Виховання та освіта

Уроки страждання

Усі, хто в цьому світі вірно служить Богові чи людині, отримують попередню підготовку в школі скорботи. Чим більше виявлене довір'я та чим вище служіння, тим ретельнішою є перевірка і суворішою школа. ВО 150.3

Дослідіть життя Йосипа, Мойсея, Даниїла й Давида. Порівняйте досвід ранніх літ Давида і Соломона та поміркуйте над результатами. ВО 150.4

В юні роки Давид був тісно пов'язаний із Саулом, і його перебування при царському дворі, його зв'язок із царською сім'єю дали йому змогу побачити турботи, печалі й розгубленість, приховані під зовнішнім блиском та пишністю царської влади. Він бачив, наскільки неспроможна людська слава принести мир душі. Тому з полегшенням і радістю Давид повертався з царського двору до кошари й отар. ВО 150.5

Змушений через заздрість Саула втекти до пустелі, позбавлений людської підтримки, Давид більше покладався на Бога. Непевність та неспокій життя в пустелі, пов'язана з ним постійна небезпека, необхідність частих втеч, характери людей, котрі сходилися до нього, — “кожен пригноблений, і кожен, хто був задовжений, і кожен огірчений в душі” (1 Сам. 22:2), — усе це особливо вимагало суворої самодисципліни. Ці досвіди сформували й розвинули вміння поводитися з людьми, співчуття до пригноблених і ненависть до несправедливості. За роки чекання і небезпеки Давид навчився знаходити в Богові свою розраду, свою підтримку, своє життя. Він зрозумів, що зможе тільки з допомогою сили Бога досягти престолу і тільки з Його мудрістю мудро правити. Саме завдяки підготовці в школі труднощів та смутку Давид зміг сказати, що він “чинив суд та справедливість для всього народу свого” (2 Сам. 8:15), хоч пізніше це свідчення й було спотворене його великим гріхом. ВО 151.1

Соломон у свої юні роки не пройшов тієї суворої школи, через яку пройшов у молодості Давид. Здавалося, що в обставинах, характері й житті він був привілейований понад усіх інших. Шляхетний у юності, шляхетний у зрілому віці, улюблений свого Бога, Соломон розпочав царювання, яке вельми обіцяло процвітання і славу. Народи дивувалися знанню та проникливості мужа, котрому Бог дав мудрість. Але спричинена процвітанням гордість призвела до розділення з Богом. Залишивши радість від спілкування з Богом, Соломон почав шукати задоволення в чуттєвих насолодах. Ось що він каже про це: “Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, запровадив для себе садки та гаї... Набував я для себе рабів та невільниць... Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок — наложниць. І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були.... І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого... Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, — й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного! І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! І життя я зненавидів... І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був” (Екл. 2:4-12, 17, 18). ВО 151.2

На власному гіркому досвіді Соломон пересвідчився в марноті життя людини, яка шукає найвищого блага в земних речах. Він споруджував вівтарі язичеським богам, аби переконатися в їхній неспроможності дати спокій душі. ВО 152.1

У пізній період свого життя, стомившись і не вгамувавши спраги з розбитих земних водоймищ, Соломон повернувся, щоб напитися із джерела життя. Під натхненням Духа він записав для прийдешніх поколінь історію своїх змарнованих літ з її застережними уроками. І хоч із посіяного ним насіння його народ пожинав жниво зла, справа життя Соломона не була повністю змарнована. Для нього школа страждання нарешті зробила свою справу. ВО 153.1

Із таким світанком життя, яким славним міг бути його полудень, якби Соломон у своїй юності засвоїв урок, якого інших навчило страждання. ВО 153.2