Наше найвище покликання

4 грудня. У годину випробування

І ти пізнаєш, що Господь, Бог твій, — Він той Бог, той Бог вірний, що стереже заповіти та милість для тих, хто любить Його, та хто додержує Його заповіді на тисячу поколінь (П. Зак. 7:9). ННП 400.4

Де ми будемо, коли мине тисяча поколінь, про які сказано в цьому біблійному тексті? Тоді вже буде вирішена наша вічна доля. Нас або проголосять гідними батьківщини у вічному Божому Царстві, або засудять до вічної смерті.⁵ ННП 400.5

Бог нині випробовує Свій народ, чи залишиться він вірним принципам Його істини. Наше завдання — проголошувати світові першу, другу та третю ангельські вістки. Виконуючи свій обов'язок, ми не повинні ні зневажати, ні боятися своїх ворогів... ННП 400.6

Правдивій суботі належить бути знаком, який вирізняє тих, хто служить Богові, з поміж тих, хто не служить Йому. Нехай збудяться ті, хто задрімав і став байдужим. Ми покликані до святості й повинні остерігатися справляти враження, ніби не надаємо великого значення тому, чи зберігаємо особливі риси нашої віри, чи ні. На нас покладено священний обов'язок — стояти за істину та праведність рішучіше, ніж будь-коли раніше. Лінія поділу між тими, що бережуть заповіді Божі, і тими, що не бережуть їх, повинна бути показана зі щирою любов'ю. Нам належить усвідомлено шанувати Бога, старанно використовуючи все, щоб перебувати в заповіті з Ним, щоб у нас була можливість отримувати Його благословення, такі важливі для народу, якому належить пройти через дуже суворі випробування. Показувати, що наша віра, наша релігія не є панівною силою в нашому житті, — значить безчестити Бога.⁶ ННП 401.1

Покладаючи свою надію на Бога, ми повинні неухильно рухатися вперед, безкорисливо здійснюючи Його справу, покірно покладаючись на Нього, віддаючи самих себе, своє теперішнє та майбутнє Його мудрому провидінню. Ми повинні зберігати нашу віру твердо до кінця, пам'ятаючи, що отримуємо благословення Неба не за наші заслуги, а за заслуги Христа, і через віру в Нього приймаємо рясну Божу благодать.⁷ ННП 401.2