Історія викуплення

Жертвопринесення

Коли Адам, згідно з особливим Божим повелінням, приніс жертву за гріх, це було для нього надзвичайно болісною церемонією. Своєю рукою він мав відібрати життя, котре міг дати тільки Бог, та принести жертву за гріх. Уперше в житті він став свідком смерті. Дивлячись на стікаючу кров'ю жертву, що мучилася в передсмертній агонії, він повинен був вірою споглядати Сина Божого, прообразом Котрого була ця жертва і Котрий мав померти як жертва за людину. ІВ 37.1

Це призначене Богом обрядове жертвопринесення мало постійно нагадувати Адамові про його вину, а також свідчити про визнання ним свого гріха. Акт позбавлення тварини життя давав Адамові глибше й досконаліше усвідомлення власного переступу, якого не може спокутувати ніщо, крім смерті улюбленого Сина Божого. Він дивувався безмежній доброті й незрівнянній любові, котрі могли дати такий викуп задля спасіння грішників. Коли Адам заколював невинну жертву, йому здавалося, що він власною рукою проливає кров Сина Божого. Він розумів: якби залишився вірним Богові та Його Святому Законові, ані тварині, ані людині не довелося б помирати. Проте в жертвопринесеннях, які вказували на велику досконалу жертву улюбленого Сина Божого, сяяла зоря надії, що освічувала темне страшне майбутнє, розсіюючи темряву відчаю й загибелі. ІВ 37.2

У давнину голова кожної сім'ї вважався начальником і священиком своєї родини. Згодом, коли люди почали намножуватися на Землі, це урочисте служіння жертвопринесення за народ стали звершувати певні мужі згідно з Божественним призначенням. Кров тварини повинна була асоціюватися у свідомості грішника з кров'ю Сина Божого. Смерть жертви мала свідчити усім, що заплата за гріх — смерть. Приносячи жертву, грішник визнавав власну вину і виявляв свою віру, дивлячись на майбутню велику досконалу жертву Сина Божого, прообразом якої було жертвопринесення тварини. Без примирення, здійсненого Його Сином, Бог не міг злити на людину благословень спасіння. Бог — ревнитель честі Свого Закону. Порушення цього Закону призвело до жахливого розділення між Богом і людиною. Адам у своїй невинності був удостоєний спілкування — безпосереднього, вільного, щасливого — зі своїм Творцем. Після його переступу Бог міг спілкуватися з людиною через Христа й ангелів. ІВ 38.1