Дорога до Христа.

4/14

Глава 3—Покаянє.

Чи-ж можливо воно, щоби грішник був супроти Бога праведним? Лише через Христа можемо ми вернути ся до правдивої і сьвятої згоди з Богом. Але як нам дійти тепер до Христа? Богато таких, що знають свої гріхи, кличуть, як тодїшна товна підчас зелених свят, ще й сегодня: “Що нам робити?” Тодї перший раз промовив до них апостол Петро: “Покайте ся, відпокутуйте гріхи свої, очистїть ся від них.” (Дїян. апост. 2, 38.) DDX 30.1

В правдивім покаяню містить ся і смуток та жаль, що ми согрішили і бажанє: оминати гріх. Ми не збудемо ся гріхів аж доти, доки не пізнамо, що ми согрішили. Правдива переміна в нашім житю настане аж тодї, коли ми цїлим своїм серцем відвернемо ся і відцураємо ся гріхів. DDX 30.2

Є богато таких, що не розуміють, яке значінє має правдиве покаянє і правдива покута. Богато жалують, що согрішили, ба навіть навертають ся поверховно тому, що боять ся наслїдків своїх гріхів. Та се не є покутою нї покаянєм в значіню слова Божого. Такі оплакують горе, яке нанїс їм гріх, а не самий гріх. Так плакав і лементував Ісав, що утратив на віки право первородства. Валаам пізнав свою вину і признав ся до неї, коли ангель став з голим мечем єму на дорозї; він бояв ся за своє житє. Але правдивого покаяня, правдивого обридженя до гріху не бачимо й слїду. Юда Іскаріот, коли зрадив свого Господа і Учителя, викрикнув: “Согрішив я, що зрадив кров невинну.” (Мат. 27, 4.) DDX 31.1

Зізнанє гріху вимушено з єго душі, свідомої своєї провини і страшної кари, з огляду на суд. Наслїдки єго гріху наповняли єго страхом і жахом, але не бачимо тут зовсїм того глибокого смутку, жалю розбитого серця над тим, що зрадив невинного Сина Божого, що він відрік ся Святого в Ізраілю. Фараон зізнав, що правда, свою вину, коли стогнав під різкою Бога, але лише на то, щоби уникнути дальшої кари. Але коли нужда перестала, повернув він до свого давного глуму над Богом назад. Всї сї люди справдї жалували ся над наслїдками своїх гріхів, але не над самими гріхами. DDX 31.2

Але коли серце піддасть ся впливови і дїланю Божого Духа, тодї пробуджує ся совість, тодї почуває грішник глубину і святість Божих законів, основи єго царства в небі і на земли. “Світло, що освічує всїх людий, що приходять на світ’” (Йоан 1, 9.) освічує скриті і заховані закутки єго серця і заховані річи темряви виходять на яву. В єго душу і серце приходить пересвідченє і вони ним наповняють ся. В грішника будить ся переконанє і пізнанє справедливости Бога, а єго серце огортає страх, як по- думає, що стане колись винуватим і огидним пе-ред лицем Господа. Він бачить також любов Божу, пізнає єго чудову святість, тїшить ся чистим серцем і відчуває сердечне бажанє, привернути ся до щасливої сполуки з небом і очистити ся. Молитва Давида по єго упадку показує виразно єго смуток ізза гріха. Каянє єго було глубоким і щирим. Ми нїчого не чуємо о тім, аби він прикрашував, або затаював свої провини; в єго молитві не виявляє ся бажанє, утечи перед грозячим судом. Давид бачив мерзоту своїх проступків; пізнав, що душа єго оплямлена; він почув гидоту до свого гріха. Він молив ся не лише о відпущенє гріхів, але також о “чисте серце. ” Він був жадний правдивої свя-тости і хотїв увійти назад в цілковитий мир і сполуку з Богом. Тому то й мова єго душі була така: DDX 32.1

“Блажен, кому простить ся беззаконє, кому гріх буде покритий ! DDX 33.1

Щаслив чоловік, котрому не полїчить Господь несправедливість єго, DDX 33.2

В кого нема зради в серцї!” DDX 33.3

“Боже, по милостї твоїй, по великому милосердю твоїм прости переступи мої; DDX 33.4

Обмий мене зовсїм від несправедливости моєї і очисти мене від гріха мого! DDX 33.5

Знаю бо переступи мої і гріх мій все передомною DDX 33.6

Очисти мене від гріха ісопом і буду чистий; обмий мене і буду білїйший від снїгу .... DDX 33.7

Сотвори менї, Боже, чисте серце
І дай же менї нового, певного духа. Не відкинь мене від лиця твого
І духа твого святого не відбери від мене ....
Ізбави мене від крівавої вини, Боже, Боже, Спасителю мій’.
І язик мій радо величати ме твою справедливість. ”
DDX 33.8

(Псал. 32, 1. 2 ; 51, 3-16.) DDX 34

Такого покаяня ми не можемо осягнути влас-ними силами, хиба лише через Христа, котрий вознїс ся, і обдарив людий благодатями. DDX 34.1

Тут саме богато помиляють ся і тому якраз не можуть осягнути тої пільги, яку бажає нам дати Христос. Вони гадають, що не можуть прийти скорше до Христа, аж доки не покають ся і що-покаянє приготовляє дорогу до цїлковитого від-пущеня гріхів. Що правда, покаянє мусить надійти скорше, як відпущенє гріхів; лише боязливе і роз-бите серце відчуває потребу Спасителя. Чи мусить грішник чекати, нїм відпокутує щоби зміг прийти до Хріста? Чи покута має бути завадою між грішником і Спасителем? DDX 34.2

Біблїя на жаднім місци не вчить, що грішник мусить насамперед спокутувати свої гріхи, нїм піде за голосом Хриса: “Прийдїть до мене, всї знеможені та обтяжені, то я впокою вас. ” (Мат. 11, 28.) Отсе цїлюща, животворна сила, що походить від Христа і провадить до правдивого покаяня. Петро об’яснив Ізраільтянам сю справу словами: ’’Сего князя і Спаса підняв правицею своєю, дати покаянє Ізраілеви і оставленє гріхів.” (Дїян. апост. 5, 31.) Без духа Христового, що про-буджує совість, не можемо каяти ся так само, як не можемо без Христа одержати відпущенє гріхів. DDX 34.3

Христос є жерелом всїх добрих спонук і при-чин. Він оден може посадити в наших серцях не-нависть до гріхів. Кожда жадоба правди і чистоти, кожде переконанє о нашій грішности є ясними доказами дїланя Святого Духа в наших серцях. DDX 35.1

Ісус висказав це словами: “А коли я буду піднятий від землї, то всїх притягну до себе.” (Йоан. 12, 32.) Христос мусить об’являтись гріш-никам, як Спаситель, що за гріхи світа пішов на смерть. Коли ми придивимо ся Синови Божому, роспятому на хрестї на Голготї, тогдї починає роз’яснюватись нам тайна спасеня, а доброта Божа провадить нас до покаяня. Своїми муками і смертию, яку потерпів на хрестї за нас грішних, показав нам Христос недосяжну любов, а коли грішник застановить ся над сею любвою, тодї помякне єго камінне серце, душа розворушує ся, а в нїй будить ся покаянє. DDX 35.2

Правда, що деколи люди встидають ся своїх гріховних доріг, що вони залишають деякі свої лихі привички, нїм ще вони прийдуть до свідомости, що то Христос з своєї любови притягає їх до себе. Але коли люди зроблять перший крок до поправи, коли в них зворушить ся бажанє, жити праведно і чесно, то се тільки Христова сила наклоняє їх до того. Єго сила робить на них якийсь їм незро-зумілий вплив, сумлїнє їх оживає, а і зверхне житє стає чимраз все лїпшим. Коли Христос зверне їх увагу на себе і на свій хрест, коли вони пізнають, що то їх гріхи єго на хрест прибили, тодї починають вони ступати за остерігаючим голосом свого сумлїня. Їх зіпсоване і грішне житє і отупінє їх серця стануть їм перед очима. Хри-стова справедливість стане їм більше зрозумілою і вони скрикнуть: “Що се таке гріх, що він вимагає тілько жертви великої, аби спасти ся від него? Чи-ж конечно було треба аж так великої любови, усїх сих мук і сего пониженя, щоби ми не пропали, а одержали вічне житє? ” DDX 35.3

Грішник може сїй любві оперти ся, може противити ся тому, щоби станути близше до Христа, а коли від сего не відмовить ся, коли він не відкаже ся близкого побуту коло Спасителя, то Ісус підойме єго до себе. Як лише грішник пізнасть ухвалу і плян Бога, як пізнасть Божий замір спасеня, тодї він в правдивім покаяню за гріхи свої прийде у стіп хреста і буде молити ся о відпущене тих гріхів, які улюбленому Синови Божому нанесли тілько мук і терпінь. Та сама сила Божа, що дїлає в природї, дїлає також і на серця людий. Вона збуджує в них невимовне бажанє за чимсь таким, чого вони ще не мають. Річи сего світа не можуть задовольнити сего бажаня. Божий Дух, що в них дїлає, приказує їм стреміти до тих благ і скарбів, котрі можуть дати душі мир і задоволенє, а також старати ся, стати участниками святої радости, через ласку Христа. Наш Спаситель дїлає все, видимо чи невидимо, на людскі душі, щоби відвернути їх від незадовольнимих втїх гріха, а привести до безконечних благодатий, які можна найти таки в нїм самім. До всїх сих душ, які даремно бажають черпати з дїравої керницї сего світа, лунає ще й сегодня сей клич: “А хто хоче пити, най прийде; хто хоче, най черпає воду з жерела вічного житя дармо.” (Откр. 22, 17.) DDX 36.1

Ви, що з цїлого серця бажаєте лїпших скарбів, як ті, що може вам дати сей світ, пізнаете в сїм бажаню приваблюючий, приманюючий голос Бога! Моліть ся до него о правдиву покуту, щоби він об ', явив вам Христа в безмежній любві і досконалій чистотї! Житє Спасителя а чудовим приміром головних заповідий Божого закону: Люби Бога над усе, а ближного твого, як самого себе. В щирости і в несамолюбній любові перейшло єго житє. Коли подивимо ся на него, коли божескі лучі впадуть на нас, аж тодї пізнамо ми гріховність наших сердець. DDX 37.1

Як колись Никодим, так може й ми нераз об-манювали себе, що ми вели моральний, чесний, безгрішний і бездоганний та непорочний спосіб житя і через те не потребували корити ся Богови, як простий грішник. Коли Христос освітить нас своїм сяйвом, тодї ми пізнамо нечистоту своїх сердець, самолюбство наших дїл і замірів, ворогуванє проти Бога, яке оплямило благословенні дїла нашого житя. Тодї прийдемо до переконання, що наша справедливість є справдї як “нехарна одежа.” (Іс. 64, 6.) і що тільки Христова кров зможе очистити нас від плям гріха і обновити серця наші по своїм образі. DDX 38.1

Промінь краси і величі Божої, відблиск чи-стоти Христової, котрий прошибає нашу душу, робить кожду нечисту пляму на нас виразнїйшою і показує нам наші блуди і промахи, наші слабі сторони, наші нечисті бажаня і похоти, віроломство і нещирість нашого серця і брехливість наших уст. Невірність грішника, який не хоче знати законів Божих, виступає на світло. Дух Божий ломить єго гордість і принижує єго. Грішник настрашить ся сам себе, як уздрить чистий, непоплямлений характер Христа. DDX 38.2

Коли пророк Даниіл оглядав велич Божу, яка окружала післаного до него небесного посла, вра-зило єго почутє власної немочі і несовершенности. Він описує вражінє сеї чудової сцени ось такими словами: “І я зостав ся сам та дивив ся на се велике видиво, але в мене не стало сили і лице моє змінилось дуже; вся відвага мене опустила.” (Дан. 10, 8.) Серце, зворушене в такий спосіб, вчить ся ненавидїти самолюбство і починає за помочию Христової справедливости стреміти до чистоти серця, яка стоїть у добрій згоді з Божими законами і з любовю Христа. DDX 39.1

Апостол Павло пише, що він “по законній праведности є безгрішний”, (Фил. 3, 6.) оскілько входять в рахубу зверхні дїла; але наколи він пізнав свій душевний характер і єго внутрішнє значінє, зрозумів, що він грішний. Судячи після букв закону, як то люди звичайно після зверхного житя судять, сей апостол не допускав ся до гріху, але коли він роздивив ся в глубинї і далекосяглости святої заповіди і так себе пізнав, як се Бог єго знав, тут він покорив ся і признав свою вину словами: ’.Я-ж колись жив без закону; а як прийшла заповідь, тодї гріх ожив, а я вмер.” (Римл. 7, 9. 10.) Як він добре пізнав значінє закону, тодї представив ся єму гріх в своїй правдивій страшенности і гордість єго зникла. DDX 39.2

Бог не дивить ся на всї гріхи однаково; він робить ріжницю між ними що до величини і ваги, так само, як і люди; хоч би в очах людий ся або та лиха сторона чи там гріх була й як незначною, то в очах Бога жаден прогріх не є мало важним. Людский осуд є несовершенний, недосконалий і односторонний; але Бог бачить і осуджує всї справи після правдивої їх прикмети. Пянюгу ми ненавидимо і кажемо єму, що єго гріх не допустить єго до раю; але як часто гордість, самолюбство, захланність і скупість остають ся без нагани? А се власне ті гріхи, котрі на Божій вазї важуть найбільше, бо вони стоять в найбільшій супереч-ности з єго милосердною прикметою, з єго безін-тересовною любвою, яка панує в непропащій все-леннї. Хто попав у тяжкі гріхи, відчуває сам свою ганьбу і біду, чує, що потребує Христової ласки; противно гордість і зухвальство не відчувають жадної недостачі і замикають своє серце перед безконечними благодатями і дарами, які може нам дати лише оден Христос. DDX 40.1

Бідний митар, що молив ся: “Боже, будь милосердний до мене, грішника” (Лук. 18, 13.) уважав себе за дуже безбожного, а другі пред-ставляли собі єго в такім самім світлї, але він пізнав свою нужденність і прийшов з великою силою своїх провин, із ганьбою перед Бога і просив помилуваня. Єго серце стояло отвором, так що Дух Божий міг почати в нїм свою спасенну роботу і увільнити єго з неволї гріха. Гордий і зухвалий фарисей противно розголосив в своїй молитві, що єго серце замкнене перед виливом Духа святого. Через своє віддалене від Бога не мав він жадного почутя власного оплямленя в противности до совершенности Божої святости. Він нїчого не потребував, тому й не одержав нїчого. DDX 41.1

Коли-ж ми вже пізнали свою гріховність, то не тратьмо жадної хвилинки часу, а стараймо ся зараз стати лїпшими! Кілько то думають, що вони не досить добрі, щоби прийти до Христа! Хиба-ж ти віриш, що можеш з власної сили стати лїпшим? “Хиба Мурин зможе перемінити шкіру свою, або леопард пятна свої? Так само не можете й ви добро робити, наколи вже звикли до лихого.” (Єр. 13. 23.) Одинокий наш поратунок в Бога. Ми не повинні ждати на сильнїйшу віру, на лїпшу нагоду, або на праведнїйші прикмети; самі собою не осягнемо нїчого. Мусимо прийти перед Христа такими, як ми є. DDX 42.1

Але ті, котрі думають, що Бог в своїй любві і ласцї зробить також тих, що супротивляють ся єго милосердю, щасливими, блудять в великій обманї. Лише в сьвітлї хреста зможемо пізнати гріховність наших переступів. Люди, котрі обстають при тім, що любов і ласкавість Бога занадто великі, як що би він міг їх проклясти, най дивлють ся на Голготу. Не було вже иньшої дороги для людского спасеня; аж страшною жертвою на хрестї спасло ся людство. Грішні люди не могли позбути ся грі-ховної власти і привернутись до спільного житя із святими; їм було не можливо бути участниками духовного житя. Тому взяв на себе Христос про-вини грішників і потерпів за них. Любов, терпіня і смерть Сина Божого показують, який страшно великий наш гріх; се все вияснює, що ми аж тодї зможемо вирвати ся з власти гріха і бути певними своєї надїї на щасливе житє, коли душа наша віддасть ся під опіку Христа. DDX 42.2

Люди, котрі не кають ся, звиняють ся часто тим, що вказують на тих визнавцїв імени Христо-вого, що кажуть: ’.Я такий саме за добрий, як і вони. Вони не більше самовідречні, анї не більше обачні і чуйні, не більше острожні, як се я є. Вони люблять роскоші і втїхи світскі так само, як і я.” Вони оправдовують таким способом свої власні гріхи блудами иньших. Але для нас не є се жадним оправданєм; бо Бог дав нам непомильний чоловічий примір. Святий і непорочний Син Божий стоїть нам за примір, а ті, що жалують ся на чужі гріхи, котрі називають ся все таки хри-стиянами, повинні другим давати красші приміри своїм власним житєм. Коли вони мають таку ви-соку свідомість того, як має виглядати правдивий християнин, то чи-ж тим самим не стає їх гріх більшим? Вони знають, що праведно, а все таки не хочуть так робити. DDX 43.1

Дивіть ся, щоби ви не вагували ся довго! Не відкладайте відверненє від своїх гріхів на піз-нїйше, не відложуйте на дальше, шукати за прав-дивою чистотою серця через Ісуса. Відсуваючи се, попадете в облуду, в якій замотані вже тисячі; ся обмана спричинила їм довічну шкоду, утрату. Не буду богато тратити слів над короткостию і непевностию житя; але в тім, що ми довго вагаємо ся послухати голосу Святого Духа, ба навіть во-лїємо скорше провадити грішне житє, лежить страшна небеспека, небеспека, яку ми на жаль так мало розуміємо. І найменьший гріх можемо ми по-повнити лиш в небеспецї утраченя вічного житя і щастя. Чого ми не поборемо, те поборить н а с і справить для нас погубу. DDX 43.2

Адам і Єва старали ся заглушити голос своєї совісти думкою, що така маловажна річ, як їсти заказані яблука, не може спричинити жадних ли-хих наслїдків. Але се маловажне дїло було пере-ступом незмінного і святого закону Божого; воно розлучило чоловіка з Богом і отворило ворота смерти та принесло несказане горе світови. Від тисячів лїт підносять ся з землі до неба безна-станні голоси скарги і болю; всї сотворіня стогнуть в горю і нарікають на непослух перших людий. Небо само мусїло відчути наслїдки сеї непокірливости і ворохобнї проти Бога. Голгота стоїть як памятний камінь чудодїйної жертви, яку треба було принести, щоби виратувати то, що пропало через переступленє Божого закону. Не дивім ся на гріх нїколи, як на маловажну, незначну річ. DDX 44.1

Наслїдки всякого переступства заповідий, як також занедбаня, або опрокиненя ласки Христової спадають на нас. Сї гріхи роблють наші серця твердими і закаменїлими, псують наші змисли, затемняють розум і роблять нас неспосібними слухати любих, прибавливих і остерігаючих слів Святого Духа. DDX 44.2

Богато хочуть заспокоїти свою розбуджену совість тою думкою, що свою лиху дорогу можуть змінити в кождій хвили, що вони можуть з ласкавими запросинами робити жарти, і все їх буде остерігати ся. Вони зневажили ласкавого Духа і станули по сторонї Сатани і думають, що буде досить часу змінити своє житє в послїдній хвили. Ледво, чи можна се зробити. Досвід, виховане цїлого житя зробили їх характер таким, що лише дехто з них хоче бути подібним Христови. DDX 45.1

Злобна вдача і грішні бажаня, які ми довгий час в собі плекали, є в силї зробити нас байдуж-ними до сили євангелія. Кожде заспокоєне грішних бажань побільшає відразу душі до Бога. Чоловік, що виявляє завзяте недовірє і знеохоту до Божих правд, збирає лишень то, що посїяв. В цїлій біблії не находимо більше рішучої остороги перед жартами і іграми з гріхом, як отся: “І в путах гріха свого сидїв він.” (Приповіст. 5, 22.) DDX 45.2

Христос завсїгди готов ратувати нас і спа-сати від гріхів, але він нас не силує. Що-ж може він для нас зробити більше, коли через безпере-станне грішенє наша воля піддала ся зовсїм гріхови? Наколи ми не маємо бажаня увільнити ся від гріхів і приймити ласку Божу, то що-ж зро-бить для нас Христос? Ми самі тому завинили, що попали в загибіль, бо ми відтручували вперто Божу любов від себе. “Ось тепер пора чудова, ось тепер той день спасеня.” (2. Кор. 6, 2.) “Сегодня, коли почуєте голос єго, не закамінюйте сердець ваших!” (Євр. 3, 7. 8.) DDX 45.3

“Чоловік бачить, що перед очима, а Бог ди-вить ся на серце ” (1. Сам. 16, 7.), на людске серце, в якім втїха і горе не далеко від себе, блуднице, химерне серце, місце нечистоти всякої і лукавства. Він знає бажаня серця, знає єго наміри і постанови. До него йдїть з своїми оплямленими серцями! отворіть і роскрийте їх, як псальмист, всевидючому оку і скажіть: “Розглянь мене, Боже, і пізнай серце моє! Випробуй мене і пізнай думки мої! І подивись, чи я йду злою дорогою і веди мене дорогою вічною.” (Псал. 139, 23. 24.) DDX 46.1

Богато людий принимають релїгію розуму, або лишень форму якоїсь побожности помимо того, що серця їх не очищені. Нашою молитвою най будуть сї слова: “Сотвори менї, Боже, чисте серце, і віднови в менї духа сильного!” (Псал. 51, 10.) Будьте отвертими і щирими супроти свого власного серця! Будьте поважними і постійними, наче би від того залежало ваше земске житє. Є се справа, яка має бути рішена між Богом а вашою душею на віки. Лишень зрадлива надїя спричиняє смерть вічну. DDX 46.2

Шукайте і розслїджуйте з молитвою у Святім Письмі. Воно ставить нашим очам в законї Божім і Христовім житю чудові основні правила, без ко-трих “нїхто не побачить Бога.” (Євр. 12, 14.) Воно переконає вас о ваших гріхах; об’явить також до-рогу до спасеня. Слухайте єго, голос Божий гово-рить через него до вас. DDX 46.3

Не попадайте в роспуку на вид величини вашої провини, на вид вашого власного грішного успособленя. Христос прийшов на сей світ, щоби спасти грішників. Ми не миримо ся з Богом, але — о пересадна любове! — Бог у Христї “помирив світ з собою.” (2. Кор. 5, 19.) Він старає ся з щирою любвою о серця своїх блудних дїтий. Земскі родичі не можуть так терпіти хиб своїх дїтий, як Бог тих, котрих хоче спасти. Нїхто не міг би сердечнїйше і щирійше просити за переступника і грішника, як се він зробив. Всї єго обітницї і остороги, то зітханя невисказаної любови. DDX 47.1

Коли вам Сатана шепче, що ви великі гріш-ники, тодї дивіть ся на свого Спасителя і говоріть о єго заслугах; в єго світлї найдете поміч. Роз-пізнайте свої гріхи, але скажіть лихому: “Є се певно правдивим і дорогоцїнним словом, що Ісус Христос прийшов у мир, грішників спасти. ” (1. Тим. 1, 15.); і що ви, сим словом, невимовною любовю хочете спасти ся. Ісус за- питав Симона о справі, яка відносила до двох дов-жників. Оден був винен свому панови малу суму, другий велику; але пан подарував обом. Христос запитав Симона: котрий з обох довжників буде панови більше вдячним? На то відповів Симон: “Я думаю, що той, котрому він дарував більше.” (Лук. 7, 43.) Всї ми тяжко грішили, але Христос умер, щоби ми осягнули відпущенє. Заслуги єго жертви вистарчають, щоби нас помирити з Отцем. Тим, що він найбільше дарував, ті будуть єго любити найбільше і будуть коло престола єго стояти найблизше і будуть прослявляти і величати єго задля безконечної єго любови і жертви. Коли зрозуміємо Божу любов, тодї пізнамо також величину і далекосяглість гріха. Коли ми маємо бодай якесь понятє о значіню і вартости жертви, котру приніс за нас Христос, тодї наші серця будуть танути із вдячної любови, а також в правдивім поканню і правдивій покутї. DDX 47.2