Звеличуйте Ісуса Христа

28 липня. Пастирі

“Пасіть отару Божу... доглядаючи за нею” (1Петр.5:2). ЗІХ 211.1

Великий Пастиреначальник має пастирів, яким доручає піклуватися про Його овець і ягнят. Коли Христос знову закликав Петра до служіння, перше, що Він доручив йому, — це пасти ягнят. Петро мав мало досвіду в цій роботі. Вона вимагала багато турботи, уваги, терпіння і навіть довготерпіння. Це доручення закликало його служити дітям, молоді, новонаверненим; навчати необізнаних, відкривати перед ними Писання і напучувати їх, як бути корисними в Божому служінні. Досі Петро не був готовий виконувати таке служіння і навіть не розумів його важливості. ЗІХ 211.2

Питання, яке Христос поставив перед Петром, вкрай важливе. Він поставив лише одну умову, за якою людина може бути учнем Христа і звершувати Його служіння. “Чи любиш ти Мене?” (Йоан.21:15) — запитав Ісус. Це важлива риса. Хоча Петро міг володіти іншими цінними рисами, без любові Христа він не міг бути вірним пастирем над отарою Господа. Освіченість, приємні манери, красномовність, вдячний дух і старанність — усе це потрібно для хорошого служіння, але без любові Христа в серці праця християнського служителя буде даремною. ЗІХ 211.3

Петро на усе життя запам'ятав урок, даний йому Христом біля Галілейського моря. У своєму, написаному під впливом Святого Духа Листі до церков, він закликав: “Пастирів ваших благаю я, співпастир і свідок страждань Христових і співучасник слави, яка має відкритися: пасіть отару Божу, яка у вас, доглядаючи за нею не примусово, а добровільно, так як Богу угодно, не для ганебної користі, а щиро; і не пануйте над дорученими вам, а подавайте приклад стадові. А коли з'явиться Пастиреначальник, ви одержите нев'янучий вінець слави” (1Петр.5:1-4). ЗІХ 211.4

Вівця, що відбилась від отари, є найбільш безпорадною істотою. Пастух повинен шукати її, бо сама вона не зможе знайти дорогу назад. Так само справа стоїть і з тим, хто відійшов від Бога: він такий самий безпорадний, як і загублена вівця; і поки божественна любов не прийде йому на допомогу, він не зможе повернутися до Бога. З яким співчуттям, жалем і наполегливістю пастир має шукати загублені душі! Це пов'язано з фізичною втомою і жертвами. Необхідно виявляти ніжну турботу про заблудних, божественне співчуття і довготерпіння. Від пастиря вимагається вміння аби зі співчуттям вислуховувати жахливі розповіді про зло, розклад, розбещеність і нещастя. ЗІХ 211.5

Дух справжнього пастиря — дух самовідданості. Він забуває власне “я” (Служителі Євангелія, c. [182-184]). ЗІХ 211.6