Від усього серця

5 березня. Щедрість і любов щодо Божої справи

“І Мойсей наказав проголосити в таборі, говорячи: Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на приношення для святині. І був стриманий народ від приносів” (Вих. 36:6). ВУС 77.1

Юдейська богослужебна система вимагала від людей плекати дух щедрості як у підтримці Божої справи, так і в забезпеченні потреб бідних. Під час збору врожаю з полів та виноградників перші плоди — зернові, вино й олію — належало посвячувати як дари Господу. Колоски, що впали на полі, й урожай на кутах поля залишали для незаможних. Першу шерсть при стриженні овець та перше зерно при молотьбі пшениці слід було приносити Господу; а щодо свят існувало повеління запрошувати на них бідних, вдів, сиріт і приходьків. Наприкінці кожного року всі повинні були урочисто заприсягтися, чи робили вони згідно з Божим повелінням, чи ні. ВУС 77.2

Такий порядок був встановлений Господом, аби навчити народ, що Він у всьому має бути на першому місці. Ця благодійна система мала нагадувати людям, що їхній милостивий Господь — справжній власник їхніх полів, садів та отар, що Небесний Бог посилає їм сонячне світло і дощ для посівної та збору врожаю і все, чим вони володіють, — Його творіння. Усе належить Господу, і Він зробив їх управителями Своїх благ. ВУС 77.3

Щедрість, з якою юдеї жертвували на будівництво скинії, свідчила про благодійний дух, котрий у наступні часи Божий народ уже не виявляв такою ж мірою. Євреї щойно звільнилися з багатовікового рабства в Єгипті, вони були мандрівниками в пустелі, проте як тільки позбулися єгипетського війська, котре переслідувало їх в їхній поспішній подорожі, Мойсеєві було дано слово Господнє: “Промовляй до Ізраїлевих синів, і нехай вони візьмуть для Мене приношення. Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене”... ВУС 77.4

Усі давали щедрою рукою, і не якусь частку від прибутку, а значну частину від усього свого майна. Вони присвятили ці дари Господу з радістю й від усього серця. Вони вшанували Його цим діянням. Хіба це все було не Його? Хіба не дав Він їм усе, чим вони володіли? Хіба вони не були зобов'язані повернути те, що належало Богові, на Його вимогу? Примушувати їх не довелося. Народ приніс навіть більше, ніж вимагалося; їм було сказано зупинитися, оскільки вже зібрали більше, ніж можна було використати для справи (Рев'ю енд Геральд, 17 жовтня 1882 р.). ВУС 77.5