Від усього серця

5 липня. Перша євангельська обітниця

“Бо так, як в Адамі і вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Кор. 15:22). ВУС 201.1

“І Я покладу ворожнечу... між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”. ВУС 201.2

Це була перша євангельська проповідь, звернена до грішників; ця обітниця була зіркою надії, яка освітлювала похмуре та зловісне майбутнє роду людського. Адам з радістю прийняв це заповітне запевнення в звільненні й старанно наставляв своїх дітей на Господній шлях. Ця обітниця була тісно пов'язана з жертовником і жертвоприношеннями. Жертовник і обітниця йдуть пліч-о-пліч, вони осявають один одного яскравими променями світла, показуючи, що правосуддя ображеного Бога може бути задоволене тільки шляхом смерті Його улюбленого Сина... ВУС 201.3

Авель засвоїв ці дорогоцінні уроки, і для нього вони були як насіння, кинуте на добрий ґрунт. Каїн теж їх чув. Він мав ті самі переваги, що і його брат, але він ними не скористався. Він вирішив піти супроти Божих повелінь, і наслідок цього нам відомий. Каїн не став жертвою безпідставного наміру, обрання одного й неприйняття іншого не було передбачено наперед. Усе залежало від послуху чи непослуху Божим словам. ВУС 201.4

Каїн і Авель являють собою прообраз двох категорій людей, які існуватимуть у світі до кінця часу, і цей прообраз вартий уважного вивчення. У характерах двох братів відстежується яскраво виражена відмінність, і ця ж відмінність існує в людській сім'ї сьогодні. Каїн уособлює тих, хто втілює в життя принципи та справи рук сатани, поклоняючись Богові так, як вважає за потрібне. Подібно до свого вождя, за яким вони слідують, вони готові до часткового послуху, але не до цілковитого підпорядкування Богові... ВУС 201.5

Віруючі, подібні до Каїна, становлять переважну більшість, оскільки кожна зі створених фальшивих релігій побудована на принципі Каїна, згідно з яким грішник заробляє спасіння власними заслугами та праведністю... ВУС 201.6

Релігію Христа необхідно приймати з усіма її незручностями. Люди можуть винайти легший шлях, але він не приведе до Божого міста — надійного притулку святих. Тільки ті, “хто випере шати свої”, отримають “право на дерево життя” і “ввійдуть брамами в місто” (Ознаки часу, 23 грудня 1886 р.). ВУС 201.7