Виховання та освіта

Методи навчання

“Щоб мудрости дати простодушним, юнакові — пізнання й розважність” (Прип. 1:4).

Упродовж віків навчання мало справу переважно з пам'яттю. У той час як пам'ять зазнавала максимального напруження, інші розумові здібності не розвивалися відповідним чином. Учні витрачали час на те, щоб старанно навантажити свій розум знаннями, котрі мало могли бути використані. Розум, перевантажений тим, чого він не може “перетравити” й засвоїти, послаблюється. Він стає непридатним до активного самостійного мислення, погоджуючись залежати від суджень та розуміння інших. ВО 234.4

Зауважуючи неспроможність цього методу, деякі вдалися до інших крайнощів. На їхню думку, людині потрібно лише розвинути те, що в ній закладено. Така освіта приводить до самовпевненості, ізолюючи учнів від джерела істинного знання і сили. ВО 235.1

Навчання, яке полягає в тренуванні пам'яті, маючи тенденцію знеохочувати незалежне мислення, має моральний аспект, який зазвичай мало зауважують. Оскільки учень жертвує здатністю міркувати та самостійно робити висновки, він стає неспроможним відрізняти істину від фальші і робиться легкою здобиччю обману. Його легко спонукати дотримуватися традиції та звичаю. ВО 235.2

Факт, який великою мірою ігнорують (хоч ніколи без ризику), полягає в тому, що омана рідко постає такою, якою є насправді. Оману приймають саме внаслідок її змішання з істиною або приєднання до неї. Причиною падіння наших прабатьків було те, що вони з'їли плід з дерева пізнання добра і зла; і сьогодні прийняття суміші добра і зла губить чоловіків та жінок. Розум, який залежить від судження інших, рано чи пізно неодмінно буде введений в оману. ВО 235.3

Ми можемо володіти здатністю відрізняти правду від неправди тільки завдяки особистій залежності від Бога. Кожен повинен сам навчатися від Нього з Його Слова. Здатність мислити була дана нам для того, щоб ми користувалися нею, і Бог бажає, аби ми тренували її. “Прийдіть, і будемо правуватися” (Ісаї 1:18), — запрошує Він нас. Покладаючись на Нього, ми можемо здобути мудрість, аби “зло відкидати та добро вибирати” (Ісаї 7:15; див. також Якова 1:5). ВО 236.1

У будь-якому справжньому навчанні суттєво важливою є особистість. Христос, навчаючи людей, індивідуально підходив до них. Він навчав дванадцятьох з допомогою особистого контакту і спілкування. У приватній розмові, часто тільки одному слухачеві Він викладав Своє найдорогоцінніше повчання. Шанованому рабинові під час нічної бесіди на Оливній горі, знехтуваній жінці біля криниці в Сихарі Він відкрив Свій найбагатший скарб, оскільки розпізнав у цих слухачах чутливе серце, відкритий розум, сприйнятливий дух. Навіть натовп, який так часто утруднював його кроки, не був для Христа безликою масою людей. Він промовляв безпосередньо до кожного розуму, звертався до кожного серця. Він спостерігав за обличчями Своїх слухачів, помічаючи в них просвітлення, швидкий сприйнятливий погляд, які свідчили, що істина досягла душі; і тоді у відповідь у Його серці бриніла струна радості. ВО 236.2

Христос бачив потенціал кожної людини. Його не відштовхували непоказна зовнішність чи несприятливі обставини. Христос покликав Матвія з митниці, щоб він навчався в Нього, а Петра та його братів — із рибальського човна. ВО 236.3

Сьогодні в освітній роботі існує потреба в такій же особистій зацікавленості, у такій же увазі до індивідуального розвитку. Багато молодих людей, на перший погляд безперспективних, щедро наділені талантами, котрі не використовуються. Їхні здібності залишаються прихованими через брак проникливості з боку їхніх педагогів. Не в одному хлопцеві та не в одній дівчині, зовні таких же непривабливих, як і грубо обтесане каміння, можна знайти дорогоцінний матеріал, який витримає перевірку полум'ям, бурею і тиском. Справжній педагог, не випускаючи з уваги те, чим можуть стати його учні, розумітиме цінність матеріалу, над яким трудиться. Він виявлятиме особисту зацікавленість у кожному учневі, намагаючись розвинути всі його здібності. Він заохочуватиме кожну спробу діяти згідно з правильними принципами, якою б недосконалою вона не була. ВО 237.1

Кожну молоду людину потрібно настановляти щодо необхідності й важливості старанності. Від старанності успіх залежить значно більшою мірою, ніж від геніальності чи таланту. Без старанності найблискучіші таланти приносять мало користі, тоді як з допомогою правильно скерованих зусиль особи зі звичайними природними здібностями досягали чудес. І геніальність, досягнення котрої викликають у нас захоплення, майже незмінно пов'язана з невтомними зосередженими зусиллями. ВО 237.2

Молодь необхідно спонукувати розвивати всі свої здібності, як сильніші, так і слабші. Багато людей схильні обмежити своє навчання певними галузями, до яких від природи мають уподобання. Такої помилки слід остерігатися. Природні схильності визначають напрямок основного заняття в житті, і якщо вони позитивні, їх необхідно старанно розвивати. Водночас потрібно пам'ятати, що врівноважений характер та ефективна праця в будь-якій галузі великою мірою залежать від гармонійного розвитку, який є результатом ґрунтовної всебічної освіти. ВО 238.1

Учитель повинен постійно дбати про простоту й ефективність. Він має навчати переважно з допомогою ілюстрування, і, навіть викладаючи старшим учням, повинен намагатися робити кожне пояснення простим і зрозумілим. Багато учнів, незважаючи на свій дорослий вік, за розумом залишаються дітьми. ВО 238.2

Важлива складова освітньої роботи — ентузіазм. Стосовно цього питання корисна порада міститься в зауваженні одного відомого актора. Архієпископ Кентерберійський запитав його, чому актори, граючи в п'єсі, говорячи про уявні речі, справляють такий сильний вплив на глядачів, тоді як служителі Євангелія, говорячи про реальні речі, справляють такий незначний вплив на своїх слухачів. “З належною покорою та повагою до Вашої ясновельможності, — відповідав актор, — дозвольте мені сказати, що причина проста, вона криється в силі ентузіазму. Ми на сцені говоримо про уявні речі так, ніби вони реальні, а ви з-за кафедри говорите про реальні речі так, ніби вони уявні”. ВО 238.3

Учитель у своїй праці має справу з реальними речами і повинен говорити про них з усією силою й ентузіазмом, на які тільки може надихнути розуміння їхньої реальності та важливості. ВО 239.1

Кожний учитель має дбати про те, щоб його праця давала певні результати. Перш ніж узятися за викладання предмету, він має скласти чіткий план і знати, чого саме хоче досягти. При поясненні тієї чи іншої теми він не повинен заспокоюватися доти, доки учень не зрозуміє її суті, не збагне істини і не зможе ясно викласти те, чого навчився. ВО 239.2

Пам'ятаючи про велику мету освіти, необхідно заохочувати молодь прогресувати в навчанні настільки, наскільки дозволяють їхні здібності. Але перш ніж братися за вищі рівні освіти, нехай вони опанують нижчі. Надто часто на це не звертають уваги. Навіть серед студентів вищих шкіл та коледжів спостерігається великий брак елементарних знань. Багато студентів присвячують свій час вищій математиці, тоді як вони неспроможні зробити прості обчислення. Багато хто вивчає ораторське мистецтво з метою оволодіти вишуканістю красномовства в той час, як не вміє виразно і зрозуміло читати. Чимало з тих, хто пройшов курс риторики, не може скласти і грамотно написати звичайного листа. ВО 239.3

Ґрунтовне знання основ освіти має бути не тільки умовою допуску до вищого курсу, а й постійним тестом неперервного прогресу. ВО 240.1

У кожній галузі освіти існують поставлені цілі, важливіші за цілі звичайного формального знання. Візьмімо, наприклад, мову. Здатність легко і правильно писати й розмовляти рідною мовою важливіша за знання іноземних мов, живих чи мертвих. Проте жодне навчання лише з метою засвоєння граматичних правил не може зрівнятися за важливістю з таким вивченням мови, коли беруться до уваги більш високі мотиви. З таким навчанням значною мірою пов'язане щастя або горе в житті. ВО 240.2

Головна вимога до мови — бути чистою, доброю, правдивою, тобто бути зовнішнім вираженням внутрішньої краси. Бог каже: “Те, що істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, — коли яка чеснота або коли яка похвала, — про це роздумуйте” (Филп. 4:8). Якщо думки будуть такими, їхнє вираження буде таким же. ВО 240.3

Найкращою школою для вивчення такої мови є сім'я, але оскільки ця праця сім'ї надто часто занедбана, на вчителя покладається завдання допомогти своїм учням сформувати правильні звички в мові. ВО 240.4

Учитель може багато зробити для того, щоб запобігти такій лихій звичці, котра є прокляттям для суспільства, сусідських відносин і сім'ї, як звичка обмовляти, пліткувати, жорстоко критикувати. Для досягнення цього не шкодуйте жодних зусиль. Закарбуйте у свідомості учнів факт, що ця звичка свідчить про брак культури, вихованості і справжньої доброти серця. Вона робить людину непридатною як для товариства істинно культурних і благородних людей у цьому світі, так і для спілкування зі святими на Небі. ВО 240.5

Ми з жахом думаємо про людожера, котрий ласує ще теплою тремтячою плоттю своєї жертви. Однак чи результати навіть такого вчинку жахливіші за страждання та руйнацію, спричинені неправильним тлумаченням мотиву, прагненням очорнити репутацію, критикою характеру? Нехай діти і молодь знають, що про такі речі говорить Бог: “Смерть та життя — у владі язика” (Прип. 18:21). ВО 241.1

Священне Писання ставить наклепників на один рівень із “богоненависниками”, “винахідниками зла”, “безсердечними, непримиренними, немилосердними”, “повними заздрості, вбивства, суперечок, підступу, поганих звичок”. Згідно з Божим судом, “ті, хто так коїть, варті смерті” (див. Римл. 1:30, 31, 29, 32). Людина, котру Бог вважає громадянином Сіону, “правду говорить у серці своїм”, “не обмовлює своїм язиком” і “свого ближнього не зневажає” (Псал. 14:2, 3). ВО 241.2

Боже Слово засуджує також уживання безглуздих фраз та лайливих слів, які межують із богозневагою. Воно засуджує обманну похвалу, ухиляння від правди, перебільшення, неправду в торгівлі, поширені в суспільстві та світі бізнесу. “Хай же буде ваше слово ‘так — так’, ‘ні — ні’; а що більше цього, те від лукавого” (Матв. 5:37). ВО 241.3

“Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть, так і людина, що обманює друга свого та каже: ‘Таж це я жартую!’” (Прип. 26:18, 19). ВО 242.1

Тісно пов'язаний із плітками завуальований натяк, з допомогою якого люди з нечистим серцем намагаються поширити зло, не наважуючись відкрито висловити його. Молодь необхідно навчити уникати, як прокази, будь-якої спроби вдаватися до подібних дій. ВО 242.2

У користуванні мовою немає, мабуть, іншої помилки, котру з більшою готовністю легковажно залишають поза увагою і молоді, і старші люди, ніж манера говорити квапливо й роздратовано. Вони вважають, що такі слова, як: “Я був захоплений зненацька і насправді не мав на думці те, що сказав”, — достатнє виправдання. Але Боже Слово ставиться до цього серйозно. Писання говорить: ВО 242.3

“Чи бачив людину, квапливу в словах своїх? — Більша довіра глупцеві, ніж їй!” (Прип. 29:20). ВО 242.4

“Людина, що стриму не має для духу свого, — це зруйноване місто без муру” (Прип. 25:28). ВО 242.5

За одну мить квапливо сказані запальні, необережні слова можуть спричинити таке лихо, про яке людина каятиметься все життя, не в змозі виправити його. О, скільки розбитих сердець, скільки відчужених друзів та зруйнованих життів стали наслідком різких, поспішних слів тих, котрі могли б принести допомогу та зцілення! ВО 242.6

“Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих-то ліки” (Прип. 12:18). ВО 243.1

Однією з рис характеру, котру особливо необхідно плекати й розвивати в кожній дитині, є самозречення, яке надає життю людини привабливості, про котру вона може і не здогадуватися. З усіх чеснот характеру — це одна з найпрекрасніших і найнеобхідніших якостей для досягнення справжнього успіху в житті. ВО 243.2

Діти мають потребу в тому, щоб їх цінували, а також у співчутті та підбадьоренні, однак необхідно виявляти обережність, аби не виховати в них любові до похвали. Нерозумно робити їх об'єктом особливої уваги або повторювати при них їхні розумні висловлювання. Батьки або вчителі, котрі не випускають з уваги справжній ідеал характеру та можливості для його досягнення, не можуть плекати в дітях почуття самовдоволення або заохочувати до нього. Вони не схвалюватимуть у молоді бажання і спроби похизуватися своїми здібностями й умінням. Той, хто невисокої про себе думки, буде смиренним, проте він володітиме гідністю, котра не збентежиться та не зніяковіє перед зовнішнім блиском або людською величчю. ВО 243.3

Привабливі риси характеру формуються не під тиском деспотичного закону чи правила. Це відбувається внаслідок перебування в атмосфері чистоти, благородства, правдивості. Чистота серця і благородство характеру виявлятимуться в чистих, благородних учинках та мові. ВО 243.4

“Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар” (Прип. 22:11). ВО 244.1

Усе сказане про мову можна сказати і про вивчення будь-якого іншого предмету; це можна робити так, що воно сприятиме зміцненню й формуванню характеру. ВО 244.2

Жодної іншої науки це твердження не стосується настільки справедливо, як історії. Розглянемо це з Божественної точки зору. ВО 244.3

Історія, як надто часто її викладають, — це не більше, як опис приходу до влади й падіння царів, придворних інтриг, перемог і поразок армій — оповідь про честолюбство та жадібність, обман, жорстокість і кровопролиття. Таке викладання історії не може не мати шкідливих наслідків. Гнітюче повторення злочинів та звірств, опис розтління і жорстокості насаджують насіння, котре в житті багатьох людей приносить урожай лихих плодів. ВО 244.4

Буде значно краще досліджувати у світлі Слова Божого причини піднесення і падіння царств. Нехай молодь вивчає ці записи й переконується в тому, що справжнє процвітання народів пов'язане з прийняттям Божественних принципів. Нехай вона досліджує історію великих реформаторських рухів і бачить, як часто ці принципи, зневажені та зненавиджені людьми, були принесені їхніми захисниками в підземелля й на ешафот і як саме завдяки цим жертвам вони перемагали. ВО 244.5

Таке дослідження дасть широкий, усебічний погляд на життя. Воно допоможе молоді зрозуміти, які взаємозв'язок та взаємозалежність існують у житті, як чудово всі ми з'єднані у великому братстві суспільства й народів та якою великою мірою гноблення або деградація одного члена означають втрату для всіх. ВО 245.1

При вивченні арифметики праця повинна носити практичний характер. Кожну молоду людину і кожну дитину потрібно навчити не тільки розв'язувати задачі з підручника, а й вести точний підрахунок власних прибутків і видатків. Нехай вони навчаються правильно витрачати гроші. Незалежно від того, чи грошима їх забезпечують батьки, чи вони самі заробляють, хлопці й дівчата повинні навчатися вибирати й купувати для себе одяг, книги та інші необхідні речі. Ведучи підрахунок своїх витрат, вони пізнають краще, ніж у будь-який інший спосіб, ціну грошей та навчаться правильно їх використовувати. Таке навчання допоможе їм відрізняти справжню економію від скупості, з одного боку, та від марнотратства — з іншого. Правильно спрямоване, воно заохочуватиме до доброчинності. Воно допоможе молоді навчитися давати не просто під впливом хвилинного пориву, коли їхні почуття схвильовані, а давати регулярно й систематично. ВО 245.2

Таким чином вивчення будь-якого предмета може стати допомогою у вирішенні найбільшого з усіх завдань — підготовки чоловіків і жінок до якнайкращого виконання життєвих обов'язків. ВО 245.3