Від усього серця

23 квітня. Як Ісус навчав істини

“Вічне життя є те, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, — Ісуса Христа” (Івана 17:3). ВУС 126.1

Якби Христос визнав за необхідне, Він міг би відкрити Своїм учням таємниці, які затьмарили б і суттєво перевершили всі відкриття людського розуму. Він міг би викласти їм факти, що стосуються всього недоступного для людського розуміння, і при цьому ні в чому не схибити проти істини. Він міг би відкрити невідоме, те, що перевершило б будь-яку уяву та приваблювало б думки всіх наступних поколінь аж до кінця земної історії. Ісус міг би відкрити доступ до таємниць, які намагався осягнути людський розум. Він міг би представити людям дерево пізнання, від якого вони куштували б зі століття в століття, але це не принесло б користі справі спасіння їхніх душ; для їхніх вічних інтересів було необхідне пізнання Божого характеру... ВУС 126.2

Ісус, Господь життя та слави, прийшов, щоб посадити дерево життя для людської сім'ї й запросити членів грішного роду скуштувати від нього й насититися. Він прийшов, щоб відкрити їм, у чому полягає їхня єдина надія, їхнє єдине щастя в цьому світі й у світі майбутньому... Він нічому б не дозволив відвернути Його увагу від тієї справи, яку Він прийшов здійснити... ВУС 126.3

Ісус бачив: необхідно привернути увагу людей до Бога, щоб вони могли пізнати Його характер і здобути праведність Христову, представлену в Його святому Законі. Він знав, що Йому потрібно донести правильне уявлення про Божественний характер до всіх, щоб люди не були спокушені вигадками сатани, який затьмарив їхній шлях і розум своєю пекельною тінню, приписавши Богу свої сатанинські якості... ВУС 126.4

Якими б великими й мудрими не були вчителі світу цього в Його або в наш час, вони залишаються поза всяким порівнянням з Ним, оскільки кожна промовлена ними істина виходить від Нього, а все, що виходить з іншого джерела, — нерозсудливість. Навіть викладена ними істина в Його устах оновилася красою та славою, бо Він представив її просто й велично (Ознаки часу, 1 травня 1893 р.). ВУС 126.5