Від усього серця

27 квітня. Добрий самарянин (частина 1)

“І ось, один законник підвівся і сказав, випробовуючи Його: Учителю, що маю зробити, аби осягнути вічне життя?” (Луки 10:25). ВУС 130.1

Велике зібрання, затамувавши подих, чекало відповіді Ісуса... Але Христос, істинний знавець, розумів задуми та наміри Своїх ворогів. Законнику, який звернувся до Нього, Він поставив зустрічне запитання: “Що в Законі написано? Як читаєш?”... І законник відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе”... ВУС 130.2

Законник поставив пряме та зрозуміле запитання, і відповідь на нього також була прямою та зрозумілою... Відповідаючи на запитання: “Що в Законі написано? Як читаєш?”, законник залишив поза увагою численні церемоніальні та обрядові приписи як ті, що не мають цінності, і розкрив лише два великі принципи, на яких ґрунтуються весь Закон і Пророки. Ісус похвалив його за мудрість і сказав: “Роби це, — і житимеш!” ВУС 130.3

Відповідаючи на запитання: “Хто є моїм ближнім?”, Ісус розповів притчу про доброго самарянина. Він знав, що юдеї вважали своїми ближніми тільки співвітчизників, а на язичників дивилися з презирством, називаючи їх псами, необрізаними, нечистими й опоганеними. Але найбільше за всіх інших вони зневажали самарян... Однак Ісус сказав: “Один чоловік ішов з Єрусалима в Єрихон і попав у руки розбійників, що його пограбували й завдали йому ран, та відійшли, залишивши його ледь живим”... ВУС 130.4

Поки страждалець лежить у такому стані, повз проходить священик, проте, ледь кинувши погляд на пораненого й не бажаючи накликати на себе неприємності та витрати на допомогу йому, переходить на інший бік дороги. Потім йде левит. Із цікавості, що сталося, він зупиняється й дивиться на страждальця, але в його серці немає співчуття, яке спонукало б допомогти людині, котра помирає. Йому не до вподоби обтяжувати себе, і, вважаючи, що це не його турбота, він проходить повз. Ці дві людини були причетні до священного служіння та стверджували, що знають Писання й можуть його тлумачити. Вони пройшли школу національної нетерпимості та перейнялися себелюбством, недалекістю й почуттям власної винятковості. Вони не відчували прихильності ні до кого, крім юдеїв. Вони дивляться на пораненого, але не можуть зрозуміти, належить він до їхнього народу чи ні. Він цілком може виявитися самарянином — і вони відвертаються (Ознаки часу, 16 липня 1894 р.). ВУС 130.5