Цей день з Богом

22 липня. Відчинені двері

“А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би випробував Він мене, — мов те золото, вийду!” (Йова 23:10). ЦДБ 210.1

Часто найкращим доказом того, що ми прямуємо правильним шляхом, є той факт, що найменший рух уперед коштує нам зусиль і морок огортає наш шлях. Я переконалася на власному досвіді, що найбільших висот віри ми можемо досягти, тільки проходячи крізь хмари й імлу... ЦДБ 210.2

Для нас небезпечно плекати сумніви і страхи, бо вони зростають, коли ми вдивляємося в них та говоримо про них. Я простягаю руку і хапаюся за руку Христа, як зробив учень, що тонув у бурхливому морі. Я хочу виконувати свою справу від душі, щоб, коли стану перед великим білим престолом і мене покличуть відповісти за діла, вчинені в тілі й записані до книги, я побачила душі, які стоять там і свідчать, що я застерігала їх, благаючи дивитися на Агнця Божого, Котрий бере на Себе гріхи світу. ЦДБ 210.3

О, чи будуть там душі, спасенні за допомогою моїх праць? Чи відчиняла я перед людьми двері спасіння через Христа? “Я перед тобою відчинив двері, і їх ніхто не може зачинити” (Об'явл. 3:8). ЦДБ 210.4

Боже місто у всій його пишноті закликає: “Прийди!” Якщо завдяки святому життю, наполегливим проханням, молитвам і застереженням ми можемо вказати грішникам на шлях визволення, спрямувавши їхню увагу до небесних воріт, відчинених, аби прийняти їх, якщо вірою вони побачать, що вхід у життя — це відчинені двері, перемога одержана. Земна краса поблякне, а небесна приверне і зачарує душу... ЦДБ 210.5

Перешкоди, які заважають нам удосконалювати християнський характер, містяться у нас самих. Ісус може усунути їх. Хрест, який Він звелів нам нести, дасть нам сили більше, ніж забере; він усуне наші важкі тягарі, покладаючи легкий тягар Христа. Якщо ми виконуємо свій обов'язок, випробування і боротьба неминучі. Христос покликав нас до слави і достоїнства. Життя, яке Він передбачив і приготував для нас завдяки Своїм стражданням і смерті, ніколи не обернулося б для нас болем і смутком, якби ми ніколи не звертали зі шляху. Кожне самозречення, кожна жертва, яку ми приносимо, прямуючи за Христом, — це кроки загубленої вівці, яка повертається до отари (Лист 7, 22 липня 1877 р. Едсону та Еммі Уайт). ЦДБ 210.6