Звеличуйте Ісуса Христа

28 січня. Природа співчувала Його стражданням

“Було близька шостої години, і темрява настала по всій землі, аж до дев'ятої години. Сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлась надвоє” (Лука 23:44-45). ЗІХ 30.1

Коли Христос переживав передсмертну агонію. Його віра і надія похитнулися, оскільки він перестав отримувати запевнення, що Бог схвалює і приймає Його як Свого Улюбленого Сина. Тоді Відкупитель світу пригадав очевидні свідчення, які до цього часу зміцнювали Його, а саме: Небесний Отець приймає Його працю і задоволений нею. У передсмертній агонії, віддаючи Своє дорогоцінне життя. Він міг лише вірою покладатися на Того, Кому завжди з радістю корився. Ані праворуч, ані ліворуч Він не бачить підбадьорливих, яскравих променів світла. Усе огортав непроглядний , важкий морок. ЗІХ 30.2

У жахливій темряві, яку відчула навіть безмовна природа, Відкупитель випив до останньої краплі таємничу чашу. Не маючи навіть славної надії та впевненості в майбутньому тріумфі. Він вигукує: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” (Лука 23:46). Він знає характер Свого Отця, його справедливість і милосердя, Його велику любов, а тому покірно ввіряє Себе в Його руки. На фоні розбурханої природи здивовані глядачі чують передсмертні слова Голгофського Мужа. ЗІХ 30.3

Природа дійсно співчувала стражданням свого Творця. Земля здригалася, уламки скель проголошували, що помер Син Божий. Відбувся сильний землетрус, “а в храмі завіса роздерлась надвоє”. Жах охопив як катів, так і глядачів, коли вони побачили, що не стало сонця, відчули під своїми ногами здригання землі, почули страшенний гуркіт падаючого каміння. Коли Христос віддав Свого духа до рук Отця, глузування і жарти первосвящеників та старійшин припинилися. Вражений натовп з місця страти почав розходитися, люди в темряві намагалися знайти дорогу до міста. Дорогою вони з жахом били себе в груди і ледь чутно говорили один до одного: “Ми стратили невинну Людину. А що, коли Він і насправді Син Божий, як твердив?” ЗІХ 30.4

Ісус не віддав Свого життя доти, доки не звершив тієї справи, задля якої приходив на Землю, атому з останнім подихом проголосив: “Звершилось!” Сатана зазнав поразки. Він зрозумів, що навіки втратив своє царство. Ангели, почувши ці слова, зраділи. Великий План спасіння, здійснення якого залежало від смерті Христа, досі з успіхом виконувався; небеса раділи, що Адамові сини з умови послуху можуть врешті-решт і приступити до Божого престолу. О, яка любов! Яка надзвичайна любов привела Божого Сина на землю, аби стати гріхом за нас, а ми, примирившись з Богом, могли повернутися в Його оселі слави і жити з Ним по віки (Свідоцтва для Церкви, т. 2, c. [210-212]). ЗІХ 30.5