Історія викуплення

Покарання самовпевненості

Мешканці Бет-Шемеша жали в полі і, побачивши Божого ковчега, якого везли корови, вельми зраділи. Вони знали, що це було справою Божих рук. Корови дотягли воза і ковчег на ньому до великого каменя і самі зупинилися. Левити зняли ковчег Господній і приношення филистимлян, а воза, корів, що везли священного ковчега, і приношення филистимлян принесли на всепалення Богові. Князі филистимські повернулися до Екрона, і пораза була зупинена. ІВ 161.1

Мешканцям Бет-Шемеша було цікаво знати, що за велика сила криється в цьому ковчегові, якою творилися такі дивовижні діла. Вони вважали, що це сам ковчег володіє такою силою, і не приписували її Богові. Ніхто крім призначених для цього священнослужителів не міг здіймати з ковчега покривала й дивитися на нього, не загинувши при цьому, бо це було те саме, що дивитися на Самого Бога. І коли люди, потураючи своїй цікавості, відкрили ковчег, щоб зазирнути в його священні таїни, чого не наважилися зробити язичники-ідолопклонники, ангели, які супроводжували ковчег, уразили смертю понад п'ятдесят тисяч людей. ІВ 161.2

Мешканці Бет-Шемеша, злякавшись ковчега, сказали: “Хто зможе стати перед лицем Господа, Того Бога Святого? І до кого Він піде від нас? І вони послали послів до мешканців Кір'ят-Єаріму, говорячи: Филистимляни вернули Господнього ковчега. Зійдіть, знесіть його до себе”. Мешканці Кір'ят-Єаріма принесли ковчег Господній до дому Авінадава та посвятили його сина доглядати за ним. Протягом двадцяти років євреї перебували під владою филистимлян; вони дуже впокорилися й розкаялися у своїх гріхах. Самуїл заступався за них, і Бог знову виявив до них милість. Филистимляни воювали з ними, та Господь знову діяв чудодійним чином на користь Ізраїлю, тому ізраїльтяни перемогли своїх ворогів. ІВ 161.3

Ковчег залишався в домі Авінадава, доки царем не став Давид. Він зібрав усіх найдобірніших мужів Ізраїлю, тридцять тисяч, і пішов, щоб узяти ковчег Божий. Вони поставили ковчег на нового воза і вивезли його з дому Авінадава. Узза й Ахйо, сини Авінадава, проводжали нового воза. Давид і весь дім Ізраїлю грали перед Господом на всіляких музичних інструментах. “І прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, а Узза простяг руку до Божого ковчегу, і схопив його, бо зноровилась була худоба. І запалився Господній гнів на Уззу, і Бог уразив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі”. Узза розгнівався на волів, що вони спіткнулися. Він виявив явну недовіру до Бога, ніби Той, Хто вивів ковчег із филистимського краю, не зможе подбати про нього. Ангели, які супроводжували ковчег, уразили Уззу за те, що той насмілився у своєму роздратуванні покласти руку на ковчег Божий. ІВ 162.1

“І Давид злякався Господа того дня та й сказав: Як увійде до мене Господній ковчег? І не хотів Давид переносити Господнього ковчега до себе, до Давидового Міста, а скерував його Давид до дому ґатянина Овед-Едома”. Давид знав, що був грішною людиною, і боявся, аби не виявити, подібно до Уззи, у чомусь самовпевненості й не накликати на себе Божого гніву. “І пробував Господній ковчег у домі гатянина Овед-Едома три місяці, і Господь поблагословив Овед-Едома та ввесь його дім”. ІВ 162.2

Бог бажав навчити Свій народ: у той час як ковчег був жахом і смертю для порушників Його Заповідей, що зберігалися в ньому, він був благословенням і силою для тих, хто корився Його Заповідям. Почувши про велике благословення над домом Овед-Едома та його благополуччя в усьому через Божий ковчег, Давид зажадав пере нести його до свого міста. Проте перш ніж наважитися перенести священний ковчег, Давид освятив себе для Бога та звелів, щоб усі високопоставлені мужі його царства стрималися від своїх світських справ й усього, що може відволікати їхні думки від посвячення. Таким чином вони мали освятитися, щоб супроводжувати священний ковчег до міста Давидового. “І пішов Давид, і виніс Божого ковчега з дому Овед-Едома до Давидового Міста з радістю... І принесли Господнього ковчега, і поставили його на місці його серед намету, що для нього поставив Давид. І приніс Давид цілопалення перед Господнім лицем та жертву мирну”. ІВ 162.3