Від усього серця

30 вересня. Відновлення Петра

“Симоне Йонин, чи ти любиш Мене більше від цих?” (Івана 21:15). ВУС 289.1

Петро ніколи не забував цієї болісної сцени свого приниження. Він не забував про своє зречення Христа й не думав, що, врешті-решт, це не такий вже й тяжкий гріх... ВУС 289.2

Відновлення не може бути повним, якщо воно не досягає самих глибин душі перетворювальною силою Святого Духа. Під впливом Святого Духа Петро постав перед багатотисячним зібранням і зі святою сміливістю викрив нечестивих священиків і правителів у тому самому гріху, в якому був винен сам... ВУС 289.3

Тричі після Свого воскресіння Христос випробовував Петра. “Симоне Йонин, чи ти любиш мене більше від цих? Відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе! Каже йому: Паси ягнята Мої. Каже йому знову вдруге: Симоне Йонин, чи ти любиш Мене? Відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе. Каже йому: Паси вівці Мої”... ВУС 289.4

Коли Христос утретє запитав Петра: “Чи ти любиш Мене?”, Його слова досягли самих глибин душі Петра. Засудивши сам себе, Петро впав на Камінь, кажучи: “Господи, Ти все знаєш! Ти знаєш, що люблю Тебе”... ВУС 289.5

Дехто думає, що якщо душа спіткнулася й упала, то їй уже ніколи не повернути втрачене становище, але випадок з Петром свідчить зовсім про інше. Ще до його зречення Христос сказав Петрові: “Ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!” Доручивши йому піклування про душі, за які Він віддав Своє життя, Христос дав Петрові сильне свідчення Своєї впевненості в його відновленні... ВУС 289.6

Петро тепер був досить покірним, щоб зрозуміти слова Христа, і без зайвих питань колись неспокійний, хвалькуватий і самовпевнений учень підкорився в смиренні перед Богом. Він став справжнім послідовником свого Господа — Господа, Якого він зрікся. Думка про те, що Христос не зрікся і не відмовився від нього, була для Петра світлом, розрадою та благословенням... Він вважав, що може вибрати страту через розп'яття, але тільки вниз головою... ВУС 289.7

Христос — наша міцна башта, і сатані не під силу взяти гору над душею, яка сумирно ходить перед Богом... Якщо ми покладатимемося на власну мудрість, наша мудрість обернеться безглуздям. Якщо ж ми безкорисливо присвятимо себе праці, ні на йоту не відступаючи від принципів істини, Господь захистить нас Своєю вічною рукою та буде нашим могутнім помічником (Наставник молоді, 22 грудня 1898 р.). ВУС 289.8