Віра, якою я живу

13 липня. Постійне кроплення кров'ю Христа

Христос в істинному Храмі

Бо якщо кров козлів і телят та з водою змішаний попіл телиці, коли ним покропити, освячує нечистих для очищення тіла, то наскільки більше кров Христа… очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили Живому Богові! (Євр. 9:13, 14). ВЯЖ 234.4

Жертовну [руду] телицю виводили за стан та урочисто заколювали. Так і Христос страждав за воротами Єрусалима, адже Голгофа була за міськими мурами. Обряд мав продемонструвати, що Христос помер не тільки за євреїв, а й за все людство. Ісус проголошує грішному світові, що прийшов стати його Викупителем, та переконує його прийняти запропоноване Ним спасіння. Після того як телицю урочисто заколювали, священик, одягнений у чисті білі шати, набирав у руку кров, яка струменіла з тіла жертви, та сім разів кропив нею в бік храму… ВЯЖ 235.1

Тушу телиці спалювали й перетворювали на попіл, який указував на те, що жертва принесена повністю та її цілком достатньо. Потім цей попіл збирала людина, котра не опоганилася дотиком до померлого, і клала його в посудину з водою, зачерпнутою з річки поблизу. Далі ця чиста в усіх планах людина брала кедрове дерево, ісоп, кармазинові нитки з червоної вовни та кропила вмістом із посудини намет і присутніх людей. Така церемонія повторювалася кілька разів… Уся ця процедура вказувала на очищення від гріха. ВЯЖ 235.2

Так і Христос, у Своїй незаплямованій праведності, після пролиття Його дорогоцінної крові входить до Святого, щоб очистити Святилище, і там цей червоний струмінь слугує для примирення Бога з людиною. Хтось може вважати заколення телиці безглуздим обрядом, однак він відбувався з волі Бога і має глибокий зміст, який не втратив свого значення і в наші дні… ВЯЖ 235.3

Кров Христа дієва, але нею необхідно кропити постійно… ВЯЖ 235.4

Якщо в давнину опоганеного необхідно було очищувати кров'ю кроплення, то наскільки важливо для тих, хто живе серед небезпек останніх днів та зазнає спокус сатани, щодня окропляти свої серця кров'ю Христа (Свідчення для Церкви, т. 4, c. [121-123]). ВЯЖ 235.5