Віра, якою я живу

13 червня. Пошук небесного скарбу

Бог-Життєдавець

Думайте про горішнє, — не про земне (Колос. 3:2). ВЯЖ 199.6

Господь відкриває самій людині, як вона оцінює тимчасове й вічне, земне й небесне. Він навчає нас: “Як багатство росте, — не прикладайте свого серця до нього!” (Псал. 62:11). Багатство має цінність тільки тоді, коли використовується для блага людей і на славу Бога; але жодне земне багатство не має бути вашою долею, вашим богом або спасителем (Свідчення для Церкви, т. 5, c. [261]). ВЯЖ 199.7

Бог по-різному випробовує людей. Одним Він дарує рясні благословення, а інших тимчасово позбавляє матеріальних благ. Він дивиться, чи багаті любитимуть Бога, Подателя всіх благ, та ближніх, як самих себе. Бог задоволений, коли людина правильно розпоряджається цим достатком; у такому разі Він може покласти на неї ще більшу відповідальність (там же). ВЯЖ 200.1

Людина, далека від Бога, відчуває постійне бажання здобути те, чого вона ще не має. За звичкою кожна її думка й мета спрямовані на те, щоб забезпечити себе всім необхідним на майбутнє, та чим старшою вона стає, тим завзятіше намагається придбати все, що тільки можливо… ВЯЖ 200.2

Усі ці риси — наполегливість, категоричність, прагнення до влади — результат спотворення людських здібностей. Дані Господом здібності слід розвивати для досягнення високих цілей, для небесного, вічного життя, для вічної слави, яка затьмарює все. Закоренілі звичаї людей світу цього, що виявляються в прагненні докласти максимум сил, використовувати будь-яку можливість для збагачення, мають слугувати уроком для Божих дітей, котрі шукають слави, честі й безсмертя. Діти світу цього в певному сенсі мудріші за дітей світла. Однак у чому ж їхня мудрість? Їхня мета — земні багатства, яким вони присвячують усі свої сили. Тож чи не варто ще більш ревно трудитися заради здобуття вічних багатств?! (Поради з управління ресурсами, c. [149]). ВЯЖ 200.3