Поради для Церкви

Розділ 57. Наше ставлення до громадянських керівників

Апостол ясно показав, як віруючі мають ставитися до громадянських властей: “Підкоріться всякій людській владі задля Господа, — чи цареві, як володареві, чи правителям, як від Нього посланих, аби карати злочинців та хвалити тих, що чинять добро. Бо така Божа воля, щоб вони добрими вчинками приборкували неуцтво немудрих людей, як вільні, — що не використовують свободу як прикриття для зла, — але як раби Божі. Шануйте всіх, любіть братерство, бійтеся Бога, поважайте царя” (1 Петра 2:13-17). ПДЦ 468.1

(Дії апостолів, c. [522]). ПДЦ 468.2

Над нами поставлені правителі, для управління народом видані закони. Якби не ці закони, становище могло би бути ще гіршим, ніж зараз. Деякі із цих законів хороші, інші — ні. Кількість поганих законів зростає, і нам ще доведеться зіткнутися зі скрутними обставинами. Проте Бог допоможе Своєму народові виявляти твердість і жити згідно з принципами Його Слова. ПДЦ 468.3

(Свідчення для Церкви, т. 1, c. [201]). ПДЦ 469.1

Я бачила, що наш обов'язок — у будь-якому разі підкорятися законам нашої країни, якщо вони не суперечать вищому Законові, якого Бог проголосив з гори Сінай, а згодом власним перстом закарбував на камені. “Вкладу в їхній розум, напишу їх на їхніх серцях і буду для них Богом, а вони будуть для Мене народом” (Євр. 8:10). Віруючий, у чиєму серці записаний Божий Закон, швидше коритиметься Богові, аніж людині, та скоріше не коритиметься нікому з людей, аніж ухилиться хоча б найменшою мірою від Божої заповіді. Божий народ, навчений богонатхненною істиною та керований доброю совістю, щоб жити кожним словом Божим, сприйматиме Його Закон, записаний у їхніх серцях як єдиний авторитет, котрий вони можуть визнати й котрому згодні коритися. Мудрість і авторитет Божественного Закону — понад усе. ПДЦ 469.2

(Свідчення для Церкви, т. 1, c. [361]). ПДЦ 469.3

Уряд за часів Христа був користолюбним і деспотичним. На кожному кроці виявлялися кричущі зловживання, здирство, нетерпимість, жорстокість. Однак Спаситель не закликав до громадянських реформ. Він не виступав проти гноблення нації і не засуджував ворогів народу. Ісус не перешкоджав владі та правлінню її представників. Подаючи нам приклад, Він тримався осторонь земної влади. Не тому, що був байдужий до страждань народу, а тому, що ліки — це не просто людські зовнішні заходи. Щоб лікування було ефективним, людям потрібно проходити його індивідуально, а воно має відродити серце. ПДЦ 469.4

(Бажання віків, c. [509]). ПДЦ 469.5

Знову і знову Христа просили розв'язати питання правового й політичного характеру. Однак Він відмовився втручатися у світські справи. Христос перебував у нашому світі як Голова великого духовного Царства, котре Він прийшов встановити тут, — Царства праведності. Його вчення висвітлювало благородні, освячувальні принципи, що керують цим Царством. Спаситель показав, що справедливість, милість і любов — керівні сили в Царстві Єгови. ПДЦ 469.6

(Свідчення для Церкви, т. 9, c. [218]). ПДЦ 470.1

Шпигуни прийшли до Нього та з удаваною щирістю, ніби бажаючи довідатися, як їм слід чинити, сказали: “Учителю, знаємо, що правильно говориш і навчаєш, не дивишся на обличчя, але по правді наставляєш на Божу дорогу. Чи належить нам давати данину кесареві, чи ні?” ПДЦ 470.2

Слова Христа були не спритним ходом, а щирою відповіддю на запитання. Тримаючи в руці римську монету, на якій були закарбовані ім'я та зображення кесаря, Він заявив: оскільки юдеї живуть під захистом римської влади, то повинні підтримувати цю владу, як вона того вимагає, доки це не суперечить вищому обов'язку. ПДЦ 470.3

Почувши відповідь Христа, фарисеї “здивувалися і, залишивши Його, відійшли”. Він докорив їм за лицемірство й самовпевненість і в такий спосіб установив великий принцип, який чітко окреслює межі обов'язків людини щодо цивільної влади та її обов'язків щодо Бога. ПДЦ 470.4

(Бажання віків, c. [601-603]). ПДЦ 470.5