ПОРАДИ для ЦЕРКВИ

Небезпека зволікання

У нічних видіннях переді мною пройшла вельми разюча сцена. Я бачила величезну вогняну кулю, що впала серед чу-дових будинків, миттєво зруйнувавши їх. Я почула, як хтось сказав: «Ми знали, що Божі суди грядуть на землю, але не припускали, що це настане так скоро». Інші із жахом говорили: «Ви знали! Чому ж ви не попередили нас? Ми перебували в незнанні”. Звідусіль я чула такі слова докору. CChUk 91.1

Я прокинулася сильно збентежена, потім знову заснула та побачила себе ніби на великому зібранні. Одна авторитетна Особа зверталася до всіх зібраних і перед Ним була розгорнута карта світу. Він сказав, що карта зображує Божий виноградник, який необхідно обробляти. Кожен, хто отримав небесне світло, повинен віддзеркалювати його на інших. Так у багатьох місцях мали запалитися світильники, а від них — інші. CChUk 91.2

І знову були повторені слова: «Ви - сіль землі. Якщо сіль утратить силу, то як зробити її солоною? Ні до чого вона вже не буде більше придатною, хіба щоб викинути її геть, аби топтали її люди. Ви - світло для світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але ставлять на свічник, щоб світив усім, хто в домі. Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, що на небесах” (Матв. 5:13-16). CChUk 91.3

Кожен день, минаючи, наближає нас до кінця. Чи наближає він нас до Бога? Чи пильнуємо ми в молитвах? Люди, з якими ми щодня спілкуємося, потребують нашої допомоги й керівництва. Можливо, вони перебувають у такому душевному стані, коли вчасно сказане слово з допомогою Святого Духа стане подібним до цвяха, забитого в потрібному місці. Завтра дехто із цих душ може бути там, де ми вже ніколи не побачимося з ними. Який наш вплив на тих, хто подорожує життям разом з нами? Яких зусиль ми докладаємо, аби привести їх до Христа? (Свідчення для Церкви. Т. 9. С. 27). CChUk 92.1

Доки ангели утримують чотири вітри, ми повинні пра-цювати, використовуючи всі свої здібності. Ми маємо нести нашу вістку без будь-якого зволікання та свідчити перед не-бесним Усесвітом і перед людьми цього виродженого віку, що наша релігія — це віра й сила, Джерелом якої є Христос, а Його Слово — це Божественна істина. Душі людей зважують на вазі. Вони будуть або підданими Царства Божого, або рабами деспотизму сатани. Усі повинні мати перевагу вхопитися за представлену в Євангелії надію. Але як вони можуть почути, не маючи проповідника? Людська сім’я потребує морального оновлення, приготування характеру, щоб можна було стати в Божій присутності. Деякі душі близькі до загибелі через поширені теоретичні помилки, розраховані на те, аби протидіяти євангельській звістці. Хто нині повністю присвятить себе співпраці з Богом? (Свідчення для Церкви. Т. 6. С. 21). CChUk 92.2

Сьогодні значна частина людей у наших зібраннях мертва через свої переступи й гріхи. Вони рухаються вперед і назад, як двері на своїх петлях. Вони роками благодушно слухали найсерйозніші бентежні істини, але не втілювали їх у життя. Тому такі люди стають дедалі менш чутливими до надзвичайної цінності істини. Зворушливі слова докору й пе-рестороги не пробуджують їх до покаяння. Найсолодші мелодії, котрі приходять від Бога через людські уста, — виправдання по вірі й праведність Христа — не викликають у них відгуку любові й подяки. Хоч небесний Купець представляє їм найбагатші коштовності віри й любові, хоч запрошує їх купити в Нього «золото, очищене у вогні», «білу одіж”, щоб їм вдягнутися, і «мазь” для очей, щоб бачити, вони озлоблюють свої серця проти Нього, не бажаючи обміняти свою «теплоту» на любов і горливість. Визнаючи віру, ці віруючі відрікаються сили благочестя. Якщо вони залишатимуться в такому стані, Бог відкине їх. Вони роблять себе непридатними бути членами Його сім’ї. (Свідчення для Церкви. Т. 6. С. 426). CChUk 92.3

Нехай члени Церкви пам’ятають, що сам факт запису їхніх імен у церковних книгах не принесе їм спасіння. Вони повинні виявити себе гідними перед Богом, бездоганними працівниками ^*. З дня на день члени Церкви мають формувати свій характер відповідно до вказівок Христа. Їм необхідно перебувати в Ісусі, постійно виявляючи віру в Нього. Так вони зростатимуть до міри зрілості чоловіків і жінок у Христі — здорових, бадьорих, вдячних християн, проваджених Богом до дедалі більшого світла. Якщо це не стане їхнім особистим досвідом, вони виявляться серед тих, хто одного дня піднесе свій голос у гіркому риданні: «Жнива пройшли, літо закінчилося, а моя душа не спасенна! Чому я не біг до Твердині, щоб знайти там захист? Чому я легковажив спасінням своєї душі та зневажив Духа благодаті?» (Свідчення для Церкви. Т. 9. С. 48). CChUk 93.1

Брати і сестри, котрі давно заявляєте про свою віру в істину, я запитую особисто кожного з вас: «Чи ваші діла перебувають у гармонії зі світлом, перевагами й можливостями, дарованими вам Небом?» Це серйозне запитання. Сонце Праведності зійшло над Церквою, і обов’язок Церкви — світити. Перевага кожної душі — іти вперед. З’єднані з Христом люди зростатимуть у благодаті й пізнанні Сина Божого до міри зрілості чоловіків і жінок. Якби всі, хто заявляє про свою віру в істину, використовували повноту своїх сил та можливостей для навчання і праці, вони стали б сильними в Христі. Ким би вони не були — фермерами, механіками, учителями або пасторами, якби повністю присвятили себе Богові, то стали б діяльними працівниками Господа Небес. (Свідчення для Церкви. Т. 6. С. 423). CChUk 93.2