Перемога Божої любові

Таємниця безсмертя

Ще на світанку людської Історії сатана розпочав свою спокусницьку діяльність проти людства. Він спровокував повстання на небі, отож хотів змусити й мешканців землі об'єднатися з ним у боротьбі проти правління Божого. Адам і Єва були цілком щасливі, підкоряючись Законові Божому, і цей факт постійно свідчив проти звинувачення сатани, висунутого ним на небесах про те, що Закон Божий пригнічує і суперечить добру Божого творіння. Коли сатана побачив, яку прекрасну домівку Бог приготував для безгрішної пари, то сповнився заздрістю. Він вирішив призвести людей до гріха, розділивши з Богом і підкоривши своїй владі, заволодіти землею і заснувати на ній своє царство на противагу Царству Всевишнього. ПБЛ 36.1

Якби сатана відкрив свій справжній характер, то неодмінно зазнав би поразки, бо Адам і Єва були попереджені щодо цього небезпечного ворога. Але щоб досягти своєї мети, він діяв таємно, приховуючи свої наміри. Використовуючи змія як посередника, — на той час привабливе творіння, — він звернувся до Єви: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева в раю?” (Бут.3:1 С.П.). Якби Єва стрималась і не вступила в розмову зі спокусником, то їй би нічого не загрожувало. Але вона насмілилась вести розмову з ним і стала жертвою його хитрощів. У такий спосіб він перемагає декого й сьогодні. Вони сумніваються в повеліннях Божих і заперечують їхній зміст; замість того, щоб коритися божественним повелінням, вони приймають людські теорії, які тільки приховують плани сатани. ПБЛ 36.2

“І відповіла жінка змієві: ‘З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, — Бог сказав — не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти’, І сказав змій до жінки: ‘Ні напевне — не вмрете! Бо знає Бог, що того дня, коли скуштуєте його, ваші очі розкриються, і ви станете, як боги, знаючі добро й зло’” (Бут.3:2—5), Сатана підступно пообіцяв, що вони стануть подібними до Бога, маючи більшу мудрість, ніж раніше, і досягнуть вищого рівня буття. Єва піддалася спокусі; під її впливом був введений у гріх і Адам, повіривши словам змія, що Бог не мав на увазі те, що сказав. Отже, вони виявили недовір'я до свого Творця та вирішили, що Він обмежив їхню свободу і що, порушивши Його закон, вони здобудуть більшу мудрість і стануть звеличені. ПБЛ 37.1

Але якого значення набули для Адама після його гріхопадіння слова: “...Бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно помреш”? (Бут.2:17). Чи піднявся він до вищого рівня буття, як обіцяв сатана? Якби так, то порушення повеління Божого виявилося б добром, а сатана став би благодійником людства. Але Адам зрозумів, що не це є змістом божественного вироку. Бог оголосив, що в покарання за свій гріх людина мусить повернутися в землю, з якої взята. “Бо ти порох, — і до пороху повернешся” (Бут.3:19). Слова сатани “ваші очі розкриються” (Бут.3:5) були правдивими тільки в тому розумінні, що очі Адама і Єви після гріхопадіння відкрилися, щоб вони могли побачити власну незрозсудливість. Вони справді пізнали зло і спробували гіркого плоду непослуху. ПБЛ 37.2

Посередині Едему росло дерево життя, плоди якого мали властивість продовжувати життя. Якби Адам залишився вірним Богові, то він мав би вільний доступ до цього дерева і жив би вічно. Але згрішивши, він утратив змогу користуватися плодами дерева життя і став підвладним смерті. Божественний вирок: “Бо ти порох, — і до пороху вернешся” вказує на повне припинення життя. ПБЛ 37.3

Безсмертя, обіцяне людині за умови послуху, було втрачене внаслідок гріхопадіння. Адам не міг передати своїм нащадкам того, чого не мав сам, і для грішного людства не було б жодної надії, якби Бог через жертву Свого Сина не повернув йому безсмертя. Тоді як “смерть увійшла у всіх людей через те, що в ньому всі згрішили”, Христос “зруйнував смерть і освітив життя і безсмертя Євангелієм” (Римл.5:12; 2Тим.1:10). Тільки через Христа можна отримати безсмертя. ПБЛ 37.4

Ісус говорить: “Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто не вірує в Сина, не побачить життя” (Йоан 3:36). Кожна людина може отримати такі цінні благословення за певних умов. Усі, “хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління”, отримає “вічне життя” (Римл.2:7). ПБЛ 38.1

Єдиний, хто обіцяв Адаму життя через непослух, був великий спокусник. А слова змія звернені до Єви в Едемі — “ні напевне — не вмрете!”, стали першою проповіддю про безсмертя душі. Однак це твердження, що грунтується тільки на авторитеті сатани, проповідується з християнських кафедр і приймається більшістю людства так само легко, як його прийняли і наші прабатьки. Божественний вирок: “Та душа, що грішить, вона помре” (Єзек.18:20), набув іншого значення, а саме: “душа, що грішить, не помре, а буде жити вічно”. Ми можемо тільки дивуватися, з якою сліпою довірою люди сприймають слова сатани і скільки невір'я виявляють до слів Божих. ПБЛ 38.2

Якби людина після свого гріхопадіння мала вільний доступ до дерева життя, вона жила б вічно, і таким чином гріх був би безсмертним. Але херувим з вогняним мечем охороняв “дорогу до дерева життя” (Бут.3:24), і нікому з родини Адама не було дозволено повернутися, щоб їсти життєдайного плоду. Тому й немає безсмертних грішників. ПБЛ 38.3

Але після гріхопадіння людини сатана наказав своїм ангелам докласти особливих зусиль, щоб насадити віру в природне безсмертя людини; спокусивши людей повірити в цей обман, сатана врешті-решт підвів їх до висновку, що грішники терпітимуть вічні муки. Тепер князь темряви, діючи через своїх духів, виставляє Бога мстивим тираном, заявляючи, що Він вкине до пекла всіх тих, хто не до вподоби Йому, примушуючи їх вічно відчувати Божий гнів. І коли вони зазнають невимовних мук і будуть корчитись у вічному полум'ї, їх Творець із задоволенням дивитиметься на них з небес. ПБЛ 38.4

Таким чином запеклий ворог приписує свої властивості Творцеві. Жорстокість — це сатанинська риса характеру. Бог є любов, і все, що Він створив, було, чистим, святим і прекрасним, поки перший великий ошуканець не посіяв гріх. Сатана — це ворог, який спокушує людину до гріха, а потім, якщо вдається, знищує її. Полонивши свою жертву, він радіє з того, що занапастив її. Коли б йому було дозволено, він затягнув би увесь людський рід до своїх тенет. Якби не втручання божественної сили, то жоден син, жодна дочка Адама не мали б надії на спасіння. ПБЛ 39.1

Сатана намагається перемогти людей таким самим чином, яким він переміг наших прабатьків, тобто підриваючи їхнє довір'я до Творця і викликаючи сумнів щодо мудрості Його правління і справедливості Його законів. Сатана зі своїми помічниками намагається представити Бога навіть гіршим, ніж вони, щоб таким чином виправдати власну злобу і обман. Великий ошуканець намагається приписати страшну жорстокість свого характеру нашому небесному Отцеві, удаючи з себе ображеного, до якого поставилися несправедливо, вигнавши з небес за непокору такому “несправедливому” Правителеві. Він пропонує світові свободу, якою той міг би тішитись, перебуваючи під його невимогливим правлінням, на противагу суворому правлінню Єгови. Таким підступним способом йому вдається обманути душі, відвернути їх від Бога й спровадити на манівці. ПБЛ 39.2

Наскільки несумісне з принципами любові й милосердя, і навіть з нашим розумінням справедливості є вчення про те, що померлі грішники мучаться в огні та сірці вічно палаючого пекла, що за гріхи цього короткого земного життя вони змушені будуть страждати доти, поки живим буде Ім'я Господнє. Однак це вчення і досі проповідується всюди і знайшло свій вияв у багатьох віровченнях християнського світу. Один доктор богослів'я сказав: “Святі радітимугь у вічності, дивлячись на грішників у пеклі. Коли вони побачать, що інші люди, яким притаманна та сама природа, які були народжені за тих самих обставин, страждають, а вони настільки звеличені, це дасть їм відчути справжнє щастя”. Інший богослов писав: “У той час, як вирок вічного осуду буде виконуватись над посудинами гніву, дим їхніх мук вічно здійматиметься перед посудинами милості, які замість співчуття до цих нещасних будуть вигукувати: ‘Амінь, Алілуя! Славте Бога!’” ПБЛ 39.3

Де ж на сторінках Слова Божого можна знайти таке вчення? Хіба викуплені на небі втратять всяке почуття милості і навіть почуття людяності? Чи на зміну їм прийдуть непорушність стоїків і жорстокість варварів? Ні, і ще раз ні! Такого вчення в Божій Книзі немає. Можливо, ті, хто висловлює вищенаведені погляди, освічені й чесні люди, але вони зведені сатанинською софістикою. Сатана спонукає їх неправильно тлумачити деякі сильні вислови Святого Письма, надаючи їм гіркого і злісного забарвлення, що властиве сатані, але не нашому Творцеві. “...Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!” (Єзек.33:11). ПБЛ 40.1

Яка користь Богові, якщо й припустимо, що Він відчуває задоволення від безперервних мук, від зойків і прокльонів творінь, котрі страждають і яких Він тримає в пекельному полум'ї? Чи можуть ці жахливі звуки стогону бути приємною музикою для слуху Безмежної Любові? Дехто твердить, що покарання безбожників вічними стражданнями свідчить про Божу ненависть до гріха як до зла, яке руйнує мир і лад у Всесвіті. Яка жахлива богозневага! Ніби Божа ненависть до гріха є причиною його увічнення. Бо згідно з вченням цих теологів безперервні муки без надії на милість доводять до божевілля ці нещасні жертви; їхня злоба виливається в прокльонах і богозневажливих словах, і так вони постійно збільшують тягар своєї вини. Бог не може бути прославлений тим, що гріх упродовж нескінченних віків буде постійно збільшуватися. ПБЛ 40.2

Людський розум не в змозі оцінити глибину зла, спричиненого заблудженням про вічні муки. Релігія Біблії, сповнена любові та доброти, багата на милість, тепер затьмарена забобонами і викликає жах. Якщо ми замислимося про те, в якому фальшивому світлі сатана представив характер Бога, то чи будемо дивуватися тому, що нашого милосердного Творця бояться, жахаються і навіть ненавидять? Таке неправдиве розуміння Бога, яке сьогодні проповідується з-за кафедри, в усьому світі породжує тисячі, а то й мільйони скептиків і безбожників. ПБЛ 40.3

Теорія про вічні муки — одне із псевдовчень, яке є тим огидним вином, яким Вавилон напоїв усі народи (Відкр.14:8; 17:2). Те, що служителі Христа змогли прийняти цю єресь і проповідують її з освячених місць, справді є таємницею. Вони прийняли її від Риму, як прийняли й фальшивий день відпочинку. Правда, що цього навчали великі й добрі мужі, але вони не отримали стільки світла щодо цього питання, скільки ми сьогодні. Вони несли відповідальність за те світло, котре світило за їхнього часу, а ми відповідальні за те світло, яке сяє в наші дні. Якщо ми відкидаємо свідоцтво Слова Божого і приймаємо облудне вчення тільки тому, що цього навчали нас наші батьки, то присуд, виголошений над Вавилоном, падає й на нас, бо ми п'ємо вино його гидот. ПБЛ 41.1

Чимало людей, обдурених вченням про вічні муки, вдаються до іншої крайності. Вони бачать, що Писання відкриває Бога - сповненого любові та милосердя, і тому не можуть повірити, що Він віддасть Своє творіння у вічний пекельний вогонь. Але, дотримуючись тієї точки зору, що душа безсмертна, вони доходять висновку, що врешті-решт людство спасеться. Іншого виходу вони не бачать. Багато хто дивиться на застереження, які знаходяться в Біблії, як на засіб залякування людей, щоб утримати їх у послусі, але не вірить у їх буквальне здійснення. Отже, виходить, що грішник може жити в гріховних задоволеннях, нехтуючи вимогами Божими, і все ж сподіватися, що буде милостиво прийнятий Богом? Таке вчення, яке надто покладається на милість Божу, але нехтує Його справедливістю, до вподоби невідродженому серцю, заохочує грішників до беззаконня. ПБЛ 41.2

Для того, щоб переконатися, як прибічники загального спасіння перекручують Святе Письмо, аби захистити своє душогубне вчення, досить навести хоча б їхні власні висловлювання. На похороні одного невіруючого юнака, який трагічно загинув, служитель-універсаліст обрав для проповіді біблійний текст про Давида: “...Він був з часом потішений за Амнона, що помер” (2Сам.13:39). ПБЛ 41.3

“Мене часто запитують, — говорив цей промовець, — якою буде доля тих, хто відходить зі світу в гріху, помираючи, можливо, в стані сп'яніння, чи з кривавими плямами злочинів на своєму одязі, чи, як цей юнак, що ніколи не визнав жодної релігії і не мав духовних досвідів? Ми вдячні Святому Письму, відповідь якого вирішує цю страшну проблему. Амнон був дуже грішною людиною, він не розкаявся і був убитий в стані сп'яніння. Давид був пророком Божим. Він повинен був би знати майбутню долю Амнона — добра вона чи зла. Що підказало йому його серце? ‘І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був з часом потішений за Амнона, що помер’ (2Сам.13:39). ПБЛ 42.1

Якого ж висновку можна дійти з цих слів? Хіба ми не бачимо, що Давид не вірив у вічні муки? Ми також це розуміємо і знаходимо найсильніший аргумент на підтримку приємнішої, світлішої та оптимістичної гіпотези про настання загального миру і чистоти. Давид був потішений, побачивши, що його син помер? А чому? Тому що пророчим оком він мав змогу зазирнути в славне майбутнє. Він бачив свого сина вільним від усякої спокуси, вільним від рабства, очищеним від беззаконня; він увійшов у товариство духів, у якому панують святість і блаженство. Його єдина потіха була в тому, що його улюблений син звільнений від сили гріха й страждань, перебуває там, де найсолодший подих Святого Духа повіє на його затьмарену душу, там, де його розум відкриється для небесної мудрості та блаженств безсмертної любові, де все його довічне єство буде приготовлене насолоджуватись спокоєм і спілкуванням з небесними істотами”. ПБЛ 42.2

Отже, виходячи з цього, небесне спасіння не залежить від того, що ми робимо в цьому житті; воно не залежить ані від теперішньої переміни серця, ані від теперішньої віри або віровизнання. ПБЛ 42.3

Ось як так званий служитель Христа повторює висловлену колись змієм в Едемі брехню: “ні напевне — не вмрете! ...того дня, коли скуштуєте його, ваші очі розкриються, і ви станете, як боги...” (Бут.3:4—5). Він заявляє, що найбільші грішники — вбивці, злодії, розпусники — після смерті будуть приготовлені, щоб увійти у вічне блаженство. ПБЛ 43.1

На що ж спирається у своїх висновках цей спотворювач Писання? На єдине речення, в котрому Давид виявляє покору до волі Провидіння. “І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був з часом потішений за Амнона, що помер”. Час пом'якшив гостроту його болю і втрати, думки повернулися від мертвого сина до живого, який сам засудив себе на вигнання, побоюючись справедливого покарання за скоєний злочин. І це може бути доказом того, що винний в кровозмішанні п'яний Амнон зразу ж після своєї смерті був перенесений у святі оселі, де він нібито був очищений і приготовлений для спілкування зі святими ангелами! ПБЛ 43.2

О так, звичайно, це дуже приємна вигадка, потіха для невідродженого серця! Це — вчення самого сатани, і воно приносить свої плоди. То чи можна дивуватись тому, що при наявності такого вчення зростають гріх і нечестя? ПБЛ 43.3

Поведінка вищезгаданого лжевчителя ілюструє спосіб дій багатьох інших, подібних до нього. З контексту Святого Письма виривають кілька слів, тоді як загальний зміст у багатьох випадках якраз протирічить тлумаченню, яке йому приписується. Нічим не пов'язані тексти перекручуються і використовуються на доказ вчення, котре не має жодного підтвердження в Слові Божому. Твердження про те, що п'яний Амнон перебуває на небі, — це припущення яке суперечить ясному і зрозумілому принципу Святого Письма, що п'яниці Царства Божого не успадкують (1Кор.6:10). Таким чином невіруючі і ті, що сумніваються, обертають істину в брехню. Дуже багато людей обмануті їхніми вигадками і заколисані теорією про мир і безпеку. ПБЛ 43.4

Якби душі всіх людей зразу після їхньої смерті переходили на небо, тоді ми більше б прагнули смерті, ніж життя. Чимало людей покінчили б життя самогубством, керуючись такими міркуваннями. Коли люди пригнічені горем, клопотами й розчаруваннями, їм не завдасть великих труднощів розірвати тонку нитку життя і опинитись в оселях вічного блаженства. ПБЛ 43.5

Бог у Своєму Слові дав переконливий доказ того, що Він покарає порушників Його Закону. Люди, які тішать себе думкою, що Бог надто милосердний, аби покарати грішника, нехай поглянуть на Голгофський хрест. Смерть безвинного Сина Божого свідчить про те, що “плата за гріх — смерть” (Римл.6:23), що всяке порушення Закону Божого повинно мати справедливе покарання. Безгрішний Христос став гріхом за нас. Він поніс на Собі вину за беззаконня, і Його Отець відвернув Своє обличчя від Нього; це розбило Його серце і Він помер. Велика жертва була принесена заради того, щоб викупити грішника. Ніяким іншим шляхом людина не могла звільнитися від покарання за гріх. І всяка душа, яка відмовляється прийняти викуплення, здобуте такою дорогою ціною, повинна буде особисто нести на собі вину й покарання за переступи. ПБЛ 44.1

Звернімо увагу на те, що говорить Біблія про беззаконних і ненавернених, котрих служитель-універсаліст спроваджує на небеса, ніби святих і щасливих ангелів. ПБЛ 44.2

“Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води” (Відкр.21:6). Ця обітниця дана тільки тим, Хто прагне. Тільки ті, хто має потребу у воді життя і шукає її ціною всього іншого, отримають її. “Переможець наслідує есе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!” (Відкр.21:7). Тут також висуваються умови. Щоб успадкувати все, ми повинні протистояти гріху й перемогти його. ПБЛ 44.3

Господь говорить через пророка Ісаю: “Скажете: щасливий праведник, бо він споживатиме плоди своїх учинків! Та горе беззаконникові, лихо на нього; бо за діла рук його буде йому й відплата!” (Ісая 3:10—11 С.П.). “Хоча б сто разів чинив грішник лихе, — говорить премудрий Соломон,-а Бог суд відкладає йому, однак я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх! А безбожному добра не буде...” (Екл.8:12—13), Апостол Павло свідчить, що грішник сам збирає собі “гнів на день гніву і явлення праведного суду від Бога, що ‘віддасть кожному за його вчинками...’ Скорбота та страждання всякій людині, яка чинить зле... ” (Римл.2:5—6, 9). ПБЛ 44.4

“...Жоден розпусник, чи нечестивий, або зажерливий, який є ідолослужителем, не має спадщини в Христовому й Божому Царстві!” (Ефес.5:5). “Пильнуйте про мир зі всіма і про святість, без якої ніхто не побачить Господа” (Євр.12:14). “Блаженні ті, котрі додержуються заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і ввійти в місто воротами. А зовні — пси, і чародії, і розпусники, і убивці, й ідолослужителі, і всякий, хто любить і чинить неправду!” (Відкр.22:14—15). ПБЛ 45.1

Бог відкрив людям Свій характер, а також Своє ставлення до гріха. “...Господь - Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, але не вважає чистим винуватого” (Вих.34:6—7). “...Нечестивих усіх Він понищить!” (Псал.144:20). “..А грішники всі разом знищені будуть; нема майбутнього для злих людей!” (Псал.36:38). Бог застосує владу й авторитет, щоб покласти край повстанню, однак справедливе покарання цілком відповідатиме милосердному, довготерпеливому і співчутливому характеру Бога. ПБЛ 45.2

Бог не примушує нічиєї волі чи свідомості. Йому неприємна рабська покора. Він бажає, щоб творіння Його рук любило Його, бо Він гідний любові. Він хоче, ^щоб вони корилися Йому, віддаючи належну шану Його мудрості, справедливості та милосердю. І кожен, хто має правильну уяву про всі ці Його якості, любитиме Його; привабливість Божого характеру притягатиме до Бога. ПБЛ 45.3

Принципи доброти, милосердя й любові, яких навчав Спаситель і які знайшли свій вияв у Його житті, є відображенням волі та характеру Бога. Христос сказав, що Він нічого іншого не навчає, як тільки того, що прийняв від Отця. Принципи божественного правління відповідають заповіді Спасителя: “Любіть ворогів ваших” (Матв.5:44). Бог виконає присуд справедливості над беззаконними для блага Всесвіту і навіть для добра тих, проти кого Його суди спрямовані. Він бажав зробити їх щасливими згідно із законами Свого правління і справедливістю Свого характеру. Він оточує їх доказами Своєї любові, дає їм пізнання Свого Закону і пропонує Свою милість, але вони зневажають Його любов, знецінюють Закон і відкидають Його милість. Хоч вони постійно приймають Його дари, але ганьблять їх Подателя; вони ненавидять Бога тому, що Він ненавидить гріх. Господь довготерпить їхню впертість, але врешті-решт надійде той час, коли їхня доля буде вирішена. Чи Він буде силою перетягувати цих бунтівників до Себе? Чи змушуватиме Він їх виконувати Свою волю? ПБЛ 45.4

Ті, хто обрав своїм вождем сатану і перебуває під його владою, не готові до того, щоб стати перед Богом. У їхніх характерах вкорінилися пиха, обман, розпуста і жорстокість. Чи зможуть вони ввійти в небеса і жити там вічно з тими, кого ненавиділи і зневажали тут, на землі? Істина ніколи не погодиться з Неправдою, смирення — із самовпевненістю і пихою, чистота — з розпустою, а безкорислива любов — з егоїзмом. Яку радість небо може запропонувати тим, хто цілком поглинутий своїми земними, егоїстичними інтересами? ПБЛ 46.1

Чи можуть ті, хто все життя провів у боротьбі проти Бога, раптом перенестися на небо і стати свідком тієї високої і святої досконалості, яка панує там, де кожна душа сповнена любові, де кожне обличчя світиться радістю, де на славу Бога й Агнця лунає чарівна мелодійна музика, де від лиця Того, Хто Сидить на престолі, виходять нескінченні промені світла, що осявають викуплених? Хіба можуть ті, чиї серця переповнені ненавистю до Бога, істини й святості, перебувати у спілкуванні з небесними істотами і об'єднуватися з ними в їх похвальних піснях? Чи могли б вони витримати славу Божу й Агнця? Ні, і ще раз ні! їм був даний час випробування, щоб вони мали змогу сформувати свій характер для небес, але вони не привчили свій розум любити чистоту, не опанували небесну мову, а тепер уже надто пізно. Життя, проведене в боротьбі проти Бога, зробило їх непридатними для небес. Чистота, святість і мир стали б мукою для них, а слава Божа — палаючим вогнем. Вони не витримали б цього всього в небі, і в них виникло б тільки одне бажання — втекти із цього святого місця. Вони радше обрали б смерть, щоб тільки сховатися від лиця Того, Хто вмер задля їхнього спасіння. Доля беззаконних буде вирішена їхнім власним вибором. Бог буде справедливим і милосердним, якщо вони не потраплять на небо, бо вони самі відкинули Його. ПБЛ 46.2

Подібно до вод потопу, вогонь великого дня проголосить Божий вирок про те, що нечестиві є невиправними. Вони не бажають підкоритися божественному авторитету. Вони обрали шлях повстання, а коли їхнє життя закінчиться, то буде надто пізно змінити напрям думок на протилежний — беззаконня повернути до послуху, а ненависть — до любові. ПБЛ 47.1

Зберігши життя Каїна-вбивці, Бог показав світові, якими були б наслідки, якби грішникові було дозволено жити, щоб продовжувати шлях невгамовного беззаконня. Через вплив і приклад Каїна багато його нащадків були введені в гріх, і сталося “велике розбещення людини на землі, і весь нахил думки серця її — тільки зло повсякденно.., І зіпсувалась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством” (Бут.6:5, 11). ПБЛ 47.2

Зі співчуття до світу Бог знищив нечестивих мешканців землі за днів Ноя. Із милосердя Він знищив розпусних мешканців Содома. Під впливом облудної сили сатани беззаконники користуються співчуттям і любов'ю у народі, і постійно схиляють інших на свій бік. Так було за днів Каїна і Ноя, Авраама і Лота, так само є і в наші дні. З милосердя до Всесвіту Бог врешті-решт знищить тих, хто відкидає Його благодать. ПБЛ 47.3

“Бо плата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Римл.6:23). Якщо життя — це спадщина праведних, то смерть — доля беззаконних. Мойсей сказав Ізраїлеві: “...Я сьогодні відкрив перед тобою життя та добро і смерть та зло” (Повт.Зак.30:15). Смерть, про яку тут йдеться, не є тією смертю, яка спіткала Адама, бо все людство несе покарання за його беззаконня. Це “друга смерть” (Відкр.20:14), яка протиставляється тут вічному життю. ПБЛ 47.4

Внаслідок гріха Адама весь людський рід став підвладним смерті. Всі однаково сходять у могилу. Але План спасіння пропонує всім звільнення від гробу. “...Настане воскресіння праведних і неправедних” (Дії 24:15). “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживають...” (1Кор.15:22). Але між цими двома групами воскреслих буде проведена межа. “...Всі, хто в гробах, — Його голос почують і повиходить: ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду” (Йоан 5:28—29). “Блаженний і святий, хто виявиться достойним воскресіння життя”, “над ними друга смерть не матиме влади...” (Відкр.20:6). А ті, хто не отримав прощення через покаяння і віру, повинні прийняти “плату за гріх”. Згідно зі своїми вчинками вони нестимуть різне покарання як за тривалістю, так і за силою — “за вчинками їхніми”, і врешті-решт помруть другою смертю. Оскільки справедливий і милосердний Бог не може спасти грішника в його гріхах, Він позбавить його життя, право на котре він втратив сам через свої беззаконня і довів цим, що не гідний життя. Натхненний письменник зазначив: “А ще трохи — й не буде нечестивого, і будеш дивитись на місце його — і не буде його” (Псал.36:10). В іншому місці читаємо: “...І стануть вони, немов їх не було” (Авд.16). Вкриті ганьбою, вони зникнуть у безнадійному вічному забутті. ПБЛ 48.1

Таким чином буде покладений край гріху з усім його горем і руйнуваннями, які він спричинив. Псалмист говорить: “Ти... грішників знищив, ім'я їхнє Ти витер на вічні віки! О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність...” (Псал.9:5—6). Йоан, роздумуючи про вічність, чув вселенський гімн хвали, в якому немає дисонансу. Все творіння як на небі, так і на землі вихваляло Бога (Відкр.5:13). Там не буде жодної пропащої душі, яка зневажала б Бога у своїх нескінченних муках; ніякий зойк нещасних істот в “пеклі” не буде змішуватись зі співом спасенних. ПБЛ 48.2

На хибній теорії про природне безсмертя грунтується вчення про свідомий стан після смерті, котре, як і вчення про вічні муки, суперечить ученню Біблії, здоровому глузду людяності. Згідно із цією загальноприйнятою думкою спасенні на небі знають про все, що відбувається на землі, особливо про життя своїх друзів, яких вони залишили тут. Але хіба померлі можуть почуватися щасливими, коли вони бачать страждання живих, бачать гріхи їхніх улюблених, а також їхні скорботи, розчарування в житті? Чи могли б вони почувати себе щасливими на небі, дивлячись на це все? І наскільки ж безглуздою є віра в те, що, як тільки дихання покидає тіло, душа непокаяного одразу ж потрапляє в пекельне полум'я! Яких душевних мук повинні зазнати ті, хто бачить своїх друзів, що помирають непідготовленими до смерті й потрапляють у вічні муки! Багато хто божеволіє від тієї страшної думки. ПБЛ 48.3

А що говорить Писання про це? Давид стверджує, що людина несвідома після смерті: “...Вийде дух його — і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть” (Псал.145:4). Соломон також підтверджує цю думку: “Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... І їхнє кохання, і їхня ненависть та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем діється!.. Бо немає в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!” (Екл.9:5—6, 10). ПБЛ 49.1

Коли у відповідь на молитву Єзекії йому було продовжене життя на п'ятнадцять років, вдячний цар віддав Богові хвалу за Його велику милість. У цій хвалі він відкриває причину своєї радості: “...Бо ж не буде могила прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти... Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу. Живий, тільки живий — Тебе славити буде, як ось я сьогодні...” (Ісая 38:18—19). Популярна теологія навчає, що померлі праведники потрапляють у небесні оселі блаженства, виславляючи там Бога безсмертними вустами, але Єзекія не бачив такої славної перспективи після смерті. Його слова погоджуються зі свідченням псалмиста: “Бо ж у смерті нема пам'ятання про Тебе, у могилі -ж хто буде хвалити Тебе?” “Не мертві хвалитимуть Господа, і не ті, хто сходить у місце мовчання” (Псал.6:6; 113:25). ПБЛ 49.2

Апостол Петро в день П'ятидесятниці заявив, що патріарх Давид, “що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня... Не зійшов-бо на небо Давид...” (Дії 2:29, 34). Той факт, що Давид залишається в могилі до дня воскресіння, свідчить про те, що праведні не йдуть на небеса після своєї смерті. Тільки після воскресіння і завдяки тому, що Христос повстав з мертвих, Давид зможе сісти праворуч Бога. ПБЛ 49.3

А Павло говорить: “Якщо ж мертві не воскресають, то і Христос не воскрес! І якщо б Христос не воскрес, то віра ваша даремна, - ви ще в гріхах, тоді й ті, що померли, в Христі загинули” (1Кор.15:16—18). Якщо протягом чотирьох тисяч років праведні після смерті своєї йшли прямо на небеса, то як же Павло міг говорити, що коли нема воскресіння, “тоді й ті, що померли в Христі, загинули”. У такому разі немає жодної потреби у воскресінні. ПБЛ 50.1

Мученик Тіндаль так сказав про стан померлих: “Я свідчу відверто, що не впевнений в тому, що вони вже увійшли в повну славу Христа або вибраних ангелів Божих. Я не вірю в це. Бо якби це було так, тоді навіщо проповідувати про воскресіння тіла?” (William Tyndale, Prefase to New Testament, ed. 1534, Reprinted in British Reformes — Tyndale, Frith, Barnes. P. 349). ПБЛ 50.2

Неможливо заперечувати й того, що віра в безсмертя, яке наступає зразу ж після смерті, призвела до нехтування біблійним вченням про воскресіння. На це звернув увагу д-р Адам Кларк, який писав: “Вченню про воскресіння перші християни, здається, надавали більшого значення, ніж у наш час. Чому так? Апостоли неодноразово нагадували про воскресіння і заохочували послідовників Христа до наполегливості, послуху й радості. А їхні послідовники в наш час рідко про це згадують. Як проповідували апостоли, так перші християни й вірили; як ми проповідуємо, так вірять і наші слухачі. В Євангелії немає іншого вчення, на якому робився б більший наголос, а в сучасній системі проповідування жодною доктриною не гордують так, як цією” (Коментар до Нового Завіту, т. 2. Пояснення до 1Кор.15, абз. 3). ПБЛ 50.3

І так тривало доти, доки славна істина про воскресіння майже зовсім не зникла в темряві й не була забута християнським світом. Один відомий релігійний письменник, коментуючи слова з Першого послання апостола Павла до солунян (4:13—18), говорить: “Виходячи з міркувань практичності та втіхи, доктрина про блаженне безсмертя праведних витісняє з нашої свідомості сумнівні доктрини про Другий прихід Христа. У день нашої смерті Господь приходить до нас. Це повинно бути нашим сподіванням і нашою надією. Мертві вже перейшли у славу. Вони не чекають звуку сурми, щоб стати на суд і отримати блаженство”. ПБЛ 50.4

Але коли Ісус був уже готовий залишити Своїх учнів, Він не сказав їм, що вони незабаром прийдуть до Нього. “Я... йду приготувати місце для вас, — сказав Він. — А коли відійду й приготую вам місце, Я знов прийду й заберу вас до Себе” (Йоан 14:2—3). І апостол Павло говорить нам, що “Сам-бо Господь із наказом при голосі Архангела та з сурмою Божою зійде з неба, померлі в Христі воскреснуть першими; потім ми, що лишились живими, будемо підхоплені разом із ними на хмарах назустріч Господеві на повітрі, і так ми завжди будемо з Господом”. І додає: “Отож потішайте один одного цими словами!” (1Сол.4:16—18). Яка велика розбіжність між цими словами потіхи і тими, які цитував вищезгаданий служитель-універсаліст. Той потішає убитих горем друзів померлого запевненням, що, незважаючи ні на які гріхи, померлі у день своєї смерті будуть на небі в товаристві ангелів. А Павло вказує своїм братам на майбутній прихід Христа, коли будуть розбиті кайдани смерті і “померлі в Христі” воскреснуть для вічного життя. ПБЛ 51.1

Перш ніж отримати змогу ввійти до осель блаженства, їхні справи повинні бути старанно досліджені, а характер і вчинки - розглянуті Богом. Усі будуть суджені згідно із записами у книгах і отримають нагороду за своїми вчинками. Цей суд не буде відбуватися під час смерті. Зверніть увагу на слова Павла: “...Бо Він призначив день, в який буде судити увесь світ по правді через Мужа, Якого наперед призначив, давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих” (Дії 17:31). Тут апостол ясно говорить про встановлення певного часу в майбутньому для суду над світом. ПБЛ 51.2

Юда також писав про цей час: “І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах у темряві на суд великого дня”. Апостол навіть цитує слова Єноха: “Ось іде Господь зі Своїми тисячами святих (ангелів), щоб суд учинити над усіма...” (Юда 14—15). Апостол Йоан заявляє, що бачив “мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги... І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми” (Відкр.20:12). ПБЛ 52.1

Але якщо мертві вже радіють на небесах або мучаться в пеклі, то нащо ж тоді прийдешній суд? Вчення Слова Божого щодо цих важливих питань ясне і недвозначне, і навіть найпростіші люди можуть зрозуміти його. То ж чи можуть щирі люди визнати справедливою і мудрою поширену в наш час теорію? Для чого праведникам після того, як буде досліджене на суді їхнє життя, ще раз слухати слова: “Гаразд, слуго добрий і вірний... увійди до радощів Пана свого!” (Матв.25:21), якщо вони, згідно з цією теорією, вже перебувають разом з Ним, можливо, протягом багатьох віків? Невже беззаконні будуть зібрані з усіх кінців пекла, щоб вислухати вирок з уст Судці землі: “Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний вогонь” (Матв.25:21, 41) якщо вони вже у вогні? О, яка насмішка! Яке ганебне спотворення мудрості і праведності Божої! ПБЛ 52.2

Теорія про безсмертя душі — це одна з тих облудних теорій, яку Рим запозичив у язичників і запровадив у християнську релігію. Мартін Лютер відносив це вчення до “безглуздих байок, котрі належать до купи гною римських постанов” (E.Petavel. The Problem of Immortality. P.255). Коментуючи слова Соломона з книги Еклезіаста про те, що мертві нічого не знають, реформатор писав: “Це ще одне місце, яке свідчить, що мертві... нічого не відчувають. Там немає ні праці, ні роздуму, ні знання, ні мудрості. Соломон вважає, що мертві сплять і зовсім нічого не відчувають. Мертві лежать, не маючи ніякого уявлення про час; коли вони прокинуться, їм буде здаватися, що вони заснули на одну мить” (Martin Luther. Exposition of Solomon's Booke Catted Ecclesiastes. P. 152). ПБЛ 52.3

Ніде в Святому Письмі ми не знаходимо такого твердження, що одразу ж після смерті праведні отримують свою нагороду, а нечестиві — покарання. Ні патріархи, ні пророки не залишили нам такого запевнення. Ні Христос, ні Його апостоли не зробили жодного натяку на це. Біблія ясно навчає, що померлі не потрапляють одразу на небеса. Про них розповідається, як про таких що сплять до воскресіння (1Сол.4:14; Йов 14:10—12). У той день, коли розірветься срібний ланцюжок і розіб'ється кругла золота посудина (Екл.12:6), зникають і всі думки. Ті, що зійшли в могилу, перебувають у країні мовчання. Вони не усвідомлюють того, що діється під сонцем (Йов 14:21). Стомлені праведники спочивають у блаженному спочинку. Час — короткий чи довгий відрізок — є для них однією миттю. Вони сплять; і Господня сурма розбудить їх для славного безсмертя, “...бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось; бо цьому тлінному належить одягтись в нетлінне, а цьому смертному — в безсмертя. Холи ж це тлінне одягнеться в нетлінне, а смертне одягнеться в безсмертне, тоді збудеться написане: ‘...поглинута смерть перемогою’” (1Кор.15:52—54). І коли вони прокинуться від глибокого сну, до них повернуться ті думки, які були в них перед смертю. Остання мить їхньої свідомості була затьмарена смертною мукою. Остання думка була про те, що вони зробилися в'язнями домовини. А коли вони підіймуться з могили, їхня перша радісна думка виллється в переможний вигук, який відгукнеться луною: “Смерте! Де твоя перемога? Де твоє смерте, жало?” (1Кор.15:55). ПБЛ 53.1