Поради щодо їжі та харчування

Розділ 8. Влада над апетитом

Нестриманість — перший гріх

229. Адам і Єва в Едемі володіли благородною поставою, досконалою симетрією та красою. Вони були безгрішними і мали ідеальне здоров'я. Який контраст у порівнянні із сучасним людським родом! Краса зникла. Ідеальне здоров'я людям не відоме. Куди б ми не поглянули, усюди бачимо хворобу, спотворення, слабоумство. Я поцікавилася причиною такого надзвичайного виродження, і мені було вказано на Едем. Красуня Єва була спокушена змієм та скуштувала плід з єдиного дерева, з якого Бог заборонив їм їсти і навіть торкатися його, щоб не померти. ПЇХ 168.1

Єва мала все необхідне для щастя. Її оточували різноманітні плоди. Але плід забороненого дерева здавався їй більш жаданим за плоди всіх інших дерев у саду, з яких вона могла вільно їсти. Єва була нестриманою у своїх бажаннях. Вона з'їла плід, під впливом дружини чоловік також з'їв, і прокляття лягло на них обох. Земля теж була проклята через їхній гріх. Тому від часу гріхопадіння існує нестриманість майже в усьому. Апетит узяв владу над розумом. Людський рід прямує шляхом непослуху; він, подібно до Єви, спокушений сатаною нехтувати Божими заборонами, лестячи собі думкою, що наслідки не будуть настільки жахливими, як можна було очікувати. Людський рід порушив закони здоров'я, припускаючись надмірності майже в усьому. Захворюваність невпинно зростає. А за причиною ідуть наслідки. — ДД IV, [120] (1864) ПЇХ 168.2

Дні Ноя та наші дні

230. Ісус, сидячи на Оливній горі, настановляв Своїх учнів щодо ознак, які передуватимуть Його Приходу. “Адже так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав, аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського” (Матв. 24:37-39). Ті самі гріхи, що стягнули суди на світ за днів Ноя, існують і в наші дні. Сьогодні в питанні їжі й пиття чоловіки і жінки зайшли так далеко, що результатом стали обжерливість та пияцтво. Цей поширений гріх — потурання спотвореному апетиту — розпалював пристрасті в людях за днів Ноя, призвівши до повсюдного розтління. Насильство та гріх сягали небес. Врешті-решт це моральне опоганення було змите із землі водами потопу. Такі ж гріхи обжерливості й пияцтва настільки притупили моральну чутливість мешканців Содому, що злочини, здавалося, були насолодою для чоловіків і жінок нечестивого міста. Христос застерігає світ наступними словами: “Так само, як було за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували, а того дня, коли Лот вийшов із Содому, вогонь і сірка впали з неба і вигубили всіх. Так буде в день, коли з'явиться Людський Син” (Луки 17:28-30). ПЇХ 169.1

У цих словах Христос залишив нам дуже важливий урок. Він бажав показати, як небезпечно зробити їжу й пиття питанням першочергової важливості. Він показав результат невгамовного потурання апетиту. Моральні сили слабнуть, тому гріх не здається гріхом. Має місце легковажне ставлення до злочину, пристрасті настільки опановують розум, що добрі принципи та спонукання викорінюються і люди зневажають Бога. Усе це — наслідок надмірності в їжі й питті. Саме такий стан речей, за словами Христа, існуватиме напередодні Його Другого приходу. ПЇХ 169.2

Спаситель ставить перед нами вищу мету, аніж турбота про те, що їсти, пити та в що зодягатися, і до цієї мети варто прагнути. У їжі, питті й одязі спостерігається така надмірність, що вони стають злочинами. Вони належать до характерних гріхів останніх днів і є ознакою скорого приходу Христа. Час, гроші та сила, котрі належать Господу, але котрі Він довірив нам, витрачаються на надмірності в одязі та насолоди для задоволення спотвореного апетиту, що послаблює життєві сили, призводячи до страждань і розладу здоров'я. Ми не можемо віддати свої тіла як живу жертву Богові, якщо постійно наповнюємо їх зіпсуттям і хворобою через власні гріховні забаганки. — ХСБГ [11, 12] (1890); ПЗ [23, 24] ПЇХ 170.1

231. Одна з найсильніших спокус, з якою доводиться зустрічатися людині, стосується апетиту. На початку Господь створив людину праведною. Вона була створена з досконало врівноваженим розумом; розміри і сила усіх її органів були повністю і гармонійно розвинутими. Але через спокуси підступного ворога людина знехтувала Божою забороною, і закони природи сповна звершили своє покарання… ПЇХ 170.2

Від часу першої поступки апетитові людство дедалі більше віддавалося потуранню своїм бажанням, доки здоров'я не було принесене в жертву на вівтар апетиту. Мешканці допотопного світу були нестриманими в їжі й питті. Вони споживали м'ясну їжу, хоч Бог у той час не дав людині дозволу на їжу тваринного походження. Вони їли й пили, не маючи меж у догоджанні своєму розбещеному апетиту, і стали настільки розтлінними, що Бог не міг більше терпіти їх. Чаша їхнього беззаконня наповнилася, і Він очистив землю від її морального забруднення водами потопу. ПЇХ 170.3

Содом і Гоморра

Коли люди після потопу розмножилися на землі, вони знову забули Бога та зіпсували свої дороги перед Ним. Нестриманість у всіх її видах зростала доти, доки не заполонила собою майже весь світ. Цілі міста були зметені з обличчя землі через мерзенні злочини й огидне беззаконня, що зробили їх плямою на прекрасному полі Божого творіння. Задоволення спотвореного апетиту призвело до гріхів, які спричинили знищення Содома і Гоморри. Бог називає причину падіння Вавилону — це обжерливість і пияцтво його мешканців. Потурання апетиту і пристрасті стали підґрунтям усіх їхніх гріхів. — ХСБГ [42, 43] (1890); ПЗ [108-110] ПЇХ 171.1

Ісав, переможений апетитом

232. Ісав пристрасно бажав улюбленої страви і задля задоволення апетиту пожертвував своїм первородством. Задовольнивши пожадливість апетиту, він зрозумів власне безумство, проте не знайшов можливості до покаяння, хоч і шукав його зі слізьми. Дуже багато людей подібні до Ісава. Він уособлює клас людей, котрим доступне особливе, цінне благословення — безсмертна спадщина, життя, таке ж довготривале, як і життя Бога, Творця Всесвіту, незмірне щастя й вічна слава, але котрі так довго потурали своїм пристрастям, апетитові і нахилам, що їхня здатність розпізнавати вічні цінності і дорожити ними ослабла. ПЇХ 171.2

Ісав мав особливе сильне жадання певного виду їжі і так довго задовольняв своє “я”, що не відчував необхідності відвернутися від спокусливої бажаної страви. Він думав про неї, не докладаючи особливих зусиль для приборкання свого апетиту, аж доки сила апетиту не перемогла всяке інше міркування, опанувавши ним, і він уявив, що почуватиметься дуже недобре і навіть може померти, якщо не з'їсть саме цієї страви. Чим більше Ісав думав про неї, тим більше міцніло його бажання, доки його первородство, яке було священним, не втратило для нього своєї цінності і святості. — 2С [38] (1868) ПЇХ 172.1

Жадоба Ізраїлю до м'яса

233.Коли Бог Ізраїлю вивів Свій народ з Єгипту, Він значною мірою позбавив їх м'ясної їжі, натомість дав їм хліб з неба та воду із твердої скелі. Однак це не задовольняло їх. Вони відчували огиду до даної їм їжі та бажали знову бути в Єгипті, де могли сидіти біля казанів із м'ясом. Ізраїльтяни воліли краще терпіти рабство і навіть смерть, аніж позбутися м'яса. Бог задовольнив їхнє бажання, давши їм м'ясо та можливість їсти його доти, доки їхня обжерливість не спровокувала моровицю, від якої померло багато народу. ПЇХ 172.2

Усе це приклади

Можна наводити приклад за прикладом, аби показати, до яких наслідків призводить поступка апетитові. Нашим прабатькам здавалося дріб'язковою справою порушити Божий наказ одним учинком — скуштувати плід з дерева, такий гарний на вигляд і такий приємний на смак, але він зруйнував їхню вірність Богові та відчинив двері потокові гріха й горя, що затопив світ. ПЇХ 172.3

Сьогоднішній світ

Злочинність і хвороби множилися з кожним наступним поколінням. Нестриманість у їжі й питті, потурання низьким пристрастям притупили найшляхетніші здібності людини. Розум, замість панувати, перетворився на такого раба апетиту, що це почало викликати тривогу. Мало місце потурання дедалі зростаючому бажанню споживати жирну їжу, доки не стало модним наповнювати шлунок всілякими делікатесами. Особливо на забавах апетитові догоджають майже без обмежень. Відбуваються багаті обіди та пізні вечері, на яких подають сильно приправлені м'ясні страви із жирними соусами, торти, пироги, морозиво, чай, каву і т. п. Не дивно, що при такому харчуванні для людей характерний хворобливий колір обличчя і вони зазнають невимовних мук від нестравності. — ХСБГ [43, 44] (1890); ПЗ [111, 112] ПЇХ 173.1

234. Мені було показано, в якому розтлінному стані перебуває теперішній світ. Видовище було жахливим. Я дивувалася, що мешканці Землі не були знищені, як жителі Содома і Гоморри. Я бачила достатню причину для сучасного стану виродження і смертності у світі. Сліпа пристрасть панує над розумом, і всяке високе міркування принесене багатьма в жертву хтивості. ПЇХ 173.2

Першим великим злом була нестриманість у їжі й питті. Чоловіки і жінки зробили себе рабами апетиту. Вони непомірні в праці. Люди багато і важко працюють, аби здобути для своїх столів їжу, котра завдає великої шкоди і без того перевантаженому організмові. Багато свого часу жінки проводять біля розігрітих кухонних печей, готуючи сильно приправлену спеціями їжу для задоволення смаку. У результаті діти занедбані, не отримуючи морального й релігійного виховання. Перевтомлена мати не дбає про те, щоб виховувати в собі лагідний дух, котрий є сонячним світлом у домі. Інтереси вічності стають другорядними. Увесь час витрачається на приготування того, що задовольняє апетит, однак руйнує здоров'я, псує настрій та затьмарює розумові здібності. — ДД IV, [131, 132] (1864) ПЇХ 174.1

235. Усюди ми зустрічаємо нестриманість. Ми бачимо її у вагонах, на пароплавах — скрізь, куди б не прямували. Нам необхідно запитати себе: що ми робимо для спасіння душ від влади спокусника. Сатана постійно перебуває напоготові, аби повністю підкорити людство своїй владі. Його найсильніший вплив на людину виявляється через апетит, тому він намагається стимулювати його всіма можливими способами. Усі протиприродні збудливі речовини шкідливі, вони розвивають потяг до спиртних напоїв. Як ми можемо просвітити людей та запобігти страшним бідам, до яких призводить уживання цих речовин? Чи зробили ми все можливе в цьому напрямку? — ХСБГ [16] (1890) ПЇХ 174.2

Поклоніння в ідольській святині спотвореного апетиту

236. Бог дарував цьому народові велике світло, проте нас не поселили за межами дії спокуси. Хто з-поміж нас шукає допомоги від богів екронських? Подивіться на цю картину, котра не є плодом уяви. У житті скількох людей, навіть адвентистів сьомого дня, можна зауважити її основні характерні риси? Інвалід — на вигляд дуже свідома людина, однак нетерпимий і самовдоволений — відкрито виявляє своє презирство до законів здоров'я і життя, котрі нас, як народ, спонукала прийняти Божественна милість. Його їжа має бути приготовлена так, щоб задовольнити його хворобливі жадання. Замість того, щоб сидіти за столом, де подають здорову їжу, він швидше стане постійним відвідувачем ресторанів, бо там зможе без обмежень потурати власному апетитові. Багатослівний захисник стриманості, він зневажає її фундаментальні принципи. Він прагне полегшення, проте відмовляється здобути його ціною самозречення. Такий чоловік поклоняється в ідольській святині спотвореного апетиту. Він — ідолопоклонник. Сили, котрі, будучи освяченими й облагородженими, могли би бути використані на славу Божу, ослаблені і мало придатні. Дратівливий дух, заплутане мислення, розладнані нерви — це лише деякі з наслідків його нехтування законами природи. Він не дійовий, не надійний. — 5С [196, 197] (1882) ПЇХ 175.1

Перемога Христа заради нас

237. У пустелі спокуси Христос зустрівся з основними великими спокусами, що напосідають на людину. Там Він Сам один зіткнувся з підступним, хитрим ворогом і переміг його. Перша велика спокуса стосувалася апетиту, друга — самовпевненості, третя — любові до світу. Сатана переміг мільйони людей, спокусивши їх потуранням апетитові. Вдоволення смаку призводить до збудження нервової системи й ослаблення сили мозку, роблячи людину не здатною спокійно розумно мислити. Розум стає неврівноваженим. Його вищі, шляхетніші властивості спотворюються і служать тваринній пожадливості, а священні вічні інтереси проігноровані. Досягнувши цієї мети, сатана може приступати зі своїми двома іншими основними спокусами та знайти легкий доступ до людини. Його різноманітні спокуси виростають із цих трьох основних великих спокус. — 4С [44] (1876) ПЇХ 176.1

238. Серед усіх уроків, яких ми можемо навчитися з першого великого спокушення нашого Господа, немає важливішого за той, що стосується панування над апетитом і пристрастями. Протягом усіх віків спокуси, які апелюють до фізичної природи, були найбільш ефективними в справі розтління і деградації людства. Через нестриманість сатана намагається зруйнувати розумові й моральні сили, котрі Бог дав людині як дорогоцінний дар. Таким чином людина стає нездатною цінувати те, що пов'язане з вічністю. Через потурання чуттєвості сатана намагається викорінити з її душі всяку рису Божої подоби. ПЇХ 176.2

Неконтрольоване потурання собі та спричинені ним хвороби і виродження, що мали місце під час Першого приходу Христа, існуватимуть і стануть ще жахливішими перед Його Другим приходом. Христос попереджає, що стан світу буде таким, як за днів перед потопом та як у Содомі й Гоморрі. Увесь нахил думки серця людини буде тільки зло повсякденно. Зараз ми живемо на самому порозі цього страхітливого часу, тому повинні засвоїти урок посту Спасителя. Тільки завдяки невимовним мукам, яких зазнав Христос, ми можемо зрозуміти, яким злом є нестримане потурання своїм бажанням. Приклад Ісуса свідчить про те, що наша єдина надія на вічне життя — підкорити апетит і пристрасті Божій волі. ПЇХ 177.1

Дивіться на Спасителя

Власними силами неможливо опиратися вимогам нашої грішної природи. Саме в цьому сатана спокушуватиме нас. Христос знав, що ворог буде підходити до кожної людини, аби скористатися її успадкованою слабкістю та з допомогою своїх облудних нашіптувань упіймати в пастку всіх, хто не покладається на Бога. Пройшовши шлях, яким має іти людина, наш Господь уторував нам дорогу до перемоги. Це не Його воля, щоб ми перебували в невигідному становищі в боротьбі із сатаною. Він не бажає, щоб ми лякалися і втрачали мужність, коли змій нападає на нас. “Будьте відважні, — каже Він, — Я переміг світ!” (Івана 16:33). ПЇХ 177.2

Нехай людина, котра бореться з владою апетиту, погляне на Спасителя в пустелі спокуси. Подивіться на Нього під час Його агонії на хресті, коли Він вигукнув: “Прагну!” Він перетерпів усе, що може спіткати нас. Його перемога є нашою перемогою. ПЇХ 177.3

Ісус покладався на мудрість і силу Свого Небесного Отця. Він сказав: “Господь Бог допоможе Мені, тому Я не осоромлюся… Я знаю, що не застидаюся… Ось Господь Бог допомагає Мені”. Указуючи на Свій приклад, Він закликає нас: “Хто з-поміж вас Господа боїться… Хто ходить у темряві, в кого нема світла. — Хай надіється на Господнє ім'я і хай на Бога свого опирається!” (Ісаї 50:7-10). ПЇХ 178.1

“Надходить князь світу, — сказав Ісус, — та в Мені Він не має нічого” (Івана 14:30). У Ньому не було нічого, що відгукнулося б на софістику сатани. Він не погодився на гріх. Навіть думкою Він не поступився спокусі. Так може бути і з нами. Людська природа Христа поєдналася з Божественною. Він був підготовлений до боротьби Святим Духом, Котрий перебував у Ньому. І Він прийшов, щоб зробити нас учасниками Божественної природи. Поки ми будемо з'єднані з Ним через віру, гріх не матиме над нами влади. Бог бере нашу руку віри, аби спрямувати її міцно вхопитися за Божественність Христа, щоб ми могли досягти досконалості характеру. — ХНС [122, 123] (1898) ПЇХ 178.2

239. Сатана приходить до людини так, як прийшов до Христа, зі своїми всепоглинаючими спокусами потурати апетиту. Він добре знає свою силу, котру застосовує з метою перемогти людину в цьому питанні. Він переміг Адама і Єву в Едемі в питанні апетиту, тому вони втратили свою щасливу оселю. Скільки нещастя і злочинів наповнило наш світ унаслідок падіння Адама! Цілі міста були стерті з лиця землі через мерзенні злочини й огидне беззаконня, котрі зробили їх ганьбою для Всесвіту. Потурання апетитові лежало в основі всіх їхніх гріхів. — 3С [561] (1875) ПЇХ 178.3

240. Христос розпочав роботу викуплення саме там, звідки почалося падіння. Перше Його випробування стосувалося того ж питання, в якому Адам зазнав поразки. Саме через спокуси, пов'язані з апетитом, сатана переміг значну частину людського роду, а успіх спонукав його вважати, що він тримає у своїх руках владу над цією грішною планетою. Проте в Особі Христа він зустрів Того, Хто був здатний опиратися йому, і сатана залишив поле битви як переможений ворог. Ісус каже: “У Мені він не має нічого”. Його перемога — це запевнення в тому, що ми також можемо вийти переможцями в наших битвах із ворогом. Однак це не мета нашого Небесного Отця — спасати нас, якщо ми зі свого боку не докладаємо зусиль, аби співпрацювати із Христом. Ми повинні виконати свою частину роботи, а Божественна сила, об'єднавшись із нашими зусиллями, принесе перемогу. — ХСБГ [16] (1890) ПЇХ 179.1

[Задля нас Христос виявив самовладання, сильніше за голод і смерть — 295].

[Піст зміцнив сили Христа, щоб подолати спокуси: Його перемога — підбадьорення для всіх — 296].

[Під час найлютіших спокус Христос нічого не їв — 70].

[Сила спокуси потурати апетитові може бути зміряна тільки муками Христа під час Його посту — 298].

Приклад Даниїла як переможця

241. Спокуса потурати апетиту володіє силою, котру можна перемогти тільки з допомогою Бога. У всякій спокусі ми маємо Божу обітницю про те, що знайдеться шлях для звільнення. Чому ж тоді так багато людей переможені? Це відбувається тому, що вони не покладаються на Бога. Вони не використовують засоби, дані для їхньої безпеки. Тому виправдання щодо вдоволення спотвореного апетиту не мають ваги перед Богом. ПЇХ 179.2

Даниїл цінував свої людські здібності, але не покладався на них. Він надіявся на силу, яку Бог обіцяв усім, хто прийде до Нього, покірно усвідомлюючи свою залежність від Нього та цілковито покладаючись на Його силу. ПЇХ 180.1

Даниїл постановив у своєму серці, що не опоганиться ані царськими наїдками, ані вином, яке пив цар, бо знав, що таке харчування не зміцнить його фізичні сили і не розвине його розумові здібності. Він не вживатиме вина та іншого штучного збудника, не чинитиме нічого, що затьмарило б його розум; і Бог дав йому “пізнання та розуміння в кожній книжці та мудрості”, а також “розумітися на всякому видінні та снах” (Дан. 1:17). ПЇХ 180.2

Батьки Даниїла з дитинства виховали в ньому звички суворої стриманості. Вони навчили свого сина, що в усіх звичках він має підкорятися законам природи, що їжа й пиття безпосередню впливають на його фізичну, розумову й моральну природу і що він відповідатиме перед Богом за свої здібності, оскільки одержав їх як дар від Бога, тому жодним чином не повинен гальмувати їхній розвиток або калічити їх. Завдяки такому вихованню Закон Божий був звеличений у його розумі та шанований у серці. У перші роки полону Даниїл зазнав важкого випробування, котре мало познайомити його з пишністю і розкошами царського двору, з лицемірством та язичеством. Яка дивна школа підготовки до життя тверезості, працьовитості й вірності! Проте він залишався незіпсутим в атмосфері зла, яка оточувала його. ПЇХ 180.3

Досвід Даниїла і його юних товаришів ілюструє ті блага, котрі можуть бути результатом помірного харчування, та показує, що Бог учинить для тих, хто співпрацюватиме з Ним у справі очищення й піднесення душі. Вони були славою для Бога та яскравим світлом для царського двору Вавилону. ПЇХ 181.1

У цій історії ми чуємо Божий голос, який звертається до кожного з нас зокрема, наказуючи збирати всі дорогоцінні промені світла з питання християнської стриманості і займати правильну позицію щодо законів здоров'я. — ХСБГ [22, 23] (1890) ПЇХ 181.2

242. А що, якби Даниїл і його товариші пішли на компроміс із цими язичеськими урядниками та поступилися під тиском обставин, споживаючи їжу й пиття за звичаєм вавилонян? Цей єдиний випадок відступництва від принципу послабив би їхнє розуміння того, що є правильне, а також їхню огиду до гріха. Потурання апетиту означало б принесення в жертву фізичної енергії, ясності інтелекту і духовної сили. Один хибний крок, цілком імовірно, повів би до інших, доки не розірвався б їхній зв'язок із Небом і вони не були б переможені спокусою. — РГ (25 січня 1881); ПЗ [66] ПЇХ 181.3

[Ясність розуму Даниїла — результат простого харчування і життя молитви — 117].

[Більше про Даниїла — 33, 34, 117].

Наш християнський обов'язок

243. Коли ми усвідомимо вимоги Бога, то побачимо, що Він вимагає від нас бути стриманими в усьому. Ми були створені з метою, аби прославляти Бога в нашому тілі та нашому дусі, котрі належать Йому. Як ми можемо звершувати це, якщо потураємо апетитові, завдаючи шкоди фізичним і моральним силам? Бог вимагає, щоб ми віддали наші тіла в жертву живу. Отже, на нас покладений обов'язок зберігати тіло в найкращому здоров'ї, щоб ми могли виконати Його вимоги. “Отже, коли ви їсте, коли п'єте чи щось інше робите, усе робіть на славу Божу” (1 Кор. 10:31). — 2С [65] (1868) ПЇХ 181.4

244. Апостол Павло пише: “Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганнях, вони всі біжать, але нагороду одержує один? Тож біжіть, щоб і ви її здобули! Кожний, хто змагається, стримується від усього. Вони, — щоб одержати тлінний вінець, ми, — щоб нетлінний. Тому я не біжу в непевності та веду кулачний бій не так, аби тільки бити повітря. Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоби, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним” (1 Кор. 9:24-27). ПЇХ 182.1

Багато людей у світі потурають згубним звичкам. Ними управляє закон — апетит; унаслідок їхніх недобрих звичок моральне чуття притуплене, а здатність розрізняти святе здебільшого втрачена. Але християнам необхідна сувора стриманість. Їм необхідно мати високі стандарти. Стриманість у їжі, питті й одязі дуже важлива. Повинен управляти принцип, а не апетит чи примха. Люди, котрі забагато їдять або чия їжа сумнівної якості, легко Впадають у розпусту й інші “нерозумні та шкідливі пожадання, які приводять людей до знищення і загибелі” (1 Тим.6:9). “Божі співпрацівники” повинні використовувати кожну йоту свого впливу, аби заохочувати до поширення принципів справжнього отримання. ПЇХ 182.2

Бути вірним Богові означає багато. Господь має вимоги до всіх, хто залучений до Його служіння. Він бажає, щоб розум і тіло були збережені в найкращому здоров'ї, щоб кожна здібність, кожен дар перебували під Божественним контролем і були настільки сильними, наскільки їх можуть зміцнити звички старанного суворого отримання. Ми зобов'язані перед Богом повністю присвятити себе Йому — тіло і душу з усіма здібностями, котрі цінуємо як довірені нам Його дари і повинні використовувати в служінні Йому. ПЇХ 183.1

У цей час випробування необхідно постійно зміцнювати й удосконалювати всі наші сили та здібності. Тільки ті, хто цінує ці принципи і був навчений розумно, у страху Божому піклуватися про своє тіло, повинні бути вибрані, щоб нести відповідальність за цю роботу. Люди, котрі довгий час перебували в Істині, однак не спроможні відрізнити чисті принципи праведності від принципів зла, чиє розуміння справедливості, милості й любові Бога затьмарене, повинні бути звільнені від відповідальності. Кожна церква має потребу в ясному, виразному свідченні, щоб сурма видавала чіткий звук. ПЇХ 183.2

Якщо ми зможемо розбудити моральну чутливість нашого народу щодо питання отримання, тоді буде отримана велика перемога. Необхідно викладати і практикувати отримання в усіх життєвих справах. Стримання в їжі, питті, сні й одязі — один з головних принципів релігійного життя. Істина, внесена до святині душі, керуватиме поводженням із тілом. Не можна байдуже ставитися ні до чого, що стосується здоров'я людини. Наша вічна доля залежить від того, як ми використовуємо наші сили, час і вплив у цьому житті. — 6С [374, 375] (1900) ПЇХ 183.3

Раби апетиту

245. Існує клас людей, котрі стверджують, що вірять в істину, котрі не курять, не вживають нюхального тютюну, чаю і кави, проте винні в тому, що задовольняють апетит в інший спосіб. Вони жадають міцно приправлених м'ясних страв із жирними підливами, їхній апетит став настільки спотвореним, що вони не можуть задовольнитися навіть м'ясом, хіба що воно буде приготовлене найбільш шкідливим способом. Шлунок перебуває в гарячковому стані, органи травлення перевантажені, але шлунок посилено працює, щоб позбутися насильно покладеного на нього тягаря. Виконавши своє завдання, шлунок виснажується, а це спричиняє відчуття слабкості. Тут багато людей помиляється, гадаючи, що таке відчуття викликане нестачею їжі, тому, не даючи шлункові часу перепочити, знову споживають їжу, що на певний час усуває відчуття слабкості. Чим більше потурати апетитові, тим більше він домагатиметься, щоб його задовольняли. Це відчуття слабкості здебільшого є результатом харчування м'ясною їжею, частих прийомів їжі та переїдання… ПЇХ 184.1

Згідно з поширеним звичаєм і через жадання хворобливого апетиту шлунок наповнюють здобними тістечками, пирогами, пудингами та іншими шкідливими десертами. Стіл має ломитися від розмаїття наїдків, інакше спотворений апетит не зможе задовольнитися. Уранці в таких рабів апетиту часто буває неприємний запах із рота й обкладений язик. Вони не мають здоров'я і дивуються, чому страждають від різного болю, зокрема головного, та всіляких недуг. Багато хто їсть тричі на день і знову ж таки перед тим, як лягти спати. Невдовзі органи травлення зношуються, бо вони не мають часу на відпочинок. Такі люди стають нещасними хворими на диспепсію і дивуються, що зробило їх такими. Причина призвела до неминучого результату. Ніколи не варто їсти другий раз, якщо шлунок не мав часу відпочити після перетравлення попередньої їжі. Якщо ж має бути ще й третій прийом їжі, то вона повинна бути легкою, її слід спожити за кілька годин до сну. ПЇХ 184.2

Багато людей настільки віддані нестриманості, що з жодних міркувань не перестануть потурати обжерливості. Вони воліють радше пожертвувати здоров'ям і передчасно померти, ніж приборкати свій невгамовний апетит. Багато є й таких, котрі не знають про зв'язок між харчуванням, питтям та їхнім здоров'ям. Якби їх можна було просвітити, вони змогли б знайти моральну мужність сказати “ні” апетитові, їсти значно менше і тільки здорову їжу, уберігаючи себе від багатьох страждань. ПЇХ 185.1

Виховуйте апетит

Особи, котрі потурали своєму апетитові, споживаючи без обмежень м'ясо, міцно приправлені підливки та різноманітні здобні тістечка й варення, не зможуть відразу отримати задоволення від простої здорової та поживної їжі. Їхній смак настільки спотворений, що вони не відчувають апетиту до здорової їжі, яка складається із фруктів, звичайного хліба та овочів. Вони не повинні сподіватися з першого разу отримати задоволення від їжі, котра настільки відрізняється від тієї, яку вони дозволяли собі вживати. Якщо такі люди відразу не можуть відчувати насолоду від простої їжі, то повинні постити, доки вона не почне їм смакувати. Такий піст принесе їм більше користі, ніж ліки, бо знесилений шлунок знайде відпочинок, якого давно потребував, а справжній голод може бути вгамований простою їжею. Потрібен час, аби смак звільнився від наслідків зловживання ним та відновив свій природний тонус. Однак наполегливість у самозреченні щодо їжі й пиття скоро зробить просту здорову їжу апетитною, так що незабаром її споживатимуть з насолодою більшою, ніж отримує епікуреєць^*від своїх вишуканих ласощів. ПЇХ 185.2

Шлунок, не збуджений м'ясом і не перевантажений, перебуває в здоровому стані і може легко виконувати свою роботу. У питанні реформи не повинно бути зволікання. Необхідно докладати зусиль, аби старанно зберігати залишки життєвих сил, звільняючись від усякого надмірного тягаря. ПЇХ 186.1

Може статися, що шлунок уже ніколи не відновить повністю свого здоров'я, але правильне харчування збереже його від подальшого ослаблення, і багато людей більшою або меншою мірою одужають, якщо не зайшли надто далеко в самовбивчій обжерливості. ПЇХ 186.2

Люди, котрі дозволяють собі бути рабами ненаситного апетиту, часто заходять ще далі, принижуючи себе потуранням своїм розпусним пристрастям, збудженим нестриманістю в їжі й питті. Вони дають волю власним низьким пристрастям, від чого сильно страждають здоров'я та інтелект. Розумові здібності великою мірою втрачаються через лихі звички. — ДД IV, [129-131] (1864) ПЇХ 186.3

Наслідки потурання у фізичній, розумовій та моральній сферах

246. На превеликий жаль, багатьом учням не відомий факт, що харчування справляє могутній вплив на здоров'я. Дехто ніколи не докладав рішучих зусиль, щоб панувати над апетитом або дотримуватися належних правил харчування. Вони надто багато споживають за столом, а декотрі їдять у проміжках між прийомами їжі, як тільки з'являється така спокуса. Якщо люди, котрі називають себе християнами, бажають вирішити свої бентежливі питання, а саме: чому їхній розум настільки притуплений, а релігійні прагнення такі слабкі, то їм здебільшого не потрібно шукати відповіді далі свого столу. У цьому криється достатня причина, якщо немає якоїсь іншої. ПЇХ 187.1

Багато людей розділяють себе з Богом через потурання апетиту. Той, Хто помічає падіння горобчика, Хто лічить волосся на голові, відмічає гріх тих, хто потурає спотвореному апетитові ціною ослаблення фізичних сил, притуплення інтелекту й омертвіння моральної чутливості. — ХСБГ [83] (1890) ПЇХ 187.2

Докори сумління

247. Унаслідок переїдання та вдоволення хтивих пристрастей багато людей не здатні ані до розумової, ані до фізичної праці. Коли моральна й духовна природа слабнуть, тоді зміцнюються тваринні нахили. Коли ми стоятимемо навколо великого білого престолу, який звіт про своє життя дадуть багато людей? Тоді вони побачать, що могли б звершити, якби не завдавали шкоди даним їм Богом здібностям. Тоді зрозуміють, якої висоти інтелектуальної величі могли б досягти; якби віддали Богові всі фізичні й розумові сили, котрі Він довірив їм. Відчуваючи муки докорів сумління, вони палко бажатимуть ще раз прожити своє життя. — 5С [135] (1882) ПЇХ 187.3

[Вплив переїдання на розумове й фізичне здоров'я — 219, 220].

Нездоровий апетит необхідно стримувати

248. Провидіння веде Божих дітей далі від марнотратних звичаїв світу, від потурання апетиту і пристрасті, щоб вони зайняли позицію самозречення і поміркованості в усьому. Проваджений Богом народ буде особливим народом. Він не буде подібним до світу. Якщо Божі діти дотримуватимуться вказівок Господа, вони здійснять Його наміри та підкорять свою волю Його волі. Христос житиме в серці. Храм Божий буде святим. Ваше тіло, каже апостол, — це храм Святого Духа. Бог не вимагає від Своїх дітей самозречення на шкоду фізичній силі. Він вимагає від них дотримуватися природного закону з метою зберегти фізичне здоров'я. Шлях природи — це зазначений Богом шлях, і він достатньо широкий для кожного християнина. Бог щедрою рукою забезпечив нас багатими різноманітними благами для нашого існування і радості. Однак Він обмежує апетит, аби ми насолоджувалися природним апетитом, який збереже здоров'я та продовжить життя. Господь каже: “Остерігайся! Стримуй нездоровий апетит, зрікайся його”. Формуючи спотворений апетит, ми порушуємо закони нашого єства і беремо на себе відповідальність за те, що зловживаємо своїми тілами та стягаємо на себе хвороби. — ХСБГ [150, 151] (1890) ПЇХ 188.1

249. Люди, котрі прийняли настанови щодо шкідливості вживання м'ясної їжі, чаю, кави, жирних та приготовлених нездоровим способом страв, котрі вирішили укласти заповіт із Богом над жертвою, перестануть потурати своєму апетитові до їжі, котра, як їм відомо, є нездоровою. Бог вимагає очищення спотвореного апетиту та самозречення щодо всього шкідливого. Ця робота має бути звершена, перш ніж Його народ зможе стати перед Ним як досконалий народ. — 9С [153, 154] (1909) ПЇХ 189.1

250. Бог не змінив і не має наміру змінити наш фізичний організм, щоб ми могли порушувати хоча б один закон, не зазнаючи при цьому наслідків його порушення. Але багато людей свідомо заплющують очі, щоб не бачити світла… Потураючи своїм нахилам і бажанням, вони порушують закони життя і здоров'я. Якщо вони слухняні голосу сумління, то повинні керуватися принципом у харчуванні й одязі, а не своїми нахилами, модою та апетитом. — Реформатор здоров'я (вересень 1871) ПЇХ 189.2

Корисність Божих працівників залежить від панування над апетитом

251. Покажіть людям необхідність чинити опір спокусі потурати апетиту. У цьому багато людей зазнають невдачі. Поясніть їм, який тісний зв'язок існує між тілом і розумом, та вкажіть на необхідність утримувати їх у найкращому стані… ПЇХ 189.3

Усі, хто потурає апетитові, марнує фізичну енергію та послаблює моральну силу, рано чи пізно отримають відплату, що йде слідом за порушенням фізичного закону. ПЇХ 190.1

Христос віддав Своє життя, щоб викупити грішника. Викупитель світу знав, що потурання апетитові призводить до фізичної слабкості, притуплює сприйняття, так що стає неможливим розпізнавати святе і вічне. Він знав, що потурання собі розбещує моральні сили і що найбільша потреба людини — навернутися серцем, розумом і душею від життя самовдоволення до життя самозречення та самопожертви. Нехай Господь допоможе тобі, як Своєму слузі, звертатися до служителів та пробуджувати сплячі церкви. Нехай у твоїй праці як лікаря і служителя панує гармонія. Наші санаторії засновані саме для того, аби проповідувати істину про справжнє стримання… ПЇХ 190.2

Ми, як народ, маємо потребу в реформі, а особливо потребують реформи служителі та вчителі Слова. Мені доручено сказати нашим служителям і президентам конференцій: “Ваша корисність як працівників Божих у справі відновлення загиблих душ великою мірою залежить від вашого успіху в подоланні апетиту. Перемагайте бажання задовольняти апетит, і якщо ви будете це робити, то зможете панувати над своїми пристрастями. Тоді ваші розумові й моральні сили зміцняться. ‘І вони перемогли… кров'ю Агнця та словом свого свідчення’” (Об'явл. 12:11). — Лист 158 (1909) ПЇХ 190.3

Звернення до співпрацівника

252. Господь обрав тебе виконувати Його роботу, і якщо ти працюватимеш старанно й обачно, тримаючи свої звички щодо харчування під суворим контролем знання і розуму, то матимеш багато приємніших утішливих годин, ніж коли діятимеш нерозумно. Гальмуй свій апетит, здійснюй над ним суворий нагляд, а тоді віддай себе в руки Божі. Продовж своє життя з допомогою суворого нагляду за собою. — Лист 49 (1892) ПЇХ 191.1

Стримання зміцнює силу й енергію

253. Люди, зайняті проголошенням останньої вістки перестороги для світу, яка має вирішити долю душ, повинні практично застосовувати у власному житті істини, котрі проповідують іншим. Вони мають бути прикладом для людей у харчуванні, питті, доброчесних розмовах та поведінці. Усюди в нашому світі під мантією святості багатьох так званих представників Христа приховані обжерливість, потурання низьким пристрастям і тяжкі гріхи. Деякі люди володіють прекрасними вродженими здібностями, проте своєю працею не досягли й половини того, чого могли б досягти, якби в усьому були поміркованими. Потурання апетитові та пристрастям затьмарює розум, зменшує фізичну силу, послаблює моральну. Їхні думки не вирізняються ясністю. Їхні слова не володіють силою, бо не оживлені Духом Божим, аби зворушувати серця слухачів. ПЇХ 191.2

Оскільки наші прабатьки втратили Едем через потурання апетитові, єдина наша надія на повернення Едему полягає в тому, щоб рішуче зректися апетиту й пристрастей. Стриманість у харчуванні і панування над усіма пристрастями збережуть інтелект, додадуть розумової та моральної енергії, наділяючи людей здатністю підпорядковувати всі свої нахили керівництву вищих сил та відрізняти правильне від неправильного, святе від буденного. Хто воістину розуміє, яку жертву приніс Христос, залишивши Свою небесну оселю та прийшовши в цей світ, аби власним життям показати людині, як опиратися спокусі, ті з радістю зречуться себе і приймуть рішення бути спільниками Христа в Його стражданнях. ПЇХ 191.3

Страх Господній — початок мудрості. Тим, хто перемагає, як перемагав Христос, необхідно буде постійно остерігатися спокус сатани. Апетит і пристрасті необхідно обмежувати, тримаючи під контролем просвіченого сумління, щоб розум залишався неушкодженим, сприйняття ясним, аби дії сатани та його пастки не були сприйняті як Провидіння Боже. Багато людей прагнуть отримати остаточну нагороду і перемогу, котрі будуть дані переможцям, однак не бажають виконувати важку працю, зазнавати нестатків і виявляти самозречення, як це робив їхній Викупитель. Тільки через послух та постійні зусилля ми будемо перемагати, як перемагав Христос. ПЇХ 192.1

Панівна сила апетиту призведе до загибелі тисячі душ, котрі за умови перемоги в цьому питанні володіли б моральною силою для отримання перемоги над усякою іншою спокусою сатани. Але раби апетиту не зможуть досягти досконалості християнського характеру. Постійний переступ людини впродовж шести тисяч років приніс свій плід — хворобу, біль, смерть. І в міру наближенім до кінця часу спокуса сатани потурати апетитові стане сильнішою та важчою для подолання. — 3С [490-492] (1975) ПЇХ 192.2

[Шлях самозречення в харчуванні — це шлях до здоров'я — 473].

Зв'язок між звичками й освяченням

254. Ніхто не може володіти благословенням освячення, залишаючись егоїстом та обжерою. Такі люди стогнуть під тягарем немощів унаслідок шкідливих звичок у харчуванні й питті, котрі є порушенням законів життя і здоров'я. Багато людей послаблюють свої органи травлення потуранням спотвореному апетиту. Здатність людського організму опиратися зловживанням щодо нього гідна подиву; однак усталені шкідливі звички, що виявляються в надмірностях у їжі й питті, послаблять кожну функцію тіла. Нехай ці кволі люди замисляться над тим, якими вони могли би бути, якби практикували отримання у своєму житті і дбали про здоров'я, а не зловживали ним. Потураючи спотвореному апетитові і пристрастям, навіть так звані християни завдають шкоди своєму організмові, послаблюючи фізичні, розумові й моральні сили. Такі християни вважають себе посвяченими Богові людьми, але ці претензії безпідставні… ПЇХ 193.1

“Шанує син батька, а раб — свого пана; та якщо Я вам батько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною? говорить Господь Саваот вам, священики, що погорджуєте Моїм Іменням та й кажете: ‘Чим ми погордили Йменням Твоїм’ На жертівник Мій ви приносите хліб занечищений і кажете: ‘Чим Тебе ми зневажили?’ Тим, що кажете ви: ‘Трапеза Господня — вона погорджена!’ І коли ви проносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве та хворе приносите, чи ж це не зле? Принеси-но подібне своєму намісникові, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє? промовляє Господь Саваот… І до того говорите: ‘Ось стільки праці!’ і ним нехтуєте, — говорить Господь Саваот, — і приносите крадене, і кульгаве та хворе, і таку жертву хлібну приносите. Чи буде воно Мені миле з рук ваших? говорить Господь” (Малах. 1:6-8, 13). ПЇХ 193.2

Прислухаймося ж уважно до цих застережень і докорів. Хоч вони адресовані стародавньому Ізраїлеві, однак не меншою мірою стосуються і сучасного Божого народу. Нам потрібно замислитися над словами апостола, у яких він закликає братів заради Божого милосердя принести свої тіла “як живу, святу, приємну Богові жертву”. Це і є справжнє освячення. Це не просто теорія, почуття або формальні слова, натомість живий, дійовий принцип, запроваджений у щоденне життя. Він вимагає, щоб наші звички в харчуванні, питті й одязі сприяли збереженню фізичною, розумового і морального здоров'я, щоб ми могли віддати Господу наші тіла не як зіпсуту недобрими звичками жертву, а як “живу, святу, приємну Богові жертву”. ПЇХ 194.1

Нехай жоден, хто сповідує побожність, не ставиться байдуже до тілесного здоров'я, лестячи собі думкою, що нестриманість не є гріхом і не позначиться на його духовності. Між фізичною і моральною природою існує тісний зв'язок. — РГ (25 січня 1881) ПЇХ 194.2

Необхідна рішучість характеру

255. Щоб відмовити апетитові, необхідна рішучість характеру. Через брак такої рішучості гине величезна кількість людей. Багатьом чоловікам і жінкам — слабким людям, котрі легко піддаються впливові і котрих легко потягнути за собою, явно не вдається стати такими, якими бажає їх бачити Бог. Люди, позбавлені рішучості характеру, не можуть мати успіху в отриманні щоденних перемог. Світ сповнений запамороченими, нестриманими, слабо мислячими чоловіками й жінками, і як важко таким стати справжніми християнами. ПЇХ 194.3

Що каже великий Лікар-Місіонер? “Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною” (Луки 9:23). Спокутувати людей, щоб вони спокутували своїх ближніх, — це робота сатани. Він намагається схилити людей до співпраці з ним у його руйнівній справі. Він намагається спонукати їх настільки віддатися потуранню апетитові, збуджуючим розвагам і безрозсудності, до яких людина відчуває природний потяг, але котрі рішуче забороняє Слово Боже, щоб вони могли приєднатися до лав його помічників, працюючи з ним для знищення Божого образу в людині. ПЇХ 195.1

Через сильні спокуси “начал, влад, піднебесних духів злоби” багато людей потрапляють у пастку. Як раби капризів апетиту, вони деградують і стають запамороченими… ПЇХ 195.2

“Хіба ви не знаєте, що ваші тіла — це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? Адже ви викуплені за ціну. Тому прославляйте Бога у вашому тілі та у вашому дусі, які належать Богові” (1 Кор. 6:19, 20). ПЇХ 195.3

Люди, котрі постійно усвідомлюють, що перебувають у такому зв'язку з Богом, не наповнятимуть свій шлунок їжею, приємною для апетиту, однак шкідливою для органів травлення. Вони не псуватимуть Божу власність потуранням неправильним звичкам у харчуванні, питті й одязі. Вони старанно піклуватимуться про свій організм, розуміючи, що повинні так чинити, аби співпрацювати з Богом. Він бажає, щоб вони були здоровими, щасливими, корисними. Але щоб бути такими, вони повинні підкорити свою волю Його волі. — Лист 166 (1903) ПЇХ 195.4

256. Принадні спокуси чинити за пожадливістю тіла, пожадливістю очей і життєвою гордістю зустрічаються на кожному кроці. Безпечно по життю нас може попровадити тільки тверде дотримання принципу та суворий контроль над апетитом і пристрастями в ім'я Ісуса-Переможця. — Реформатор здоров'я (травень 1878) ПЇХ 196.1

Марна спроба здійснювати реформу поступово

257. Коли робиться спроба просвітити деяких людей з даного питання [вживання спиртних напоїв і тютюну], вони відповідають, що залишатимуть це поступово. Але сатана сміється з усіх подібних рішень. Він каже: “Їхнє перебування в моїй владі забезпечене. У такому разі я не боюся за них”. Однак він знає, що не має влади над людиною, котра має моральну мужність твердо й рішуче сказати “Ні”, якщо грішники зваблюють її. Така людина порвала дружбу з дияволом і перебуває в безпеці доти, доки тримається Ісуса Христа. Вона перебуває там, де небесні ангели можуть підтримувати зв'язок із нею, даючи моральну силу для перемоги. — Р 86 (1897) ПЇХ 196.2

Заклик Петра

258. Апостол Петро розумів, який існує зв'язок між розумом і тілом, тому підносив свій голос, застерігаючи братів: “Улюблені, благаю вас, як чужинців і мандрівників, стримуватися від тілесних пожадливостей, які воюють проти душі” (1 Петра 2:11). Багато хто розуміє цей текст тільки як пересторогу від аморальності, однак він має ширше значення. Цей вірш забороняє кожне шкідливе задоволення апетиту і пристрасті. Спотворений апетит стає войовничою пожадливістю. Апетит був даний нам з доброю метою, а не для того, аби, зазнавши спотворення, стати слугою смерті, вироджуючись таким чином у “пожадливості, що воюють проти душі…” ПЇХ 197.1

Сила спокуси потурати апетитові може бути виміряна тільки невимовними муками нашого Викупителя під час тривалого посту в пустелі. Він знав, що потурання спотвореному апетиту настільки притупить сприйняття людини, що вона не зможе розпізнавати святе. Падіння Адама сталося внаслідок потурання апетиту. Христос отримав перемогу завдяки тому, що зрікся апетиту. Наша єдина надія на повернення до Едему полягає у твердому самовладанні. Якщо потурання апетитові мало таку силу над людським родом, що з метою звільнення від неї Син Божий задля людини мав перетерпіти майже шеститижневий піст, то яка ж праця чекає на християнина! Проте якою б важкою не була боротьба, він може перемогти. З допомогою Божественної сили, котра витримала найлютіші спокуси, котрі тільки міг вигадати сатана, християнин також може досягнути повного успіху у своїй битві зі злом і врешті-решт носити вінець переможця в Божому Царстві. — ХСБГ [53, 54] (1890) ПЇХ 197.2

Силою волі та Божою благодаттю

259. За допомогою апетиту сатана управляє розумом і всім єством. Тисячі людей, які могли б жити, зійшли в могилу, зазнавши фізичної, розумової та моральної руйнації, бо принесли всі свої сили в жертву потуранню апетитові. Потреба людей цього покоління — прикликати на допомогу силу волі, зміцнену Божою благодаттю, щоб опиратися спокусам сатани й чинити опір навіть найменшому потуранню спотвореному апетиту, — є значно більшою, ніж кілька поколінь тому. Але теперішнє покоління володіє меншою силою самовладання, ніж люди, котрі жили тоді. — ХСБГ [37] (1890) ПЇХ 198.1

260. Небагато людей володіє моральною здатністю опиратися спокусі, особливо спокусі апетитом, та виявляти самозречення. Для декого бачити, як інші вечеряють, — непереборна спокуса; їм здається, що вони голодні, хоч це відчуття викликане не потребою шлунка, а бажанням розуму, не зміцненого твердим принципом та не привченого до самозречення. Мури самовладання і самообмеження в жодному разі не повинні ослабнути і зруйнуватися. Павло, апостол язичників, каже: “Але я виснажливо вправляюся і приборкую своє тіло, щоби, проповідуючи іншим, самому не виявитися недостойним” (1 Кор. 9:27). ПЇХ 198.2

Хто не перемагає в малому, той не матиме моральної сили встояти перед більшими спокусами. — 4С [574] (1881) ПЇХ 198.3

261. Ретельно проаналізуйте своє харчування. Простежте зв'язок між причиною і наслідком. Виховуйте самовладання. Тримайте апетит під контролем розуму. Ніколи не завдавайте шкоди шлункові переїданням, однак і не позбавляйте себе корисної смачної їжі, необхідної для здоров'я. — СЗ [323] (1905) ПЇХ 199.1

262. Спілкуючись із невіруючими людьми, не дозволяйте собі відхилятися від правильних принципів. Коли ви сидите за їхнім столом, їжте стримано і лише таку їжу, котра не призведе до притуплення вашого розуму. Остерігайтеся нестриманості. Ви не можете дозволити собі послабити свої розумові або фізичні сили, не втративши при цьому здатності розрізняти духовне. Утримуйте свій розум у такому стані, аби Бог міг закарбувати в ньому дорогоцінні істини Свого Слова. — 6С [336] (1900) ПЇХ 199.2

Питання моральної мужності

263. Декому з вас хотілося б, аби хтось сказав вам, скільки потрібно їсти. Так не повинно бути. Ми маємо діяти, виходячи з моральних і релігійних міркувань. Нам слід бути стриманими в усьому, адже на нас чекає нетлінний вінець, небесний скарб. І зараз я бажаю сказати моїм братам і сестрам: я виявила б моральну мужність, щоб зайняти певну позицію та управляти собою. Мені не хотілося б перекласти це на когось іншого. Ви надто багато їсте, а потім шкодуєте і таким чином постійно думаєте про те, що їсте й п'єте. Просто їжте тільки те, що буде на користь, і відразу йдіть, почуваючи себе чистими в очах Неба та не маючи докорів сумління. Ми не віримо, що можна повністю усунути спокуси чи то від дітей, чи від дорослих. Усіх нас чекає боротьба, тому ми повинні зайняти певну позицію, щоб опиратися спокусам сатани, і ми хочемо знати, чи маємо в собі силу чинити це. — 2С [374] (1870) ПЇХ 199.3

264. Мені дана вістка для тебе. Споживай їжу через регулярні проміжки часу. Неправильними звичками в харчуванні ти готуєш себе до майбутніх страждань. Не завжди безпечно приймати запрошення до столу, навіть якщо воно надходить від твоїх братів і друзів, котрі бажають щедро пригостити тебе великим розмаїттям їжі. Тобі відомо, що ти можеш спожити два-три види їжі за один раз без шкоди для органів травлення. Коли тебе запросили поїсти, уникай великої різноманітності їжі, поставленої перед тобою господарями. Ти повинен це робити, якщо бажаєш бути вірним вартовим. Коли перед нами ставлять їжу, котра після вживання обтяжить органи травлення важкою роботою впродовж багатьох годин, ми, споживши її, не повинні звинувачувати за наслідки тих, хто поставив її перед нами. Бог очікує від нас прийняття самостійного рішення вживати тільки таку їжу, яка не завдасть страждань органам травлення. — Лист 324 (1905) ПЇХ 200.1

[Тіло має бути слугою розуму — 35].

[Виховання апетиту в ранньому віці — 346, 353].

[Від вимог апетиту слід відмовлятися із зацікавленістю і запопадливістю — 65].

[Молитва нестриманих про зцілення — 29].

[Наслідки потурання апетитові позначаються на впливі та корисності — 72].

Перемога через Христа

265. Христос вів боротьбу з апетитом і вийшов переможцем. Ми також можемо перемагати отриманою від Нього силою. Хто ввійде ворітьми до міста? — Не ті, хто стверджує, що не може подолати силу апетиту. Христос опирався силі того, хто хотів би втримати нас у неволі. Хоч і ослаблений Своїм тривалим, сорокаденним постом, Він встояв перед спокусою і цим довів, що наша справа не безнадійна. Я знаю: самостійно ми не можемо отримати перемогу; тож якими вдячними повинні бути за те, що маємо живого Спасителя, Котрий готовий і хоче нам допомогти! — ХСБГ [19] (1890) ПЇХ 201.1

266. Чисте, шляхетне життя, життя перемоги над апетитом і пожадливістю, можливе для кожного, хто з'єднає свою слабку, хитку людську волю з усемогутньою непохитною волею Бога. — СЗ [176] (1905) ПЇХ 201.2