Християнське служіння

Свідки

Ми — свідки Христові, тому не повинні дозволяти світським інтересам і планам поглинати наш час і нашу увагу (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [53, 54]). ХС 15.4

“Ви свідки Мої, говорить Господь... Я розказав, і споміг, і звістив, і Бога чужого немає між вами, ви ж свідки Мої”. “Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народові, за Світло поганам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в'язня з в'язниці, а з темниці — тих мешканців темряви!” (Дії апостолів, c. [10]). ХС 15.5

Люди цього світу поклоняються фальшивим богам. Вони можуть відвернутися від неправдивого служіння не тому, що почують засудження на адресу своїх ідолів, а тому, що побачать дещо краще. Люди повинні дізнатися про доброту Бога. “Ви ж свідки Мої, — говорить Господь, — а Я Бог!” (Наочні уроки Христа, c. [299]). ХС 16.1

Усі бажаючі увійти в місто Боже повинні впродовж Свого земного життя являти Христа в усіх своїх діях. Саме це робить їх вісниками Христа, Його свідками. Вони повинні нести ясне, рішуче свідчення проти всякого зла, вказуючи грішникам на Агнця Божого, Котрий бере на Себе гріх світу (Свідчення для Церкви, т. 9, c. [23]). ХС 16.2

Учні мали стати свідками Христа, сповіщаючи світові, що вони бачили й чули від Нього. Їхнє служіння було найважливішим з усіх, до яких будь-коли були покликані люди. Воно поступалося лише служінню Самого Христа. Вони повинні були стати співпрацівниками Бога в справі спасіння людей (Дії апостолів, c. [19]). ХС 16.3

Божественний Учитель говорить: “Лише Мій Дух здатний навчити всього та обвинуватити за гріх. Зовнішнє справляє лише тимчасове враження на розум. Я ж впливатиму істиною на сумління і люди будуть Моїми свідками, підтверджуючи в усьому світі Мої права на час, гроші та розум людини” (Свідчення для Церкви, т. 7, c. [159]). ХС 16.4

Наше свідчення про Його вірність — це обраний Небом засіб відкрити світові Христа. Ми повинні висловлювати вдячність за Його благодать, котра виявила себе через святих мужів у давнину, але найуспішнішим буде свідчення на підставі нашого власного досвіду. Ми стаємо свідками Божими, коли стає явною дія Божественної сили в нас. Життя кожної окремої людини відрізняється від усіх інших, і її досвід суттєво відрізняється від досвіду інших. Бог бажає, щоб наша хвала, підносячись до Нього, була позначена нашою індивідуальністю. Якщо ці дорогоцінні визнання на славу Його благодаті підкріпляються христоподібним життям, вони володіють нездоланною силою, що діє для спасіння душ (Христос — надія світу, c. [347]). ХС 17.1

Бог не може явним чином дати пізнання Своєї волі та чудес Своєї благодаті невіруючому світу, якщо не матиме свідків по всій землі. Його план полягає в тому, щоб причасники цього великого спасіння через Ісуса Христа були Його місіонерами, носіями світла в усьому світі, неначе ознаками для людей, живими листами, що їх знають і читають усі люди; їхні віра й діла свідчать про близьке з'явлення грядущого Спасителя й про те, що вони не прийняли благодаті Божої надаремно. Люди повинні бути попереджені, щоб приготуватися до грядущого суду (Свідчення для Церкви, т. 2, c. [631, 632]). ХС 17.2

Роздумуючи про Його чисте, святе життя, вони [учні] усвідомлювали, що жодна праця не буде для них надто важкою, жодна жертва надто великою, аби тільки своїм життям вони могли б засвідчити про красу Христового характеру. “О, якби можна було наново прожити ці три роки, — думали вони, — наскільки іншою була б їхня поведінка!” О, якби тільки можна було знову побачити Вчителя, як віддано намагалися б вони довести Йому свою глибоку любов, як щиро жалкували б із приводу того, що засмучували Його своїми словами та вчинками невір'я! Але їх потішала думка, що вони прощені. Вони вирішили, наскільки можливо, спокутувати своє невір'я, безстрашно визнаючи Його перед світом (Дії апостолів, c. [36]). ХС 17.3

Двоє зцілених біснуватих були першими місіонерами, котрих Христос послав проповідувати Євангеліє в регіоні Десятимістя. Ці чоловіки мали привілей слухати повчання Христа впродовж лише небагатьох хвилин. Вони ніколи не чули жодної проповіді з Його уст. Вони не могли навчати людей так, як Його учні, котрі щодня були з Христом, але вони самі були свідченням того, що Ісус — Месія. Зцілені могли розповісти те, що їм було відомо, що особисто бачили й чули та як пізнали силу Христа. Це може робити кожен, чиє серце було зворушене Божою благодаттю. Улюблений учень Іван писав: “Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя ... що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам”. Як Христові свідки, ми повинні говорити про те, що нам відомо, що ми самі бачили, чули й пережили. Якщо ми крок за кроком ішли за Христом, то маємо що розповісти про той шлях, яким Він провадив нас. Ми могли б розповісти, як випробували Його обітницю й переконалися в її вірності. Ми могли б також свідчити про те, що ми довідалися про благодать Христа. Це саме те свідчення, до котрого закликає нас Господь і через брак якого гине світ (Христос — надія світу, c. [340]). ХС 18.1