи ними. Але через Христа відновлено знову злуку поміж землею а небом. Заслуга єго стала містком над пропастию, яку спричинив гріх, так, що ангели Божі можуть знову сходити ся з людьми і навязувати з ними спільні зносини. Христос сполучив упавше і грішне людство в єго немочі і безпомічности з жерелом безконечної всемогучости Бога. DDX 27.1

Даремно мріє людство о своїм поступі, даремні всі заходи около ублагороднюваня людий, коли не звертає ся уваги на одиноке жерело всеї надїї і помочи для упавшого люду. “Всякий добрий дар і всякий совершенний дар приходить з гори, від отця світла.” (Яков 1, 17.) Без Бога нема жадного совершенного характеру, а одинока дорога до Бога — Христос. “Я є дорога і правда і житє; нїхто не приходить до Отця, як тільки через мене.” (Йоан 14, 6.) DDX 27.2

Любов, якою любить Бог дїтий своїх на земли, сильнїйша від смерти. Жертвою свого Сина, сим одним даром, подарував він нам цїле небо. Житє і смерть Спасителя, єго посередництво межи нами і Богом, служба ангелів, заступництво єго Духа, — і все, чим Бог у нас дїлає і творить — служить для спасеня упавшого роду людского. DDX 28.1

Погляньмо лишень віруючи на сю чудотворну жертву принесену для нас і за нас! Признаймо терпеливість і муку, якою хоче небо спасти про-паще людство і привести знов на лоно Отця! Чи-ж обіцяна нагорода, радість в небі, товариство анге-лів, сполука і любов Бога і Сина, ублагородненє і розширенє наших умових сил по всї часи — не могли би нас спонукати до того, щоби ми, тому, що сильнїйших спонук і красших средств не можна вже найти навіть, — щоби ми посьвятили Сотво-рителеви і Спасителеви наші серця цїлком? DDX 28.2

З другої сторони, чи не можуть нас остерегти від служби Сатанї: грозячий осуд Божий над гріхом, неминуча відплата за гріхи, погіршенє нашого характеру, страшний суд і погуба, виявлені словом Божим ? DDX 29.1

Чому не хочемо признати терпеливости і ще-дрости Бога? Любім его такою самою любвою, як він нас любив! Будьмо участниками тих ласкавих средств милосердїя, якими він нас обдарував, щоби ми знову стали єго образом і подобієм і привернули ся до вічної згоди і злуки з Отцем і єго Сином. DDX 29.2