Дорога до Христа.

2/14

Глава 1—ВСТУП. — Любов Бога до людей.

Як природа, так і об’явленє сьвідкують разом про Божу любов. Отець наш небесний є жерелом житя, правди і утїхи. Погляньте лише на ті пречудні і дивні дїла природи; подумайте тільки, як вони чудово приспособлені не лишень до потреб і щастя людий, але також і для всїх иньших живучих сотворінь! Сяєво сонця і дощ, що прохолоджує і відсвіжує землю, долини і гори, озера і ріки і безмежне море, — вони всї є свідками Божої любови до нас. Се-ж бо є Бог, що заспокоює щоденні потреби всіх своїх сотворінь. Давид висказує сю думку величними словами: “Очи всїх споглядають на Тебе, а Ти даєш поживу кождому в свій час. Ти отворяєш руку свою і насичуєш все живе тим, чого собі котре бажає.” (Псал. 145. 15. 16.) DDX 11.1

Господь сотворив чоловіка святим і щасливим; чудова земля, що єї сотворила рука Сотворителя, не носила на собі нї найменьшого слїду упадку і проклятя. Аж переступ Божого закону принїс на сей світ погибіль і смерть. А всеж таки об’являє ся на нїм безмежна любов Бога серед тілько терпінь і смутку, котрі спричинив гріх. Стоїть написано, що Господь прокляв землю через чоловіка. (1. Мойс. 3, 17.) Бодяки і тернє, труднощі і випробуваня заповняють житє чоловіка журбами та неприєм-ностями, а вони були призначені до найлїпшого. Вони творили одну частину потрібного вишколеня в святім намірі Бога, щоби знов підняти людий з їх пониженя і глибокого упадку, котрий спричинив гріх. Хотяй світ сей попав у гріх, то все-ж таки він ще не є місцем нужди і клопоту. В самій природї находимо потїху, розраду і надїю. Бо ще цвитуть квітки на бодяках, а на терню пишають ся рожі. “Бог є любов” — стоїть написано на кождім розвиваючім ся пупянку, на кождій стебелиночцї. Любі пташки, що гомонять своїм мельодийним співом, нїжні квіточки, що в своїм повнім розцвітї напо- вняють воздух роскішним запахом, високі дерева в своїм буйнім убраню чарівної зелени, — се все свідчить виразно о ревній і запонадливій любови і о батьківскій опіцї Господа нашого і о єго волї, зробити всїх своїх дїтий щасливими. Слово Господа об’являє єго прикмету Божу. Коли Мой-сей молив ся: “Господи, покажи мені славу Твою. ” (2. Мойс. 33, 18.) то відповів єму Господь: “Проведу всю милость мою перед лицем твоїм.” (2. Мойс. 33, 19.) Ось велич і слава єго! А коли Господь переходив перед обличем Мойсея, скрик-нув той: “Господь! Господь! Бог милосердний і ласкавий, не скорий на гнїв і щедрий на милость і правду, що держить ласку для тисячів і прощає несправедливість і гріх! ” (2. Мойс. 34, 6. 7.) Йона викликнув словами: “Бо-ж я знав, що Ти — Бог благий, милосерднїй, довготерпеливий и многомилостивий.” (Йона 4, 2.) DDX 11.2

Господь притягнув нас до себе безчисленними доказами своєї любови в небі і на земли. Він старав ся об’явити нам себе дїлами природи в небі і на земли, дуже тїсною і сердечною злукою, яку серця людий можуть собі лише подумати; але всї вони з’ображають точно єго безмежну любов до нас. Мимо всїх сих ясних і виразних доказів, заслїпив воріг (дїявол) добрі серця людий так дуже, що вони з страхом и трепетом дивлють ся на Господа і представляють собі Єго, як жорстокого і невбла-ганного володаря. Сатана довів людий до того, що вони уважають Бога жорстоким і строгим судиєю. Він представив їм Сотворителя істотою, котра не-довірчивими очима дивить ся на похоти і на гріхи людий, щоби опісля їх судити. Якраз тому то прийшов Ісус до нас на землю, до людий, щоби здоймити сю темну тїнь із наших очий, котра за-криває безмежну Божу любов до нас. DDX 13.1

Син Божий прийшов з неба, об’явити нам Отця: ..Бога нїхто нїколи не бачив; лише Син єго єдинородний, що в лонї Отця; той нам об’явив.” (Йоан 1, 18.) “Нїхто не знає Сина, тільки Отець; анї Отця нїхто не знає, тільки Син та той, кому хоче Син об’явити.” (Мат. 11, 27.) Коли оден з учеників попросив Ісуса: “Господи, покажи нам Отця!” (Йоан. 14, 8), відповів єму Ісус: “Як довго я з вами, а ти ще не пізнав мене, Филипе? Хто мене бачить, той бачить і Отця; як же се ти кажеш: покажи нам Отця?” (Йоан 14, 9.) DDX 14.1

В описї свого призначеня на землї говорить Ісус: “Дух Господен на менї, задля котрого пома-зано мене: благовістити (проповідувати добро) післав мене убогим, сцїляти розбитих серцем, проповідувати невільникам свободу, слїпим зір, випускати замучених на волю.” Се було єго призначеним дїлом. Він ходив і сповняв дїла милосердя, уздоровлював тих, що їх Сатана поборов. Були такі села і міста, де в жаднім домі не було чути нї стогону нї зойку хорих, бо він ходив і лїчив їх. (Лука 4, 18.) Дїла єго свідчили о єго Божескім походженю і призначеню. Любов, милосердє і глибоке співчутє виявляли ся в кождім дїлї єго житя. Він взяв на себе людску природу, щоби тим лучше пізнати і задоволити людскі потреби. Найбіднїйшим і найнезначнїйшим людям не було страшно, приступити до него; навіть дїти приставали до него радо і любили єго. Вони сидїли коло ніг єго і на колїнах в него та радо споглядали на лице Спасителя, що сняло любовю. DDX 15.1

Ісус нїколи не відпихав від себе людий словом правди, але говорив до них завсїгди з любовю. В своїх щоденних зносинах з народом був він завсїгди уважним і дбайливим і оказував свою любов до него. Він нїколи не був неввічливим, або неприязним, ніколи не говорив грізним висловом, нїколи не вражав почувань другого серця. Він говорив слова правди, але завсїгди з любовю. Нї-коли не одсуджував людскі хиби, лицемірство, не-вірство і несправедливість, а коли вже осуджував найострійше, то робив се з сльозами в очах і трем-тячим голосом. Він плакав над містом Єрусалимом, котре він так дуже любив, а воно не хотїло єго приняти, — він, що є дорогою, правдою і житєм. Хоч мешканцї Єрусалиму вирекли ся свого Спасителя, то Ісус був все таки до них милосердним і ввічливим. Єго житє було повним самовідреченя і ревної любови до других. В єго очах кожда душа була цїнною. Підчас коли він завсїгди зберігав божеску повагу і гідність, то все таки прилягав з найніжнїйшим чувством до кож-дого члена Божої родини. У всїх людий бачив він упавші душі, котрих спасене було єго призначенєм. DDX 15.2

Отсе прикмети Христа, якї виявляли ся в єго житю. Такий то характер Бога. З серця Отця и плвуть струї Божого милосердя, об’являють ся в Христї і розливають ся на людий. Ісус, милосердний і люблячий Спаситель, став Богом, “об’явленим в тїлї. ” (1. Тим. 3, 16.) DDX 16.1

Христос жив, терпів і умер, щоби нас спасти. Він став страждаючим чоловіком, щоби ми могли стати ся участниками вічного щастя. Бог допустив щоби єго одинокий і улюблений Син, повний ласки і правди, зійшов зі світа неописаної величі на світ зіпсований і затроєний гріхами, на світ, що був закритий чорною мракою і проклятєм смерти. Бог допустив, щоби Ісус покинув лоно єго любови, щоби він покинув і святих ангелів, що єго прославляли, на те, щоби потерпів ганьбу і наругу, понижене і ненависть, а в кінци навіть і смерть. “Отсе впала на него кара за весь мир, щоби ми мали супокій і уздоровились єго ранами.” (Ісаія 53, 5.) DDX 17.1

На самотї, в Гетсеманьскій пустинї взяв на себе непорочний Син Божий тягар гріха на хрестї. Він, що був одно і те саме, що й Бог, відчув в своїй душі страшну розлуку, котрої одинокою причиною був людский гріх против Бога. Ся розпука витиснула з уст єго болїстний крик: “Боже, Боже мій! Нащо оставив ти мене?” (Мат. 27, 4.) Отсе був тягар гріха, чувство єго страшної далекосяглости, розлука душі з Богом, через що пукло серце Сина Божого. DDX 17.2

Сю велику жертву не принесено на те, щоби в серцю Отця небесного викликано любов до нас грішних, або щоби збудити Єго милосерде до нас, щоби нас ратував і спасав. Нї, нї! “Так Бог полюбив світ, що навіть Сина свого єдинородного дав.” (Йоан. 3, 16.) Отець любить нас не задля жертви відкупленя, але він сам принїс жертву відкупленя, бо нас так дуже любив. Христос став посередником між Богом, а єго людьми, і яко такий, розлив свою безмежну любов на світ, що попав у гріхи. “Бо Бог був у Христї і помирив світ з самим собою.” (2. Кор. 5, 19.) Бог терпів разом з своїм Сином. В душевнім страху в Гетсеманїї, в боротьбі зі смертию на Голготї потерпіла любов Божа за наше спасенє. DDX 17.3

Ісус сказав: “Тому любить мене Отець, що я житє своє віддаю, щоби єго знову приняти назад. ” (Йоан. 10. 17.) Се значить: “Мій Отець так дуже любить вас, що він і мене тим більше любить, що я дав своє житє за ваше спасенє. Віддаючи за вас своє житє, став я вашим заступником і учителем; я взяв на себе ваші провини, переступства і гріхи і тим став я Отцеви моєму ще любійшим і дорозшим. Через мою жертву остане Бог спра- DDX 18.1

ведливим, а все таки оправдає того, хто вірить в Ісуса.” DDX 19

Ніхто, окрім Сина Божого, не довершив нашого спасеня; бо лишень єдинородний Син, що був на лонї Отця, міг нам єго об’явити. Тільки він, що знав безмірну і безграничну любов Бога, міг оповістити таку любов світови. Нїчого меньшезначного, як тільки Христом принесена жертва за упавше людство, як тілько отся безмірно велика жертва змогла виразити любов небесного Отця до потонувшого в гріхах людского роду. DDX 19.1

“Бо так дуже полюбив Бог світ, що навіть Сина свого єдинородного дав на жертву. ” Він дав єго не лише на те, щоби жив між людьми, носив гріхи світа і умер жертвою на хрестї; він подарував єго упавшому людству. Христос мав з власного переконаня пізнати жаданя і потреби людского роду. Єдинородний Син Божий з’єднав ся з людьми нерозривним союзом. “Тому то він не соромить ся, звати їх братами.” (Євр. 2, 11.) Він став нашою жертвою, нашим речником і заступником, братом нашим, котрий перед престолом Отця носить нашу людску подобу і по всї часи остає ся одним з народом, що єго викупив від гріху, він став ся Сином чоловічим. Се все зробив він, щоби спасти людий від загибелї і піднести з пониженя гріху, щоби відбивала ся в них любов Божа, щоби вони могли стати ся участниками вічної щасливости і святости. Заплата за наше спасенє, безконечно велика жертва нашого Отця небесного, що свого Сина дав за нас на хрест, повинна наповнити нас глибокими почуванями і думками високими, о тім, чим ми маємо бути через Христа. Натхнений апостол Йоан наповнений обожуванєм і глибокою пошаною до височини, глибини і ширини любви небесного Отця для погибаючого люду. Він не може найти відповідних слів, щоби висказати велич і щирість так великої любови; він накликає і завзиває світ, щоби звернув свою увагу на сю любов, ось якими словами: “Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоби лише ми могли звати ся синами Божими!” (1. Йоан 3, 1.) Яке велике достоїньство для чоловіка! Через гріх стали люди підданими дїявола; але через жертву примиреня сини людскі можуть стати ся знов синами Божими. Через принятє людскої природи підносить Христос упавшу людскість назад до первістної гідності так, що злукою з ним можуть вони бути справдї гідними імени синів Божих. DDX 19.2

Подібної любови нїгде вже не найдемо. Синами Царя небесного звати ся! О, солодка обітнице! О, слово найглибшого думаня! Най би розбив ся всякий людский союз між людьми, найби пропала вірність між приязними другами, най би і матері перестали любити дїточок своїх, — та нїколи не змінить ся любов Господа до нас! Ся гадка перемагає всї душевні вражіня, а серце підчиняє ся волї Божій. Чим більше думаємо о Божім походженю Ісуса, тим більше побачимо в него милосердя, любови і прощаня осяяного світлом безпартийности і справедливости. Чим більше будемо обдумувати про терпіня Христа на хрестї, тим яснїйше і виразнїйше пізнамо безчисленні докази Божої любови, безконечної і вічної, і будемо в силї зрозуміти сердечне співчутє, котре переважує навіть тужну любов матери до пропавшого свого дитятка. — DDX 21.1