Віра, якою я живу

15 червня. Світло в темряві

Тимчасове мовчання

Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, — бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів (Пл. Єрем. 3:32, 33). ВЯЖ 201.6

Коли моєму старшому синові було шістнадцять років, його уразила жорстока хвороба^*. Лікарі визнали, що життю сина загрожує небезпека, і він, покликавши нас до свого ліжка, сказав: “Тату, мамо, вам важко буде прощатися зі своїм старшим сином. Якщо Господь вважатиме за потрібне зберегти моє життя заради вас, я буду щасливий. Якщо для мого блага і слави Його Імені моє життя має тепер закінчитися, я скажу: це добре для мене. Ідіть кожний до своєї кімнати й моліться. І ви отримаєте відповідь згідно з волею Спасителя, Якого ми любимо”. Син боявся, що, коли ми разом схилимо коліна, наше співчуття зміцниться, і ми почнемо просити про те, що Господь не вважає для нього найкращим… ВЯЖ 202.1

Ми не отримали свідчення про те, що наш син одужає. Він помер, цілковито покладаючись на Ісуса, нашого Спасителя. Його смерть була для нас важким ударом, але і в смерті він здобув перемогу, оскільки його життя було поховане з Христом у Бозі. ВЯЖ 202.2

Незадовго до смерті мого старшого хлопчика мій молодший син захворів смертельною хворобою. Ми молилися і вважали, що Господь збереже нашу дорогу дитину; однак ми закрили його очі й поклали в труну, щоб він спочивав в Ісусі до Приходу Життєдавця, Котрий пробудить Своїх улюблених і подарує їм славне безсмертя. ВЯЖ 202.3

Потім мій чоловік, вірний слуга Ісуса Христа, який був поруч зі мною протягом тридцяти шести років, покинув цей світ, і мені довелося працювати самій. Джеймс спочиває в Ісусі, а в мене немає сліз, аби проливати їх над його могилою. Але як мені бракує його!.. ВЯЖ 202.4

Господь часто говорив мені, що багато дітей має піти з цього світу до часу скорботи. Однак ми знову побачимо наших дітей. Ми зустрінемося з ними в небесних оселях та впізнаємо їх. Надійся на Господа і не бійся (Вибрані вісті, т. 2, c. [258, 259]). ВЯЖ 202.5