Боротьба і мужність

7 червня. Достовірний результат

“І сказав Давид до филистимлянина: ‘…Ая йду на тебе в Ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив’” (1 Сам. 17:45; див. також 1 Сам. 17:38-58). БМ 182.1

Ґоліят кричав і проклинав Давида своїми богами. Филистимлянин відчував, що його гідність образили, оскільки проти нього виступив юнак, навіть не одягнений в обладунки… Давида не дратувало, що на нього дивилися як на неповноцінного воїна; страшні погрози Ґоліята не змусили його тремтіти, і він відповів: “Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив” (Свідчення для Церкви, т. 3, c. [219]). БМ 182.2

Ці слова, сказані чистим, мелодійним голосом, були ніби підхоплені вітром і луною понеслися до тисяч воїнів, що вишикувалися до бою. Гнів Ґоліята не знав меж. У своїй люті він зірвав шолом, який захищав йому чоло, і несамовито розлючений кинувся на суперника. Син Єссеїв був готовий зустріти ворога. “Коли филистимлянин устав і пішов, і зблизився до Давида, то Давид поспішив і побіг до лави навпроти филистимлянина. І простяг Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із пращі, і вдарив филистимлянина в чоло його. І той камінь втявся йому в чоло, — і він упав на обличчя своє на землю”. БМ 182.3

Бойові ряди двох армій завмерли від подиву. Усі були впевнені, що Давид загине, але коли в повітрі зі свистом пролетів камінь і влучив у ціль, вони побачили, як могутній Ґоліят затремтів і простягнув уперед руки, ніби його зненацька вразила сліпота. Велетень захитався і, як зрубаний дуб, повалився на землю. Давид не чекав ані хвилини. Він вискочив на тіло филистимлянина й обома руками вхопився за важкий меч Ґоліята. Хвилиною раніше велетень вихвалявся, що цим мечем відітне голову юнакові й викине його тіло небесному птаству. Тепер цей меч був піднесений у повітрі і — голова богозневажника скотилася з плечей; ізраїльський табір наповнився криками радості (Патріархи і пророки, c. [648]). БМ 182.4