Історія викуплення

Розділ 52. Опівнічний крик

“Оскільки молодий запізнювався, усі задрімали й поснули. А опівночі пролунав крик: Ось молодий, виходьте йому назустріч! Тоді всі ті діви встали і приготували свої каганці” (Матв. 25:5-7). ІВ 320.1

Улітку 1844 року адвентисти виявили помилку у своєму колишньому обчисленні пророчих періодів та зайняли правильну позицію. 2300 днів, про які говориться в Дан. 8:14, згідно з їхнім віруванням, мали закінчитися Другим приходом Христа навесні 1844 року, але тепер стало очевидним, що цей період закінчувався восени того ж року, й увага адвентистів була зосереджена на цій порі як на часі Пришестя Господа. Проголошення вістки про цей час стало ще одним кроком у виконанні притчі про весілля, безпосередній зв'язок котрої з досвідом адвентистів уже був цілком очевидний. ІВ 320.2

Як у притчі крик, що звіщав про наближення молодого, пролунав опівночі, так і в дійсності він прозвучав усередині періоду між весною 1844 року (коли, як спочатку думали, мають закінчитися 2300 днів) та осінню 1844 року (коли, фактично, ці дні закінчилися) у словах Святого Письма: “Ось, Молодий, виходьте Йому назустріч!” ІВ 320.3

Подібно до величезної морської хвилі, цей рух прокотився по всій країні. Вістку несли від міста до міста, від селища до селища, досягаючи найвіддаленіших куточків країни, доки Божий народ, що очікував, не пробудився повністю. Фанатизм відступив перед вісткою, як ранковий приморозок перед сонячним промінням. Віруючі знову утвердилися у своїй позиції; надія та мужність надихнули їхні серця. ІВ 321.1

У цій справі не було місця крайнощам, котрі завжди виявляються там, де люди керуються почуттями і де відсутній стримуючий вплив Слова й Духа Божого. Тодішні події нагадували часи упокорення і навернення до Господа, які мали місце серед стародавнього Ізраїлю після проголошення Його слугами слів докору. Цей рух мав такі ж характерні риси, якими відзначалася Божа справа в усі віки. Не зауважувалося бурхливих радощів, натомість люди глибоко досліджували власні серця, каялися в гріхах і залишали все світське. Охоплені душевними муками, віруючі щиро бажали приготуватися до зустрічі з Господом. Вони підносили до Неба наполегливі молитви і цілковито присвячували себе Господу. ІВ 321.2

“Опівнічний крик” проголошувався не стільки силою аргументів, хоч докази зі Святого Письма були зрозумілі й переконливі. Він проголошувався з особливою силою, яка зворушувала душу. Не виникало жодних сумнівів і запитань. Під час урочистого в'їзду Христа до Єрусалима люди, що зійшлися на свято з усіх кінців країни, вирушили до Оливної гори і, приєднавшись до натовпу, який супроводжував Ісуса, відчули всю урочистість цієї хвилини. Разом з усіма вони радісно вигукували: “Благословенний Той, Хто йде в Ім'я Господнє!” (Матв. 21:9). Подібним чином невіруючі, котрі відвідували зібрання адвентистів, — хто через цікавість, а хто з метою поглузувати, — відчули переконливу силу, що супроводжувала вістку: “Ось, Жених іде!” ІВ 321.3

У той час люди мали віру, якою можна було отримати відповідь на молитву, — віру, яка не залишається без нагороди. Подібно до рясного дощу, що зрошує спраглу землю, Дух благодаті сходив на тих, хто щиро прагнув прийняти Істину. Люди, котрі сподівалися незабаром зустрітися віч-на-віч зі своїм Викупителем, відчували урочисту невимовну радість. Пом'якшувальна, підкорююча сила Святого Духа розчулювала серця, і хвилі Божої слави одна за другою сходили на вірні віруючі душі. ІВ 321.4

Душі, котрі прийняли цю вістку, ретельно й серйозно готувалися до часу, коли сподівалися зустрітися зі своїм Господом. Щоранку найголовнішим обов'язком для них було отримати запевнення, що Бог прийняв їх. Їхні серця тісно з'єдналися між собою; вони багато разом молилися одне за одного. Часто збиралися в безлюдних місцях для спілкування з Богом, і серед полів та гаїв підносилися до Небес заступницькі молитви. Впевненість у схваленні Спасителя була для них важливішою за щоденну їжу, і якщо якась хмара затьмарювала їхні душі, вони не заспокоювалися доти, доки не звільнялися від неї. Відчувши в собі свідчення вибачливої благодаті, вони прагнули побачити Того, Кого любили всією душею. ІВ 322.1