Звеличуйте Ісуса Христа

12 лютого. Влада над бурею

“Він устав і заборонив вітрові, а морю сказав: ‘Замовкни, перестань!’” І вітер ущух, і настала велика тиша. І сказав їм: “Чому у вас немає віри?” (Марк.4:39-40). ЗІХ 45.1

У житті Ісуса це був багатий подіями день. Біля Галілейського озера Він виголосив першу притчу, пояснюючи людям через легко зрозумілі приклади природу Свого Царства... ЗІХ 45.2

Ісус цілий день навчав і зціляв, але й увечері натовп людей продовжував товпитися біля Нього... Під кінець дня Він був настільки змучений, що вирішив шукати усамітненого місця на протилежному березі озера... ЗІХ 45.3

Нарешті, звільнившись від тісного оточення натовпу, Спаситель, стомлений і голодний, ліг на дно човна і відразу ж заснув. Вечір був спокійний і приємний, над озером панувала тиша. Та незабаром небо закрили хмари, з гірських ущелин по східному узбережжю подув сильний вітер, і на озері знялась страшна буря... ЗІХ 45.4

Хвилі, гнані диким вітром, люто накидались на човен учнів, загрожуючи поглинути його. Загартовані рибалки, які усе своє життя провели на озері і безпечно провадили свої човни у багатьох бурях, на цей раз ні власною силою, ані умінням не могли нічому зарадити. Вони були безсилі проти бурі, котра охопила озеро. Надія покинула їх остаточно, коли побачили, як вода заливає човен. ЗІХ 45.5

Повністю поглинуті думками про порятунок, вони забули, що з ними в човні Ісус. Усвідомлюючи, що праця даремна і на них чигає смерть, вони згадали, за Чиїм повелінням попливли. Їхня єдина надія в Ісусі! У безсиллі і розпачі вони закричали: “Учителю! Учителю!” Але густа темрява ховала Його обличчя від них. Голоси учнів заглушали завивання бурі... ЗІХ 45.6

Раптом при світлі блискавки, яка на мить розсікла темряву, учні побачили Ісуса, Який безпечно спав. Вони з подивом і відчаєм вигукнули: “Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?” Спалах блискавки, котра освітила Його, виявив божественний мир на Його обличчі; в Його спокійному погляді учні відчули самовіддану і ніжну любов, а їхні серця, звертаючись до Нього, заволали: “Рятуй, Господи, — гинемо!” ЗІХ 45.7

Душа, яка звертається до Господа з таким криком, завжди буде почута. У той час, коли учні з останніх сил налягали на весла, Ісус піднявся. Ось Він стоїть посеред учнів у той час, коли навколо вирує вода, хвилі заливають човни, а блискавка щоразу освітлює Його лице. Він підносить Свою руку, яка так часто дарувала людям спасіння, і промовляє до розбурханого озера: “Замовкни, перестань!” ЗІХ 45.8

Як Ісус покладався вірою на силу й опіку Отця, такі ми повинні довірятись опіці нашого Спасителя (Христос — надія світу, c. [333-334]). ЗІХ 45.9