Від усього серця

29 серпня. Гефсиманія

“І приходять вони до місця, що зветься Гефсиманія; Він каже Своїм учням: Посидьте тут, поки Я помолюся” (Марка 14:32). ВУС 256.1

Коли Ісус залишив учнів, попросивши їх молитися за себе й за Нього, Він узяв із Собою трьох — Петра, Якова та Івана — і вирушив з ними всередину саду. Ці троє були з Ним під час Його Преображення; вони бачили небесних гостей, Мойсея та Іллю, розмовляли з Ісусом, і Христос бажав, щоб вони були присутні й під час цієї події… ВУС 256.2

Христос висловив Свою потребу в людському співчутті, а потім відійшов на віддаль “як кинути каменем”. Впавши на обличчя, Він молився, кажучи: “Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!” ВУС 256.3

Через годину Ісус, потребуючи людського співчуття, піднявся із землі й, похитуючись, повернувся до того місця, де залишив трьох Своїх учнів… Він бажав почути від них слова, які б трохи полегшили Його страждання. Однак Він розчарувався. Вони не надали йому допомоги, якої Він так потребував. Замість цього Він “знайшов, що вони поснули”. ВУС 256.4

Саме перед тим, як піти в сад, Ісус сказав Своїм учням: “Ви всі спокуситеся Мною цієї ночі”, а вони стали запевняти Христа, що ніколи не залишать свого Господа й підуть за Ним до в'язниці, а якщо потрібно буде, то і постраждають, і помруть разом з Ним. А бідний самовпевнений Петро заявив: “Навіть якщо всі спокусяться в Тобі, то я ніколи не спокушуся!” Однак учні надіялися на власні сили, вони не покладалися на могутнього Помічника, як радив їм Христос… Навіть палкий Петро, який лише кілька годин тому стверджував, що помре зі своїм Господом, і той занурився в сон… ВУС 256.5

Знову на Божого Сина обрушилися нелюдські муки — знесилений і виснажений, Він побрів назад до місця Свого боріння… Ще кілька годин тому Христос виливав душу рішучим голосом у піснях хвали як Той, Хто усвідомлював Себе Божим Сином… І ось тепер до них долинав Його голос, у якому не було й тіні тріумфу, а лише людська мука. Ще недавно Він був безтурботний у Своїй величі; Він був подібний до могутнього кедра. А тепер Він став як надломлена очеретина… ВУС 256.6

Хоча гріх затопив цей світ жахом і горем, Він став примиренням за гріхи роду людського (Ознаки часу, 2 грудня 1897 р.). ВУС 256.7