Виховання та освіта

Від слабкості до сили

Життя жодного з учнів не слугує кращою ілюстрацією Христового методу виховання, ніж життя Петра. Зухвалий, агресивний, самовпевнений, скорий на розуміння і перший у дії, швидкий на помсту, але великодушний у прощенні, Петро часто помилявся і часто чув докори на свою адресу. Однак і його сердечна вірність та відданість Христу знаходили не менш рішуче визнання та схвалення. Терпляче, з особливою любов'ю Спаситель поводився зі Своїм поривчастим учнем, намагаючись стримати його самовпевненість, навчити покори, послуху й довіри. ВО 84.3

Проте ця наука була засвоєна лише частково. Самовпевненість не була викорінена. ВО 85.1

Часто Ісус, відчуваючи на серці великий тягар, намагався змалювати перед учнями картину Свого страждання й засудження. Але їхні очі були стримані. Знання було небажаним, тому вони і не бачили. Жалість до себе, викликана думкою про спільність із Христом у стражданні, спонукала Петра заперечити: “Змилуйся над Собою, Господи! Хай цього Тобі не станеться!” (Матв. 16:22). Його слова відобразили думки і почуття дванадцятьох. ВО 85.2

Криза наближалася, а вони залишалися такими, як і раніше: хвалькуватими, готовими сперечатися, очікуючи розподілу царських почестей та не бажаючи думати про хрест. ВО 85.3

Досвід Петра став для них усіх уроком. Для тих, хто покладається на себе, випробування закінчується поразкою. Христос не міг запобігти неминучому наслідкові зла, котре не було залишене. Але подібно до того, як Він простягнув Свою руку, щоб спасти Петра, коли хвилі мало не поглинули його, так Його любов прийшла йому на порятунок, коли глибокі води поглинули його душу. Знову і знову хвалькуваті слова Петра все більше наближали його до загибелі, на краю котрої він стояв. Знову і знову було дане застереження: “Ти... відречешся від Мене, що не знаєш Мене” (Луки 22:34). Із глибини засмученого люблячого серця учня вихопилося визнання: “Господи, з Тобою я готовий іти і до в'язниці, й на смерть” (Луки 22:33). Той, Хто читає серце, передав Петрові вістку, яку він мало оцінив тоді, але яка принесе йому промінь надії в темряві, що швидко згущувалася: “Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!” (Луки 22:31, 32). ВО 85.4

Коли в судовій залі пролунали слова відречення; коли любов і вірність Петра, пробуджені сповненим жалю, любові та смутку поглядом Спасителя, спонукали його прийти до саду, де плакав і молився Христос; коли його сльози каяття полилися на землю, зволожену кривавими краплями Його мук, — тоді слова Спасителя: “Я ж благав за тебе... і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів” були підтримкою для його душі. Хоч Христос і передбачив гріх Петра, однак не залишив його у відчаї. ВО 86.1

Якби у зверненому на нього погляді Ісуса був осуд, а не жалість, якби, передрікши гріх, Він не сказав слів надії, якою густою була б темрява, що огорнула Петра! Яким сильним був би відчай, що терзав душу! Тієї години душевних мук та огиди до самого себе, що могло стримати його від шляху, уторованого Юдою? Той, Хто не міг звільнити Свого учня від душевних мук, не залишив його сам-на-сам з його болем. Любов Христа не зменшується і не залишає. ВО 86.2

Люди, хоч і самі віддані злу, схильні поводитися немилосердно з тими, хто зазнає спокус і помиляється. Вони не можуть читати серце, їм невідомі його боротьба та біль. Вони мають потребу засвоїти науку докору, що виявляє любов, удару, що ранить, аби принести зцілення, і застереження, котре висловлює надію. ВО 87.1

Не Івана, котрий пильнував з Ним у судовій залі, котрий стояв біля хреста і першим з дванадцятьох був біля гробу, — не Івана, а Петра згадав Христос після Свого воскресіння. “Скажіть Його учням і Петрові, — звелів ангел, — що Він випередить вас у Галилеї. Там ви Його побачите” (Марка 16:7). ВО 87.2

Під час останньої зустрічі Христа з учнями біля моря Петро, випробуваний тричі поставленим запитанням: “Чи ти любиш Мене?”, був поновлений серед дванадцятьох. Петрові була визначена його робота, він мав пасти Господню отару. Тоді Ісус дав йому Своє останнє особисте розпорядження, звелівши: “Йди за Мною” (Івана 21:17, 22). ВО 87.3

Тепер він міг оцінити ці слова. Тепер Петро міг краще зрозуміти урок, який виклав їм Христос, поставивши посеред учнів малу дитину та звелівши їм уподібнитися до неї. Більш повно усвідомивши власну слабкість і силу Христа, він був готовий довіряти й коритися. Перебуваючи в Його силі, він міг іти за своїм Господом. ВО 87.4

А наприкінці свого сповненого праці й жертовності життя цей учень, який колись був таким неготовим збагнути значення хреста, сприйняв за радість віддати своє життя за справу Євангелія, відчуваючи тільки, що для нього, котрий зрікся Господа, буде надто великою честю померти повністю в такий спосіб, як помер його Вчитель. ВО 88.1

Перетворення Петра було чудом Божественної любові. Це життєвий урок для всіх, хто прагне йти слідами Великого Вчителя. ВО 88.2